Сприйняття і осмислення студентами навчального матеріалу

Бесіда

1) Що було позитивного в приєднанні Західної України до УРСР?

2) Які етнічні зміни відбулись в Україні після війни?

3) Які наслідки мала операція “Вісла”?

4) Якими були особливості відбудови України?

5) Назвати причини голоду 1946-1947 років в Україні?

6) В чому значення збройної боротьби УПА в західній Україні для сьогодення?

7) Які зміни відбулись в політичній сфері після смерті Сталіна?

8) Як ви розумієте поняття “десталінізація”?

9) Що вам відомо про лібералізацію культурного життя”?

 

Домашнє завдання: робочий конспект, посібник-ст.96-104, Інтернет, самостійна робота №3.

 

Література до теми

1. Історія України (підручник) 11 кл., Пометун О.І., Гупан М.Н., К., Освіта, с. 133-146.

2. Новітня історія України (підручник) 11 кл., Турченко Ф.Г., Генеза, 2007, с.100-163.

3. Історія України (підручник для ВНЗ), колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

4. Істрія України, Бойко О.Д., К., 2004.

 

 

Лекція 8: Розпад Радянського Союзу й проголошення незалежності України (1985 – 1991 рр.)

Мета: студент (студентка) визначає хронологічну послідовність головних подій періоду перебудови в Україні та проголошення незалежності;

показує на карті кордони незалежної України;

характеризує внутрішньополітичне та соціально-економічне становище України в цей період;

аналізує та порівнює явищі суспільного життя цього періоду;

визначає та характеризує причини відновлення незалежності України, розпаду СРСР;

порівнює процеси і явища суспільного життя в Україні та інших регіонах СРСР;

описує повсякденне життя та зміни, пов’язані з процесами перебудови суспільства;

визначає зв’язок між дисидентським та масовим національно-демократичним рухом;

усвідомлює процес проголошення незалежності України.

 

Вид заняття: лекція – бесіда

Матеріально-технічне забезпечення: історична карта, ілюстрації, комп’ютер.

Основні терміни: “перебудова”, демократичні вибори, директивне планування, ринок, приватна власність, орендні відносини, інфляція, емісія, спекуляція, гласність, плюралізм, багатопартійність, суверенітет, політична криза, державний переворот, декларація, СНД.

 

Організаційний момент.

Актуалізація опорних знань.

Експрес-тестування, робота з поняттями.

 

Вивчення нового матеріалу.

 

План

1. Причини та початок перебудови.

2. Чорнобильська катастрофа.

3. Політика прискорення та її наслідки для України.

4. Стан економіки.

5. Рівень життя населення.

6. Зрушення в політичному житті України.

7. Пожвавлення громадянської активності.

8. Формування національних громадських організацій.

9. Розгортання страйкового руху.

10. Формування багатопартійної системи.

11. Початок релігійного відродження.

12. Результати виборів до Верховної Ради УРСР і місцевих рад в 1990 році.

13. Декларація про державний суверенітет України.

14. Україна в загальносоюзних процесах в першій половині 1991 року.

15. Спроба державного перевороту в СРСР 19 серпня 1991 року.

16. Проголошення незалежності України. Розпад СРСР.

 

1. У 80-ті роки кризові явища у житті радянського суспільства посилювалися. Відбувались перестановки пристарілих політичних лідерів СРСР. Після смерті Л.Брежнєва в 1982 році посаду Генерального секретаря ЦК КПРС зайняв Ю.Андропов, а в лютому 1984 року К.Черненко. Українське керівництво, спостерігаючи за змінами в Москві, демонструвало свою відданість кожному з них. На початку березня 1985 року помер К.Черненко і 11 березня Генеральним секретарем став М.Горбачов. Нове керівництво охарактеризувало ситуацію в СРСР на квітневому пленумі ЦК КПРС. Цей пленум затвердив програму економічних реформ, що передбачала структурні зміни економіки, застосування матеріального стимулювання у виробництві, запровадження ринкових важелів управління економікою. М.Горбачов хотів подолати кризу в тому числі через обмеження владних повноважень партійного апарату. Всі ці заходи М.Горбачова дістали назву “перебудова”. Напрями перебудови: привести форми соціалістичного господарювання у відповідність до сучасних умов; навести порядок в управлінні господарством; зміцнити трудову і технологічну дисципліну; змінити морально-психологічний стан суспільства; змінити підхід до підбору кадрів. Перебудова мала охопити п’ять сфер суспільства: економіку (перехід від екстенсивного до інтенсивного господарювання), внутрішню політику (демократизація, народовладдя), зовнішню політику (припинення “холодної” війни), соціальну сферу (поліпшення добробуту людей), ідеологію (ліквідація цензури, гласність). Але крім декларацій М.Горбачов не зміг реформувати СРСР, тому що це була імперія, яка тримала на страхові поневолені народи.

