Проблема взаємодії суспільства та природи в соціально-філософських концепціях епохи відродження

Відродження. - категоричного заперечення середньовічної схоластики та посилення уваги до концептуальних підходів у вирішення цієї проблеми античної науки та філософії. Більшість математиків, фізиків, хіміків епохи були одночасно і філософами. вони звернули увагу на саму людину, матеріальний світ, намагаючись пояснити його з нього самого, трактуючи його незалежним від зовнішньої потойбічної сили. Однак це заперечення не було простим відтворенням античного світогляду. Намагаючись примирити його з ідеєю єдиного Бога-творця, вони «розчиняли» Бога в природі, заявляючи, що природа і є Бог. Людина також трактувалась як частина Бога і наділялась «правом» на втручання в природу, її пізнання та внесення в неї змін згідно з людською волею.

Відроджувані античні філософські традиції, своєрідний синтез вчень Платона, Арістотеля, Епікура та Лукреція стають своєрідною основою пантеїзму XV-XVII сторіч. Пантеїстична концепція вирішення проблеми взаємодії суспільства та природи розвивалась такими вченими, як Галіео Галілей, Джордано Бруно, Леонардо да Вінчі, Нікола Кузанський. У цей час значного розвитку набуває вивчення людського організму, властивостей рослин та мінералів. Наукові знання все більш стимулювалися швидким розвитком ремесла та торгівлі.

66. Ф.Бекон про підкорення природи

наступники епохи відродження стали розглядати матеріальний світ як суму окремих явищ та процесів, що діють за законами механіки. Аналітичний підхід до дослідження природи зумовив значні успіхи в її «підкоренні» владі людини. Для ранньобуржуазного світогляду: погляд на природу як на об'єкт необмеженої експансії. Людина - володар природи, її цар і вінець творіння. Ф.Бекон. Загальнорийнято вважати, що розробивши емпіричний індуктивний метод пізнання і розповсюдивши його на дослідження природних, соціальних і політичних явищ, він, разом з Р.Декартом, поклав початок тенденції обґрунтовування всемогутності людського розуму як основного інструменту пізнання та підкорення природи. йому належить вираз «знання - сила». Однак, ідею підкорення природи Ф.Бекон трактував досить специфічно: природа перемагається лише підкоренням їй на основі пізнаності дії її законів.Ця частина ідей Ф.Бекона не була сприйнята його сучасниками. В кінці XVII ст. машинний спосіб виробництва досяг такого прогресу, що людина була здатною використовувати природні процеси, здійснювати вплив на навколишнє середовище.відчуження людини від природи сприяло посиленню утилітарно-прагматичного ставлення до неї. вважалось можливим безконтрольно втручатись у природні процеси. Обмеженість наявних знань спричинювала винищення багатьох видів тварин і рослин, невиправданих змін ландшафту. Природа сприймалась безмежною і невичерпною, треба було лише навчитись вмінню брати в неї якомога більше.

67. Питання взаємодії суспільства та природи у філософії французкого матеріалізму 18ст. (Руссо, Дідро, Гольбах)

Маблі та Морелі: Будуючи свої соціальні конструкції, вони базували їх на ідеї «природного права», що передбачала трактування людини та суспільства як частин єдиного природного світу, які, маючи певну специфіку, повинні підкорятися загальним законам природи. Головна робота Морелі має досить промовисту назву - «Кодекс природи або істинний дух її законів».

Подібні погляди на відносини людини та природи не були чимось винятковим для філософської думки Франції другої половини XVIII ст. Виданий у 1755 р. анонімно «Кодекс природи» довгий час приписували Д.Дідро, незважаючи на разюче розходження з деякими його соціальними ідеями. Як і Морелі, він категорично стверджував, що в цьому світі «все підлягає законам природи».

Певну спробу узагальнити подібні погляди французьких філософів XVIII ст. здійснив П.-А.Гольбах у виданій в 1770 р. книзі «Система природи»: «Людина - творіння природи, вона існує в природі, підлягає її законам, не може звільнитися від неї, не може, навіть у думці, вийти з природи. Немає і не може бути нічого поза природою, що об'єднує в собі все суще». Головна мета пізнання - «повернути людину природі», оскільки людина нещаслива саме тому, що відреклась від природи. Саме для того, щоб зробити людину щасливою, і потрібно вивчати природу та систему її законів.

Французький матеріалізм завершував собою певний етап усвідомлення людством його відносин з природою, для якого характерним було пасивне споглядання природи і, як наслідок, необхідність пасивного підкорення її законам.

68. Проблема співвідношення природи і культури у філософії Канта

І.Кант, висунувши знамениту космогонічну теорію і заявивши про єдність світу в його еволюційному розвитку, пізніше став на позицію принципової неможливості пізнання світу, звів природу до набору явищ, зв'язок між якими встановлюється лише розумом. І.Кант, говорячи про її сутність, відзначав, що культура виражає здатність людини ставити мету

І.Кант: світ стає визначеним у взаємній діяльності суспільства та природи, тобто людина довизначає світ своєю діяльністю, і закони світу такі, що вони стають повністю визначеними тільки у вільній творчій діяльності людей.

Фіхте, відновлюючи право людського розуму на пізнання сутності світу, висунув ідею про розвиток всього сущого за законами діалектики. Шелінг, відроджуючи, по суті, пантеїстичне тлумачення природи, прийняв за джерело всього сущого не матерію і не свідомість індивіда, а абсолютний всесвітній розум. Він побачив в природі не тільки знаряддя моральної діяльності, а й динамічний прояв Абсолюту. Натурфілософія Шелінга, що постулювала взаємозв'язок всіх явищ природи та розвиток їх через поляризацію внутрішньо роздвоєних сил, позитивно вплинула на розвиток природознавства, зокрема на дослідження Фарадея.

