2017-11-01
338
Бесіда
1) Про яку політику СРСР свідчить пакт про ненапад і таємні домовленості з Гітлером 1939 року?
2) Що позитивного у вступі Червоної армії в Західну Україну?
3) Для чого проводилась радянізація в Західній Україні?
4) Назвати основні етапи оборони України?
5) В чому проявився нацистський “новий порядок”?
6) Які течії антифашистського руху Опору вам відомі?
7) В чому суть вирішального перелому в ході Великої Вітчизняної війни?
3) Коли завершилось вигнання нацистів з України?
Домашнє завдання: робочий конспект, посібник-ст.80-86. Інтернет-ресурс.
Література до теми
1. Новітня історія України (підручник) 11 кл., Турченко Ф.Г., К. Генеза, 2007, с.4 – 67.
2. Історія України (підручник для ВНЗ), колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.
3. Історія України. Бойко О.Д., К., 2004.
Лекція 7: Україна в перші повоєнні роки (1945 – початок 50-тих років) та “лібералізації” суспільно-політичного життя (1953-1964 рр.)
Мета: студент (студентка) визначає хронологічну послідовність подій післявоєнного періоду;
|
|
|
пояснює зміни в адміністративно-територіальному устрої;
характеризує зовнішньополітичну діяльність УРСР;
визначає умови і особливості післявоєнного періоду;
розповідає про радянізацію західно – українських земель;
характеризує визвольний рух в Західній Україні;
визначає умови культурного та духовного розвитку;
пояснює, що означає “лібералізація” суспільно-політичного життя.
Вид заняття: лекція-бесіда.
Матеріально-технічне забезпечення: історична карта, атласи, робочі зошити, ілюстрації.
Основні терміни: відбудова, адміністративно-територіальні зміни, відлига, десталінізація, екстенсивне виробництво, культ особи, політична реабілітація, лібералізація, раднаргоспи, хрущовки, стиляги.
Організаційний момент.
Актуалізація опорних знань.
Експрес-тестування, бесіда.
Вивчення нового матеріалу.
План
1.Україна в ООН та міжнародних організаціях.
2.Адміністративно – територіальні зміни.
3.Відбудова господарства.
4.Голод 1946 – 1947 років.
5.Зміни в житті та побуті населення.
6. Внутрішньополітичне становище республіки.
7. Відновлення “радянізації” в Західній Україні.
8. Стан церкви. Ліквідація УГКЦ.
9. Боротьба ОУН-УПА.
10.Операція “Вісла” та її наслідки.
11.Розвиток культури в 40-50 роки.
12.Внутрішньополітичне становище України на поч.. 50-тих років.
13.Стан промисловості і сільського господарства.
14.Соціально-економічне життя населення.
15.Входження Криму в УРСР.
16.Суспільно-політичне життя в 50-60 роки. XX з’їзд КПРС.
17.Реабілітація жертв сталінських репресій.
18.Ставлення в суспільстві до М.Хрущова.
|
|
|
19.Загострення боротьби в керівництві КП(б)У.
20.Зміни в управлінні господарством.
21.Розвиток промисловості.
22.Аграрна політика в 50-60 роки.
23.Нові явища в соціальній сфері.
1. Після війни країни антигітлерівської коаліції визнали за Україною право бути серед засновниць Організації Об’єднаних Націй (ООН). На початку 1944 року Верховна Рада СРСР прийняла Закон про відновлення зовнішнього представництва союзних республік, що було на початку 20-тих років. У березні 1944 року Верховна Рада УРСР з дозволу Москви створила Народний комісаріат закордонних справ на чолі з Д.Мануїльським. Й.Сталін наполягав, щоб всі 16 республік СРСР ввійшли до ООН, але дозвіл був даний, крім СРСР, Україні і Білорусії як таким, що найбільше постраждали у війні. Метою відновлення зовнішньополітичної діяльності України було: активізація боротьби СРСР за голоси в ООН, посилення впливу СРСР на світову політику (бо жодного разу делегація УРСР не голосувала проти пропозицій Москви зі сторони делегації СРСР), використання УРСР як додатковий засіб здійснення радянської зовнішньої політики, мобілізація українського народу на відбудову, формування уявлення у світової спільноти про нібито реальне існування української держави, нейтралізація національно-визвольної боротьби в Західній Україні, розкол української діаспори в західних країнах. У 1948-1949 роках УРСР була членом Ради Безпеки ООН. В перші повоєнні роки вона уклала 60 міжнародних угод і була членом 20 міжнародних організацій. Відношення істориків до зовнішньополітичної діяльності України в цей період неоднозначні. Одні говорять, що вступ України до ООН має велике значення для розбудови української держави, інші, зокрема О.Субтельний, вказують, що представництво України в ООН було чисто декоративним.
2. Питання зміни кордонів України обговорювалось на Тегеранській (1943) і Ялтинській (1945 р.) конференціях. Після вступу Червоної армії в Польщу почалось встановлення кордону по лінії “Керзона”. 16 липня 1945 року був підписаний відповідний договір. Остаточно кордон з Польщею було узгоджено на початку 50-тих років, коли у цій країні остаточно прийшли до влади комуністи. Одночасно відбулось взаємо переселення людей. З УРСР до Польщі було переселено 810 тисяч поляків, а з Польщі в Україну 482 тисячі українців.
Проблема була і в Закарпатті, тому що Чехословаччина не хотіла віддавати цю територію СРСР. Москва почала підтримувати народний рух в цьому регіоні за приєднання до СРСР. 26 листопада 1944 року в Мукачеві І з’їзд Народних комітетів схвалив Маніфест про воз’єднання Закарпаття з УРСР. В результаті цього у червні 1945 року СРСР і Чехословаччина підписали договір, за яким Закарпаття відійшло до СРСР в складі УРСР. 27 січня 1946 року тут було утворено Закарпатську область з центром у місті Ужгород. Тут також відбулось переселення. З УРСР до Чехословаччини вивезено 33 тисячі осіб, а з Чехословаччини до УРСР 12 тисяч осіб, які були розселені у Волинській і Рівненській областях.
В зв’язку з приходом до влади комуністів в Румунії 10 лютого 1947 року був підписаний договір між СРСР і Румунією, за яким відновлювався кордон 1940 року.
3. Господарство України було зруйновано двічі, під час відступу Червоної армії, а потім – вермахтом. За роки війни знищено 16 тисяч підприємств, 600 заводів евакуйовано, з яких повернулося лише 25%.