В Україні партійна бюрократія так само не поспішала чинити якісь зміни. Цьому сприяло і те, що 17 років компартію України очолював партійний ортодокс, опонент М.Горбачова в багатьох питаннях, тільки не в питаннях захисту українських інтересів В.Щербицький. Тому преса називала Україну “заповідником застою”.

 

2. Великою трагедією був вибух 26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній станції. Пожежу на четвертому реакторі гасила першою пожежна бригада лейтенанта В.Правика, який потім буквально згорів від радіації. Вогонь в середині реактора загасили лише 10 травня. За героїзм при гасінні пожежі В.Правик, В.Кибенок (обидва посмертно) і Л.Телятников удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Під час аварії вибухнуло 190 тон ядерного палива, що забруднило великі території. Радіаційна хмара, яка виникла після вибуху була більшою ніж після бомбардування Хіросіми.

Перше офіційне повідомлення про аварію з’явилось лише 28 квітня і містило мало інформації. Попри загрозу життю на 1-ше травня проводились масові демонстрації і гуляння.. Про радіоактивне випромінювання повідомлення з’явилось лише 5 травня, при цьому говорилось, що ніякої загрози для життя немає.

У 30-кілометрову зону почали прибувати ліквідатори військові частини і резервісти. Загальна кількість ліквідаторів сягнула 600 тисяч чоловік. За даними організації “Союз Чорнобиль” 10% ліквідаторів померла і 28% стали інвалідами.

На ліквідацію аварії було затрачено 20 млрд. рублів. На 1990 рік дезактивовано 12% території України. З господарського вжитку вилучено 190 тисяч гектарів землі. В цілому жертвами забруднення стали 1 000 українських міст і сіл. Лише через чотири роки компартійне керівництво визнало жахливі наслідки цієї катастрофи.

 

3. З 1985 року М.Горбачов проголосив “прискорення” в контексті якого планувалось підняття якості продукції, введення держриймання на виробництві. Але підняття якості товарів добитись не вдалось.

У червні 1987 року Верховна Рада СРСР прийняла “Закон про державне підприємство”, який передбачав введення ринкових методів управління в економіці. Головними принципами функціонування підприємства стали: самостійність, самофінансування. Але запровадження цього закону гальмувалось директивним плануванням. Як результат, відставання промислового виробництва продовжувалось. У 1986 році приріст промислового виробництва становив 2,3% а в 1987 – лише 1,6%. При цьому зарплати людей зростали, а купити товар не всі могли, тому що панував дефіцит. Швидким темпами зростала інфляція (невідповідність грошової маси кількості вироблених і реалізованих товарів що обезцінювало паперові гроші).

Проводились реформи сумнівного характеру, такі як забезпечення всього населення квартирами до 2000 року, антиалкогольна компанія і т.п.

На січневому пленумі ЦК КПРС 1987 року М.Горбачов визнав провальність прискорення і закликав поглиблювати реформи, в тому числі через визнання приватної власності та введення орендних відносин у сільському господарстві. В селі почали створюватись перші фермерські господарства, виникали кооперативи і т. п.

 

4. Згадані нововведення руйнували директивне планування економікою. Але цей процес був дуже повільний. Тим часом розрив між товарною масою і паперовими грошима зростав, що вело до подальшої емісії грошей.

