Експеримент в педагогічній психології. Види та вимоги до організації

Емпіричні методи здобуття науко­вої інформації: спостереження, експеримент, опитувальні й праксометричні методи. До цієї групи методів слід віднести і синтетичний метод. Нові емп. методи - психологічне консультування і психокорекція, які кваліфікуються як методи впливу.

Спостереження — це метод збирання емпіричної інфор­мації, який застосовується в умовах, природних для об'єкта дослідження, без втручання в хід його активності.

Експеримент — це метод досліджування психічного яви­ща, умови прояву та розвитку якого створюються штучно. Класична експериментальна схема потребує наявності НЗ і ЗЗ. НЗ-умови виховання й навчання дитини, ЗЗ — це закономірності та особли­вості перебігу психічних процесів, на розвиток яких спрямо­вано педагогічну діяльність.

За просторовою віднесеністю експерименти поділяють на лабораторний, камерний і природний. Лабораторний застосовується рідко, оскільки брак у дитини розвинених адаптаційних механізмів не дає їй змоги швидко й ефективно пристосу­ватися до нових умов. Камерний частко­во усуває цю проблему через вимогу проводити експери­ментальне обстеження дитини в приміщенні, де вплив чин­ників, які відволікають її, зведено до мінімуму. Природний (ав. Лазурський)-поєднує переваги спостереження й експерименту та усуває вади кожного з них. Піддослідний ставиться в заздалегідь підготовлені, але звич­ні для нього умови, де й збирається інформація про особли­вості його поведінки.

За ступенем втручання в об'єкт дослідження поділяються на констатуючі та формуючі. Констатуючі ередбачають одержання інформації про наявний стан об'єкта. У межах формуючого експерименту за мету дослідження береть­ся викликаний актогенез його певної психічної функції. Кожен з видів експерименту може бу­ти як індивідуальним, так і груповим.

Ряд вимог в есперименті: 1-короткотривалість експериментальної процедури;2-привабливість діяльності, яку дитина має виконувати в експерименті; 3-легкість опанування формальною стороною діяльності, передбаченої експериментом; 4-можливість для дитини завершити кожне експеримен­тальне завдання успіхом або його видимістю.

Залежно від поставлених завдань експерименти можуть бути дослідницькими й випробувальними. Якщо в завданні дослідження міститься необхідність одержати якісно-кіль­кісну характеристику психічного явища, то такий експери­мент називають досліди и цьким. У випадку, коли важли­во одержати дані для психологічної характеристики окремої особи з метою експертизи її стану, консультування чи то корекційної роботи, мова йде про випробувальний експеримент, або тест -це стандартизоване, часто обмеже­не в часі, випробування для встановлення кількісних і якісних індивідуально-психологічних розбіжностей людей. Основною відмінністю тестів від інших емпіричних методів дослідження в психології є наявність чітких попередньо встановлених норм, з якими зіставляються одержані результати конкретного дослідження перед його інтерпретацією. Подальша робота передбачає перенесення характеристики психічних функцій групи, нормам якої відповідає одержаний результат, на об'єкт дослідження.

А. Біне запропонував до використання но­вий вид експерименту, який назвав синтетичним. Це була батарея тестів, кожен з яких складався з кількох тестових завдань, спрямо­ваних на дослідження пам'яті, уяви, сприймання, навіюваності, си­ли волі, вправності та естетичних почуттів дитини. Відома шкала Біне—Сімона — батарея тестів, яка базувалася на розумінні можливості виділити на основі обстежен­ня не лише хронологічний, а й психологічний вік дитини.

Взагалі, розрізняють тести досягнень, інтелектуального розвитку, особистості та міжособистісних відносин.

