Розглянуті та проаналізовані при виконанні робіт

З ДИСЦИПЛІНИ

«ОСНОВИ ПРАВОЗНАВСТВА»

 

Перелік тем самостійних робіт та питань, що повинні бути

розглянуті та проаналізовані при виконанні робіт.

1.	Загальна характеристика права України. Правова держава. 1) Система права України: норма права, інститут права, галузь та підгалузь права; 2) Ознаки правової держави
2.	Конституційні права і обов язки. 1) Міжнародні стандарти у галузі прав людини; 2) Конституційні права і свободи людини і громадянина в Україні; 3) Конституційні обов язки.
3.	Припинення трудових відносин. 1) Припинення трудових відносин з ініціативи працівника 2) Припинення трудових відносин з ініціативи власника
4.	Права соціального захисту. 1) Пенсійне забезпечення в Україні. 2) Допомоги сім ям з дітьми 3) Допомога безробітним 4) Соціальне забезпечення і пільги дітям війни та інвалідам 5) Соціальне страхування
5.	Право власності і його законодавчий захист. 1) Форми реалізації права власності. 2) Форми власності в Україні. 3) Речові права на чуже майно. 4) Законодавчий захист права власності.
6.	Право інтелектуальної власності. 1) Об єкти ПІВ 2) Авторське право. Майнові та немайнові права автора на твір 3) Суміжні права 4) Об єкти права промислової власності
7.	Українське кпмінальне законодавство про окремі види злочинів. 1) Злочинні діяння визначені в Кримінальному Кодексі України 2) Злочини проти життя і здоров я особи 3) Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості 4) Злочини проти 5) Злочини у сфері ЕОМ
8.	Земельне право України. 1) Поняття земельного права 2) Склад та цільове призначення земель України 3) Право власності на землю 4) Право користування землею 5) Земельний сервітут 6) Припинення прав на землю
9.	Екологічне право України. 1) Поняття екологічного права. 2) Екологічні права та обов язки громадян України. 3) Правове регулювання використання природних ресурсів. 4) Природно-заповідний фонд України. 5) Правова охорона атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу.

Самостійна робота №1.	Тема: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА УКРАЇНИ.
План. 1. Система права України 2. Система законодавства України 3. Ознаки правової держави
Після вивчення теми студент повинен   Знати: Вміти:   1. Основні поняття - норма права - гіпотеза, санкція, диспозиція - інститут права - галузь права 2. Структуру системи права України   1. Аналізувати структуру правової норми 2. Співвідносити норми права і норми законодавства. 3. Аналізувати принципи демократії та правової держави стосовно конкретних держав. 4. Аргументовано відстоювати свою точку зору

 

Система права і система законодавства України.

Право складається з численних правових норм. Аби правильно вибрати для реалізації відповідну правову норму, треба знати, де її можна знайти. Допомогу в цьому може надати знання про систему права.

Норми об’єднуються в систему не за випадковими ознаками – між ними є конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об’єктивній зумовленості схожості та відмінностей юридичних норм право подають як визначену систему, до складу якої входять: норми права; інститути права; підгалузі права; галузі права.

Система права – це обумовлена характером суспільних відносин внутрішня будова (структура) права, що полягає в об’єднанні правових норм в інститути, підгалузі та галузі права

Первинним ланцюжком системи права є норма права – загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, що відображає державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для регулювання суспільних відносин.

Ознаки норм права, що відрізняють їх від індивідуально-правового припису, такі:

1. норми узагальнюють типові, тобто такі, що неодноразово повторюються, життєві ситуації
2. вони розраховані на невизначену кількість суспільних відносин
3. адресовані неперсоніфікованому колу суб’єктів, дозволяють окреслити межі поведінки всіх суб’єктів, що підпадають під задану ситуацію
4. діють у часі та просторі безперервно
5. чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб’єктами.

Стаття нормативно-правового акту виступає зовнішньою формою норми права як цілісного, логічно завершеного державно-владного веління, проте її не можна ототожнювати з нормою. Так, стаття нормативно-правового акту та норма права збігаються лише тоді, коли у статті відображені всі структурні елементи норми права.

Проте часто одна стаття може містити кілька норм, а іноді у ній викладаються не всі елементи норми права. В останньому випадку розрізняють відсильний та бланкетний способи викладення норми у статті. Відсильний спосіб застосовують тоді, коли робиться посилання на іншу статтю чи статті цього ж акту, а бланкетний – коли стаття відсилає до іншого нормативно документа.

Норма права має внутрішню структуру, що виражається у її внутрішньому поділі на окремі елементи, пов’язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Гіпотеза – частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься у диспозиції. Диспозиція – частина норми, що містить суб’єктивні права та юридичні обов’язки, тобто саме правило поведінки. Санкція – така частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції.