У 1989 році влада розпочала нові економічні реформи. Реформування в СРСР очолив академік Л.Абалкін. В 1990 році було опубліковано програму реформ, яка повинна відбуватись під контролем держави. Опозиційні економісти В.Шаталін і Г.Явлінський оголосили свою програму, яка дістала назву “500 днів”. На основі дискусій був вибраний компромісний варіант реформ.

В Україні ситуація ускладнювалась структурним дисбалансом економіки, тому що переважала важка сировинна і військова промисловість.

Одночасно поглиблювалась фінансова криза. На деякі споживчі товари вводились карточки. Республіки, для захисту внутрішнього ринку закривали кордони.

Довершився колапс економіки грошовою реформою в січні 1991 року, коли вилучались з обігу 50 і 100 –рубльові копюри, обмінювати на нові дозволялось не більше 1000 рублів. З 2 квітня 1991 року ціни і тарифи в СРСР і УРСР були підняті вдвічі.

 

5. Невдалі реформи та хаос, що зростав в економіці, привели до скорочення обсягу товарів на третину. Дефіцитними стали не лише м’ясо і молоко, а й масло та інші товари. Різко стрибнули ціни. В 1990 році вони зросли у вісім разів. Поширилось таке явище, як спекуляція (скупка товарів за дешевшими цінами і продаж за дорожчими). Темпи зростання дефіциту в Україні були найбільшими з усіх радянських республік. Це було пов’язано з рядом причин: з найнижчою продуктивністю праці, з сировинною спрямованістю економіки, з меншою грошовою масою радянських рублів, бо громадяни УРСР мали менші зарплати, ніж були в інших радянських республіках. В цих умовах зростали доходи “цеховиків” і “спекулянтів”. Поступово комерціалізовувалась бюджетна сфера, розвалюватись державна система охорони здоров’я. За рівнем смертності Україна посідала 2-ге місце серед республік СРСР.

Комерціалізація відбувалась і в освіті. Залишкове фінансування школи вело до її занепаду. Школи почали використовувати батьків як “спонсорів” освіти, в зв’язку з самоусуненням держави. Ще в гіршому стані опинились дитячі садки, які масово почали закриватись, а їхні приміщення перепрофільовуватись.

На початку 1991 року припинилось державне житлове будівництво. На цей рік 2,5 млн. родин перебувало на квартирному обліку.

 

6. Після невдалих економічних реформ М.Горбачов вирішили реформувати політичну систему. На це були спрямовані рішення ХІХ Всесоюзної партійної конференції у червні 1988 року. Планувалось формування правової держави, створення постійно діючого професійного парламенту, запровадження розподілу влади між її гілками. Наголошувалось на поширенні лібералізації і гласності та забезпечення громадських прав особи..

Інформаційне забезпечення перебудови дістало назву гласність (можливість отримання інформації, пом’якшення цензури, можливість критики влади, дізнаватись про історичне минуле свого народу, відкриваючи те, що приховувалось).

Під лібералізацією розумілось оновлення політичної системи, панування закону, дотримання прав людини, скорочення управлінського апарату, зміцнення місцевого самоврядування, децентралізація влади.

З листопада 1988 року, в контексті цих реформ, почалась передача влади від партійних органів до рад. Тобто, тепер виборці могли впливати на ситуацію. У жовтні 1989 року Верховна Рада УРСР прийняла зміни до Конституції УРСР, за якими вищим законодавчим органом УРСР оголошувалась Верховна Рада, яка обиралась на 5 років з 450 депутатами.

В березні 1990 року відбувся ІІІ з’їзд народних депутатів СРСР, який ввів посаду Президента СРСР (ним став М.Горбачов) і відмінив з Конституції СРСР статтю шосту, про керівну роль КПРС у суспільстві.

За цих умов у березні 1990 року відбулись перші альтернативні вибори до Верховної Ради УРСР, де хоч комуністи і забезпечили собі більшість, але був створений опозиційний Демократичний блок. Цей блок, очолюваний академіком Ігорем Юхновським, поставив такі вимоги: реальний політичний і економічний суверенітет України, політичний плюралізм, багатопартійна система, рівноправність всіх форм власності, прийняття нової Конституції України, національне відродження українського народу, свобода віросповідання, легалізація УГКЦ і УАПЦ. Але комуністична більшість у Верховній Раді чинила цьому перепони, що викликало обурення в суспільстві.

