Коди опитувальника «Потреба в самооцінці»

 

Номери відповідей	Номери запитань
а)
б)
в)

 

 

Відповідно до кодів опитувальника «Потреба в самооцінці», поданих в табл. 5.7, знаходиться сума набраних балів. Інтерпретація одержа­них результатів проводиться за шкалою: 21 і більше набраних балів – виражена потреба в самооцінці й зумовлювана нею залежність від оцінки учителів; 11-20 балів – помірна вираженість потреби в самооцінці й пов’язана з нею залежність від оцінки вчителів; 10 і менше балів – неви­ражена потреба в самооцінці.

При практичному застосуванні методики «Потреба в самооцінці» бу­ло з’ясовано, що найбільш виражені значенння самооціночної потреби були виявлені в учнів з високим рівнем домагань, пізнавальних інтересів і особистої відповідальності. Потреба в самооцінці, педагогічній оцінці, оцінці значущого мікросоціального середовища (авторитетних батьків, од­нокласників, знайомих) виявлялась як потреба самопізнання в загальній структурі розвинених пізнавальних інтересів.

Отже, виховання культури психічної самооцінки передбачає форму­вання здатності дитини, підлітка, юнака до утворення власного індивідуально значущого сенсу життєдіяльності. Обґрунтований нами принцип вза-ємоузгодженості сенсоутворення й самоздійснення особистості в її віко­вій перспективі, крім утворення сенсу, визначає його дійове особистісне втілення. Ця функція здійснюється засобами виховуваних механізмів пси­хічного самоконтролю. Здатність до утворення власного індивідуального сенсу й можливостей його втілення є показником самодостатності особи­стості, включаючи достатність якості її психічного здоров’я. У структурі виховного ідеалу ця властивість є основною. Узагальнена класифікація психогеній (ятрогенних, дидактогенних, егротогенних, парентогенних та уточненого ними визначення техногенних чинників впливу на змінюваність психічних станів) дала змогу встановити існування значущого для особи­стості оціночного континууму, в якому соціальна оцінка виступає форму­ючою засадою настановленої самооцінки дітей і підлітків.

Основний метод формування самооцінки – оперування оціночним су­дженням. Розроблена нами класифікація оціночних суджень передбачає позитивний, негативний, відкладений на визначений термін, припоручений (делегований), стереотипізований, парціальний і невизначений типи оціночних суджень. Дані типи оціночних суджень у педагогічній практиці виконують роль прийомів, кожен з яких у системі виховання культури пси­хічної самооцінки та самоконтролю має різну міру психогігієнічної вартос­ті, а також виражені шкідливості.

З’ясуванню значущості для учнів викладених прийомів сприяє розроблена нами методика «Потреба в самооцінці», що дає змогу виявити рівні вираженості цієї потреби в загальній структурі пізнавальних інтересів особистості.

 

 

Висновки до лекції 5

 

Таким чином, у розділі «Методики психогігієнічного нормування і конт­ролю» відображено результати теоретичного і експериментального ви­вчення психогенності як базової властивості олюдненого середовища, що виражається в енергетичному синтезі психосоціальної взаємодії індиві­дів. Визначена сутність психогігієнічної оцінки, що полягає у відстеженні індивідуальних параметрів соціально-психологічного оптимуму життєдія­льності людини. Для вивчення референтної та вікової психогенності роз­роблено методики психолого-медично-педагогічного анкетування, само­оцінки індивідуального психологічного напруження учнів (тест передекза­менаційного самопочуття – ТПС), встановлення показника фонової пси­хогенності (ПФП), показника вікової психогенності (ПВП).

У процесі дослідження педагогічної критеріальності якості психічного здоров’я встановлено, що якість психічного здоров’я становить собою ін­дивідуальну властивість особистості забезпечувати власну процесуаль­ну цілісність, адекватну внутрішній природі, у взаємодії із собою та до­вкіллям.

Набуття високих рівнів якості психічного здоров’я – постійний процес самовдосконалення, основу якого становить цілісність пізнання себе й світу, оволодіння здатністю до саморегуляції власної психічної ді­яльності, самоздійснення як самодостатнє володіння сенсом власної жит­тєдіяльності – усвідомлюваного призначення.

