Кожного рівня аналізу учіння

Структуру навчальної діяльності можна аналізувати на трьох рівнях її організації: мета-, мак-ро- й мікрорівнях.

Метарівень аналізу передбачає розгляд структури учіння як окремого моменту діяльності взагалі. Цей підхід виділяє в її структурі такі універсальні складові психологічної будови будь-якої діяльності, як мотиваційний, організаційний, інформаційний, виконавський і оцінковий компоненти та компонент контролю.

Макрорівневий підхід зорієнтований на виділення в структурі навчальної діяльності таких основних складових, які визначають психологічну специфіку здійснення саме цього виду діяльності на відміну від інших. Макроструктура навчальної діяль­ності передбачає наявність двох основних компонентів — усвідомлення (з'ясування) змісту навчального матеріалу й засвоєння його. Всі відомі на сьогодні теоретичні моделі учіння використовують для опису його макрокомпонентів терміни, близькі до наведених. Так, у Я. А. Коменського — це розуміння й заучування, у К. Д. Ушинського — здобування і закріплювання знань. Е. Л. Торндайк виділяв встановлення зв'язку та зміцнення його, а О. М. Леонтьєв — сприймання, розуміння й виконання та перевірку знань. С. Л. Рубінштейн пропонував виокремлювати в учінні насамперед сприйман­ня й осмислювання навчальної інформації й опанування нею, а П. Я. Гальперін — з'ясування й орієнтування в нав­чальних матеріалах і відпрацювання їх.

Мікрорівень аналізу становлять дії й операції, завдяки яким індивід з'ясовує й відпрацьовує зміст навчання. Їх можна об'єднати у дві групи:1- пізнавальні дії емпіричного й теоретичного рівнів та операції, що їх складають. Процес пізнавання розгортається як пізнавання одиничних явищ шляхом переходу від конкретного одиничного об'єкта до за­гального абстрактного теоретичного узагальнення його сутнісних ознак та від абстрактного загального до наочно одиничного, тобто від явища до його найсуттєвіших складо­вих у їхніх відношеннях і — зворотно, до явища дійсності з метою пояснення емпіричної ситуації. Здійснюються ці процедури на основі таких операцій пізнавання, як порів­нювання, аналіз і синтез, абстрагування й узагальнювання, висновки з індукції й дедукції тощо. 2-дії оброблення й засвоювання матеріалу, які забезпечують перехід від з'ясування його до опанування ним, тобто забезпечують здатність відтворювати й застосовувати матеріал як у діяльності учіння, так і в ши­рокій соціальній практиці. Досягнутий рівень опанування навчальним матеріалом можна описати через такі характе­ристики засвоєних знань, як ступінь їх інтеріоризації, автоматизації, усвідомленості, розгорнутості тощо.

При цьому інтеріоризацію можна описати як про­цес, що складається зі спеціальних прийомів опосередку­вання, а саме:

• використання штучних класифікацій та угруповань ма­теріалу;

• кодування у вигляді спеціальних знаків-позначень, схе­матизацій;

• включення засвоюваного матеріалу в раніше інтеріоризовані узагальнені знання та дії.

Для процесу автоматизації характерні такі психічні дії та операції:

• згортання й скорочування обгрунтувань (внаслідок час­тих повторень);

• девербалізація алгоритму й матеріалів засвоєння завдяки їхньому переходові в глибиннішу — розумову форму існування;

• об'єднування окремих операцій в єдине ціле, яке надалі реалізується без прямого контролю свідомості як інтег­рований, цілісний процес, тобто як навичка. Усвідомленість і розгорнутість являють собою синтез повноти знань і можливостей відтворити їх у вер­бальній формі.