7. В умовах гласності почався процес політизації суспільства. Виникли громадсько-політичні об’єднання, які вели агітацію. Це: “Народний союз сприяння перебудові”(Одеса), “Нова спілка сприяння перебудові” Київ та інші. Активізувались профспілки. 28 листопада 1987 року відбувся з’їзд вільних профспілок. Організацію вільних профспілок очолив В.Клебанов.

Тим часом загострилось національне питання. Почалась боротьба за повернення мовам народів СРСР статусу державних.

Улітку-восени 1988 року політична активність вилилась на вулиці Львова, Києва, Вінниці та інших міст. Провідна тема мітингів національне відродження, демократизація. В листопаді 1988 року в Києві відбувся мітинг проти приховування владою наслідків Чорнобильської аварії. В кінці 1988 на початку 1989 року громадсько-політичні об’єднання провели 1200 мітингів, в яких взяло участь 13 млн. чоловік. Влада розправлялась з учасниками мітингів. Так, 15 березня 1989 року на 15 діб засудили Б.Гориня, кілька разів заарештовували голову Спілки української молоді у Харкові А.Черемиського.

Влітку 1989 року по території СРСР прокотилась хвиля міжнаціональних конфліктів, тому московська влада вирішила зміцнити СРСР під лозунгом “Сильний центр-сильні республіки”. Це не відповідало інтересам національно-патріотичних сил. 22 січня 1990 року від Івано-Франківська до Києва з нагоди відзначення роковин Акту злуки УНР і ЗУНР (1919 рік) протягнувся “людський ланцюг” в якому взяло участь 800 тисяч осіб. (нині 22 лютого відзначається як свято єдності українців.

 

8. В умовах лібералізації суспільства почали виникати громадські організації. Однією з перших в 1987 році виник Український культурологічний клуб. У грудні 1987 року у Львові засновано Українську асоціацію незалежної творчої інтелігенції, яку очолили О.Заливаха, Є.Сверстюк, І.Світличний та інші. У березні 1988 року виникла Українська гельсінська спілка, лідером якої став Л.Лук’яненко. Вона нараховувала 1,5 тисяч членів. Видавала журнал “Український вісник” який після виходу з в’язниці, очолив В.Черновіл. У лютому 1989 року відбулась установча конференція Товариства української мови ім. Т.Шевченка (очолив Д.Павличко). З 1990 року вона стала називатись “Просвіта”. У травні 1989 року було утворене історико-просвітницьке товариство “Меморіал”, який зокрема почав розкривати тему голодомору 1932-1933 років. У грудні 1989 року виникла Українська студентська спілка (УСС). Тоді ж виникла Спілка незалежної української молоді (СНУМ) а в 1990 році Всеукраїнське студентське братство.

Найбільш масовою організацією став Народний Рух України за перебудову, організаційно оформлений на з’їзді у вересні 1989 року. Керівниками руху стали М.Горинь, І.Драч, В.Яворівський та інші. На жовтень 1989 року рух об’єднував 633 тисячі осіб. Кінцева мета руху: вихід України з СРСР, усунення КПРС від влади, повний суверенітет українського народу.

 

9. Невдале реформування економіки породило страйковий рух. Ця форма протесту була започаткована влітку 1989 року шахтарями. Причинами зростання страйкового руху були: невдоволення робітників економічними реформами, погіршення економічного становища трудящих, відсутність у робітників права бути господарями на виробництві, посилення впливу мафіозних кланів, постійне зростання цін і дефіцит.

15 липня 19879 року розпочався страйк на шахті “Ясинуватська-Глибока” в Макіївці з суто економічними вимогами. Згодом події перемістились до Донецька. Вже 18 липня в Донецькій області не працювало 93 шахти і 11 підприємств. Кількість страйкуючих 43 тисячі чоловік. Згодом страйк перекинувся на Луганщину і в Західний Донбас. На першому з’їзді шахтарів СРСР у червні 1990 року більше половини депутатів були з України, які і висунули політичні вимоги про відставку уряду і формування Кабінету народної довіри. Звичайно цей страйк в основному не ставив питання про національну самостійність України, бо був представлений в російськомовному регіоні, але підривав владу союзного центру, а значить працював на національне визволення.