69. Гегель про розпредмечування природи та опредмечування людської сутності

У філософії Гегеля вперше була здійснена спроба розглянути розвиток природи та суспільства як єдиний природно-історичний процес, у якому в ході трудової діяльності відбувається опредмечування людської сутності і розпредмечування природних об'єктів. Розглядаючи питання природно-історичної єдності природи і людини з позицій об'єктивного ідеалізму, він вирішив проблему суперечності між ними: природа і людина виступають проявами абсолютної ідеї. В гегелівській системі - єдність матерії і духу, природи та людини, але ця єдність розглядалась з об'єктивно-ідеалістичних позицій. Отже, реальна природа залишалась осторонь: якщо вона є лише проявом ідеї, то не варто особливо замислюватись, що людина своїми діями може завдати їй шкоди.Гегель визначав гармонію як деяку внутрішню узгодженість різноманітних частин цілого. Гармонія являє собою таке співвідношення якісних відмінностей, що, взяті у їх сукупності, витікають із сутності самої речі.

70. Розробка Марксом і Енгельсом філософських основ наукового аналізу проблем взаємодії суспільства та природи

У середині XIX ст. передові країни - в епоху індустріального розвитку. В цей час внаслідок промислової революції та становлення машинного виробництва було досягнуто успіхів в освоєнні природного простору. Під тиском вимог виробництва наука робила все нові відкриття у природознавстві. Було відкрито закон збереження та перетворення енергії, розроблено дарвінівську теорію еволюційного розвитку живих організмів, встановлено клітинну будову живих організмів. Різко зросла сукупна продуктивна сила людства.спробу створити цілісну концепцію взаємодії суспільства та природи зробили К.Маркс та Ф.Енгельс. У праці «Економічно-філософські рукописи 1844 року»: «людина живе природою». людина повинна залишатись в процесі постійного спілкування з природою, щоб не вмерти. Все ж людське спілкування з природою принципово відрізняється від тваринного, бо людина робить саму свою життєдіяльність предметом своєї волі і свідомості. Людина не може існувати поза природним світом, але і природа, взята окремо від людини, є для неї ніщо. Ланкою, що з'єднує людину і природу, є практична діяльність. К.Маркс: «культура, коли вона розвивається стихійно, а не спрямовується свідомо, залишає після себе пустелю», підкреслюючи цим самим необхідність свідомого керування процесами взаємодії людини і оточуючого природного середовища.

71. Соціально-екологічні ідеї „економічно-філософських рукописів 1844р” Маркса

К.Маркс для того, щоб розрізняти діяльність людини та тварини, щодо останньої застосовує термін життєдіяльність, використовуючи його також і для означення способу буття людини як представника біологічного виду homo sapiens.

У праці «Економічно-філософські рукописи 1844 року»: «людина живе природою». людина повинна залишатись в процесі постійного спілкування з природою, щоб не вмерти. Все ж людське спілкування з природою принципово відрізняється від тваринного, бо людина робить саму свою життєдіяльність предметом своєї волі і свідомості. Людина не може існувати поза природним світом, але і природа, взята окремо від людини, є для неї ніщо. Ланкою, що з'єднує людину і природу, є практична діяльність.Він писав про спільне і відмінне між людиною і твариною, про те, що родове життя як у людини так і у тварини фактично полягає в тому, що людина (як і тварина) живе природою. Це означає, що природа є її тіло, з якою вона повинна залишатись в процесі постійного спілкування, щоб не вмерти.Практичне творення предметного світу - перероблення неорганічної природи є самоутвердження людини як свідомої - родової істоти, яка ставиться до роду як до своєї сутності або до самої себе як до родової істоти. Тварина також виробляє, але лише себе, в той час як людина відтворює всю природу, і саме це є її найважливішою відмінністю. Тваринна дія безпосередньо зв'язана з предметом. Причому тварина споживає предмет таким, яким він заданий природою в натуральному вигляді.Суспільний розподіл діяльності, за своєю суттю є розділенням самої людини.- Подібне «часткове» реальне буття окремих індивідів приводить до того, що людина почуває себе вільно-діючою тільки при виконанні своїх тваринних функцій - при прийнятті їжі, при питті, в статевому акті, в кращому разі ще розташувавшись у себе в житлі, прикрашаючи себе і т.д. - а в своїх людських функціях вона почуває себе тільки твариною. З соціальним розділенням людської діяльності пов'язується і поява відчуження людини від природи, суперечності між людською сутністю та її реальним існуванням.Вихід з такого становища К.Маркс вбачав в перебудові суспільних відносин на нових засадах. В «Економічно-філософських рукописах 1844 року»: вирішення цієї проблеми зможе дати лише комунізм як позитивне скасування приватної власності - цього самовідчуження. Такий комунізм як завершений натуралізм = гуманізму, а як завершений гуманізм - натуралізму; він є справжнє розв'язання суперечності між людиною і природою.

72. Періодизація взаємодії історії взаємодії суспільства та природи в роботі енгельса „походження сім’ї, приватної власності та держави

У роботі «Походження сім'ї, приватної власності та держави», Ф.Енгельс вперше зробив спробу дати наукову періодизацію історії взаємодії суспільства та природи, обравши за критерій спосіб організації людської природоперетворюючої діяльності. попередження, висловлене Ф.Енгельсом, про те, що не треба надто захоплюватися перемогами над природою. За кожну таку перемогу вона «мститься». Кожна з цих перемог має спочатку ті наслідки, на які розраховують люди, а потім зовсім інші, неочікувані і не передбачені наслідки, що часто перекреслюють значення перших.

основні етапи розвитку людського суспільства:

• дикість - період переважного присвоєння готових продуктів природи; штучно створені людиною продукти слугують, головним чином, допоміжними знаряддями такого присвоєння.

• варварство - період введення скотарства та землеробства, період оволодіння методами збільшення виробництва продуктів природи за допомогою людської діяльності.

• цивілізація - період оволодіння подальшою обробкою продуктів природи, період промисловості у власному смислі цього слова і мистецтва.

