double arrow

Типологія: часовий просторовий критерій.

Короткотермінові(до 1 р), середньогтермінові (до 5 р),довготермінові(10-.. р),над довготермінові(за 50 р),

За масштабом (територією, простором) –локальні,регіональні, глобальні

Основні завдання та мета соціально-екологічного прогнозування

Завдання: передбачити можливу поведіну природних систем, зумовлену к прирожними процесами, так і впливом на них людини, віднайти такі стратегіїїс соціально-економічного розвитку соціальних систем, які ю, щонайменше, ен призводили до критичних навантаженнь на природні системи і не ставили під загрозу природні умови існування людини.

Головною метою соціально-екологічного прогнозування є визначення можливих варіантів розвитку взаємовідносин людини і природного середовища та засобів досягнення гармонії в системі «суспільство-природа».

Головна мета визначила і основні функції соціально-екологічного прогнозування:

1) визначити граничні стани соціоекосистем, межі які не можна переходити у впливі на оточуюче середовище, за якими починається незворотне руйнування механізмів саморегуляції природних систем;

2) сформулювати проблемну картину майбутнього у взаємовідносинах суспільства з оточуючим природним сере­довищем, тобто тих труднощів, з якими може зіткнутися людина у взаємодії з природою в майбутньому;

3) дати найбільш повний перелік альтернатив у розвитку локальних, регіональних та глобальної соціоекосистем, побудувати моделі можливого майбутнього;

4) сформулювати набір альтернативних цілей розвитку людської цивілізації, які б враховували не лише безпосередні потреби суспільства, а й «запити» природи.

результати со­ціально-екологічного прогнозування можуть бути використані в певних напрямках для досягнення таких цілей:

• обґрунтування, науковий аналіз перспективних напрям­ків, довгострокових програм раціонального природокористу­вання; встановлення об'єктивних зв'язків у процесах соціально-економічного розвитку і задоволення потреб у природних ресурсах;

• обґрунтування чинниками природокористування альтер­нативних варіантів соціально-економічного розвитку;

• обґрунтування перспективного використання природно-ресурсного потенціалу планети, країни, регіонів.

• Прогнозування розвитку соціально-екологічних систем можливе за допомогою системного підходу та соціально-екологічного моделювання на основі принципів соціальної екології.

  1. Метод соціально-екологічного прогнозування

В цілому соціально-екологічний прогноз — це отримане в рам­ках соціально-екологічної теорії вірогіднісне знання про май­бутні характеристики і стани соціоекосистем, а також вияв­лені оціночним шляхом умови досягнення бажаного стану цих систем.

Гносеологічною основою соціально-екологічного прогно­зування є теорія та закони соціоекології. Базуючись на них як на узагальненому досвіді, здобутому людством за всю історію його взаємодії з природним середовищем та відповідним чином обробленому, проаналізованому і систематизованому, вчені отримують можливість не лише передбачати майбутні стани системи «суспільство-природа», а й, зрозумівши їх причини, знайти шляхи досягнення бажаного.

основні принципи прогнозування в природокористуванні:

- Системний принцип, що передбачає нерозривність прогнозування в часі і просторі на основі аналізу, врахування чинників, що визначають екологічний розвиток. Системність вимагає взаємозв'язку і взаємозумовленості методів, ієрар­хічних рівнів, етапності, послідовності, черговості.

- Принцип об'єктивності, наукової обґрунтованості.

- Принцип збігу, підтвердження, адекватності. Передбачає збіг теоретичних моделей (імітація) із практичними проявами.

- Варіантність, альтернативність - подання альтер­нативних варіантів як впливів запропонованих рішень, так і очікуваних наслідків.

38. Забезпечення достовірності соціально-екологічних прогнозів

Достовірність прогнозування процесів взаємовідносин в системі «суспільство-природа» досягається:

- на основі знання соціально-екологічних законів, які описують закономірності даної взаємодії;

- при врахуванні, в першу чергу, закономірностей еко­номічних та технологічних процесів, оскільки людство виступає провідним складовим елементом даної системи і саме спосіб організації природоперетворюючої людської діяльності є визначальним для характеру взаємодії суспільства і природи та її наслідків.