 

10. В умовах демократизації почалось формування багатопартійної системи (вона може існувати лише в демократичних країнах). Після ліквідації статті про керівну роль КПРС під тиском студентів у жовтні 1990 року в Конституції УРСР відкрились можливості для створення партій. З 1989 по 1991 рік в Україні виникло 20 партій з кількістю 30 тисяч членів. Політична партія (від лат. – частина, група) –політична організація, яка виражає інтереси певної соціальної групи, об’єднує найбільш активних її представників і прагне досягнення визначених цілей і завдань.

Політичні партії, що виникли класифікуються на ліві (збереження старої системи влади, конфедерація з Росією); соціал-ліберальні (лівоцентристські) (здійснення економічних реформ, поліпшення добробуту людей, зміцнення державності); неоконсервативні (правоцентристські) (орієнтація на країни Заходу, вихід з СНД); націоналістичні (право радикальні) (проголошення пріоритетності прав нації над правами особи, відмежування від Росії, обмеження впливу Заходу, протекціонізм національному виробництву, збереження ядерної зброї).

Процес формування багатопартійності прискорився після зняття у вересні 1989 року В.Щербицького з своєї посади. У жовтні 1989 року у Львові утворилася Українська національна партія. У березні 1990 року колишні комуністи, зокрема І.Драч утворили Демократичну партію України. У квітні 1990 року у Львові утворилась Українська християнсько-демократична партія. ЇЇ мета –“вільна, християнська Україна”. У квітні 1990 року утворилась Українська республіканська партія. Мета – побудова Української незалежної Соборної Держави. У травні 1990 року утворилась Соціал-демократична партія України. Мета – незалежність України. У вересні 1990 року створена Партія зелених України. Мета – відродження природи незалежної України. Листопад 1990 року – утворення ліберально-демократичної партії України. Мета – захист ліберальних цінностей, сім’ї, приватної власності, розбудова незалежної демократичної України.

Але були особливості багатопартійної системи: втрата традицій багатопартійності за роки радянської влади, відсутність масових політичних партій (в кожній партії люди бачили купки людей, які борються за владу), ще не відбулась чітка диференціація суспільства, націонал-демократичні партії переважали на Заході і в центрі України, а ліві – на Сході, програми багатьох партій подібні, більшість партій згуртовані навколо окремих людей, незначна популярність партій серед людей.

КПУ в нових умовах втрачала своїх членів. На грудень 1990 року з партії вийшло 220 тисяч членів, а вступило 38 тисяч. Демократична платформа комуністів перетворилась в Партію демократичного відродження України.

 

11. Процеси перебудови вплинули на релігійне відродження. З 1987 року громадський комітет на чолі з І.Гелем почав добиватись відновлення УГКЦ. Ці дії підтримав римський папа Іван – Павло ІІ. РПЦ цього не хотіла, бо довелося б віддавати церковні споруди. Але у травні 1990 року влада змушена була зареєструвати громади віруючих УГКЦ. Її очолив митрополит Мирослав – Іван кардинал Любачівський. Її юрисдикція на сьогодні розповсюдилась на всю Україну. В лютому 1989 року в Києві виник комітет з питань відновлення УАПЦ, розпущеної в 1930 році. У серпні 1989 року настоятель храму Петра і Павла у Львові В.Ярема оголосив про розрив з РПЦ і перехід до УАПЦ. На початку червня 1990 року відбувся перший собор УАПЦ, який обрав Патріархом Київським і всієї України С.Мстислава (племінника С.Петлюри, уродженця Полтави), який до цього жив в США в еміграції. Зразу ж почалась боротьба за церковні споруди і вплив на паству. Для збереження контролю над Україною в січні 1990 року РПЦ оголосила про утворення екзархату Московського патріархату під назвою УПЦ на чолі з митрополитом К.Філаретом. Згодом, після проголошення незалежності України, відбувся розкол УПЦ. Частина не захоче бути під Москвою і оголосить себе УПЦ Київського патріархату, інша залишиться під Москвою і буде називатись УПЦ Московського патріархату.

