double arrow

Альманах для чтения и размышлений


План

Белорусский дизайн 1980-90-х годов

80-е гг. ознаменовались таким периодом как перестройка. В это время стали делать шаги к демократизации в стране. В это время был создан сначала Союз дизайнеров СССР, и в том же 1987 г., Союз дизайнеров Беларуси. Создавались дизайн-студии, с целью дать возможность дизайнерам непосредственно с промышленными предприятиями заключать договоры на создание проектов изделий. Заказчиками были крупные предприятия и гос-е учреждения.

На парижском автосалоне 1988 г. сенсацией стал разработанный бел. филиалом института технической эстетики модульный автопоезд МАЗ-2000 под символичным названием «Перестройка». В отличии от более раннего советского дизайна, носившего подражательный характер – этот автопоезд в корне отличался и был совершенно иным с виду: кабина мягкой обтекаемой формы, цельное ветровое стекло на длину всего салона и т.д.

Однако позже результатом перестройки стал дефицит товаров. А он в свою очередь породил безработицу среди дизайнеров. Для чего делать товары удобными и красивыми, если их итак купят из-за дефицита. Из-за отсутствия заказов большинство студий дизайна фактически бездействовало. Да и производство начало простаивать. Из-за повышения цен и невозможности сбыть свою продукцию. После распада СССР положение в Беларуси не улучшилось.

Улучшения начали появляться ближе к концу 90-х гг. Начали оживать медленно ведущие предприятия Беларуси: МАЗ, МТЗ, ПО «Горизонт», Минский часовой завод и др. В конце 90-х с конвейера МАЗа сошла новая модель «Супер МАЗ». Так же наблюдались и сдвиги в дизайне товаров народного потребления. На ПО «Горизонт» начали разработку нового поколения телевизоров, отвечающих мировым стандартам.

1. Наслідки війни для України.

2. Вирішення територіальних питань:

а) операція "Вісла";

б) радянізація Західної України;

3. Відбудова народного господарства. Голод 1946-1947 рр.

4. Україна – співзасновниця ООН.

Література:

1. Турченко ф.Г., Панченко П.П., Тимченко С.Н. Новітня Історія України (1939-2001). 11 клас: Підручник. - К.: Гєнеза, 2001. - С.53-58, 73-115.

2. Новітня історія України (1900-2000). - К., 2000.- С.339-367.

3. Коваль Ю., Кульчицький С., Курносов К. Історія України. - К., 1992. - С. 364-384.

4. Бойко О.Д., Історія України. - К., 1999. - С.418-440.




1) Вже на кінець 1941 р. вся територія України з населенням 41,9 млн.чол. була окупована німцями. У той саме час лише 17% території Росії з населенням 27 млн. чол. було окуповано ворогом.

1. Демографічні втрати:

Демографічні втрати України, насамперед, були результатом нацистської політики геноциду. Рейхскомісар України Ерік Кох відверто говорив: "Про мене знають як про оскаженілого собаку. Саме завдяки цьому мене призначено рейхскомісаром України. Наше завдання полягає у тому, щоб вилучити з України все, до чого дійдуть наші руки., І в цьому ми не звертаємо уваги на почуття українців чи на їхні права власності".

За роки війни Україна втратила 8 млн. чол. - 1/5 частину населення. З них: 2,5 млн. чол. загинули у боях;

5,5 млн. чол. - знищені військовополонені та цивільні особи.

По відношенню до загальних втрат СРСР це становило 40-44% населення. Якщо ж взяти всі демографічні втрати (крім убитих вони включають померлих від хвороб, голоду, депортованих, мобілізованих, емігрантів та ін.), то вони обчислюються числом 14,5 млн.

Населення Києва скоротилося з 846 тис. в 1939 р. до 330 тис. в 1943 р. (за Т.Гунчаком, до 186 тис в 1945 р. (за ф.Турченко).

Понад 10 млн. жителів України залишилися без даху над головою і тулилися в непристосованих приміщеннях та землянках.

2. Економічні втрати:

Промисловість і с/г перєьували в стані повної розрухи. Було знищено (як німцями, так і радянськими військами): 16 тис. промислових підприємств; 29 тис. колгоспів і радгоспів; 1,5 тис. МТС.



Лише за неповні 1943-1944 рр. німці вивезли з України:

понад 9 млн. т зерна;

620 тис. т. м'яса та м'ясних виробів;

950 тис. т. елі і та 200 тис. т. вершкового масла;

400 тис т. цукру;

3,5 млн. т. картоплі.

За роки війни в Україні було зруйновано понад 700 міст та містечок (42% ) та понад 28 тис. сіл.

Матеріальні втрати становили 1,2 трл. карбованців, що становило понад 1/3 національного багатства України.

2) Найважливішим питанням для радянського керівництва по закінченню війни було територіальне питання - включення Західної України до складу СРСР. Сталін зумів переконати США та Великобританію погодитися на приєднання до УРСР земель, де українці становили більшість населення.

а) Сталін переконав Англію і США, І ті погодилися на приєднання до України земель, де українці становили більшість населення.

В результаті на Ялтинській (Кримській) конференції в 1945 р. вдалося примусити відновлену Польщу поступитися претензіями на Галичину і Волинь. Кордон проведено по "лінії Керзона".

Причини прагнення Сталіна до приєднання Західної України:

1. Зовнішня, офіційна - возз'єднання українського народу.

2. Отримання вигідного плацдарму проти Польщі , Угорщини та Чехословаччини.

3. Знищення українського націоналізму і його вогнища на Західній Україні.