73. Соціоекологічні проблеми світоглядних концепціях російського комізму

Перші спроби наукового розгляду проблеми майбутнього було зроблено в рамках течії, що отримала в науці назву «російський космізм». Початок цьому напрямку- утопічний роман В.Ф.Одоєвського «Незакінчена утопія 4338 рік. Петербурзькі листи», (30-х р XIX ст.): критика мальтузіанської теорії, яку було названо «останньою дурістю в людстві» (англійський священик та економіст Т.Мальтус (1766-1834) намагався пояснити суперечності суспільного розвитку, виходячи з «вічних» законів природи, згідно з якими народонаселення зростає в геометричні прогресії, а засоби існування - в арифметичній. З цього він робив висновок про позитивний характер війн, голодоморів, масових епідемій, які є «природними» регуляторами чисельності населення, пропонуючи також суворий контроль за народжуваністю та регламентацію шлюбів.

Російський космізм - ідея єдності людей не з ідей соціального, політичного, ідеологічного порядку, а виходячи з ідей соціально-екологічних, виносячи на перший план ставлення людей до природи, їх взаємодію. Російський космізм відроджує ідею І.Канта про те, що світ стає визначеним у взаємній діяльності суспільства та природи, тобто людина довизначає світ своєю діяльністю, і закони світу такі, що вони стають повністю визначеними тільки у вільній творчій діяльності людей.

А.Д.Урсул: в майбутньому, коли вартість космічних перевезень суттєво знизиться, передбачається перебазування туди не лише найбільш шкідливих з екологічної точки зору виробництв, але й багато іншого, перш за все енергетичну індустрію, інші види промисловості, розвиток яких в космосі виявиться економічно більш доцільним (ефективним), оскільки умови космосу виявляться більш природними для їх широкомасштабного розвитку, в той час як на Землі існує ряд обмежень, в першу чергу пов'язаних з негативним впливом на оточуюче природне середовище. на певному етапі індустріалізації космосу відбудеться «розщеплення» суспільного виробництва на земне, переважно сільськогосподарське, та космічне, переважно індустріальне, між якими буде здійснюватись обмін продуктами діяльності.

М.Ф.Федоров: «філософію спільної справи» - в контексті космічної тематики розробляв глобально-екологічні проблеми в виразах «гігієнічне питання», «санітарно-харчове питання», «метеорологічне управління». «Перемоги» над природою обертаються для людства новими проблемами. Людська діяльність не повинна обмежуватись земною планетою. основний засіб вирішення екологічних проблем вбачає в моральному вдосконаленні людини, у формуванні нової свідомості та культури, системи життєвих пріоритетів.

В.І.Вернадський: Теорія ноосфери.

74. Основні положення космічної філософії Ціолковського

Ідея геокосмічної цивілізації. з засновників теоретичної космонавтики К.Е.Ціолковського, погляди якого на майбутнє взаємовідносин суспільства та природи було викладено в його «космічній філософії». її основні положення:

1. Людське пізнання і пов'язана з ним технічна могутність цивілізації не мають принципових меж.

2. Нескінченний науково-технічний та соціальний прогрес дозволяє суспільним розумним істотам, розробивши засоби космічного транспорту, безмежно розселятись у Всесвіті.

3. Суспільство не тільки протистоїть природі. Воно є її частиною і знаходиться з нею в єдності. Оволодіваючи світом для себе, збільшуючи свою потужність в космічних масштабах, людство зможе зберегти потенціал життя, створений на Землі, і буде виступати як все більш важливий фактор еволюції матерії в цілому.

Перші два положення могли б свідчити, що КЕ.Ціолковський не виходить за рамки традиційних підходів до розв'язання проблеми екологічної катастрофи, що виробились за історію існування людства - після того, як природні ресурси певних територій були остаточно вичерпані, людські популяції відкочовували в інші місця і починали їх освоєння. Однак третя теза знімає звинувачення його в пропаганді ідеї «космічного кочівництва». Пропонує перетворити Землю на «колиску людства», а промислові процеси винести в космос, який повинен стати новим середовищем проживання людства.

75. Екописимістичнай напрямок в сучасній західній футурології

Класичний поділ екофутуристичних концепцій було введено вченими Сассекського університету С.Колом, Дж.Гершуні та Й.Мілзом, Весь спектр футорологічних концепцій екологічного напряму можна розділити на дві основні течії:

1) екопесимістична (неомальтузіанство, екоалармізм і т.п.);

2) технооптимістична (теорії постіндустріального, технотронного суспільства, техноапологетизм і т. ін.).

Серед найбільш відомих представників екопесимізму можна назвати прізвища О.Тофлера, Е.Фрома, Дж.Мак-Дермота, Ж.Еллюля, Г.Мюлера, Б.Скінера та інших.

Одним з засновників цього напрямку по праву вважають американського футуролога О.Тофлера. В роботі «Шок від майбутнього»: людство створило цивілізацію, яку само не може зрозуміти, і розвиток якої воно нездатне контролювати. Причиною цього він називає панування індустріальних технологій, які не управляються людиною, а керують нею. Розвиваючи цю ідею в наступних роботах («Доповідь про екоспазм», «Третя хвиля», «Передбачення та передумови»): раніше жодна цивілізація не створювала засобів, здатних, у прямому значенні слова, знищити життя на планеті і саму планету. Війна проти природи досягла поворотної межі, і біосфера більше не в силах протистояти промисловій агресії. Головною причиною цього він вважає те, що для технократа і в Чикаго і в Києві основна мета - економічний ефект, технологія - основне знаряддя. Критикуює крайнощі неомальтузіанства.

Т.Роззак «Де закінчується марнотратство» протиставляє імперіалізму сучасної науки і техніки, що поставив світ перед невідворотністю екологічної катастрофи, ідею релігійного відродження Заходу, покаяння перед природою і повернення до «провіденційного мислення» і містицизму середньовіччя. Він не бачить іншої можливості уникнути глобальної екологічної катастрофи крім відмови від сучасних досягнень науки та техніки і повернення до доіндустріального стану суспільства. Сучасна цивілізація, індустріальні технології підірвали традиційну духовність, яку Т.Роззак асоціює з релігією. Оскільки немає Бога, потойбічного життя, то не буде й невідворотного покарання за земні діяння, а отже, нічого турбуватись про майбутнє, треба жити задоволеннями сьогоднішнього дня. Щоб повернути цей процес у зворотному напрямку, Т.Роззак і пропонує повернутись до релігії.