10. Методичні умови ефективного застосування опитувальних методів. Опитувальні методи (анкетний метод, метод бесіди). Їхніми інструментальними засобами є методики, завдання яких представлено у вигляді запитань, і це дає змогу одержати інформацію про обстежуваного з його слів. Перші психодіагностичні опитуваль­ники розробив Хол. Запитання цих анкет стосувалися моральних і релігійних почуттів школярів різного віку, ставлення до інших лю­дей тощо. На сьогодні такі методики існують у двох основних формах: 1-усна форма (бесіда та інтерв'ю); 2-письмова форма (особистісні опитувальники та опитувальники-анкети). Усні опитувальники забезпечують активний безпосе­редній контакт дослідника з піддослідним, можливість інди­відуалізації та варіативності запитань, уточнювання їх. Ра­зом з тим при контакті є загроза навіювання респондентові позиції інтерв'ю­ера-складність. Письмові опит., навпаки, допускаючи як гру­пові, так і індивідуальні способи збирання даних, забезпе­чують можливості охопити дослідженням велику кількість респондентів. Але стандартний характер запитань, відсутність індивідуалізованого контакту з кожним з учас­ників дослідження знижують показники повноти й відвер­тості відповідей. Існують певні обмеження в застосуванні опитувальних методів, пов'язані з віковими особливостями розвитку дитячої вибірки. Використання особистісних опитувальників доречне лише при достатній розвиненості рефлексії респондента, самоусвідомлення (12 років і більше) і письма-при письмових. Найдоцільнішими опитувальними обстежування дітей дошкільного й молодшого шкільного віку є бесіда та інтерв'ю. Інтерв’ю мо­же бути керованим, тобто стандартизованим та частково стандартизованим. Бесіда також поділяється на два види за критерієм керованості — некеро­ваності. Керована-наявність стійкої в загальних рисах стратегії й зовсім вільної тактики відносно кількості, послідовності й часу обговорювання пи­тань. Ініціатива за психологом. При некерованій бесіді ініціатива вибору теми і змісту обго­ворюваних питань переходить на сторону респондента. Структура діагностичного інтерв'ю (бесіди):-вступ: встанов­лення з нею психологічного контакту;-вільні, некеровані висловлювання дитини;- загальні запитання (на зразок "Чи можеш ти розказати мені що-небудь про своїх однокласників?", які дають змогу локалізувати сферу психологічних проблем дитини;-докладне обстеження через поглиблене вивчення вияв­лених проблем;-закінчення з вираженням вдячності дитині за співро­бітництво.При організації інтерв'ю (бесіди) доречно дотримуватись принципів:-Психолог повинен демонструвати тепле, повне розуміння ставлення до дитини.-Він повинен приймати дитину такою, якою вона є.-Психолог тактовно й обережно ставиться до позиції ди­тини, нічого не засуджує, але й не виправдовує. Тактичні засоби, як:звертання до дитини на ім'я; стилізація мовлення, що забезпечується обізнаністю пси­холога з особливостями дитячої лексики залежно віж віку, життєвого сере­довища дитини; гнучке поєднування прямих (наприклад, "Ти боїшся темряви?"), непрямих ("Що ти відчуваєш у темряві?") та проективних запитань ("Діти бояться темряви?"), уни­кання запитань сугестивного характеру ("Чи треба боя­тися темряви?"); стилізація запитань через пом'якшування загально­прийнятого негативного ставлення до явища ("Усім до­водиться битися... Ну, а ти?"); б) приймання негативної дійсності за звичайну ("А тепер скажи, з ким ти іноді б'єшся?"); фіксування відповідей дитини з використанням особли­вої системи швидкої й непомітної реєстрації запису.Своєрідним різновидом опитувального методу є експертне оціню­вання - залучення до інформації про явище, що вивчається, думок компетентних осіб (як правило, психологів, педагогів), які підтверджують і допов­нюють одна одну. Вимоги до методу оцінювання: добір зручної й точної системи оцінок; ретельний відбір експертів за критеріями компетентності; забезпечення незалежності оцінок окремих експертів. Цей метод має не лише індивідуальну й групову, а й ко­лективну форму застосування.