Констатувати генералізовані властивості психічного здоров’я і визначити універсальні напрямки індивідуального розвитку особистості дає змогу розроблена нами методика визначення якості психічного здоров’я учнів-старшокласників.

Створена методика психогігієнічного прогнозування вікової вза­ємозалежності розвитку особистості відкрила можливості для визначен­ня прогностичного показника якості психічного здоров’я, його сприятли­вості (несприятливості) й відстеження вікової взаємоузгодженості функ­ціонування особистості. Методика оцінювання продуктів дитячої уяви да­ла можливість складати короткочасні психогігієнічні прогнози коливань середнього показника динаміки психічних станів.

Дослідження та розробка методів і прийомів виховання культури пси­хічної самооцінки й самоконтролю виявили домінантну місію методу опе­рування оціночними судженнями, кожне з яких виконує роль прийому з відповідною психогігієнічною вартістю.

Вихованість психічної самооцінки й самоконтролю дає змогу з’ясувати розроблена нами методика «Потре­ба в самооцінці», застосування якої сприяє виявленню вираженості цієї потреби в загальній структурі пізнавальних інтересів особистості учня.

 

ВИСНОВКИ

 

Узагальнення теоретичних і методичних основ педагогічної психогігіє­ни процесу навчання й виховання дає змогу виявити виразну закономір­ність неперервної зацікавленості мислителів і вчених у розробленні про­блеми збереження психічного здоров’я людини протягом усього періоду розвитку людської цивілізації. Разом із виникненням систем осмислення людського буття в світі і, включаючи й суспільне середовище, мислителі всіх епох і народів у тій чи іншій формі ставили й пропонували відповідно до уявлень своєї епохи та суспільної звичаєвості власне вирішення про­блеми самозбереження людської спільноти, духу, душевної цілісності й гармонії людини.

Відображення в системі психолого-педагогічних наук станів і процесу­альності психічного здоров’я дітей і підлітків окреслило як емпіричну, так і теоретичну проблему педагогічної психогігієни процесу навчання й ви­ховання, теоретико-методичне вирішення якої запропоновано в проведе­ному нами дослідженні.

Порівняльно-історичний аналіз основних тенденцій теоретичного й ме­тодологічного вирішення психогігієнічної проблематики на різних етапах розвитку цивілізації підтвердив закономірне ускладнення факторів соціа­льно-психічного життя людини. Інстинкт самозбереження, що у психічно­му вимірі становить собою збереження власної душевної цілісності, ви­ступає рушійною силою співвіднесення себе з дедалі ускладнюваним сві­том, ускладнюючи тим самим власну психічну самоорганізацію. Для від­новлення балансу між витраченим для соціальної адаптації психоенергетичним потенціалом та індивідуальними можливостями його компенсації давні культури Середземномор’я, Індії і Китаю систематизували найісто­тніші закономірності збереження, врівноваження й відновлення душевної гармонії людини свого часу.

Спадкоємністю язичницьких і християнських традицій збереження та передачі наступним поколінням духовних надбань відзначається україн­ська людинознавча культура. Визначенню психолого-педагогічних основ збереження духовного здоров’я людини, починаючи з її дитячого віку, спри­яло наукове розроблення теорії пізнання, теорії емоцій (афектів душі), теорії щастя українськими вченими XVII-XVIII століть – «золотого віку» розвитку української культури.

Давньогрецькі діететичні уявлення про гармонійність способу психічно­го життя були відновлені в середині та другій половині XIX століття німець­кими вченими й трансформовані в обґрунтування загальної науки про здо­ров’я – гігіології. У цей же період, як засіб психічного самозбереження й захисту від дедалі зростаючого інтелектуального перенапруження в умо­вах індустріального суспільства ставиться й активно розробляється про­блема нервово-психічної гігієни. Період XX століття відзначався активним формуванням громадських психогігієнічних рухів серед учених багатьох кра­їн світу, що разом з іншими факторами привело до створення авторитет­них міжнародних організацій – Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та Всесвітньої федерації психічного здоров’я (ВФПЗ), а також – національних організацій та органів, заснованих урядами багатьох країн Європи і Америки. Науково-громадська діяльність у галузі психогігієни на базі цих організаційних утворень найбільшою мірою реалізувала свої про­світницькі, соціально-педагогічні та психологічні аспекти. У наукових дослі­дженнях цього періоду з’явились виразні тенденції до поєднання шкільної гігієни з педологією та педагогікою, були зроблені ґрунтовні спроби засто­сування експериментального методу. Розподібнення педології як цілісної науки на течії, напрямки та окремі галузі знань були зумовлені суперечнос­тями її теорії та практики. Педологія, яка накопичила багатий емпіричний матеріал, стала основою для оформлення психогігієнічного напрямку нау­кових досліджень, виділення в окрему галузь шкільної психогігієни. Найбі­льшої вираженості набула ідея об’єднання зусиль педагогів, медиків і пси­хологів для створення психогігієнічної служби сучасної та майбутньої шко­ли.