Співвідношення гіпотези, санкції та диспозиції можна простежити на прикладі норми, закріпленої у статті 144 Сімейного кодексу України – «Обов’язок батьків зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану»:

...Батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Невиконання цього обов’язку є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Дана стаття хоча і містить усі необхідні елементи норми права, потребує перетворення для їх виокремлення. Пояснюється це тим, що літературною мовою складно передавати логічні співвідношення, яких дуже багато у праві. Загалом, норму, викладену у цій статті, можна подати таким чином:

 

Диспозиції, гіпотези і санкції за складом поділяються на прості, складні та альтернативні, а за ступенем визначеності змісту – на абсолютно чи відносно визначені. Санкції можуть бути штрафними чи компенсаційними.

Правовий інститут – це сукупність правових норм, що становлять частину галузі права і регулюють окремий вид чи визначену сторону однорідних суспільних відносин. Наприклад, у кримінальному праві є такі правові інститути, як чинність кримінального закону, види кримінальних покарань, посадові злочини, злочини проти власності та ін.; у трудовому праві – інститут охорони праці, заробітної плати, часу відпочинку і робочого часу та ін.

Підгалузь права – це відособлена частина галузі права, що регулює окремі великі сфери суспільних відносин, які входять до загального предмету правового регулювання галузі. Це, наприклад, авторське та спадкове право у цивільному праві; водне, гірниче право в екологічному праві. Підгалузь права – факультативний елемент структури права, оскільки в деяких галузях (наприклад, у кримінально-процесуальному праві) підгалузей не виділяють.

Галузь права – це сукупність правових норм, що утворюють самостійну відособлену частину системи права, яка регулює якісно однорідну сферу суспільних відносин своїм особливим методом. Галузями права є конституційне право, кримінальне право, сімейне право, трудове право, цивільне процесуальне право і т.д. Галузь права у свою чергу також має внутрішню структуру (систему), оскільки складається з норм права, у визначеному порядку об’єднаних у правові інститути, а іноді й у підгалузі права.

Одна галузь від іншої відрізняється предметом і методом правового регулювання. Предмет правового регулювання – це визначена сфера суспільних відносин, яку врегульовує дана галузь. Метод правового регулювання – це сукупність прийомів, способів та засобів впливу права на визначену сферу суспільних відносин. Методи бувають імперативні, коли суб’єкти перебувають у підпорядкуванні і не є рівними за статусом (наприклад, в адміністративному праві), та диспозитивними, коли учасники відносин діють як рівні один одному суб’єкти.

Прикладом складного співвідношення норми права та статті нормативно-правового акту

може бути стаття 248 Кримінального кодексу України – «Незаконне полювання».

Порушення правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду … – караються штрафом...

Ті самі дії, якщо вони вчинені службовою особою з використанням службового становища, або

за попередньою змовою групою осіб … – караються штрафом …

По-перше, одна стаття тут містить дві норми. Перша з яких стосується порушень, вчинених

будь-якою особою, друга – спеціальними суб’єктами (наприклад, групою осіб).

По-друге, перша частина статті має бланкетний характер, оскільки відсилає нас до

законодавства, яке встановлює правила полювання. Сама ж стаття не містить переліку

того, які конкретно дії потрібно вчинити для такого порушення.

Зрештою, частина друга статті фразою «ті самі дії» відсилає нас до частини першої.

Галузі права україни

· Конституційне право — це сукупність правових норм, які регулюють становище людини в суспільстві і державі, принципи суспільного і політичного ладу, організацію і діяльність системи органів держави і органів місцевого самоврядування. В системі суспільних відносин, які становлять предмет цієї галузі, головне місце посідають відносини між людиною, суспільством і державою. Саме вони визначають устрій держави і її функціонування. Домінуючим методом є імперативний. Норми конституційного права, які тісно пов'язані з владними відносинами, мають зобов'язальний і заборонний характер; а ті, що пов'язані з регулю­ванням статусу людини і громадянина, — переважно дозвільний характер. Головним джерелом українського конституційного права є Кон­ституція України 1996 року, конституційні закони.

· Цивільне право — це сукупність правових норм, які регулюють сферу майнових і пов'язаних з ними особистих немайнових відносин (ім'я, честь, гідність, авторство). Вони виникають з приводу володіння, користування та розпорядження власністю, набуття її та відчуження, купівлі, продажу, спадкоємства тощо між різними суб'єктами права — фізичними і юридичними особами. Природа цивільних відносин (відсутність підпорядкування) обумовлює диспозитивний (автономний) метод правового регулювання суспільних відносин, який є головним для цієї галузі права.