Відбудова розпочалась зразу ж після визволення від окупантів. У серпні 1946 року Верховна Рада УРСР затвердила згідно з союзним, ІV п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства України на 1946 – 1950 роки. Були мобілізовані значні ресурси. Лише на Донбас щорічно поставляли 50 тисяч осіб. Повернулися з війни 2,2 млн. демобілізованих. Масово залучались до роботи жінки (серед робітників їх було 35,9%). Для заохочення до роботи влада використовувала моральні стимули (грамоти, медалі, тощо). Було розгорнуте соціалістичне змагання (в 1948 році ним влада охопила 90% працюючих). Зрештою п’ятирічка за обсягом промислового виробництва була виконана достроково. Навіть порівняно з 1940 роком виробництво промисловості зросло на 15%. Були відбудовані Запоріжсталь, Азовсталь, Дніпрогес, шахти Донбасу. Збудовано нові підприємства Львівський автобусний завод, газопровід Дашава-Київ-Москва, розпочалось будівництво Каховської ГЕС та інше. Але промисловість розвивалась на основі застарілих технологій, в паливній сфері перевага надавалась не нафті і газу а вугіллю, досить відсталою залишалась хімічна промисловість.
|
|
|
В сільському господарстві відновилась діяльність 27 493 колгоспів та 784 радгоспів. Але вони ледве животіли. 66% не мали тяглової сили, тому використовувались корови. Часом до плуга впрягались жінки. Кількість чоловіків на селі скоротилась у 2,5 рази. В 1947 році в колгоспах працювало 793 тисячі дітей. Але все ж до 1946 року колгоспам вдалось відновити 63% посівних площ.
Так як влада була зацікавлена в збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції, то на село посилився тиск. В 1948 році Верховна Рада СРСР ухвалила указ “Про виселення з УРСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя”. Він передбачав виселення таких людей через рішення колгоспних зборів. Норма виробки трудоднів була 150 на рік у дорослих і 50 трудоднів для дітей. За 1948 – 1951 роки було оголошено колгоспними зборами 12 тисяч громадських вироків. Але досягти довоєнного рівня виробництва так і не вдалося. На 1950 рік виробництво в землеробстві склало 91,85% довоєнного рівня.
4. Важким випробуванням для українців був голод 1946 – 1947 років, який за рахунком був третім. В зв’язку із малосніжною і морозною зимою 1946 року, та засухою влітку, збір зернових становив 531 млн. пудів, в 3,5 разів менше, ніж в 1940 році. Але влада вимагала збільшення хлібопоставок. М.Хрущов, тодішній керівник компартії України звернувся з листом до керівництва СРСР за допомогою і отримав відмову від Й.Сталіна, який наказав збільшити поставки зерна дружнім комуністичним режимам Болгарії, Румунії, Польщі Чехословаччини та іншим. Відповідальність за хлібопоставки накладалась на голів колгоспів. Але і в умовах репресій план був виконаний лише на 67,9%. В пошуках порятунку від голодної смерті люди вдавались до крадіжок державного майна, дехто ішов до в’язниці, бо там дадуть хоч якусь їжу. Частина людей їхали до Західної України, де ще не всіх загнали в колгоспи, і в людей були певні запаси їжі. Але там їх чекали загороджувальні загони. Лише в червні- липні 1946 року транспортна міліція зняла лише з поїздів 16 тисяч осіб. Частина людей їхали в міста, але і там були жорсткі продовольчі обмеження. Так, в 1947 році серед померлих в містах Донбасу жертвами голодної смерті стали 15% людей. Пік голоду припав на зиму 1946 – 1947 року. Наслідками голоду було: УРСР втратила близько 1 млн. населення; посилились суспільно – політичні протиріччя у республіці, що негативно вплинуло на моральний стан населення; ускладнилась відбудова народного господарства. На початку 1947 року влада змушена була поступитись. Були надані посівні позики, організовані сільські їдальні для тих, хто працював на польових роботах.
|
|
|
5. Рівень життя людей після війни поступався довоєнному. Був дефіцит у всьому в тому числі у житлі. 10 млн. населення не мали даху над головою. Важливою подією була грошова реформа 14 грудня 1947 року. Гроші обмінювались таким чином що, ті гроші, які лежали в ощадбанку, мінялись 1 до 1-го, а ті, що лежали вдома 10 до 1-го. Тобто реформа була явно грабіжницькою.
Також була скасована одночасно з грошовою реформою карткова система.. Але і цей захід мав негативні наслідки, тому що з відміною карток стрімко почали зростати ціни. Вони зросли втричі в порівнянні з довоєнними, а зарплати – вдвічі. Товари в магазинах з’явились, а люди їх купити не могли.
З 1949 року життя почало потроху поліпшуватись. Щорічно почали знижуватись ціни на товари широкого вжитку. Особливо помітним це стало в 1950 році, коли зниження цін відбулось на 20%.
Поліпшились і трудові відносини. З 1949 року дозволили переходити на іншу роботу вагітним матерям. Відроджувалось медичне обслуговування населення. Збільшилась до 195 тисяч кількість лікарняних ліжок. На селі становище не надто поліпшувалось. Колгоспники не мали гарантованої грошової оплати праці, не мали відпусток, державних пенсій. Діти в селі не завжди бачили солодощі. Не вистачало людям самих необхідних речей гасу, мила, сірників.
Влада дозволила будувати приватне житло в місті і в селі, але не більше п’яти кімнат з загальною площею не більше 60 квадратних метрів.
6. Перемога сприяла появі відчуття народу – переможця нарівні з росіянами і іншими. Але Й.Сталін відновив репресії. В першу чергу їх об’єктом стали учасники визвольних змагань в Західній Україні а також колишні радянські полонені і “остарбайтери” які повертались додому. Повернулось 1 млн. 250 тисяч осіб, з яких кожний четвертий був звинувачений в зраді і відправлений в сталінські табори. Також з підозрою ставились до тих, хто був на окупованих територіях. З них репресовано 43 тисячі осіб. Також в боротьбі за “чистоту ідеології” перший секретар ЦК КП(б)У Л.Каганович (який став на цю посаду з 1947 року, після М.Хрущова) виключив з членів партії 3% загальної чисельності.
У повоєнні роки зазнали змін атрибути і символи влади. У 1946 році Рада Народних Комісарів УРСР була перейменована в Раду Міністрів. В 1949 році була змінена символіка, як і у всіх радянських республіках і затверджена особисто Й.Сталіним.
7. Після приходу Червоної армії в Західну Україну почала відновлюватись радянська адміністрація. У грудні 1945 року у структурі ЦК КП(б)У було створено спеціальний відділ, який координував радянізацію. В Західній Україні була розгорнута індустріалізація, колективізація і культурна революція.
Мета індустріалізації: входження краю до промислового комплексу СРСР, модернізація промисловості, освоєння місцевих природних ресурсів, зміна соціальної структури населення. Напрями індустріалізації: реконструкція традиційних галузей, створення нових галузей.