Дослідження культурно-етнічних аспектів психогігіє­ни виховання й навчання встановило, що родина й сус­пільство виступають у своїй сукупності мікро- і макроцілісностями, які при взаємоузгодженості власних цілей гармонізують психічний розвиток дитини, а при їх взаємній невідповідності посилюють напруження психофізичних механізмів адаптивності дітей і підлітків. Збереження рівноваги та взаємоузгодженості середовищних впливів забезпечується родинно-суспільним гомеостазом, що утворює норми загальносуспільного та особис­тісного спрямовування індивідуального розвитку. Структура родини як психосоціальної цілісності, здатної зберігати цілісність і повноту психі­чного розвитку дітей та підлітків, становить собою мінімальну достатність за наявності тріади: діти – батьки – дідусі й бабусі.

Узагальнений зміст мети виховання і визначені цією метою виховні ідеали відображає в собі психічна норма. Роль освіти полягає в розвитку адаптаційних можливостей дитини, підлітка, юнака, дорослої людини до культурних умов життя невпинно ускладнюваних суспільств. Освіта є за­собом опредмечення психічної організації дитячого розвитку і водночас засобом змістової побудови цієї організації. Самоцінність освіти, як під­тверджено нашим дослідженням, знаходить свій вияв у її впливі на стан психічного здоров’я, усвідомленому ставленні до власного організму і мо­жливостях вибору на цій основі способу життя. Освіта виступає також як нормоутворююча система, яка визначає опредмечений зміст як виховної, такі психічної норми. Цілісне самоздійснення пізнавального сенсу особи­стості й суспільства втілюється в освітній процесуальності, безперешкодність і безупинність якої є педагогічним показником психічного здоров’я.

Загальносуспільні заохочувально-спонукальні механізми освітньої про­цесуальності родинно-суспільного гомеостазу забезпечують досягання людської досконалості як мети та відповідних їй ідеалів.

Ієрархія освітньої процесуальності включає рівні дошкільного виховання, початкової, базової та повної загальної середньої освіти, високої (вищої) освіти за фахом, фахового удосконалення спеціалістів, а також рівні продукування нових знань і їх трансформації відповідно до просвітніх, кваліфікаційних, осві­тніх та інших пізнавальних потреб особистості і суспільства.

Основними компонентами індивідуальної психорегуляції особистості є закономірні вікові психорегуляційні етапи, лімінальна (порогова) дина­міка індивідуального сенсу дитини, підлітка, юнака, дорослої людини, роз­виненість адаптивних механізмів і соціально детерміновані способи пси­хічної самоорганізації життя. Індивідуальна психорегуляція, починаючи з ранніх етапів онтогенезу, виступає наслідком адаптації дитини до проце­суально ускладнюваних взаємин у мікросоціальному й соціальному сере­довищі. Індивідуальна неповторність вияву психорегуляційних механіз­мів полягає у креативному заповненні дитиною, підлітком вакууму значу­щого для себе сенсу.

Виділені нами вікові етапи розвитку механізмів індивідуальної психо­регуляції включають наслідувально-латентний, оцінювально-відобра­жу­вальний, суперечливий і стереотипізований періоди. Віковий пе­ребіг індивідуально-суспільної процесуальності, якій притаманна ієрархі­чна цілісність, детермінує лімінальну (порогову) динаміку індивідуально­го сенсу особистості. Цілісність потреб особистості є джерелом самору­ху, що зумовлює вияв креативності як засобу зрівноваження вакууму ба­жаного продуктом утвореного.