Прогнози екоалармістів отримали обґрунтування в роботах Дж.Форрестера та Д.Медоуза, які були авторами перших доповідей Римського клубу.

В другій доповіді - «Людство на роздоріжжі»:

- по-перше, світ необхідно розглядати як систему взаємозалежних територій (маються на увазі відмінності в культурі, традиціях і економічному розвитку), а не як однорідне ціле (що може призвести до серйозних помилок);

по-друге, до середини майбутнього століття замість руйнації цієї системи можуть відбутися місцеві конфлікти на різних територіях з різних причин;

• по-третє, катастрофі у світовій системі можна запобігти за допомогою вжиття заходів у глобальному плані, а відмова від них буде мати наслідки на всіх територіях;

• по-четверте, глобальне вирішення проблем можна здійснити без урівноваженого, диференційованого зростання (яке ближче до органічного, ніж до однорідного);

• по-п'яте, відтермінування реалізації світової стратегії не тільки шкідливе і високовартісне, а й ставить світ перед смертельною небезпекою.

Г.Кан та Е.Мюрез. Визнаючи можливість в майбутньому глобальної екологічної катастрофи, вони вважають її не лише невідворотною, а в певній мірі й бажаною.

У книзі «Наступні 200 років. Сценарій для Америки та світу» Г.Кан: негативні наслідки втручання людини в природу не повинні взагалі розглядатись як серйозна проблема. Голод, масові епідемії, виснаження природних ресурсів, забруднення оточуючого середовища - це лише побічні, тимчасові проблеми становлення нової «суперінду-стріальної» цивілізації, причини яких полягають в неефективному управлінні та невігластві управлінців. Треба пожертвувати задля прогресу цивілізації екологічними інтересами слабо розвинених в економічному відношенні країн, зберігаючи якість оточуючого середовища країн Заходу. Він пропонує відстоювати інтереси оточуючого середовища, де це тільки можливо та корисно і стимулювати розвиток економіки там, де він виявляється відносно продуктивним, а збитки, що завдаються оточуючому середовищу, є другорядним, роблячи благо для населення бідних країн, яке замість того, щоб померти через короткий час від голоду, помре через десяток років від промислового забруднення їхніх територій проживання.

Крайню позицію в екопесимізмі виражає французький футуролог Е.Мюрез, «Заповіт для майбутнього світу»: найкращим способом вирішення сьогоднішніх екологічних проблем людства э обмін «помірними» ядерними ударами. Після такого «невеликого» ядерного конфлікту різко зменшиться населення планети і, тим самим, автоматично зникнуть проблеми з перенаселенням, нестачею природних ресурсів, продуктів харчування і т.п. Головним завданням «цивілізованих» країн є необхідним чином підготуватись до такого розвитку подій, щоб бути в змозі не лише вижити в цій війні, а й створити необхідні запаси для якнайшвидшого розвитку нової цивілізації.

76. Екооптимістичний напрямок в сучасній західній футурології

Технооптимістична течія У.Ростоу, Дж.Гелбрейт, Р.Арон, З.Бжезинський, Д.Бем, Б.Гаврилишин. - спроба органічно вписати проблему взаємовідносин суспільства та природи в комплекс проблем майбутнього цивілізації. З розвитком та якісними змінами в продуктивних силах людства повинна відбутись і зміна характеру соціоприродних відносин, вони саме у прискореному прогресі науки та техніки і відповідних трансформаціях існуючих соціальних систем вбачають головну передумову подолання загрози глобальної екологічної кризи.пропонують різноманітні моделі постіндустріального, технотронного, інформаційного та інших суспільств, в їх основі залишаться основні соціальні цінності західного суспільства - приватна власність, свобода індивіда, конкуренція і т.п. У соціально-екологічних аспектах теорій технооптимістів часто порівнюється вплив на оточуюче природне середовище в країнах з різними соціально-політичними системами. При цьому можна зустріти як спроби поєднати найкраще в системі управління соціально-природними відносинами, так і різку критику самої суті «соціалістичного природокористування». Так, у доповіді Римського клубу «Дорога в майбутнє» її автор, Б.Гаврилишин, заявляючи про необхідність позбавитись ідеологічних перегинів і сконцентрувати зусилля на питаннях соціальної інженерії, сприяючи таким чином появі нових лідерів, що будуть здатними перебудувати соціальні системи та економічні інституції без політичних катаклізмів, звертає увагу на принципову еконесумісність реального соціалізму. Сама система управління в соціалістичному суспільстві має в собі основоположні вади. її видимі переваги - плановість господарства, високий ступінь контролю за всіма суспільними процесами, централізація - обертаються в реальності великими недоліками, коли внаслідок некомпетентного управлінського рішення починається збій у всій системі і його екологічні наслідки досягають масштабів, що переходять рамки даної держави (вже пізніше стали відомі і факти, що підтвердили це положення - спроба перекидання води сибірських рік в Середню Азію, що могло б змінити клімат всієї планети, експерименти на Чорнобильській АЕС і т.п.). При цьому особливого значення надавалось саме механізмам ринкової саморегуляції, які є своєрідним соціальним відповідником механізмів саморегуляції біосфери. В.М.Лейбін: для побудови типології екофутуристичних концепцій є доцільним введення третьої характеристики, що описує реально існуючі проміжні між оптимізмом і песимізмом світоглядні позиції. Поняття «меліоризм» (від англ. meliorate - поліпшувати)- характеризує собою світоглядні позиції, які не відносяться ні до оптимізму, ні до песимізму, а є чимось середнім. пошук «золотої середини».

77. Питання взаємодії суспільства та природи в дослідницьких програмах Римського Клубу

Починаючи з 1968 року Ауреліо Печчєї став щорічно збирати в Римі фахівців для обговорення питань про майбутнє цивілізації - Римський клуб. В перших докладах: вивчення тенденцій розвитку соціоприродних глобальних процесів за доп. імітаційних математичних методів - Джєй Форрестер: на цій основі - концепція світової динаміки. "Під "світовою системою"- розуміємо людину, її соціальні системи, технологію і природне навколишнє середовище. Взаємодія цих елементів визначає зростання, зміну і напруженість в соціально-економіко-природному середовищі".