В кінці п’ятирічки видобуток газу в цьому регіоні досяг 1,4 млрд. кубів. Розроблялись родовища вугілля, зокрема в районі Краснопілля (Червонограду). В 1950 році було відкрито родовище сірки на Дрогобиччині, де збудовано гірничо-хімічний комбінат. Наростив потужності Калузький калійний комбінат, гумовий завод у Чернівцях. За роки п’ятирічки промислове виробництво Західної України зросло на 230%. В результаті зросла частка робітників, на яких опиралась нова влада. Також у владні структури було залучено 13% уродженців краю.
Одночасно проводилась колективізація. Відношення в краї до колгоспів в основному було негативним, особливо в світлі голоду 1946-1947 років в Наддніпрянській Україні, де тотально були колгоспи. Тому влада вдалась до жорстоких дій. На початок 50-тих років колгоспи об’єднували 95% господарств. Люди боролись з колективізацією ідучи в УПА, не виконуючи обов’язкового мінімума трудоднів і т. п. Влада вдалась до депортацій. В 1946-1947 роках на схід СРСР було вивезено 500 тисяч західно – українців.
Культурна революція в Західній Україні мала на меті змінити світогляд населення у відповідності з комуністичною ідеологією. В західні регіони були направлені спеціалісти з східної України інженери, вчителі, студенти і т. п. В 1946 році західноукраїнське студентство становило лише 37% уродженців краю. У вищих навчальних закладах Західної України домінуючою стала російська мова. В Львівському університеті лише кожний шостий викладач вів заняття українською мовою. Процес русифікації наростав у цьому регіоні. Національна політика в цей час була спрямована на злиття націй, при домінуванні російськомовного населення.
8. Насадження комуністичної ідеології передбачало несприйняття релігії. Хоч влада і надала певні можливості для існуванні Російської православної церкви, але абсолютно не сприймала Українську греко-католицьку церкву, як носія української національної ідеї. Спочатку влада вичікувала, а з осені 1944 року розгорнула наступ на цю церкву. Були закриті друкарні, семінаристи почали призиватись на військову службу, священників звинувачували в антидержавній діяльності. Керівництво УГКЦ на чолі з митрополитом Йосипом Сліпим спробувало порозумітись з Й.Сталіним, відправивши в Москву делегацію, яка так і не була прийнята. Умова для делегації була одна, допомогти знищити УПА. З весни 1945 року ЗМІ розпочали компанію дискредитації УГКЦ. У квітні 1945 року було заарештоване керівництво УГКЦ на чолі з митрополитом Й.Сліпим. Одночасно НКВС готував “саморозпуск” УГКЦ і приєднання її до РПЦ. 8 – 10 березня 1946 року у Львові на соборі УГКЦ, при участі священника зрадника Григорія Костельника і насильно привезених і заляканих 216 священнослужителів було оголошено про скасування Берестейської унії 1596 року і воз’єднання з РПЦ. Державна влада видала розпорядження, за якими: вилучити в уніатів храми; закрити уніатську семінарію; підвести під оподаткування без пільг уніатську церкву і духовенство; націоналізувати частину майна. Близько 200 священників, які врятувалися, створили підпільну УГКЦ, яка діяла до 1989 року (в цей рік вона була легалізована М.Горбачовим, за вимогою Ватикану і римського папи Іоанна Павла ІІ).
9. Основною силою, що заважала радянізації Західної України були УПА та підпілля ОУН. Вони боролись за створення незалежної Української держави. Радянська влада кинула значні сили проти УПА. Воно змушене було розбитись на малі групи по 15-20 чоловік і продовжити боротьбу. Націоналістичне підпілля сподівалось на протистояння США і СРСР, що дозволить відновити самостійність України. Тим часом радянські війська нарощували каральні операції. При цьому населення залякувалось, депортувалось, робились прилюдні страти, тощо. Весною 1946 року радянські війська почали спалювати ліси в районі дій повстанців. Одночасно горіли і села. Так були спалені села Кути, Лісове, Добролівка та інші на Львівщині. За зиму – весну 1946 року повстанці втратили 40% свого складу. Щоб виманити повстанців з лісу, проводилась агітація, оголошувались амністії і т. п. Серйозний удар по повстанцях був нанесений колективізацією, внаслідок чого вони вже не могли отримувати продукти харчування від своїх сімей. За цих умов командування УПА прийняло рішення про вихід основних сил через Карпати і Татри до Німеччини та Австрії для збереження сил на майбутнє. При цьому частина повстанців була залишена для продовження терористичної боротьби з владою. Важким ударом для повстанців була загибель 5 березня 1950 року Головного командира УПА Романа Шухевича (псевдонім Тарас Чупринка. Ця людина Указом Президента України Віктора Ющенка в 2009 році була удостоєна звання Героя України, а в 2011 році, за Президента В.Януковича, рішенням суду це звання було відібране). На початок 50-тих років національний рух Опору почав стихати. Загальні втрати УПА за роки боротьби склали 20 тисяч осіб, радянська сторона втратила 22 тисячі осіб.
10. Українські повстанці діяли також на території Польщі і інших країн Східної Європи, де проживали українці. Тому польська сторона вирішила переселити на спустошені землі західної Польщі (через виїзд з цих територій німців) українців з земель, що відійшли за радянсько-польським договором про кордони. Ця операція дістала назву “Вісла”. Офіційним приводом до неї стала загибель 28 березня 1947 року в районі села Яблонне заступника міністра оборони Польщі генерала К.Сверчевського, який потрапив у засідку загону УПА. Після цього польська правляча комуністична партія прийняла рішення, про виселення українців на повернуті колишні німецькі землі без створення компактних груп проживання і узгодити дії з урядом СРСР та Чехословаччини. Виселення було жорстким. На залишення села давалось 48 годин. З собою дозволялось брати лише 25 кг. вантажу. В ході операції (квітень – липень 1947 року) поляки, росіяни і чехословаки знищили 3,5 тисяч загонів українських повстанців, вбили 8 тисяч бійців опору. Польська сторона втратила 12 тисяч бійців. Також у боях з повстанцями загинуло 10 тисяч партійних активістів та 1 тисяча радянських солдатів. На звільнені від українців території польський уряд поселив 14 тисяч поляків, які почали ліквідовувати пам’ятки української культури (на Лемківщині було зруйновано понад 100 храмів).
11. Відновлення освіти розпочалось зразу після звільнення. Стан шкіл був жалюгідним. Школи працювали в дві, три зміни. За таких умов в 1946 році навчалось 45% учнів. Система освіти забезпечувалась за залишковим принципом. Школи відбудовувались “методом народної будови”. В селі відбудова шкіл ішла за кошти колгоспів. На 1950 рік довоєнна мережа шкіл була відновлена.