Умови змінюваного соціального середовища зумовлюють розвиток ада­птивності дітей і підлітків, яка становить собою епігенетичне утворення міри й наслідку пристосованості до них особистості. Психогігієнічну ціліс­ність розвитку адаптивності забезпечує поєднання методів синтезогенезу та сегрегаціогенезу.

Засвоєння спо­собів психічної самоорганізації життя дітьми й підлітками відбувається внаслідок свідомого або неусвідомлюваного сприймання образу вчите­ля, вихователя, лікаря, інших значущих для особистості людей. Тому пси­хогігієнічна позиція педагога має формуватись на спільній для всіх люди­нознавчих професій методологічній основі, об’єднуючи фахові ідеали пе­дагогів і лікарів як безпосередніх втілювачів гуманності, добра і милосер­дя.

Методика педагогічної психогігієни включає діагнос­тичну, відстежувальну та проективну батарею тестів, опитувальників, ін­ших методичних інструментів оцінювання стану та якості психічного здо­ров’я дітей і підлітків. До методичного інструментарію педагогічної психогігієни належить «Методика оцінки вираженості рольо­вої поведінки учнів і її змінюваності», методика визначення коефіцієнту кваліфікаційної якості педагогічного персоналу, методика «Самооцінка адаптивності», тест передекзаменаційного самопочуття (ТПС), методика встановлення значень фонової психогенності, методика встановлення зна­чень вікової психогенності, методика визначення якості психічного здоро­в’я, методика психогігієнічного прогнозування вікової взаємоузгодженості функціонування особистості, методика оцінювання продуктів дитячої уяви (методика короткострокового прогнозування коливань динаміки психічних станів), методика оперування оціночним судженням, що включає в себе класифікацію прийомів оперування певними типами оціночних суджень (позитивним, негативним, відкладеним на визначений термін, припорученим (делегованим), стереотипізованим, парціальним, невизначеним), ме­тодика «Потреба в самооцінці».

Методична забезпеченість педагогічної психогігієни об’єднує 11 основних методик відстеження, прогнозування стану та якос­ті психічного здоров’я дітей і підлітків у процесі виховання й навчання, відповідного психогігієнічного регулювання передбачуваних якісних па­ра­метрів динаміки цих станів.

Висновки:

1. На всіх етапах розвитку людської цивілізації проблема психічного са­мозбереження особистості, суспільств як її базальних складових висту­пала об’єктом осмислення в галузі створюваних систем гуманітарного освоєння світу. Особливе місце в цьому осмисленні належало сфері ви­ховання й навчання як засобу передавання культури психічного самозбе­реження з покоління в покоління. Усвідомлення потреби у формуванні психолого-педагогічних механізмів індивідуальної та соціальної психогігі­єни кожного нового покоління дітей та учнів набуває дедалі більшої вира­женості, що пов’язано із закономірним процесом ускладнення суспільної самоорганізації та відповідно психічної самоорганізації особистості.

Проблема збереження здоров’я, включаючи психічні його виміри, в своєму історичному розвитку одержала значну кількість визначень, най­поширенішими з яких були: гігієна (найповніший вияв життя, його розквіт, буяння, розвій), ісономія (рівновага), евтюмія (мета життя як приємний стан духу), діететика (спосіб життя), гігієна пристрастей, зцілення душев­не, нервово-психічна гігієна, дієтика душі, діететика духу, шкільна діете­тика, гігіастика, гігіологія, валеологія (вчення про стани здоров’я), діане­тика (вчення про вплив розуму на тіло) тощо. Одним з таких визначень і найбільш коректним є термін психогігієна, який набув ак­тивного наукового обігу протягом XX століття.

Розроблена Болтівець теорія та методика педагогічної психогігієни створює умо­ви для забезпечення охорони й зміцнення психічного здоров’я дітей та учнів психолого-педагогічними методами у процесі їх виховання та навчання.

2. Концепту­альною основою психогігієни навчально-виховного процесу є розвиток креативного потенціалу особистості, який ґрунтується на вираженій її індиві­дуалізації, активності та здатності до саморегуляції дітей та учнів.