 

12. У березні 1989 року відбулись вибори до Верховної Ради УРСР на альтернативних засадах. Демократичний блок з 442 обраних набрав 111 депутатів. Цей блок здобув перемогу у п’яти областях Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській, Київській. Демократичні сили повністю перемогли на виборах в обласні ради Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської областей.

Верховна Рада розпочала свою роботу 15 травня 1990 року. Вона працювала на постійній основі. Головою Верховної Ради комуністична більшість “група 239” обрала першого секретаря ЦК КПУ В.Івашка. Демократичний блок утворив у Верховній раді опозиційну “Народну раду”, яку очолив І.Юхновський. Згодом В.Івашка заберуть на роботу в Москву, а його місце Голови Верховної Ради займе секретар ЦК КПУ з питань ідеології Л.Кравчук. В подальшому боротьба буде іти між провладною “групою 239” і демократичною опозицією.

 

13. 16 липня 1990 року за ініціативою опозиції Верховна Рада (кількістю 355 “за”) проголосувала за Декларацію про державний суверенітет України. Передумовами прийняття Декларації були: настрої народних мас; великодержавна політика союзного центру; поглиблення економічної кризи; виникнення багатопартійності; приклад Російської Федерації, яка перед цим проголосила свій державний суверенітет. Під державним суверенітетом розумілось:”... верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах). Декларація складалась з Преамбули і 10 розділів. В Преамбулі стверджувалось право на суверенітет України. Наступні 10 розділів мали назви: Самовизначення української нації; Народовладдя; Державна влада; Громадянство УРСР; Територіальне верховенство; Економічна самостійність; Екологічна безпека; Культурний розвиток; Зовнішня і внутрішня безпека; Міжнародні відносини.

3 серпня 1990 року був прийнятий Закон УРСР “Про економічну самостійність”, який оголосив власність України на всю економіку в межах республіки. Це наблизило розвал СРСР, так як союзний центр втрачав контроль над економікою України.

Тим часом влада чинила опір опозиції. В цей час розпочався демонтаж більшовицьких пам’ятників. Першим був демонтований пам’ятник В.Леніну в Червонограді 1 серпня 1990 року (в Полтаві – 21 лютого 2014 року), 14 вересні у Львові і т.д. 30 вересні в Києві відбувся 100-тисячний мітинг, з вимогою створити уряд народної довіри. На початку жовтня Під час відкриття роботи Верховної Ради УРСР представники демократичних сил зачитали вимогу не підписувати новий союзний договір, що запропонував М.Горбачов. 2 жовтня 1990 року у Києві розпочалось голодування студентів, в якому взяло участь 158 студентів з 24 міст України. Вимоги студентів: відставка голови уряду В.Масола; перевибори Верховної Ради весною 1991 року; націоналізація майна КПРС і ВЛКСМ; прийняття рішення про службу юнаків з України в своїй республіці; не підписання нового союзного договору. Влада виконала лише одну вимогу, відправивши у відставку В.Масола. Інші вимоги на той час не були виконані.

Після цих подій політична криза продовжувалась. Група депутатів на чолі з Степаном Хмарою 30 жовтня поставили вимогу про заборону КПУ, що викликало протистояння в парламенті, а згодом і на вулиці, під час святкування Жовтневої революції. Після цих подій С.Хмара був позбавлений комуністичною більшістю депутатської недоторканості і посаджений до в’язниці. У відповідь на ці дії суспільство ще більше почало радикалізовуватись. Навіть почали створюватись збройні загони для скинення комуністичної влади силою.

 

14. Наприкінці 1990 – на початку 1991 року ситуація продовжувала загострюватись. Комуністи перейшли в наступ, звинувачуючи демократів в націоналізмі, сепаратизмі. М.Горбачов вирішив зберегти СРСР і ініціював проведення 17 березня 1991 року Всесоюзного референдуму на збереження СРСР. Шість республік – Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Грузія, Вірменія відмовились його проводить. Україна згодилась проводить референдум з включенням в бюлетень хитрого питання “Чи хочете ви жити в Співдружності Незалежних Держав”. Більшість громадян України, маючи за плечима тягар минулого, не розуміючи відмінності в понятті “суверенітет” відповіли ствердно на питання, чи хочуть вони збереження Союзу. В Ново-Огарьово почались переговори 9 республік і Союзного центру про підписання союзного договору. Договір планувалось підписати 20 серпня 1991 року.

