У дохристиянський період

Вивчаючи українську дохристиянську філософську думку сьогодні, не можна замовчати працю В. Шаяна «Віра предків наших», про яку сам автор каже: «Це вислід шукань і боротьби цілого життя» [25, с. 13]. За що ж боровся автор? «Я зрозумів, – пише В. Шаян, – що я шукаю пракоренів моєї душі і душі народу. Я шукаю своєї духовної генеології» [там само]. Духовну генеалогію собі подібних В. Шаян небезпідставно шукає в дохристиянських віруваннях праукраїнців, адже віра – це найбільша цінність народу, найпотаємніший прояв його ментальності. «Тисячний раз підняв я наново жорстоку боротьбу за зміст великих слів. Я здобувся на відвагу найбільшу. Зірвати занавісу із статуй численних Богів, щоб знайти силу магії слів, якими великі віщуни називали Богів своїм народам.

Я навчився в цих назвах шукати основ для світогляду народів, законів їх аксіології, основної постави супроти світу й життя, а навіть... основ їх національної і расової ідеології і філософії» [там само, с. 14].

Філософська свідомість, як уже говорилося, виникає і як само-усвідомлення релігії. Тож слова В. Шаяна про можливість знаходження витоків національної філософії народів через вивчення їх вірувань і особливо Богів, звучить правдиво і обгрунтовано. «Назва Бога, – підкреслює автор, – дає ключ до основного ідейносвітоглядового концентру. Назва Бога є, отже, метафізикою і теологією народу рівночасно. Це його жива і животворча реакція на зустріч із Правдивим і Дійсним Життям у Собі, яка вирішує про його основну поставу супроти Життя-Буття» [там само]. Запам’ятаємо ці слова. Вони виражають методологічне кредо вчення автора «Віри предків наших». Тому необхідно неодноразово до них звертатися, щоб перевірити на істинність як свої роздуми, так і роздуми самого В. Шаяна. Такого скрупульозного і прискіпливого вивчення вимагає високий об’єкт дослідження – віра наших предків. Адже пізнати релігію народу – це означає зрозуміти його серце. Увірувати у релігію народу – значить стати його частиною, розлитися в його ментальній основі.

В. Шаян звертає увагу на те, що традиції, звичаї благословляти людей словами «дай Боже щастя», які чула кожна людина української національності, йдуть із глибини віків нашої історії і становлять потаємний зміст релігійної свідомості. Але мало хто над цим замислювався і ніхто не міг підняти це народне світосприйняття до висот теології і філософії. «Довго, довго це тривало, – пише В. Шаян, – поки через санскрит і трудні студії Ригведи я “розшифрував” тайну цієї Пранауки і збагнув усю повноту її змісту» [там само, с. 18].

Думка про спорідненість української релігійної свідомості та культури з індійською сьогодні не викликає заперечень наукової громадськості. Тож обгрунтування В. Шаяна заслуговують на пильну увагу. «Я не знав, – пише він, – що той Прапредок-Віщун, який встановив такий звичай вітання, перемінив моїх предків у священників, які уділюють собі так часто, так просто і так торжественно оце ритуальне благословення в ім’я Джерела Всесвітнього Космічного Щастя, якого назвали вони іменем власним “БОГ”» [там само]. Саме подібні благословення пронизують Атхарваведу (дослівно перекладається як знання Гимнів Жреців Вогню), в котрій збереглися найдавніші (навіть старші, ніж Рігведа) суто народні причитання. Українське «Дай Боже щастя» розвинене в Атхарваведі в цілий гімн Благословення Землі:

«Хай ріжуть лемеші ріллю на щастя!

Хай тягнуть коні ратаям на щастя!

Леміш і плуг хай жертвою зрошені

Врожай зернистий творять плугачеві!

Коням щастя, людям щастя!

Хай нам оре плуг на щастя!

Хай ремені в’яжуть щастя!

Хай батіг лящить на щастя! Рідній скибі б’єм поклони!

Щастям звернися зорана!

Будь нам ласкава, о Блага!

Будь нам плодюча, о Свята!»

Цьому гімну біля 5000 тис. років. Саме з такої сивої давнини сягають і протоукраїнські вірування. Слово «на щастя» звучить у санскриті «су-астає». А це давальний відмінок від кореня «су-асті». «Су-асті» перекладається «Хай станеться Добро!». Протоукраїнські вірування не лише перекликаються з староіндійськими, а й споріднені. Народне світосприйняття, що виражається в благословенні «Дай Боже щастя» відтворює «…бажання щасливих щасливим, щоб їм Бог дав щастя. Щастя від того немов прибуває. Душа спалахує відчуттям і усвідомленням переживаного стану щастя» [25, с. 17], – пише В. Шаян.