Вперше в соціальному прогнозі були враховані складові: кінцевий характер мінеральних ресурсів і обмежені можливості природних комплексів.

Попередні прогнози враховували лише традиційні тенденції (зростання виробництва, зростання споживання і зростання населення), і мали оптимістичний характер. А врахування екологічних параметрів відразу перевів глобальний прогноз в песимістичний варіант, показавши неминучість еколог катастрофи до кінця перш трет XXI ст. у зв'язку з можливістю вичерпання мінеральних ресурсів і надмірним забрудненням природного середовища.

Подальші роботи - під керівництвом Д.Медоуза ("Межі зростання", 1972 р.), а також М.Месаровіча і Е.Пестеля ("Людство у поворотного пункту", 1974 р.), в основному підтвердили справедливість прогнозів, складених Дж. Форрестером. вперше була поставлена проблема можливого кінця цивілізації не у далекому майбутньому.

У доповіді Римського клубу “Дорога в майбутнє” її автор, Б.Гаврилишин, заявляючи про необхідність позбавитись ідеологічних перегинів і сконцентрувати зусилля на питаннях соціальної інженерії, сприяючи таким чином появі нових лідерів, що будуть здатними перебудувати соціальні системи та економічні інституції без політичних катаклізмів, звертає увагу на принципову еконесумісність реального соціалізму. Сама система управління в соціалістичному суспільстві має в собі основоположні вади. її видимі переваги - плановість господарства, високий ступінь контролю за всіма суспільними процесами, централізація - обертаються в реальності великими недоліками, коли внаслідок некомпетентного управлінського рішення починається збій у всій системі і його екологічні наслідки досягають масштабів, що переходять рамки даної держави (вже пізніше стали відомі і факти, що підтвердили це положення - спроба перекидання води сибірських рік в Середню Азію, що могло б змінити клімат всієї планети, експерименти на Чорнобильській АЕС і т.п.).

78. Соціально-екологічні аспекти теорії нульового зростання

В футуристичних концепціях кінця XX ст. соціальної екології можна виділити такі основні напрямки:

1) консервативний (неоконсервативний);

2) ліберальний (неоліберальний);

3) радикальний (правий та лівий).

консерватизм апелює до «традиційних цінностей» і пропонує стратегії повернення до «минулого» у відносинах суспільства і природи шляхом «відкату» в розвитку соціальної і економічної систем людського суспільства, неолібералізм характеризується прагненням до демократизму, технократизму і нйукократизму, пристосованих до умов соціально-економічного і культурно-морального буття людей, що змінюються. Для лівого радикалізму властиві стратегічні установки на заперечення істеблішменту, негативізм, комуналізм. Правому радикалізму властиві такі стратегічні установки, як фанатизм, експансіонізм, мілітаризм.

виділені типи стратегій рідко існують в чистому виді. Часто вони досить химерно переплітаються між собою.

Консервативний напрямок представлений різноманітними сучасними інтерпретаціями мальтузіанської теорії?? на поч. 70-х років XX ст. - теорія «нульового зростання»: головною причиною сучасних екологічних проблем є перенаселення планети, «демографічний вибух» і викликане цим зростання потреб цивілізації, з яким не може справитись біосфера, прихильники цієї теорії виступають за різке обмеження, а потім і повну зупинку приросту населення та промислової продукції. пропонують пришвидшений розвиток в нематеріальних сферах - науці, мистецтві, культурі і т.п.

основні принципи функціонування суспільства згідно з теорією нульового зростання:

1) відсутність чистого приросту продукції в промисловості, що дасть можливість скоротити приріст споживання природних ресурсів, а в майбутньому і перейти до його зменшення;

2) відмова від ідеї прогресу в усіх його проявах і, по можливості, повернення до попередніх, доіндустріальних етапів розвитку суспільства;

3) відмова від природознищуючих індустріальних технологій;

4) заміна крупних організацій невеликими для зменшення ризику від прийняття хибних управлінських рішень;

5) заміна юридичних норм моральними та релігійними, оскільки останні, будучи «внутрішнім приписом», можуть більш ефективно керувати поведінкою;

6) обмеження деяких громадянських свобод (пересування, вибору професії, кількості дітей і т.д.), які можуть сприяти негативному впливові на оточуюче середовище;

7) зменшення числа університетів і загальної кількості студентів та наукових досліджень, переорієнтація наукових програм з питань нарощення природоперетворюючих здатностей суспільства на проблеми адаптації та виживання;

8) зменшення кількості машин і повернення до ремесла та до ручної праці в сільському господарстві;

9) скорочення дорогого лікування (людей з генетичними відхиленнями, хворобами, що передаються в спадок) для покращання біологічних характеристик людської популяції і т.п.

Подібні погляди почали пропагуватись різноманітними представниками «зеленого» руху і лягли в основу ідеології політичних партій «зелених".

Рецепти розвитку людської цивілізації, пропоновані теорією нульового зростання, були далеко неоднозначно сприйняті в різних країнах. їх дотримання, яке забезпечувало населенню індустріально розвинених країн збереження достатньо високого рівня споживання та комфортності життя, прирікало країни що розвиваються, на увічнення бідності, голоду, масових епідемій.

Теорія нульового зростання була піддана значній критиці як представниками країн третього світу, соціалістичного табору, так і багатьма західними вченими. Д.Белл: подібні теорії, базовані на перших доповідях Римського клубу, є жахливим прикладом того, як нерозумно можуть бути використані суспільні науки для обґрунтування хибної точки зору.

Теорія нульового зростання дала певний ефект: поява та широке впровадження енерго- та матеріалозберігаючих технологій, переорієнтація виробництва з матеріало- та енергоємних виробництв на наукоємні та на інформаційне виробництво.

79. Соціально-екологічні аспекти теорії обмеженого зростання

Модернізацією теорії нульового зростання стала розроблена М.Месаровичем та Е.Пестелем концепція «обмеженого зростання», яка лягла в основу ліберально-реформістського напрямку. Визнаючи принципову неможливість відмови від прогресу, дана концепція робить спробу узгодити інтереси всіх країн та верств населення планети для збереження природних умов.