11. Особливості використання праксометричний методів у педагогічній психології. Праксометричний метод (метод аналізу процесу й про­дуктів діяльності). Виходячи з принципу єдності психіки й діяльності, важливим методом дослідження в педагогічній психології є метод аналізу процесу й продуктів діяльності. Методики, побудовані на такій основі, мають назву праксо-метричних (від грецького праксис, тобто діяння, діяльність). Через такі методики досліджуються здібності дитини до нав­чання, особливості її творчої діяльності, інтересів і схильностей. При аналізі продуктів діяльності активно викорис­товується принцип проекції- кристалізації у продуктах діяльності конкретної людини змісту її психічної активності та її особливостей. Як такі продукти у психолого-педа-гогічних дослідженнях застосовуються письмові роботи школярів, їхні твори (вірші, проза), малюнки, технічні виро­би, комп'ютерна продукція. Проективні методи дослідження займають виключне становище в психолого-педагогічній діагностичній прак­тиці. Такими є, наприклад, наведені особистісні тести, праксометричні засоби, методики завершення речень або історій.

Особливе займають різноманітні малюнкові методики ("намалюй людину", "кінетичний малюнок сім'ї", "неіснуюча тварина" тощо), оскільки малюнок для дитини є не мистецтвом копіювання предметів дійсності, а мовлен­ням, через яке вона відтворює не те, що бачить, а те, що знає, тобто, свій внутрішній план свідомості. Така ситуація є особливо показовою для дитини у віці від 5 до 10 років, коли комунікативний потенціал її усного й писемного мов­лення є недостатньо розвиненим, щоб виразити всю різно­манітність вражень.Принципи засто­сування малюнка в дитячій психологічній діагностиці. (Л. Шванцера та Й. Шванцера).

-Психолог, який працює в дитячій діагностиці, повинен бути в змозі класифікувати малюнок з позиції змістових характеристик особистості дитини, рівня її розвитку, відхилень розвитку та з позиції незвичайних ознак (креативні показники). Але чим старша дитина, тим менш надійним показником її розумового розвитку є малюнок.-Для дітей дошкільного віку й деяких молодших шко­лярів малювання є грою, тому й ситуація діагностики повинна бути організована як ігрова діяльність.

-При виконанні серії обстежень потрібно використовува­ти єдине методичне забезпечення (однаковий формат паперу певної зернистості, олівці твердості і кольорів)

-У ході обстеження необхідно фіксувати такі обставини, як дата, час обстеження, освітлення, адаптованість дити­ни до ситуації, рівень її домагань, вербальний супровід малювання, загальне бачення завдання, спосіб триман­ня олівця, повертання малювальної площини, інші.

- В індивідуальній діагностиці слід виходити насамперед із тих малюнків, за виникненням яких була можливість спостерігати.

-Малюнок ніколи не повинен бути єдиним відправним пунктом інтерпретації. Виявлені за його допомогою про­ективні тенденції необхідно перевіряти за допомогою інших методів.

-3 метою підвищення достовірності висновків, доцільно проводити інтерпретацію малюнка двома спеціалістами.

12. Синтетичний метод, приклади його застосування як провідного методу. Синтетичним методом дослідження в педагогічній психології є складання психолого-педагогічної характеристики особистості учня. Найчастіше в психолого-педагогічній практиці такого роду характеристики складаються з метою ґрунтовного дослідження інтелектуаль­ного або особистісного потенціалу піддослідного, для потреб індивідуалізації навчання й виховання, первинного консуль­тування учня, а також для визначення перспектив психолого-педагогічної корекції його пізнавальної або комунікативної сфер.Характеристика особистості учня створюється за такою схемою:1.Загальні відомості про учня: прізвище, ім'я та по бать­кові, вік, навчальний заклад, клас. Стан фізичного розвитку й здоров'я.2.Відомості про соціальне походження, сімейні й побу­тові умови життя та навчання учня: походження, місце пе­ребування, сімейне становище, мат. й житлово-побу­тові умови.

3.Становище учня в навчальному колективі: взаємо­відносини з іншими учнями, офіційний і неофіційний ста­тус серед них.