В цих розмірковуваннях автора «Віри предків наших» викладається принципово нова концепція виникнення Абсолютної Космічної Свідомості, яка потребує спеціального дослідження і витлумаченя. Зараз же зверну увагу лише на деякі нюанси цієї концепції. Бажаючи людям щастя, люди немов прибавляють щастя, адже воно має прибути. Це можливо лише за таких обставин: або Бог чує людей і виконує іхнє прохання, або Бог виступає спільним творінням самих людей, виступає інкарнацією їхніх сердець і душ. Саме в останньому випадку щастя дійсно прибуває, адже воно їхнє і лише передається через Всезагальне Єднання Їхніх Сердець, через Бога. Слово «БОГ» – це ніби Найвище, Найправдивіше і Дійсне Життя у Собі всіх людей певного Роду, певногого Етносу, певної Нації. Це, говорячи сучасною мовою, надорганістичне, формоване через колективну діяльність людей. Від серця до серця – ось єдиний шлях переживати щастя, відчувати себе щасливим, зрештою бути щасливим. Таке розуміння Бога принципово відмінне від християнського. І відкрилося воно В. Шаяну через вивчення староіндійських гимнів. «Хочу тільки вказати, що всю повноту і глибінь віри моїх прапредків я відкрив для себе в Ригведі» [там само, с. 19], – підкреслює автор.

Глибоко символічним є і той факт, що село, де навчався цієї мудрості В. Шаян, зветься Добростани. Стан добра, нехай станеться Добро. Вказана проблема має й іншу проекцію, а саме – вихід на сучасні філософські проблеми, пов’язані з тлумаченням ноосфери. Лише через призму «язичеської» природи людського світогляду можна витлумачити проблематику «ноосфери», у витоках якої стояв В. Вернадський. Слід підкреслити, що термін «ноосфера» започаткували французькі вчені Ле Руа і Тейяр де Шарден, правда, після того, як прослухали курс лекцій В. Вернадського, з яким він виступав у Франції. Лише перед смертю В. Вернадського вийшла його стаття «Декілька слів про ноосферу», в якій він виклав своє розуміння ноосфери. Незважаючи на дещо суперечливі думки В. Вернадського, в одному відношення він послідовний: «Ноосфера – це результат впливу розумової діяльності людей на біосферу. В останнє тисячоліття спостерігається інтенсивне зростання впливу однієї живої речовини – цивілізованої людини на зміну біосфери. Під впливом наукової думки і людської праці біосфера переходить в новий стан – ноосферу» [3, с. 66], – підкреслює він.

Логіка розвитку вчення про «ноосферу» з необхідністю підводить до зіткнення науки і релігії. Не випадково Тейяр де Шарден своє вчення про «ноосферу» доповнює «теосферою». Вслід за «біосферою» і «ноосферою» у його концепції з’являється завершальна ланка – «теосфера», що замикає процес космогенезу. Такий фаталістичний фінал характеризує католицько-зорієнтовану теологію. У В. Вернадського фаталізм відсутній, адже він спирається на наукове осягнення дійсних фактів. Щоб змінити традиційну картину світу, в якій стверджується випадковість існування людини в структурі космічних процесів,

необхідно ввести життяув саму основу космосу – в атоми. Ідея «атомарності життя» дає підставу для наукового роз’яснення не лише становлення біосфери, а і її переростання в ноосферу. Саме таку ідею і підтримує В. Вернадський. Тому «ноосфера» – це матеріальний об’єкт, що існує у вигляді речовинно-енергетичних потоків, які є результатом саморозвитку біосфери. «Десятиліттями, цілими століттями вивчатимуться і поглиблюватимуться його геніальні ідеї, а в працях його – відкриватимуться нові сторінки, багатьом дослідникам доведеться вчитися його гострій, впертій і викарбований, завжди геніальній думці, яку важко розуміти; молодим же поколінням він завжди буде служити вчителем у науці і яскравим зразком плідно прожитого життя» [23, с. 787], – підкреслював його талановитий учень О. Ферсман. Такою геніальною ідеєю є ідея про «атомарність життя», поглиблення котрої приведе до науково-матеріалістичного витлумачення Бога, як духовного Абсолюту, твореного самими людьми, їхньою духовно-енергетичною діяльністю. «В одній із думок я торкався, в переживаннях, мені думалося, дуже глибоко, з’ясування життя і пов’язанної з ним творчості, як злиття з Вічним Духом, в котрий складаються або котрий складається (виділення моє. – М. К.) із таких прагнучих до пошуку істини людських свідомостей, в тому числі й моєї» [4, с. 117], – пише В. Вернадський.

Філософські роздуми В. Шаяна, як бачимо, в головному духовному вимірі збігаються із поглядами В. Вернадського. В цьому немає нічого дивного, адже формувалися вони глибинними пластами української ментальності.