39. Екологічне знання

Феномен екологічного знання виникає як результат все наростаючої потреби суспільства доцільно змінювати природне середовище з метою збереження та розвитку органічної єдності між суспільством та природою. Головною специфікою еколо­гічних знань є їх нормативний характер, оскільки в рамках екологічної свідомості відбувається не лише відображення взаємовідносин суспільства та оточуючого природного сере­довища, але й формуються певні норми раціонального природо­користування при збереженні основних функціональних характеристик біосфери. Екологічні знання формуються переважно в дослід­ницькому полі соціальної екології. Вони, за самою своєю суттю, істотно впливають на світогляд людей, оскільки передбачають пізнання процесів природи в їх цілісності, а соціальна екологія робить предметом свого вивчення взаємозв'язок суспільства та природи як частин єдиного цілого. Суттєвою рисою екологічних знань є те, що вони відображають не лише існуюче, а й показують необхідне, тобто спрямовані в майбутнє, даючи певну орієнтацію діям людей у використанні ресурсів природи для розвитку суспільства. Екологічне знання втілюється в особливий вид людської діяльності, що раніше проявлялась лише епізодично - екологічну діяльність, тобто в такий вид діяльності людини, коли в процесі формування її мети враховуються не лише безпосередні інтереси людини, а й відбувається їх узгодження з загальними вимогами підтримки основ стабільного біологічного існування виду homosapiens.

40. Соціально-екологічна свідомість

Досить часто екологічну свідомість визначають як відо­браження соціальних, природних та специфічних соціально-екологічних законів функціонування системи «суспільство-природа», що виступають об'єктом відображення цієї форми суспільної свідомості.

Предметом відображення екологічної свідомості в сучасну епоху виступають відносини та зв'язки між природним середовищем та суспільством як підсистем єдиного цілісного об'єкту, що реалізуються в комплексі суспільних відносин, пов'язаних з виконанням діяльності по оптимізації системи «суспільство-природа».

Іноді екологічну свідомість визначають як усвідомлення людиною, суспільством екологічної ситуації, що складається, свого нерозривного зв'язку з природою, вміння та звичку діяти по відношенню до природи так, щоб не порушувати зв'язків та колообігів природного середовища, сприяти його покращанню для життя нинішнього та майбутнього поколінь.

Е.В.Гірусов зазначає, що екологічна свідомість - це сукупність поглядів, теорій та емоцій, що відображають проблеми співвідношення суспільства та природи в плані оптимального їх вирішення відповідно до конкретних потреб суспільства та природних можливостей. У загальному вигляді екологічна свідомість є відтворенням людьми екологічних умов життя та відносин між людьми в процесі регулювання системи «суспільство-природа» у вигляді екологічних теорій, ідей, уявлень, спільних для певних груп, що відображають їх ставлення до природи в дану історичну епоху.

Екологічна свідомість має цілий ряд особливостей. До таких особливостей слід віднести:1) комплексний характер, що враховує особливості об'єкту відображення, і екологічно мисляча людина повинна володіти вмінням не лише усвідомлювати взаємозв'язок окремих явищ природи та наслідків людської природоперетворюючої діяль­ності, а й прослідковувати, в якому взаємозв'язку вони знахо­дяться з іншими явищами більш широкої системи, ніж та, яка безпосередньо розглядається;2.вміння охоплювати об'єкт відображення та пізнання у всій його різноякісності, гетерогенності та побачити за цією багато­манітністю деяку сутністну єдність, важливу в екологічному відношенні;3. здатність бачити не тільки найближчі наслідки змін, що здійснюються в природі, але й наслідки більш віддаленого по­рядку і бачити не тільки прямі, а й зворотні зв'язки змін, що відбуваються в природі та суспільстві.

41. Предмет відображення соціально-екологічної свідомості

Свідомість - найвища форма най­більш загальної властивості матерії – відображення.

Предметом відображення екологічної свідомості в сучасну епоху виступають відносини та зв'язки між природним середовищем та суспільством як підсистем єдиного цілісного об'єкту, що реалізуються в комплексі суспільних відносин, пов'язаних з виконанням діяльності по оптимізації системи «суспільство-природа».