4.Навчальна діяльність, участь у навчальній, науково-дослідній роботі: ставлення до навчання взагалі й до окремих предметів, що вивчаються, зокрема, успішність із них; участь у наукових гуртках, олімпіадах.5.Психічні процеси, стани, якості учня:а) увага, відчуття, сприймання, індивідуальні особли­вості їх;б) пам'ять, мислення й уява, їхні особливості, зокрема: запам'ятовування, розуміння й засвоювання нав­чального матеріалу; вміння висловлювати думки в усній і письмовій формі, логічно розмірковувати; оперативність, широта й глибина мислення, його критичність, гнучкість;в)емоції та почуття, їхня характеристика;г)інтереси, спрямованість, активність, допитливість і цілеспрямованість у діяльності по засвоюванню, пізнаванню наукових положень та істинє6.Індивід.-псих. особливості учня: якості темпераменту й характеру; навички, звички, вчинки, стиль поведінки й діяльності, ділова характеристика.7.Інтерес до подій внутрішньополітичного і міжнародного життя країни, до соціально-економічних питань.9.Інформація про прізвище, ім'я, по батькові,по­саду особи, яка склала характеристику, дату та мету скла­дання.

13. Розкрийте сутність категорії навчання через порівняння із суміжними поняттями. Навчання — це специфічний вид діяльності, що його здійснює педагог, організатор педагогічного процесу, з метою передати учням у педагогічно опрацьованій формі дозовану частку пев­ної науково-практичної інформації. Це процес активної педагогічної взаємодії між тим, хто навчає, і тим, хто навчається. В результаті цього процесу в учня формуються певні знання, уміння і навички, а також загальні пізнавальні здібності. Поняття навчання розглядається в тісному зв'язку з такими категоріями: освіта, виховання, вик­ладання й уміння. Навчання й виховання утворюють цілісне поняття освіти, яке є інтегральним педагогічним механізмом соціального розвитку індивіда. Саме через цей механізм суспільство реалізує прилучення його до здобутків власного виробництва, науки та культури з метою їх дальшого відтво­рювання й розвитку. Сама категорія освіти має щонайменше три види теоретичної представленості: система освіти (державна, недержавна, початкова, середня, середньоспеціальна, вища та післядипломна), навчально-виховний процес функціонування та здобування освіти, результат освіти — освіченість, що є синонімом загальної й професійної компе­тентності спеціаліста. З психологічного погляду категорії навчання й освіта не є тотожними, оскільки остання ширша за обсягом і включає ще й виховання. Навчання в системі освіти "відповідає" за передавання способів культурно-історичного опанування дійсністю, забезпечуючи таким способом соціалізацію. Виховання ж, очікува­ним результатом якого є формування цінностей, інтересів, ідеалів та соціальних установок вихованця, практично відтворює й в доступній формі передає вихованцю культур­но-історичний зміст, забезпечує становлення змістового боку особистості. У навчанні присутні виховні моменти, а виховання не­можливе без елементів научіння людини. Навчання необхідно розглядати і в парі з такою категорією, як учіння (навчальна діяльність). У межах цього процесу передається й засвоюється зміст нав­чання. Сам процес навчання за психологічним змістом також не є однорідним. Він складається з двох функціонально різнорідних видів активності педагога. По-перше, це діяльність по передаванню учнівській ауди­торії науково-практичної інформації, яка становить зміст навчання, по-друге, це активність педагога по орієнтації навчальної діяльності учнів на ефективне засво­ювання змісту навчання. В сучасній системі освіти змінюється активності педагога в процесі навчання на користь збільшення функцій управління учінням та все більшого передавання функції викладання друкованим та електронним засобам комунікації. Таким чином, організація, стимуляція та управління нав­чальною діяльністю учнів стає центральним змістом актив­ності педагога в педагогічному процесі. Критеріями добору науково-практичної інформації: 1- знадобиться в розвиненій формі людині як соціально зрілому суб'єктові власної життєдіяльності; 2-не здійснить від'ємного впливу на розвиток моральної свідомості учнів; 3-сформує уміння самостійно поповнювати знання й ово­лодівати новими видами діяльності; 4-забезпечить всебічний розвиток суб'єкта учіння: не ли­ше інтелектуальний, а й фізичний, моральний та есте­тичний.

У психолого-педагогічній літературі відзначається тен­денція розширеного тлумачення категорії навчання, що дає змогу включати в поняття навчання як викладання, так і учіння.