Так як господарство вимагало освічених працівників, в 1953 році було введено обов’язкову семирічну освіту. Але в школах для цього не вистачало приміщень, літератури і вчителів. В 1950-1951 роках лише 16% вчителів мали вищу освіту.
Як і раніше, школа була ідеологізована. Одночасно ішла русифікація. У 1953 році в українських школах навчалось лише 26,4% учнів. З 1948 по 1954 роки кількість російських шкіл зросла в півтора рази, а українських – зменшилась з 26 до 25 тисяч.
Зріс освітній рівень працюючої молоді. Були відкриті вечірні і заочні школи. В кінці п’ятирічки в Україні нараховувалось 630 шкіл робітничої та 1333 сільської молоді.
Певна увага була приділена підвищенню освітнього рівня молоді Західної України. В 1949 році тут була завершена ліквідація неписьменності.
У вищій школі були відновлені довоєнні університети, а також відкриті університет в Ужгороді, с/г інститут у Львові, медичний інститут у Станіславі. Кількість студентів у вузах зросла до 201 тисячі. Складними для вищої школи були проблеми матеріальної бази, побутових умов студентів і т. п. Також проблемою була ідеологізація. В першу чергу у вузи зараховувались комуністи і комсомольці а також фронтовики. Викладання у більшості вишів велось російською мовою. Було введено обов’язкове вивчення основ марксизму-ленінізму.
Повоєнні роки для науки були складними. Але все ж, крім 267 наукових установ, які вже існували, створювались нові, такі як Інститут енергетики, Інститут використання газу в комунальному господарстві. Головною установою залишалась Академія наук УРСР, яку очолював вчений – біолог О.Палладін.
В ці роки були досягнуті певні успіхи. В 1946 році запущено перший експериментальний атомний реактор. В кінці 40-их років вчений С.Лебедєв запустив першу в СРСР обчислювальну машину. Інститут електрозварювання на чолі з Є.Патоном розробив технологію електрозварювання газопроводів, зокрема газопроводу Дашава- Київ. В металургії використані розробки вчених З.Некрасова, М.Доброхотова, І.Францевича. В сфері медицини плідно працювали вчені терапевт М.Стражеско, офтальмолог В.Філатов. Суспільні науки були під тотальним контролем і забезпечували ідеологічні потреби влади.
Над вченими здійснювався тотальний контроль, проявом чого може бути названа “лисенківщина”. Вона породжена тоталітарною системою і віддзеркалювала “вождізм” у науці. Т.Лисенко, тодішній керівник АН СРСР, піддав критиці науку генетику, внаслідок чого були репресовані академік М.Гришко та професор Л.Делоне за підручник “Курс генетики”. Лише восени 1948 року з роботи було звільнено 127 викладачів вищої школи, серед яких 66 професорів. Так українській біології був нанесений відчутний удар.
У повоєнні роки влада посилила тиск на творчу інтелігенцію, що дістало назву “ждановщина”. Ця політика пов’язана з діяльністю секретаря ЦК ВКП(б) А.Данова, який від Й.Сталіна отримав завдання здійснення “ідеологічних” чисток. З 1946 по 1948 рік було прийнято ряд постанов ЦК КП(б)У з цього питання. По перше, при ЦК КП(б)У були створені комісії в справах преси, літератури та мистецтва. Була введена посада цензорів, які мали право допускати або не допускати видання друкованої продукції. В 1947-1948 році було вилучено з забороною до друку 47 419 книг, 51 402-списані як макулатура, 10 тисяч підлягали виправленню. В 1947 році вийшла постанова “Про торгівлю букіністичною літературою”, яка забороняла приватну торгівлю книгами. Переслідувались Ю.Яновський за роман “Жива вода”, М.Рильський, В.Сосюра за вірш “Любіть Україну” написаний в 1951 році, Зінаїда Тулуб (яка перебуваючи в сталінських таборах, все ж спромоглась написати роман “Людолови”. Світ побачили пропущені владою до друку твори О.Гончара “Прапороносці”, Ю.Яновського “Київські оповідання”, М.Стельмаха “Велика рідня”, М.Рильського “Троянди й виноград”, А.Малишка “Чотири літа”, О.Вишні –гумористичні оповідання. З’явились історичні романи П.Панча “Запорожці”, Н.Рибака “Переяславська рада”.
Певні здобутки мало театральне мистецтво. Після війни відновили свою роботу 103 театри. На сценах продовжили свої виступи актори Б.Гиря, Г.Юра, Н.Ужвій, С.Козак та інші, тобто ті, хто повернувся з радянської евакуації і не сидів по сталінських таборах, або не виїхав в західну еміграцію, боячись переслідувань за свої виступи на сценах перед окупантами німцями.
Значні здобутки мало музичне мистецтво. Успішно працювали композитори К.Данькевич, Б.Лятошинський, Ю.Мейтус та ін. Популярністю користувались хорова капела “Думка” О.Сороки, хорова капела “Трембіта” М.Муравського, капела бандуристів під керівництвом О.Міньківського, Державний український народний хор під керівництвом Григорія Вірьовки.
Водночас переслідувався композитор К.Данькевич за те, що в опері “Богдан Хмельницький” недостатньо показав “прогресивну роль у житті українського народу російського царя і бояр”
Розвивалось образотворче мистецтво, основною темою для якого була війна. Плідно працювали В.Овчинников (триптих “Бабин Яр”), Л.Мучник (картина “Ми ще повернемось”) та ін.
Особлива увага приділялась кіномистецтву. Діяло три кіностудії: Київська, Одеська і Ялтинська. Фільми, які випускалися, були в основному про війну. Це “Подвиг розвідника” (режисер Б.Барнет), “Третій удар” (режисер І.Савченко) та ін. Мирній праці присвячені фільми “Сільська вчителька”, “Весна на Зарічній вулиці”, “Педагогічна поема”, “У мирні дні”. Помітним явищем став фільм І.Савченка “Тарас Шевченко”.
Для творчої інтелігенції повоєнні роки були важкими, тому що проводились владою ідеологічні компанії. Вони були зумовлені: реакцією на розгортання “холодної війни”, способом культурно-ідеологічної ізоляції радянської держави від “буржуазного Заходу”, формою зміцнення ідеологічного контролю над суспільством, засобом реанімації образу внутрішнього ворога, методом нейтралізації національно-патріотичної інтелігенції. Усе це проявилось в новій компанії, розпочатій в 1949 році і яка отримала назву “космополітизм”. Цей термін тлумачиться як теорія, що проповідує байдуже ставлення до історії свого народу. Об’єктом нападок стала інтелігенція, яку почали звинувачувати у відсутності патріотизму, але радянського, російськомовного. “Буржуазний націоналізм” і “космополітизм” стали головними ворожими для влади течіями.