Психо­гігієнічна спрямованість навчально-виховного процесу, виявляючи свою адекватність закономірностям ускладнення психосоціальної організації життєдіяльності, полягає не в зменшенні інтенсивності психогенних чин­ників, домінуючій релаксації і тотальному захисті особистості від психотравматичних шкідливостей, а у враховуванні й використанні локальної цінності зазначених підходів при цілеспрямованій підготовці дітей і підлі­тків до зростаючих напружень, вихованні в них культури психологічної самооцінки й самоконтролю, формуванні взаємоузгодженості сенсоутворення й самоздійснення, особистісної самодостатності.

3. Теоретично обґрунтований принцип особистісно-соціальної цілісності – фундаментальна засада методології педагогічної психогігіє­ни. Розроблена модель вікової змінюваності інди­відуальної норми психічних станів дітей та учнів, методична база для їх відстеження й прогнозування забезпечує реалізацію цілісного підходу до вивчення психічного здоров’я, здійснення педагогічно-психогігієнічного впливу з метою його збереження та зміцнення. Викладена методологія індивідуальної динаміки психічної норми як певного стану якості психіч­ного здоров’я дітей і підлітків – основа для прогностичної оцінки моде­лей вікової змінюваності індивідуальної норми психічних станів.

4. Метою і завданням педагогічної психогігієни є виховання психічної культури учнів, формування навичок саморегуляції та самовід­новлення особистісної цілісності.

Система виховання, що має психогігієнічну спрямованість, забезпечу­ється відповідною кваліфікаційною підготовленістю вчителів, виховате­лів, соціальних педагогів, практичних психологів, керівників освітніх за­кладів. Процес формування психогігієнічної позиції педагога включає за­гальнопедагогічну підготовку, зміст якої складають моральні основи пе­дагогічної професії та універсальна людинознавча база, і набуття систе­ми педагогічно-психогігієнічних знань і вмінь. Психогігієнічна позиція педагога формується як системою вищої педагогічної освіти, так і системою фахового вдосконалення, безпосередньою роботою учителя, виховате­ля, психолога над власним удосконаленням, яке потребує самопожертви й професійної відданості обраній справі, дітям та учням, які неусвідомле­но або свідомо використовують у своєму подальшому житті засвоєні від учителів і вихователів способи психічної самоорганізації власної життєді­яльності.

5. Педагогічна психогігієна як галузь теоретично обґрунтованої та ме­тодично забезпеченої педагогічної діяльності створює умови для збере­ження рівноваги та взаємоузгодженості середовищних впливів суспіль­но-родинного гомеостазу як генези загальносуспільного й особистісного спрямування індивідуального розвитку дітей і підлітків. Психічна норма відображає узагальнений зміст мети виховання та освіти і визначені цією метою виховні й освітні ідеали. Отже, зміст навчання й виховання – нормоутворюючий чинник, який забезпечує продуктивність процесу сенсоутворення (вибору сенсу, його набуття) особистості. Гармонійна пізнаваль­на процесуальність зумовлюється, з одного боку, продуктивністю сенсоутворюючої функції виховання та освіти, а з іншого – педагогічною ефек­тивністю функціонування загальносуспільного заохочувально-спонукаль­ного механізму освітньої процесуальності. Цілісність, безупинність і взаємовідповідність структури освітньої процесуальності особис­тості – важливий педагогічний показник якості її психічного здоров’я.

6. Методична база педагогічної психогігієни, що налі­чує 11 основних методик, призначена для комплексного застосування з метою діагностики, відстеження й прогнозування стану та якості психіч­ного здоров’я дітей і підлітків в умовах навчально-виховного процесу осві­тніх закладів. Доцільність і продуктивність психогігієні­чних методик ґрунтується на методологічних засадах теорії педагогічної психогігієни. До цих засад належать виявлені закономірності й механізми індивідуальної соціорегуляції учнів, вікової динаміки соціорегуляційних ста­нів відповідно до моделей змінюваності індивідуальної психічної норми, лімінальних перетворень індивідуально-соціального сенсу особистості, формування дитячої та підліткової адаптивності.

Педагогічне моделювання прогнозованих станів і створення умов для їх вияву відбувається в оціночному континуумі мікросоціального середови­ща, який виступає потужним джерелом фонової, вікової та референтної психогенності. Методика оперування оціночними судженнями за цих умов становить собою основу психогігієнічних засобів педагогічного впливу.