Теорії співвід. навч. та розвитку. За яких обставин навч. виступає умовою розв-ку?

Аналіз категорії навчання буде неповним без усвідомлення її взаємовідносин з категорією розвитку. Проб­лема взаємозв'язку навчання й розвитку є одним із цент­ральних методологічних питань. Кожна концепція навчання, яку формулює педагог, так чи інакше вклю­чає в себе певну концепцію роз­витку. І навпаки. 4 підходи до вирішення цього питання:

1.Розвиток і навчання — незалежні процеси, навчання не впливає на розвиток, який розуміється як розгортання програми спадковості (біологічної або соціогенетичної), а лише демонструє результати останнього.

2.Навчання (научіння) і є розвиток, ці категорії сино­німічні: одне й друге розуміються спрощено або як процес творення асоціацій і навичок, або напрацювання відповідних реакцій, або утворення умовно-рефлекторних зв'язків.

3.Навчання надбудовується над розвитком у міру того, як дозрівання створює готовність до нього, воно — зовнішня умова розвитку як дозрівання, що реалізує спадково зумов­лені особливості психіки. Розвиток тут розщеп­люється на два незалежні процеси: розвиток-дозрівання та розвиток-навчання.

4.Навчання йде попереду розвитку, просуваючи його далі й, викликаючи в ньому новоутворення. Навчання як передавання дитині соціального досвіду випереджає її розвиток. При цьому воно спи­рається на досягнення розвитку дитини, які проявляються в її самостійній активності (це так звані рівень або зона її ак­туального розвитку). У педагогічній взаємодії дорослого з приводу нового змісту навчання створюється зона її най­ближчого розвитку учня. Остання діагностується по тому, що дитина може робити за наявності такої допомоги дорослого.

Четверта точка зору на сьогодні є найавторитетнішою у світовій психології. На визнанні провідної ролі навчання (й виховання) у психічному розвитку особистості базується су­часна психологічна теорія розвитку людини. Основні тези цієї теорії:

1-Під психічним розвитком у психології розуміють послі­довну, прогресуючу, хоча і з елементами регресу, в цілому незворотну кількісно-якісну й структурну зміну психіки живих істот. Психічний розвиток характеризується закономірним і незворотним характером змін. Психічний розвиток реа­лізується у формах філогенезу — становлення психічних структур у ході біологічної та соціокультурної еволюції, та онтогенезу як формування психічних структур протягом життя окремого індивіда (людини або тварини).

2-Спільними для людини й тварини є такі загальні закони розвитку".

закон циклічності — розвиток уявляється сукупністю закінчених циклів (періодів), темп розвитку вищий на по­чатку циклу і сповільнюється в кінці;

закон метаморфоз розвитку — розвиток відбувається че­рез виникнення його новоутворень, які з'являються на кінець попереднього циклу (періоду) й активно розвивають­ся в наступному періоді; останній вважається у психології найсприятливішим для цього;

закон нерівномірності розвитку — різні психічні функції виникають і особливо активно розвив. в різний час і таким чином позначають осн. лінії розвитку певного циклу;

закон єдності процесів еволюції та інволюції свідчить, що розвиток являє собою діалектичну єдність процесів побудо­ви нових, досконаліших психічних структур і руйнування менш ефективних, які, вичерпавши свій розвивальний потенціал, зникають з арени загального ходу розвитку. Як правило, такі процеси характерні для кризових періодів роз­витку.

3-Існують три основні закони розвитку особистості лю­дини:

закон побудови вищих психічних функцій (притаманних лише людині) як перехід від безпосередніх, природних, генетично встановлених форм і способів психічної активності до опо­середкованих штучних, які виникли в процесі культурного розвитку. закон міжособистісного характеру розвитку всіх вищих психічних функцій, які спочатку існують ззовні, розділені між дорослим і дитиною, а вже потім стають єдиною внутрішньою психічною функцією дитини; закон інтеріоризації або переходу психічних функцій ззовні всередину, свідчить, що будь-яка вища форма соціальної поведінки спочатку засвоюється дитиною з зовнішньої сторони через наслідування, а далі, в міру того, як дорослі наповнюють цю активність соціальним змістом, відбувається процес усвідомлення її дитиною, дитина починає свідомо керува­ти своїми психічними операціями.4-Факторами психічного розвитку людини вважаються її активність, спадковість і середовище. Це провідні детер­мінанти розвитку. 5-Механізми психічного розвитку описують такі принци­пи й категорії: принцип стійкої динамічної нерівноваги як джерело роз­витку системи психічного: стійкість і рівновага — глухі кути еволюції, протиріччя відносин "запускає" розвиток психіки; принцип взаємодії тенденцій до збереження й змін (спад­ковості — змінності) як умова розвитку системи;

принцип диференціації та інтеграції як критерій розвитку структури психіки.

6-Процес психічного розвитку забезпечують такі його складові: періоди розвитку, соціальна ситуація розвитку, провідна діяльність періоду, кризи розвитку та його психо­логічні новоутворення. 7-Відповідно до принципу єдності психіки й діяльності ос­новним психологічним засобом розвитку новоутворень психіки є діяльність дитини, організована дорослими в ході її виховання й навчання, зокрема, провідна діяльність (гра, навчання тощо).Провідна діяльність — це спеціально організована дорос­лими діяльність, яка, за умови оволодіння нею дитиною, спричиняє найголовніші зміни у її психічній будові, розви­ток психічних новоутворень особистості та виникнення її нових структурних елементів.