12. На початку 50-тих років мало що змінилось в політичному житті. У жовтні 1952 року на ХІХ з’їзді ВКП(б) змінилась назва партії. Вона стала називатись КПРС. На цьому з’їзді готувались нові репресії проти партійних керівників середньої ланки. Але 5 березня 1953 року Й.Сталін помер. Після його смерті до влади йшов Л.Берія, якому допомагав міністр внутрішніх справ УРСР П.Мешик. Але йому протистояв керівник Львівського управління МВС Т.Строкач, який доповів про змову першому секретарю ЦК КП(б)У росіянину Л.Мельникову. Згодом Л.Берія зняв з посади Л.Мельникова і призначив на цю посаду українця за походженням (вперше в новітній історії України) Олексія Кириченка. Але на початку липня 1953 року Л.Берія був звинувачений в антидержавній діяльності і страчений. Також в Україні був заарештований його поплічник П.Мешик, а на його місце поставлений Т.Строкач. Після цього М.Хрущов почав піднімати українців в різні органи влади СРСР.
Після розгрому групи Берії розпочалась десталінізація (політика відходу від негативних рис сталінізму). Першими ознаками нетерпіння в суспільстві стали повстання в таборах ГУЛАГУ, зокрема в таборах Воркути, у Кенгірському таборі в Казахстані, де значну частину повстанців становили вихідці з Західної України. Десталінізація в суспільному житті проявилась в наступному: початок реабілітації безвинно засуджених; скасування військових трибуналів військ МВС та особливих нарад, що судили людей без судового розгляду; ліквідація концентраційних таборів; скорочення кількості внутрішніх військ.
13. Україна в роки V п’ятирічки (1951-1955 роки) продовжувала видобувати третину вугілля СРСР. За цей час було збудовано 98 нових шахт, з яких три в Львівсько_Волинському басейні. Дефіцит вугілля почали покривати нафтою і газом в зв’язку з розробкою родовищ в Харківській і Полтавській областях. Зросла енергетична база республіки за рахунок нових електростанцій Луганської, Миронівської, Придніпровської, Словянської, Старобешівської, які працювали на вугіллі. Одночасно розпочалось будівництво гідроелектростанцій, таких як Каховська, Дніпродзержинська, Теребле-Рицька в Закарпатті. Будівництво перших двох супроводжувалось затопленням земляних угідь і місць історичних пам’яток українського народу. До того ж це спричинило до підняття ґрунтових вод, що є серйозною проблемою і сьогодні для цього регіону.
Промислове виробництво продовжувало носити екстенсивний характер (відсутність використання нових технологій). Як і раніше, продовжували відставати легка, харчова промисловість і сільське господарство. Була відчутна невідповідність у розвитку промислового і сільськогосподарського виробництва. Якщо в 1949-1952 роках обсяг промислового виробництва зріс на 230%, то в сільському господарстві лише на 10%. Щоб залагодити ситуацію М.Хрущов наказав укрупнювати колгоспи. Кількість колгоспів в Україні внаслідок цього скоротилась вдвічі, але це не дало відчутних результатів. Після цього влада почала діяти більш рішуче. В 1951-1955 роках в село було направлено 40 тисяч спеціалістів, в 2,3 рази зменшено оподаткування колгоспів. Це дало певні результати. В 1954-1958 роках валова продукція сільського господарства, в порівнянні з попередньою п’ятирічкою зросла на 35,3%. Україну залучили до підняття цілинних і перелогових земель в Казахстані, Сибіру. З України було вивезено 100 тисяч осіб, як правило молоді. Відправлено 11,4 тисяч тракторів і 8,5 тисяч комбайнів, що в першу чергу вдарило по продуктивності праці в українському селі. Також влада розпочала поширювати посіви кукурудзи і гороху, щоб виробити більше м’яса. В 1953 році в Україні 2,2 млн. гектарів посівів було під кукурудзою. Внаслідок цього скорочувались посіви озимої пшениці.
14. Відбудова відкривала певні можливості для поліпшення життя людей. Середньомісячна зарплата робітника в народному господарстві становила в середині 50-тих років 711 рублів. При цьому, наприклад буханка хліба коштувала 1 руб 60 коп., цукерки (шоколадні) –до 68 рублів кілограм, чоловічий костюм вовняний- 241 руб. Але купити ці речі не завжди вдавалось, тому що був дефіцит.
Складною була проблема з житлом. На початку 50-тих років більшість людей жила в бараках і гуртожитках. Не вистачало самих елементарних умов для життя. В селі на початку 50-тих років в землянках продовжували жити 48,7 тисяч колгоспних сімей. А хто мав свої будинки, то це були так звані мазанки. Влада не стимулювала будівництво нормального житла, бо вважалося, що це відволікає від колгоспного виробництва. Не вистачало в селах нормальних магазинів, дитячих садочків. Так в 1949 році в УРСР було лише 64 сільських дитячих закладів.
Кращим був рівень матеріального забезпечення наукової інтелігенції. Так в 1949 році академік мав зарплату 6 000 рублів у місяць, професор 4 000 а кандидат наук 2 000 рублів.
Найвищий рівень життя мала партійна номенклатура. Вище керівництво УРСР мало оплату праці 10 тисяч рублів у місяць, а заступники і секретарі обкомів по 7 500 рублів. Крім того вони користувалися іншими пільгами.
15. До завершення війни Кримська область входила до складу Російської Федерації. Виселення з півострова перш за все татар ускладнило соціально-економічне становище. Тому почали переселяти росіян з інших районів Федерації, які не отримали достатніх умов для життя і не привикли виживати в незвичайних для себе природних умовах. Восени 1953 року М.Хрущов відвідав Крим, де почув від переселенців слова, про те що тут не росте картопля, капуста і т.п. За таких умов 19 лютого 1954 року указом Президії Верховної ради СРСР Крим було передано до складу УРСР. Це співпало з відзначенням 300-річчя Переяславської ради, що було подано, як вічне прагнення українців об’єднатись з росіянами. Передача Криму була подана як “вияв дружби і довіри російського народу до українського”.
16. Значною подією другої половини 50-тих років був ХХ з’їзд КПРС (лютий 1956 року). На цьому з’їзді, на закритому засідання, Перший Секретар ЦК КПРС М.Хрущов виступив з доповіддю “Про культ особи та його наслідки”. В доповіді були наступні розділи: Сталін і війна; депортація народів СРСР; післявоєнні репресивні акції; відносини з Югославією; культ Сталіна; наслідки культу особи. До цього виступу він готувався рік. Тодішній голова КДБ І.Сєров готував всі необхідні матеріали про репресії. При цьому вилучались матеріали, що засвідчували участь самого М.Хрущова у репресіях.