 

15. З метою недопущення розвалу СРСР консервативні сили КПРС у Москві вчинили державний переворот. 19 серпня 1991 року під час перебування М.Горбачова в Криму на відпочинку, обов’язки Президента СРСР взяв на себе його заступник Г.Янаєв. Було створено Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) в СРСР. Основні події розгорнулись в Москві з 19 по 21 серпня 1991 року. 19 серпня в Київ приїхав генерал В.Варенніков, за підтримки першого секретаря ЦК КПУ С.Губенка почав вимагати введення надзвичайного стану в Україні. Уряд і Верховна Рада діяли в цих умовах обережно, а компартія стала на бік заколотників. Опір ДКНС в Україні чинили демократичні сили. Особливо активно протистояли ДКНС обласні ради Львівської, Тернопільської і Івано-_Франківської областей, де при владі були демократичні сили. На 21 серпня планувався всеукраїнський політичний страйк. Голова Верховної Ради УРСР Л.Кравчук зайняв очікувальну позицію, в той час, як Народний Рух України закликав українців не виконувати розпорядження ДКНС і підпорядковуватись лише Конституції України. Але заколот провалився і М.Горбачов 21 серпня повернувся до Москви.

 

16. 24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР приймає Акт проголошення незалежності України і забороняє діяльність КПУ. На 1 грудня 1991 року був призначений референдум на підтримку Акту незалежності України. Щоб протидіяти цьому в Україні розпалився сепаратизм. Виникли ідеї передачі Криму Росії, утворення на Півдні України Новоросії і т. п. Але все ж референдум відбувся. 90,32% голосуючих підтримали Акт незалежності України. Навіть у Криму за нього проголосували 54,1% голосуючих. Причинами високої політичної активності мас були: прагнення українців до створення власної держави; сподівання на швидке зростання добробуту через інтеграцію в Європу (чого до речі досягли на сьогодні колишні республіки СРСР Литва, Латвія і Естонія), слабкість і занепад СРСР, віра народу у власні економічні можливості, намагання лівих сил зміцнити своє становище в перехідний період розвитку.

Водночас були проведені перші в історії України президентські вибори. З шести кандидатів переміг Л.Кравчук, який набрав 62,59% голосів. На другому місці опинився колишній дисидент В.Черновіл, який набрав 23,27% голосів.

5 грудня Верховна Рада України прийняла звернення до парламентів і народів світу, де наголосила: договір 1922 року про утворення СРСР не є дійсним, Україна прагне стати демократичною державою, вона гарантуватиме всім громадянам права і свободи, буде переходити до ринку, співробітничатиме з країнами світу на засадах рівності і невтручання у внутрішні справи, буде без’ядерною, формуватиме мінімальні збройні сили.

8 грудні 1991 року у Біловезькій Пущі (Білорусь) Б.Єльцин, С.Шушкевич і Л.Кравчук підписали угоду про створення Співдружності незалежних держав. На її створення є дві точки зору. Одна, СНД- це засіб цивілізованого розлучення колишніх республік СРСР. Друга, СНД – це засіб відновлення в якійсь іншій формі колишнього СРСР чи Російської імперії. До речі, відчуваючи цю небезпеку, країни Балтії категорично відмовились брати участь в переговорах про утворення СНД і на сьогодні, як всім відомо, вже є членами Європейського Союзу. Шлях України до ЄС на сьогодні ускладнений перебуванням в СНД в тому числі. Нині, навіть в умовах вторгнення Росії в Україну, наша країна не вийшла з СНД, шукаючи різні приводи щоб там лишитись. Грузія, на відміну від України після дводенної війни з Росією 2008 році зразу ж вийшла з цього обє’днання.

В цих умовах 26 грудня 1991 року М.Горбачов пішов у відставку з посади Президента СРСР. Процес розпаду СРСР юридично завершився.