Одним з найбільш відомих теоретиків цього напрямку А.Печчеї: проведення заходів:

1) проведення «людської революції», що має привести до морального відродження людства і підняти відчуття «глобальної відповідальності» за наслідки природо-перетворюючої діяльності та майбутнє планети;

2) політично-структурна еволюція соціальних систем в бік їх більшої керованості для послаблення і подальшої ліквідації загрози глобально-екологічної катастрофи;

3) розробка і прийняття програми глобальних дій по оптимізації взаємовідносин суспільства та природи в масштабах всієї планети на основі добровільної коаліції націй.

80. Радикальна течія сучасної західної СЕ

Радикальний напрямок об'єднує цілий ряд суперечливих, а часто й прямо взаємо-виключних теорій. Один підхід до вирішення проблем - радикальна зміна існуючого становища із застосуванням жорстких засобів їх реалізації. радикалізм можна поділити на «правий» та «лівий» за принципом симпатій до тих чи інших соціально-політичних систем.

лівий радикалізм: Е.Фром, Г.Маркузе та ідеологів «екосоціалізму». Для ідеологів «молодіжної революції» 60-х головна причина екологічної кризи полягає в геронтократії (владі старих), яка більше турбується своїм нинішнім, ніж майбутнім. Лише прихід до влади, внаслідок революції, молодих, що відчувають сучасні проблеми, є передумовою ліквідації загрози глобальної екологічної кризи.

теорія «екосоціалізму»: не проводить принципової різниці між капіталізмом та «реальним соціалізмом». Ці дві системи, з точки зору характеру взаємовідносин суспільства та природи, є лише різновидами індустріального суспільства. Лише проведення «дійсних» соціалістичних перетворень дає змогу зробити «потенційні переваги соціалізму в області природокористування» дійсністю і тим самим розв'язати проблему глобальної екологічної кризи.

правий екорадикалізм (крім вже цитованого вище Г.Кана) Г.Груль: розглядає майбутнє як безперервні війни між різними країнами за джерела речовини та енергії. Така ситуація вимагатиме жорстких тоталітарних політичних режимів, різку мілітаризацію країн. В майбутньому величезної переваги досягнуть народи, яким вдасться максимально підняти рівень озброєності і підтримувати при цьому виключно низький життєвий рівень. Пропонується радикальне обмеження індивідуальних свобод громадян.

«екофашизм»: лише встановлення фашистських політичних режимів, вирішення проблем «сильних» народів за рахунок «слабких», а поділ суспільства на прошарки за певними расовими ознаками з різним доступом до екологічних та матеріальних благ. Якщо не вистачає «на всіх», нехай дістанеться «найкращим», які покликані управляти і вирішувати долі «слабких».

81. Консервативний напрямок в сучасній СЕ

В футуристичних концепціях кінця XX ст. соціальної екології можна виділити такі основні напрямки:

1) консервативний (неоконсервативний);

2) ліберальний (неоліберальний);

радикальний (правий та лівий).

виділені типи стратегій рідко існують в чистому виді. Часто вони досить химерно переплітаються між собою.

основні принципи функціонування суспільства згідно з теорією нульового зростання:

3) відмова від природознищуючих індустріальних технологій;

4) заміна крупних організацій невеликими для зменшення ризику від прийняття хибних управлінських рішень;

8) зменшення кількості машин і повернення до ремесла та до ручної праці в сільському господарстві;

Подібні погляди почали пропагуватись різноманітними представниками «зеленого» руху і лягли в основу ідеології політичних партій «зелених". Теорія нульового зростання була піддана значній критиці як представниками країн третього світу, соціалістичного табору, так і багатьма західними вченими. Д.Белл: подібні теорії, базовані на перших доповідях Римського клубу, є жахливим прикладом того, як нерозумно можуть бути використані суспільні науки для обґрунтування хибної точки зору.

82. Ліберальний напрямок в сучасній СЕ

Одним з найбільш відомих теоретиків цього напрямку А.Печчеї: проведення заходів:

83. Теорія Коеволюції

Один із представників - російський математик і філософ Моісеєв.

" Коэволюция природы и общества. Пути ноосферогенеза" (стаття в 1997р.):

в конце 60-х годов он стал употреблять термин «эпоха ноосферы» - тот этап истории человека (если угодно, антропогенеза), когда его коллективный разум и коллективная воля окажутся способными обеспечить совместное развитие (коэволюцию) природы и общества. Человечество — часть биосферы, и реализация принципа коэволюции — необходимое условие для обеспечения его будущего. человечество должно согласовать свои обычаи, свое поведение, то есть стратегию своего развития со «стратегией» развития биосферы, это и есть условие перехода биосферы в ноосферу.

Условий, достаточных для обеспечения будущего цивилизации, просто не существует. Обеспечение коэволюции и есть та комплексная дисциплина, которая должна дать людям знание о том, что необходимо для продолжения существования человечества на Земле и дальнейшего развития его цивилизации.Биосфера представляет собой грандиозную нелинейную систему. обеспечение коэволюции человека и биосферы требует развития специальной синтетической научной дисциплины. Ее составляющей является экология. В основе этой теории лежат новая система нравов, которая должна быть универсальной для всей планеты.

Екологічне право

Відповідальність- філософського-соціологічна категорія (також і правова) що відображає обєктивний істор-конкретний х-р взаємовідносин між сособистістю, колективом, суспільством з точки зору свідомого здійснення предявлення до них (індивіда, сусп) взаємних вимог. У індивіда відповідальність формується як наслідок тих зовнішніх вимог, що до нього предявляє суспільство, соціал група, колектив, сприйняті індивідом вони стають основою внутр мотивації його відповідальноі поведінки

Форми відповідальності:

-Моральна

-Юридична

-Політична

Залежно від субєкту

-індивідуальна

- групова

- колективна

Яка різниця між 2 і 3???

Галузі в яких виокремлюють відповідальність - важлива - екологічна

Правова відповід в галузі екологіі - особливий стан (вид) суспільних екологічних правовідносин при якому правовими засобами забезпезчується виконання відповідальними особами спеціальних обовязкових вимог законодавства в галузі використання природ ресурсів, охорони навкол природ середовища, забезпечення екологічноі безки!!!!!!!! Чи застосування жо винних осіб заходів державно-правового примусу

Форми основні правовоі відповідал в галузі екологіі

- позитивна/активна - визначається як специфічна форма стану суспіл екологі правовідносин в яких активно реалізується спеціальна правосубєктнцсть зобовязаних осіб, що спрямована на виконання належних позитивно юридично значимих дій в галузі викор прир ресур, ох.навк сер і забез еколог безпеки

- негативна/ретроспективна - особлива форма сусп відносин в яких за допомогою правових норм чи ін юр. засобів забезпечується добровільне чи примусове виконання винними особами вимог екологічноі безпеки, ефективне використ природ ресурсів, ох навкол прир серед або покладається виконання інших обовязків за допущене екологічне правопорушення

Активна - вказує що треба робити

Ретроспективна - що треба було робити і що можна отримати за те що робилось не так

Соціальні функціі основних форм еколог правов відповідальності

Активноі:

-Стимулятивна

-Аксіологічна

-Превентивна

Соц ф-ціі негативноі еко прав відповідальності

- первентивна

- компенсаційна

- каральна

Основні види еколого правовоі відповідальності:

- адміністративна/компенсаційна (нетяжкі наслідки)

- дисциплінарна (посадові сооби)

- карна (тяжкі правопоруш що мають тяжкі наслідки)

Предмет еко права складають екологічні правовідносини, що виникають між людьми в галузі використання прир ресурсів, ох накол прир середовища і забезпечення еколог безпеки, які базуються на множинноств форм власності права природокористування і права громадян на безпечне для життя і здоровя навкол срередовище

Обєкти еколог права - сукупність природних, природно-соціал умов і процесів, природ ресурсів, ланшафтів, природних і природно-антропогенних комплексів, екологічних систем та життя і здлровя громадян, що підлягають охороні за допомогою норм екологічного законодавства, а також взаємовідносини між людьми, що виникають в процесі освоєння природного простору

Обєкти еколог права Основні три групи

- інтеграційні О (довкілля- навкол природ середовище; життя і здоровя громадян в залежності від безпеки еоклогічноі установки)

- диференційні О еколог права (земля, надра, води, тваринний світ, рослинний світ і атмосферне повітря)

- комплексні(природні комплекси та ланшафти обєкти і територіі природно заповідного фонду, природно соціальні умови і процеси: рекреаційні, курортні зони..., еко системи: виклбчно морська зона і континетальний шельф; природно-антропогенні комплекси:територіі що зазнали екологічноі катастрофи)

Джерела еколог права - форми вираження еколого-правових норм, тобто нпа, що містять в соьі еколого-правові норми....

Закони і підзаконні акти

Закони:

Відповідно до О регулювання:

- інтеграційні (конституція, закон Укр про ох навкол природ середовища, ЩУ про екологічну експертизу, основи законодавства Украіни про ох здоровя)

- диференційні (Земельний кодекс, кодес Укр "про надра", водний кодекс, лісовий кодекс, ЗУ "про тваринний світ", ЗУ "про ох атмосферного повітря)

- комплексні (ЗУ "про природно-заповідний фонд", ЗУ про виключну(морську) економічну зону, ЗУ про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення в наслідок Чорноб катастрофи і тд)

підзаконні акти: постанови ВРУ, укази, розпорядження президента, урядові нормативні акти, галузеві нпа, і локальні нпа)

Основні галузі екологічного права:

1. Природно-ресурсне

2. Природо-охоронне

3. Антропо-захисне

Третє має стояти на першому місці - здоровя людей. За пріорітетом

Еколог право - інтегрована правова спільність (комплексна галузь права), яка обєднує сукупність еколого-правових норм, що регулюють екологічна вфдносини з метою ефиктивного використання, відтворення, ох природ ресурсів, забезпечення якості оточуючого середовища, гарантування екологінчоі безпеки, реалізаціі та захисту екологічних прав та інтересів громадян

Здійснення мети за допомогою методів:

Методи здійснненя еоклог права- передбачені еоклого-правовими нормами спосоьи та прийоми, що спрямовані на ефективне регулювання екологічних правовідносин, забезпечення реалізаціі прав і дотримання обов'язків субєктами цих відносин в галузі використання прир ресурс, ох навко прир серед, забезпечення еколог ьезпеки громадян

Два види методів:

- авторитарні (дозволяючі, санкціонуючі, погрожувалтні, імперативні, обмежувальні, упереджувальні, заборонні та метод виключності)

- заохочувальні (альтернативні, автономін, диспозитивні, рекомендаційні, стимуляційні, ініціативні та метод еколого-експертних оцінок)

Реалізація еколог права базується на принципах:

Приниципи еколог права - вихідні засади та загал обовязкові правила зафіксовані в регулятивних та природоохоронни еколого-правових нормах, що спрямовані на досягнення мети екологічноі політики України

Принципи дві групи:

- зальноюридичні (гуманізму, невідворотності покарання за екологічне правопорушення, прицнип пріоритетності захисту життя та здоровя громадян, гласності та демократизму прийняття екологічно значимих рішень, пиинцип компенсаційності шкоди завданоі правопорушенням, принцип поєднання стимулюючих та репресивних засобів, міждержавного співробітництва та пріоритетності міжнар норм еколог права)

- спеціальні:

1. Міжгалузеві - принцип пріоритетності вимог екологічноі безпеки, гарантування безпочного стану навкол природ середовища, привентивності еколого правових заходів, орієнтування на формування екологічноі свідомості, екологічноі відповідальності сусп і кожного окремо, принцип узгодження еколог, економ та соціал інтересів і принцип міждисциплінарного х-ру еколог права

Спеціальне -

Загальне природокористування - без докладання людськоі праці

2. Внутрішньогалузеві - принцип безоплатності використання загальних і оплатноств використання спеціальних... Комплексності і ефективності використання природ ресурсів, множинності правових форм використання природ ресурсів

- обовязковості дотримання.. Природокристування, збереж біорізноманітності прир обєктів,

Ф-ціі еколог права:

Загальні:

- регулятивна

- превентивна

- охоронна

- виховна

Спеціальна

- екологічна

- природоохоронна

- антропозахисна

Система екологічного законодавства України

1. Конституц регулювання екол відносин, яке закріплює найбільш важливі форми та принципи використання природ ресурсів, декларує основні екол права громадян, вимоги щодо ох довкілля та забезпечення еколог безпеки в процесі реалізаціі функцій різних державних правових структур всіх гілок влади

2. Еколого правове регулювання що базується на нормах закону укр "Про охор навколиш природ середовища". Закон передбачає мету, завдання, принципи та механізми забезпечення ефективного природо користування, ох довкілля і забезпеч еколог безпеки в Укр.