ХХ з’їзд КПРС прийняв відповідну постанову, але вона не була опублікована. До речі, доповідь не містила аналізу причин культу особи. Насправді культ особи визрів в СРСР як об’єктивне соціально-економічне явище, в умовах ліквідації ринку, будівництва казарменного соціалізму, формування командно-адміністративної системи та відсутності розподілу влади. Та все ж критика М.Хрущовим культу особи сприяла оздоровленню суспільства, наслідком чого стала лібералізація суспільно-політичного режиму в СРСР. Вона дістала назву “відлига” (термін походить від назви однойменної повісті письменника І.Еренбурга, написаної в 1954 році).
Після виступу М.Хрущова, за короткий час в Україні були знесені тисячі бюстів і пам’ятників Й.Сталіну, змінені назви вулиць та міст.
17. Процес політичної реабілітації засуджених розпочався масово після ХХ з’їзду КПРС і відбувався в три етапи. Перший (1953 р.) та другий (1954-1956 рр.) етапи не були масовими. Після з’їзду розпочався третій етап (1956-1959 рр.). В Україні діяли спеціальні комісії, до яких входили працівники ЦК КПРС і окремі реабілітовані комуністи. За їх участю було впродовж цього періоду реабілітовано 250 тисяч осіб, більшість посмертно. На початок весни 1957 року було випущено з концтаборів 65 тисяч в’язнів – воїнів ОУН і УПА. Але згодом процес реабілітації почав стримуватись. Цьому чинили опір і керівні комуністи, побоюючись українського націоналізму. Навіть О.Кириченко (перший секретар ЦК КП(б)У) надіслав листа в Москву з турботою ветеранів партії про те, що в умовах реабілітації може відродитись націоналізм. Тому М.Хрущов почав робити поступки. Зокрема не були переглянуті справи репресованих в 20-30-ті роки, про голодомор 1932-1933 років ні слова, репресовані кримські татари хоч і були реабілітовані, але в Крим їм заборонили повернутись.
В 1957 році так звана “антипартійна група” спробувала усунути М.Хрущова від влади, але потерпіла поразку. В 1960 році був усунутий з посади голови президії Верховної Ради СРСР останній з цієї групи К.Ворошилов. На ХХІІ зїзді КПРС в жовтні 1961 року М.Хрущов остаточно розгромив своїх конкурентів.
18. Ідеї демократизації знайшли певну підтримку у суспільстві. Зокрема рішення ХХІІ з’їзду КПРС про обмеження виборності партійних керівників не більше ніж на два терміни, обмежував чиновницьке всевладдя, а з іншої сторони викликав їхнє роздратування. Також скорочувався адміністративний апарат. З 1957 до 1959 року штат чиновників скоротився на 130 тисяч чоловік, що вело до прихованого чиновницького саботажу. Поскільки М.Хрущов запроваджував контрольовану зверху демократизацію, то і простий народ почав зневірюватись у демократичних перетвореннях. Крім того не була змінена система вождізму, яка і перейшла в спадок до нового вождя. Невдоволення владою почали проявляти і робітники, особливо на фоні падіння життєвого рівня на початку 60-тих років. Протестні акції відбулись серед робітників Києва, Краматорська, Харкова, Черкас. Виступи мали стихійний характер і швидко згасали. Але в Кривому Розі виступ робітників в 1963 році привів до встановлення військового стану. Таким чином росло невдоволення курсом М.Хрущова як і колишніх противників так і вчорашніх союзників.
19. Усунення М.Хрущова від влади готувало його найближче оточення, серед яких були вихідці з України Л.Брежнєв, Р.Малиновський, М.Підгорний (уродженець Карлівки), В.Семичастний та інші. Кожний учасник змови виконував певну роботу. Наприклад, перший секретар ЦК КП(б)У Петро Шелест вів підготовчу роботу з 36 партійними функціонерами України. Після повернення М.Хрущова з відпочинку 13 жовтня 1964 року на засіданні Президії ЦК КПРС його дії були піддані критиці. Наступного дня 14 жовтня М.Хрущов погодився йти у відставку з посад першого секретаря ЦК КПРС, Голови Ради Міністрів СРСР. Після нього Головою Ради Міністрів СРСР став О.Коси гін а Першим секретарем ЦК КПРС Л.Брежнєв. Згодом Л.Брежнєв, попри їх допомогу, поусував від влади багатьох українських поплічників, зокрема таких, як М.Підгорний.
20. В 50-ті роки індустріальна могутність України посилилась. Але проявлялись негативні тенденції: мало місце відставання від провідних країн світу, перенасичення України промисловими підприємствами, зниження темпів зростання продуктивності праці в економіці. До негативних тенденцій спричинялась централізована система управління. Тому було проведено ряд реформ, серед яких найрадикальнішою була реформа 1957 року. ЇЇ суть: демократизація управління; розширення господарчих прав союзних республік; наближення управління до виробництва; скорочення управлінського апарату. За цією реформою було ліквідовано 10 союзних і 15 союзно-республіканських міністерств. В Україні скасували 11 міністерств, а замість них створили на місцях ради народного господарства (раднаргоспи). В основі нової системи був перехід від центрального управління економікою до територіального. В УРСР утворили 11 районів (територій). Під їх керівництво потрапило 97% заводів України. Раніше вони підпорядковувались Москві. Позитивні наслідки цієї системи управління: поліпшення розподілу праці по регіону; швидше формування виробничої і соціальної інфраструктури; чіткіша незалежна економічна політика України. Негативні наслідки: неспроможність забезпечити єдність технічної політики; гальмування впроваджень нової техніки; збереження централізованого планування.
Згодом М.Хрущов почав відновлювати централізацію управління. В 1962 році лишилося лише 7 раднаргоспів. В 1963 році управління економікою було передано Вищій раді народного господарства СРСР. Таким чином спроби децентралізації управління економікою не дали результатів.
21. На рубежі 50-60-тих років промисловість України мала певні успіхи. Стрімко розвивався видобуток нафти і газу на нових родовищах Львівської, Полтавської, Сумської, Чернігівської областей. Збудовано нафтогін “Дружба” в 1962 році. Внаслідок видобутку газу почало зменшуватись використання вугілля в господарстві. При видобутку вугілля з’явилась проблема його отримання з великих глибин. Глибинними шахтами стали “Ясинівська-Глибока”, “Бутівка-Глибока” та інші.
Важливе значення в господарстві мала енергетика. До 1965 року виробництво електроенергії зросло в 2 рази. В цей час завершилось будівництво Кременчуцької, Дніпродзержинської, Київської ГЕС. Одночасно це була і біда, тому що було затоплено 1 млн. га. родючих земель. Водночас будувались місцеві електростанції а також Старобешівська, Славянська, Зміївська ДРЕС.
Розбудовувалась металургія. До 1965 року виробництво металу зросло в півтора рази.
Особлива увага приділялась хімічній промисловості. За 1959-1963 роки уряд виділив на цю галузь у півтора рази більше коштів, ніж за попередні 40 років. За цей час в Україні було збудовано 35 нових заводів і 250 великих хімічних підприємств. Найбільш відомі Лисичанський і Рубіжанський хімкомбінати на Луганщині, Черкаський і Чернігівський заводи хімволокна. Виробництво мінеральних добрив зросло в 2,5 рази.
В машинобудуванні виробництво також зросло в 2,5 рази. Було модернізовано Ворошиловградський і Харківський паровозобудівні заводи, які стали випускати тепловози. На Харківському і Київському авіазаводах почали випускати літаки АН-24 та Ту- 104. В 1959 році розпочали випускати в Запоріжжі малолітражку “Запорожець”. В Кременчуці стали випускати КРАЗи. Налагодився випуск іншої техніки, зокрема тролейбусів, які в багатьох містах замінили трамваї. Розвивались також легка і харчова промисловість.
22. В другій половині 50 – тих років сільське господарство України вперше стало рентабельним. В 1954-1958 році приріст с.г. виробництва в порівнянні з попередньою п’ятирічкою склав 35,5%. Піднесення зумовлене наступними чинниками: посилення матеріальної зацікавленості (закупівельні ціни на зерно зросли в 7 разів); створені умови для розвитку особистого господарства (знижені податки; поєднання централізованого управління з господарською самостійністю колгоспів; зміцнення матеріально-технічної бази; підвищення фахового рівня керівників сільськогосподарського виробництва. Але на початку 60-тих років село стало майданчиком експериментів М.Хрущова. Негативні сторони реформ: залучення га підняття цілинних земель значних людських і матеріальних ресурсів з України; ліквідація в 1958 році МТС (хоч техніка і була передана колгоспам, але вона була зношена, за неї треба було платити державі, в селах не було спеціалістів, бази); збільшення посівів кукурудзи і гороху (що привело до продовольчої кризи в 1962-1963 роках);обмеження присадибних ділянок та кількості голів великої рогатої худоби (з 1963 року можна було мати не більше однієї корови і теляти, однієї свині або трьох овець). Це привело до спаду виробництва. З 1958 до 1964 рік приріст валової продукції сільського господарства України склав лише 3%.
23. В другій половині 50-тих років відбулись зміни в соціальній сфері. До довоєнного рівня зросла кількість населення. Зросла кількість робітників і зменшилась кількість колгоспників. Міське населення становило 45,5% сільське 54,5%. За етнічним складом Україна була багатонаціональною територією, хоча домінували українці, яких нараховувалось 76%. Росіяни складали лише 17%.
М.Хрущов здійснював рід заходів підняття рівня життя населення. В 1951-1958 роках прибутки середнього робітника зросли на 230%. Доходи колгоспників від колгоспних доходів і особистого господарства зросли на 50%. У 1956 році була запроваджена грошова оплата праці колгоспникам, в середньому на місяць 24,3 рублів. Лише з 1964 року була введена пенсія колгоспникам, яка склала 12 рублів у місяць.
Але влада не спішила продовжувати політику подальшого поліпшення життя. Грошова реформа 1961 року, при якій обмін грошей тривав 3 місяці і йшов у відношення 10:1, привела до девальвації, внаслідок чого зросли ціни на ринку. На м’ясопродукти вони піднялись до 30%.
У 1956 році були здійснені заходи щодо поліпшення умов праці. Скорочувалась тривалість робочого дня у передвихідні і святкові дні, збільшились відпустки для вагітних, встановлювався 6-годинний робочий день для підлітків. Того ж року прийнято закон про пенсії, за яким знижувався пенсійний вік.
Особливістю цього періоду стало те, що молодь з села почала намагатись перебиратись у місто. Цьому сприяло і те, що з 1958 року жителі села почали отримувати паспорти.
Урбанізація посилила житлову кризу, тому в 1957 році ЦК КПРС прийняв постанову “Про розвиток житлового будівництва в СРСР”, де за 12 років планувалось забезпечити всіх житлом. Почалось масове будівництво “хрущовок” (квартир без надмірностей). З 1956 до 1964 років збудовано 66,49 млн. кв. м. житла.
Відбулись зміни і в повсякденному житті людей. Формувались цінності радянського способу життя як найкращого в світі. Практикувалось соціалістичне змагання, культурно-масова робота, проведення радянських свят, масових гулянь і т. п. Більш демократичною стала мода. З’явились штучні тканини, кольорові і такі, що не м’ялись. Жінки почали користуватись косметикою. В цей час з’явились стиляги (люди, які відрізнялись від інших стилем одягу, зачісками). Стиляги носили вузькі штани, змащували волосся бріоліном, слухали західну музику. Влада вела боротьбу з цим явищем.
24. Науково-технічна революція (процес докорінних змін в науці) відбувалась і в Україні. Фінансові видатки в науку з 1950 до 1960 року зросли в три рази. Центром розвитку науки залишалась Академія наук УРСР, яку після О.Палладіна в 1962 році очолив Б.Патон. Головними осередками розвитку науки стали науково-дослідні інститути. В 1964 році у фізико-технічному інституті АН УРСР було збудовано найбільший на той час прискорювач електронів. Інститут синтетичних матеріалів АН УРСР в 1961 році отримав штучні алмази. В кінці 50-тих років академік М.Богомолець розробив нові методи квантової теорії поля та статичної фізики. Одночасно створювались інститути по нових напрямках наук: металокераміки, радіофізики, напівпровідників, хімії полімерів, кібернетики, проблем міцності і т. п. В сільськогосподарській науці з’явились машини хімічного захисту рослин. Виводились нові сорти зернових та інших культур. Основна увага приділялась науці у військово-промисловому комплексі. Зокрема в Україні були розроблені машини по наведенню на ціль ракет, інститут механіки працював над розробкою міжконтинентальних ракет, інститут матеріалознавства розробив жароміцні матеріали на основі титану для реактивної техніки.
В галузі медицини значні напрацювання мав хірург М.Амосов, який розробив нові методи лікування серця.
На початку 60-тих років розвинулась наука кібернетика (наука про збереження, передачу і обробку інформації). В 1962 році був створений Інститут кібернетики, який очолив академік В.Глушков.
В 50-60-ті роки продовжило активну працю конструкторське бюро на чолі з О.Антоновим, по будівництву нових літаків ТУ-104 і АН-24. В 60-ті роки активно почала запроваджуватись реактивна техніка.
Лібералізація суспільно-політичного життя позначилась і на гуманітарних науках. В другій половині 50-тих років почався друк “Української Радянської Енциклопедії” в 16 томах. Почалось видавництво журналів “Економіка Радянської України”, “Народна творчість та етнографія”, “Радянське право”, “Український історичний журнал”. Розширилась тематика досліджень.