Становлення екологічної свідомості в сучасну епоху, на думку багатьох учених, йде за чотирма основними напрямками:

- науковим, що виражається в прагненні реалізувати на практиці наявні теоретичні і практичні знання про існуючі у природному світі зв'язки, про те, як можна уникнути їх порушення в ході виробничої діяльності людини;

- економічним - виражається в усвідомленні економічної невигідності виробничої діяльності, що руйнує оточуюче людину природне середовище;

- культурним - проявляється в прагненні зберегти природне середовище як елемент культурного середовища;

- політичним - знаходить вияв у прагненні людей ство­рювати умови існування, відповідні гідності людини.

екологічного знання - результат все наростаючої потреби суспільства доцільно змінювати природне середовище з метою збереження та розвитку органічної єдності між суспільством та природою формуються переважно в дослід­ницькому полі соціальної екології предмет - взаємозв'язок суспільства та природи як частин єдиного цілого втілюється в екологічну діяльність

42. Структура соціально-екологічної свідомості

За гносеологічним критерієм в екологічній свідомості виділяються такі рівні:

буденна екологічна свідомість, в якій відображаються щоденне життя людини, її безпосередня взаємодія з оточуючим природним середовищем.

спеціалізована (теоретична) екологічна свідомість, що включається більшою частиною в наукове екологічне знання, в якому відбувається рефлексія масової свідомості.

За критерієм носія в екологічній свідомості можна виділити такі форми:

індивідуальна екологічна свідомість, тобто сукупність уявлень, відчуттів, знань про особливості взаємодії суспільства та природи, що притаманні окремому індивіду, виражають його унікальність та неповторність.

масова екологічна свідомість -відображає притаманні певному суспільству чи великій соціальній групі (класу, нації, віковій групі і т.п.) уявлення про особливості взаємовідносин у системі «суспільство-природа».

43. Екологічна свідомість епохи

Становлення екологічної свідомості в сучасну епоху, на думку багатьох учених, йде за чотирма основними напрямками:

- науковим, що виражається в прагненні реалізувати на практиці наявні теоретичні і практичні знання про існуючі у природному світі зв'язки, про те, як можна уникнути їх порушення в ході виробничої діяльності людини;

- економічним - виражається в усвідомленні економічної невигідності виробничої діяльності, що руйнує оточуюче людину природне середовище;

- культурним - проявляється в прагненні зберегти природне середовище як елемент культурного середовища;

- політичним - знаходить вияв у прагненні людей ство­рювати умови існування, відповідні гідності людини.

екологічного знання - результат все наростаючої потреби суспільства доцільно змінювати природне середовище з метою збереження та розвитку органічної єдності між суспільством та природою

формуються переважно в дослід­ницькому полі соціальної екології

предмет - взаємозв'язок суспільства та природи як частин єдиного цілого

втілюється в екологічну діяльність

44. Основні функції соціально-екологічної свідомості

Основною функцією екологічної свідомості є забезпечення оптимізації взаємовідносин у системі «суспільство-природа»

функціями в життєдіяльності суспільства є:

регулятивна - забезпечення наявності певних мисленних механізмів раціонального управління взаємовідносинами суспільства та природи;

пізнавальна - вияснення дійсного характеру соціопри-родних відносин, причин глобальної екологічної кризи та пошук шляхів для її вирішення в інтересах як самої людини, так і природи;

нормативна - розробка, на основі пізнаності законо­мірностей розвитку системи «суспільство-природа», норм раціональної природоперетворюючої діяльності;

прогностична - передбачення можливих негативних впливів наслідків господарської діяльності та пошук засобів їх мінімізації або й цілковитого уникнення;

виховна - створення ґрунту для формування екологічної культури, екологічної відповідальності та екологічної поведінки як окремих індивідів, так і суспільства в цілому;

світоглядна - узгодження цілей економічного та соціаль­ного розвитку суспільства з «вимогами» природи, засвоєння суспільством та індивідом екосумісного змісту сенсу життя.

соціально-політична - самоврядування суспільства, активізації позиції громадян

45. Особливості соціально-екологічної культури

У структурі сучасної культури доцільно виділити її специфічну форму - екологічну культуру

екологічна культура - програма, опредмечена в діяльності, на основі якої суб'єкт природо­користування будує свій історично-конкретний процес взаємодії з природою


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



Сейчас читают про: