Основні підходи до означення «філософії». Її предмет, призначення та проблематика

Першу спробу виділити філософію як особливу галузь теоретичного знання зробив Арістотель. Філософське знання, позбавлене чуттєвої кокретності, знання про причини і початки (про сутність). Предмет філософії змінювався відповідно до розвитку культури. Природа стала предметом вивченння перших грецьких філософів. Філософія існувала тоді як філософія природи або натурфілософія. Поступово у філософію увійшли і стали постійним предметом питання суспільного життя. Предметом роздумів філософів була і сама людина, її природа, розум, почуття, мова, мораль, пізнання, релігія, мистецтво та ін. У грецькій філософії відхід від космосу до людини зробив Сократ, для якого головними були питання людського існування, призначення людини, змісту знання, істини, справедливості. Утвердження людини як центральної фігури у філософській проблематиці продовжувалося і пізніше. Отже предметом філософії є природа, суспільство і мислення у своїх найзагальніших закономірностях та взаємозв’зках розглядувані під кутом зору відношення “людина-світ”. Історично першою теоретичною концепцією предмета філософії була давньо-грецька, яку в систематизованій формі сформував Арістотель як “першу філософію”. Це вчення про “перші роди сущого” і своєрідна наука про “надчуттєві принципи буття”. У своєму предметному визначенні філософія античності претендувала бути наукою всіх наук. В середньовіччі предметом є Бог. Філософія прирікається бути “служницею теології”. Радикальні зміни почалися під впливом становлення дійсно наукового знання та соціальних процесів розвитку буржуазного суспільства. У визначенні предмету виникає нова проблема – місце філософії у системі конкретних наук. Лише в 20 ст. вдається принципово визначити специфіку предметів конкретних наук і філософії. Основним питанням філософії за Енгельсом є питання співвідношення матерії і свідомості, природи та духу. Похідним є питанн про співвідношення суб’єкту та об’єкту пізнання. Предметом стають загальні закони розвитку природи, людського суспільства та мислення. Класична філософія виходила з головного принципу раціоналізму, з визнання розуму основою пізнання та поведінки людини, яка є розумною істотою і організовує своє життя на раціональних засадах. Щодо людини вона концентрувала свою увагу навколо проблеми свободи та інших гуманістичних цінностей і стверджувала необхідність раціонального пізнання загальнолюдських моральниїх принципів та ідеалів. В кінці 19 на початку 20 ст виникають форми своєрідного ірраціоналістичного гуманізму, які апелюють до підсвідомості. Якщо до цього істину шукали розумі, то тепер її вбачають у протилежному – несвідомому. Філософія - це специфічний тип мислення і навіть свого роду “філософський” емоційний настрій, система світоглядних почуттів. Людина по своїй смертності не може по справжньому злитися із “софією”. Вона може тільки любити її на відстані. Саме такий зміст вкладав Платон в термін філософія. І звідси більш адекватним було би перевести його як “любов до істини”, хоча і не зовсім точно. Філософія при своєму зародженні мислилась як прагнення до істини, як такий ідеальний стан душі і розуму людини, який здатен привести до гармонійної рівноваги як внутрішнього психічного життя людини, так і її складні взаємовідносини зі світом. Філософія це ніби той страж чи індикатор істини, який знаходиться в душі самої людини і не дає їй схилитися перед яким-небудь частковим (приватним) чи суб’єктивно-прихильним знанням, постійно нагадуючи про необхідність співзміряти свої дії і думки з більш глибокою істиною про себе чи світ.

Філософія і наука як теоретичне знання. Проблема самодостатності наукового знання в сучасній філософії. Спільні і відмінні риси.

Філософія ґрунтується на розумінні світу і людини з погляду розуму і знань. Філософія як особливий спосіб духовного освоєння світу, є теоретично сформований світогляд і історично перша форма теоретичного знання. Специфічна особливість філософії в тому, що вона виступає синтезуючою формою пізнання. Наука- сфера дослідницької діяльності, спрямована на здобуття нових знань про природу, суспільство і мислення.

Філософія намагається осягнути реальність вцілому, а оскільки суспільство є однією з невід'ємних складових реальності, то і всі суспільні процеси (у т.ч. політика) стають об'єктами її дослідження. Поняття “наука” є об’ємним і має три аспекти, єдність яких і дає цілісне уявлення про цей феномен:

Наука – це форма духовної діяльності людей, спрямованої на виробництво нових знань про структуру, суспільство, людину, яка має за мету осягнення істини;

Наука – це результат такої діяльності, тобто системи знань;

Наука – це соціальний інститут.

Наука – (з точки зору філософії?!) – сфера дослідницької діяльності, спрямована на виробництво нових знань. Наука має пояснюючу функцію: пізнання з метою розсунути горизонти бачення світу, частиною якого є людина.

іі) Спільне між Ф. і Наукою: 1) пошук, пізнання істини; 2) об’єкт дослідження людина-світ; 3) і Ф. і Н. – це знання теоретичне (знання законів або закономірностей); 4) теор. знання має бути аргументоване, доведене, аналітичне; 5) методи дослідження (методологія); 6) і Ф. і Н має свою поняттєву мову (ключові слова, поняттєвий запас).

Відмінне між Ф. і Н.: 1) Ф вивчає систему людина-світ в цілому, у взаємозв’язках і відношеннях Н. вивчає по частинах диференціює; 2) Наука має способи перевірки істинне знання чи хибне, Ф – знання світоглядне, а світогляд є рівноцінним Ф. піднімає на теоретичний рівень вартості народу. Ф. с-ми є рівноцінними; 3) Н. – інтернаціональна, Ф. знання – національне; 4) Н. грунтується на емпіричному досвіді (експеримент результат емп. досв) Ф. грунтується на духовному досвіді (на вартостях, якими живе народ); 5) Ф – знання світоглядне, звідси оцінка в ставлення до світу. Н. – об’єктивне знання; 6) Ф. користується і раціональнологічними і ірраціональними методами Н. мметоди (рац-лог) завжди спрощують об’єкт (інд,дед, ананліз, синтез) Ф. методи виходять за межі (трансцедентують) світ. Виходять в поза явищну сутність. І рефлексують – дозв. критично оцінювати цінності.

Науку та філософію споріднює те, що вони базуються на дискурсивному мисленні та прагнуть пояснювати дійсність, проте кожна наука має відносно чітко окреслений предмет свого вивчення та дослідження, який постає частиною реальної дійсності, а предмет філософії, як вже зазначалося, постає значною мірою невизначеним, майже безмежним, та ще й історично змінним. Окрім цього, лише філософії властиве гранично широке узагальнення, науки ж, постаючи обмеженими своїми предметами, узагальнюють лише в їх межах. Тому, хоча науки й прагнуть наблизити людину до істини, надати їй надійні знання, вони не досліджують того, що саме є істиною та знанням, так само як не досліджують вони й питання про становище людини в світі та можливості її самовизначення.