· Адміністративне право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави. Вони і є предметом правового регулювання. їх особливістю є те, що однією із сторін тут завжди виступає державний орган або посадова особа. Тому в основі правового регулювання лежить метод владних приписів (імперативний метод) через накази, вказівки.

· Фінансове право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з діяльністю держави по формуванню й виконанню державного бюджету, з грошовим обігом, банківськими операціями, кредитами, позиками, податками. Суб'єктами цих відносин, окрім органів держави, виступають всі юридичні та фізичні особи. Методи правового регулювання: приписи, контроль, ревізії.

· Трудове право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини між наймодавцем і працівниками. Вони охоплюють такі питання: організація праці, її оцінка і оплата; умови виникнення, зміни та припинення трудових відносин, а також пов'язані з ними відносини по соціальному забезпеченню, пенсійному обслуговуванню; робочий час та час відпочинку тощо. Суб'єктами трудових відносин є робітники, державні, приватні, суспільні та кооперативні організації, профспілки. Провідними методами регулювання є заохочення, стимулювання.

· Земельне право — це сукупність норм права, які регулюють суспільні відносини, що пов'язані з володінням, користуванням та распорядженням землею. Головні методи правового регулюван­ня — дозвіл, спеціальний дозвіл, заборони.

· Екологічне право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері освоєння, використання і охорони суспільством, державою, господарськими суб'єктами і громадянами природного середовища з метою зберігання природних ба­гатств, запобігання екологічно шкідливого впливу господарської та іншої діяльності на середовище проживання людини.

· Кримінальне право — це сукупність правових норм, які визначають коло суспільно небезпечних діянь (злочинів) і міри покарання, що застосовуються до злочинців. Метод регулювання, який використовується в галузі кримінального права, — імперативний (метод заборони).

· Цивільне процесуальне право — це сукупність норм права, які регулюють порядок розгляду цивільних справ. Норми цієї галузі права встановлюють права і обов'язки сторін, між якими виникла суперечка про право, судових і прокурорських органів з приводу судового розгляду цивільних справ

· Кримінально-процесуальне право — це сукупність правових норм, які регулюють діяльність органів слідства, прокуратури, суду в розслідуванні злочинів і розгляду кримінальних справ у суді. Провідним методом правового регулювання є імперативний (зобов'язальний).

Сутнісна характеристика правової держави

Правова держава може бути визначена як правова форма організації й діяльності державної влади та її взаємовідносин з індивідами як суб’єктами права, носіями прав і свобод людини й громадянина.

До числа особливих ознак правової держави як мінімум відносяться: визнання і захист прав та свобод людини й громадянина, верховенство правового закону, організація і функціонування суверенної державної влади на основі принципу поділу влади та системи стримувань і противаг.

Влада може варіюватися від стану повної анархії до найжорстокішої диктатури. Такий суперечливий характер влади робить досягнення більш-менш прийнятного положення між цими двома крайнощами досить складною справою. Як свідчить історичний досвід державності, будь-які анархія, безпорядок, революція завершуються встановленням самих крайніх форм владного свавілля.

Коли перестають діяти внутрішні зобов’язання, в дію вступають зовнішні чинники, покликані забезпечити організаційні принципи. Існує закономірність: чим менше ми здатні контролювати свої внутрішні схильності, тим більша ймовірність їх приборкання ззовні всупереч нашій волі та бажанням.

Якщо в суспільстві панує нетерпимість, анархія, хаос, “війна всіх проти всіх”, то рано чи пізно це завершується встановленням тієї чи іншої форми диктатури, яка, у свою чергу, веде до повного придушення всіх проявів свободи.

У Новий час більш чи менш прийнятне вирішення даної проблеми було знайдено на шляху створення правової держави. Держава ґрунтується на силі, однак у правовій державі ця сила узаконена, більше того, ця сила строго підпорядкована нормам права. Таким чином, концепція правової держави стала результатом тривалих теоретичних пошуків балансу між началами сили і права. Відповідно, уявлення про правову державу асоціюється із двома основоположними принципами: порядок у державі і захищеність громадянина.

У правовій державі влада і право взаємно передбачають і доповнюють один одного. Держава стає правовою саме тому, що вона підпадає під владу права У правовій державі чітко і вичерпно визначені як форми, шляхи і механізми діяльності держави, так і межі свободи громадян, гарантовані правом.

В правовій державі повинні панувати не окремі особистості, а право і закон. Завдання держави полягає в тому, щоб регулювати відносини між вільними громадянами на основі строгого дотримання права і законів, які покликані гарантувати свободу особистості, недоторканність власності тощо.