Забезпечення еколг прав громадян іх обєднань та законних ін ересів держави, юр осіб передбачається також низкою ін законів та підзаконних актів, найбільш важливі:

ЗУ про екол експертизу

Земел кодекс 2001 р

Водний кодекс 95 р

Лісовий 94 р

Кодекс укр "про надра "94 р

Зу "про тваринний світ" 93 р

Про охорону атмосферного повітря

Про заповідний фонд

3. Регулювання еколог правоввідносин еколого-правовими нормами різних галузей законодавства у сфері здіснення широкого кола позитивноі д-сті, законотворчоі, виконавчо розпорядчоі, науково-техн, підприємницькоі, зовн-економічноі, спрямован на впровадження еколого-правових норм в процесі іх здійснення щодо використ прир ресурсів, ох довкілля та забезпечення

І дозволяє збалансувати правову з т з екологізаціі галузей та д-сті

4. Підзаконні акти міністерств та відомств які конкретизують положення держ законів в д-сті конкретних природокористувачів регулюють іх д-сть повязану з впливом на стан оточуючого навкол середовища

5. Локальні підзаконні акти органів місцевого самоврядув, що встановлюють норми природокористування на відповідних територіях виходячи з існуючих загально держ нормативів та законодавчоі бази в межах власноі компетенціі

6. Міжнар правове регулювання на основі ратифікованих ВРУ! міжнар конвенцій на рівні ООН, ЄС дво та багатосторонніх угод Украіни з ін державами світу з наданням пріоритету міжнар еколого-правовим нормам в процесі іх реалізаціі срияння гармонізаціі еколог законожавства украіни з принципами права світового співтовиства, трансформуванння засад еколого-правового регулювання на рівні міжнар економічного та приватного права.

7. Регулювання екологічних правовідносин нормами забезпечувальних галузей законодавства(там де написано скільки платить чи скільки сидить за щось) які зазначають підстави та особливості притягнення винних осіб до дисциплінарноі, майновоі та кримінал відповідальності.

Екологічна права громадян украіни - сукупність юр можливостей та засобів, які спрямовані на задоволення потреб громадян в галузі використання природ ресурсів, ох оточуючого природ середовища та забезпечення еколог безпеки

Екологічні інтереси - природ соціально обумовлені потреби осіб в галзв використання прир ресурсів..... Які витікають із змісту екол законодавства і не забезпечені в сучасний період системою юр норм захисту

Еколг права громадян Укр: ст 50

Галузеві - право на безпечне для життя і здоровя навкол середовище, право на отримання повноі і достовірноі інфо про стан навкол прир седовища та його вплив на здоровя людей, право на участь в проведенні громадськоі еколог експертизи, право. Участь в розробці та здійсненні заходів щодо ох навкол прир середовища, раціонального і комплексного використання прир ресурсів, право на здійснення загального та спеціал природокористування

Міжгалузеві - право на участь в обговоренні проектів законодавчих актів матеріалів щодо розміщення будівництва виробництва які можуть негативно впливати на стан навкол прир середовища та подання пропозицій до держ та громадс органів.. З цих питань. Право на отримання еколог освіти. Праов на обєднання громадс природно ох групування. Право подання до суду на держ підприємства установи та громадян на відшкодування шкоди здоровю і майну в наслідок негативного впливу на навк пр серед

Право громадян на екол безпеку забезпечуються загальною обовязковістю законодавчих, господарських,.....

Аспект гарантування прав громадян на еколог безпеку:

Політичний

Економічний

Організаційні

Наук-техн

Технологічний

Освітньо-виховний

Державно-правовий

Обовязки

- загальні - обовязок берегти природу охороняти та раціонал використовувати іі багатства. Здійснювати д-сть з дотриманням вимог еколог безпеки, екол нормативів та лімітів природокористування. Не порушувати екол права та законні інтереси інших субєктів природокористування. Вносити плату за спеціальне природокористування. Сплачувати штрафи за еколог правопорушення

- спеціальні. Передбачені:

1. Майнові - своєчасно вносити плату за забруденння навко прир середовище та понад лімітне використанн прир ресурсів. Ефективно використовувати природні ресурси здійснювати комплекс заходів з іх відновлення. Проводити заходи щодо попередження негативного впливу на стан навкол серд - забруднення, засмічення. Запроваджувати новітні технологіі, устаткування та методів д-ств які неспроможні впливати на стан. Компенсувати витрати на проведення еколог експертиз

2. Немайнові. Отримувати дозволи на здійснення д-сті що може негативно впливати на середовище і людей. Передавати еконебезпечні обєкти на еколог експертизу. Дотримуватись висновків та рекомендацій держ еоклог експертизи. Надавати органами еко контролю про характер еколог небезпечноі д-сті. Здійснювати первинний облік використання природ ресурсів, викидів та скидів. Узгоджувати д-сть що може завдавати шкоду людині та прир серед з іншими... Оволодівати еколог знаннями. Дотримуватись вимог правил правових режимів територій та обєктів. Сприяти д-сті органам еколог контролю. Виконувати розпорядження органів еколог контролю.

Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:

6 7 8 9 10 11 12

Эластичность предложения

Виды юридических лиц

Субъект, объект, объективная, субъективная стороны правонарушения

Соотношение законности и правопорядка

Раннее средневековье. Апологетика. Патристика. Схоластика

Технология приготовления заправочных супов

Самый сильный аргумент, почему эволюция человека не могла быть