Відокремлення держави від церкви зовсім не означає відокремлення права від релігії

Соціальні норми мають розвиватися на тлі духовних, що підкреслює єдність нормативних і ненормативних правил поведінки. У правовому регулюванні завжди зацікавлена держава, але пріоритетними є духовні норми.

Юрист повинен керуватися природними нормами у своїй діяльності. Щоб вирішити долю людини, яка потрапила у складну життєву ситуацію, юристові треба насамперед зрозу­міти, поставити себе на її місце. Згідно з природними норма­ми, до кожної людини юрист повинен ставитися гуманно, поважати її честь та гідність. Щоб зрозуміти людину, по­трібне юридичне милосердя. І лише тоді громадяни прислуха­ються до юриста. Адже від кожного слова і дії юриста зале­жать доля людини, її майбутня поведінка, життєдіяльність узагалі. Юрист порушує, наприклад, одну із заповідей «не убий» тоді, коли вбиває людину словом, доводить її до від­чаю, надмірного непотрібного хвилювання, злості, а інколи й самогубства. Принижуючи людину, юрист позбавляє її остан­нього шансу виправитися, повернутися до нормального життя.

Що потрібно юристові брати за основу, виробляючи власні норми поведінки та формуючи внутрішній імператив службового обов'язку?

Основне — пізнати самого себе, що є ве­ликим мистецтвом.

Юрист, який не здатний себе пізнати, не буде здатний і до саморегуляції, об'єктивної самооцінки. Кожному юрис­тові важливо знайти своє місце у правоохоронній діяльності, оскільки у цьому й виявляється велике людське щастя.

Юридичну діяльність мають супроводжувати й такі на­станови: розмірковування є джерелом юридичної сили, чи­тання - джерело юридичної мудрості, любов до інших є виявом добра у світі, юридичне милосердя - це ключ до самоутвердження в суспільстві, приязнь - шлях до щасли­вих результатів; дарування і віддавання застерігає від само­любства; спокій потрібен душі людини. Сповідування цих принципів певним чином спонукає юриста формувати у собі основні деонтологічні норми.