Лібералізація з одного боку пожвавлювала культурне життя України з іншого- продовжувались утиски влади. В 50-ті роки влада почала виділяти на освіту більше коштів, 10% національного доходу, що було найвищим показником у світі. В 1956 році була скасована плата за навчання в середній та вищій школі. Наприкінці 1958 року в СРСР прийнято Закон “Про зміцнення зв’язку школи з життям... “, який Верховна Рада УРСР продублювала у квітні 1959 року. Запроваджувалась обов’язкова восьмирічка. Десятирічка перетворювалась на одинадцятирічку. В школах запроваджувалась професійна освіта. Випускники, крім 20% кращих, повинні були два роки пропрацювати в народному господарстві. Також створювалась мережа шкіл-інтернатів. Саме в інтернатах, як вважала влада, є найкращі умови для комуністичного виховання.
В зв’язку з реформою школи не вистачало вчителів, хоч їх і було в 1955 році 343 тисячі чоловік. Тому була введена заочна педагогічна освіта. В результаті на початку 60-тих років у школі працювало 408 тисяч учителів. Також створювались інститути удосконалення вчителів.
Також зростала кількість ФЗУ та технікумів.
Водночас посилилась русифікація освіти. Влада дозволила батькам вибирати мову навчання, проти чого виступили відомі поети М.Рильський і М.Бажан. Ала влада не дослухалась. Більше тогою в 1959 році за наказом Міністерства освіти УРСР російська мова вводилась у школи як обов’язкова а українська – за бажанням батьків. В результаті цих дій на 1966 рік на одну українську школу припадало 190 учнів, а на одну російську – 524.
Хрущовська “відлига” вплинулана розвиток літератури і мистецтва. В цей час були опубліковані відомі твори “Тронка” О.Гончара, “Дикий мед” Л.Первомайського, “Кров людська – не водиця” М.Стельмаха, “Вир” Г.Тютюнника, повість О.Довженка “Зачарована Десна”. В цих творах була зроблена спроба вийти за межі шаблонного “соцреалізму”. Плідно працювали поети А.Малишко “Листи на світанні”, П.Тичина “Ми – свідомість людства”, П.Воронько, Д.Павличко та інші.
Одночасно почав формуватись опозиційний культурницький рух. Причинами його формування були: монопольна влада компартійної верхівки, обмеження керівництвом СРСР державного статусу УРСР, гальмування чиновництвом національно-культурного розвитку, надії на будівництво гуманного соціалізму після ХХ зїзду КПРС. Цей рух дістав назву шістдесятники. Вони зосередили свою увагу на відродженні української культури, пропаганді творів українських митців, дослідження “білих плям” історії, захист української мови. Серед учасників цього руху були Л.Костенко, В.Симоненко, Є.Сверстюк, І.Світличний, І.Драч та інші. Їх відомими творами були: Л.Костенко “Проміння землі”, В.Симоненко “Тиша і грім”, І.Драч “Соняшник”.
В галузі музики плідно працювали Г.Майборода, В.Губаренко, Я.Латинський – автори класичної музики. Відомі композитори – піснярі О.Білаш, А.Філіпченко, П.Майборода, І.Шамо та інші.
Композиторами шестидесятниками, авторами авангардної музики були В.Годзяцький, Л.Грабовський, В.Сільвестров.
Популярністю користувалися опери “Назар Стодоля” К.Домінчена, “Тарас Шевченко” Г.Майбороди, “Украдене щастя “ Ю.Мейтуса.
Неперевершеними майстрами сцени були актори Ю.Лавров, Є.Пономаренко, Н.Ужвій, К.Хохлов. Серед молодих, зявився актор Б.Ступка.
Зросла кількість фільмів, які знімались на українських кіностудіях, в середньому два десятки на рік. Але ці фільми були російськомовні і сприяли подальшій русифікації України.
В галузі образотворчого мистецтва працювали художники М.Божій, М.Дерегус, Т.Яблонська. Такі художники, як А.Горська, П.Заливаха, В.Зарецький, В.Кушнір, Г.Севру к, Л.Семикіна чинили опір компартійній системі.
На початку 60-тих років з’явився в Києві клуб творчої молоді “Супутник” під керівництвом Леся Танюка. В ньому брали участь А.Горська, І.Світличний та інші. Але з 1962 року розпочинається ідеологічний тиск на інтелігенцію. В 1963 році в Києві відбулась конференція з питань культури української мови, яка вилилась в акцію протесту проти русифікації. Але влада взяла курс на стирання відмінностей між націями, на основі “зближення і злиття націй” в єдиний радянський народ, де мовою спілкування є російська. Проти шістдесятників розпочались репресії. Були розкритиковані Л.Костенко, І.Драч. Тому частина шістдесятників змирилась з владою, а інша – продовжувала боротьбу.
Політика “відлиги” не передбачала поліпшення відносин з церквою. Тому на межі 50-60-тих років розпочалась нова антирелігійна компанія. В 1954 році ЦК КПРС приймає постанову “Про проведення науково-атеїстичної пропаганди” де пропонувалось вести пропаганду, не принижуючи почуття віруючих. Але це залишилось на папері, тому що в другій половині 50-тих років було замінене на грубе адміністрування. Так як інших конфесій, крім РПЦ Московського патріархату не існувало, боротьба йшла проти неї. В 1957 році при Раді Міністрів УРСР була створена група, яка виробила заходи по боротьбі з церквою. Вони наступні: вилучити зайві земельні ділянки у монастирів, заборонити приймати в монастирі осіб коли немає максимальної норми для житла, не приймати до монастирів оcіб молодого віку, заборонити нове будівництво, заборонити збирання пожертвувань за межами церкви.
Одночасно ішла антирелігійна пропаганда. У всіх газетах і на радіо були створені відділи атеїзму. Товариство “Знання” створює секції науково-атеїстичних знань. Створюються атеїстичні музеї і планетарії. На протязі 1961-1966 років влада скоротила кількість церков і молитовних будинків з 6,4 тисяч до 4,5 тисяч. Державні податки на релігійні громади сягнули 80%.
Релігійні свята замінялись радянськими обрядами. Людей переконували, що у вік космонавтики не можна бути відсталим будівником комунізму. Але ці дії вносили дискомфорт у життя людей похилого віку.
У вузах було введено обов’язків предмет “Основи наукового атеїзму” і навіть відкривались кафедри наукового атеїзму.
Порушувалось трудове законодавство, тому що віруючих звільняли з роботи, у їх мешканнях проводились обшуки, їм відмовляли у приписці.
У 1964 році ЦК КПРС ухвалив постанову “Заходи щодо посилення атеїстичного виховання населення”. В них ставилось завдання на протязі 17 років звільнити свідомість людей від релігійних забобонів.