Урегулювання територіальних питань передбачало обмін населенням. В період між 1944 і 1946 рр. радянські власті дозволили переселитися з Галичини і Волині у Польщу близько 1 млн. поляків. У радянську Україну примусово чи під примусом емігрувало понад 520 тис. українців.

Водночас здійснювалася і внутрішня депортація українців у Польщі на т.зв. "повернуті землі" (колишні німецькі, що отримала Польща після війни). Ця подія увійшла в історію під назвою операція "Вісла" - 1947 р.

А в СРСР українців, що переселилися з Польщі, депортували на Схід, і не тільки в межах території України, а й до Казахстану, Середньої Азії, за Урал.

Одразу після війни була досягнута домовленість з Чехословаччиною і Румунією, які відмовилися від претензій на Закарпаття та Північну Буковину.

Таким чином, на кінець 1945 р. територія України розширилася до розмірів 580 тис. кв. км (приєднані західноукраїнські землі 110 тис. кв. км, нас. понад 7 млн.чол.).

Але не всі етнічні українські землі увійшли до складу України.

В складі Польщі залишилися - Західна Волинь, Підляшшя, Холмщина;

в складі Чехословаччини - Пряшівщина;

в складі Румунії - Південна Буковина.

Але етнічний склад населення там вже змінився і Україна не може претендувати на ці землі .

Після війни суттєві зміни в складі населення відбулися і в Україні :

1. Зменшилася чисельність:

- поляків (обмін населенням);

- німців (до війни в Україні проживали 650 тис., напередодні війни їх "евакуйували" до Середньої Азії);

- євреїв (до війни в Україні проживали 2,7 млн. євреїв, окупацію не пережив майже ніхто, але повернулися евакуйовані на Схід - близько 800 тис.);

- кримських татар (звинувачено у співробітництві із німцями і в 1944 р. депортовані у Середню Азію, половина з них депортацію не пережила).

2. Збільшилася чисельність росіян (причина - нестача робочої сили в Україні). Якщо в 1939 р. - 4 млн. росіян (12%), то в 1959 р. - 7 млн. росіян (16%). В Західній Україні до 1939 р. росіян майже не було, в 1959 р. - 330 тис. осіб (5%).

б) Остаточна радянізація західноукраїнських земель почалася з боротьби з українським націоналізмом. Одним із осередків українського націоналізму, на думку радянської влади, була Українська греко-католицька церква.

Після смерті 1 листопада 1944 р. митрополита Андрія Шептицького:

- з'являються статті про співробітництво греко-католицької церкви з німцями;

- починаються репресії проти священиків.

8 березня 1946 р. група священиків на чолі з Гаврилом Костельником скликала синод (не канонічний) і проголосила про скасування Брестської унії (1596), розрив з Римом і возз'єднання з російською православною церквою. Аналогічна процедура відбулася в Закарпатті. Таким чином, до 1951 р. греко-католицька церква була ліквідована.

Другим осередком українського націоналізму була УПА. В останні роки війни УПА збільшило свою чисельність. Її метою було заважати встановленню радянської влади та встановити свою владу. Політика УПА ґрунтувалася на очікуванні конфлікту між союзниками (США, Англія, СРСР') в Західній Європі. Активність УПА пояснювалася підтримкою місцевого населення та обмеженістю радянських військ в Західній Україні.

Після капітуляції Німеччини радянська влада почала знищення УПА. Протягом 1945-1946 рр. війська МВС та КДБ провели ряд операцій:

- переодягалися у форму УПА і мордували українських селян. Зі свого боку УПА знищувала прорадянські елементи (СБ - таємна поліція ОУН) ;

- висиляли людей, що жили поблизу баз УПА (операція "Вісла").

Намагаючись пристосуватися в 1945-1946 рр. УПА змінює свою структуру. Велика армія поділяється на невеличкі похідні загони по 5-7 чоловік. Але в 1947-1948 рр., коли стає зрозумілим, що радянсько-американської війни не буде, УПА розпустила більшість цих груп.

Іншим серйозним ударом по УПА стала колективізація, оскільки колгоспи вже не могли допомагати продовольством.

Діяльність УПА після війни:

- перешкоджали колективізації та депортації;

- розганяли радянський адміністративний апарат;

- вбивали офіцерів НКВС, партійних активістів, всіх, хто співробітничав з радянською владою (в 1948 р - Г.Костельника, в 1949 - радянського журналіста Ярослава Галана).

В 1950 р. УПА зазнала дошкульного удару, коли в сутичці піді Львовим загинув Роман Шухевич. до середини 50-х рр. ще діяли окремі загони УПА, проте масовий опір вже припинився.

3) Особливості здійснення відбудови н/г України:

1. Відбудова н/г України розпочалася відразу ж після вигнання німецько-фашистських загарбників. В 1946 р. на основі Закону СРСР про п'ятирічний план відбудови н/г було прийнято закон про відбудову н/г України. У відповідності з цим законом відбудову планувалося завершити до 1950 р.

2. В першу чергу відбудовувалася важка промисловість, транспорт, енергетика. В ці галузі спрямовувалося 88% капіталовкладень.

3. С/г отримувало 7% капіталовкладень і відбудовувалася за рахунок більш жорсткої дисципліни в колгоспах. Збільшився с/г податок, колгоспникам, як правило, не сплачувалася зарплата.

Працездатні колгоспники мобілізовувалися на відбудову промисловості, тому основною робочою силою на селі були жінки. Не вистачало тракторів, тяглової сили {пахали на коровах, боронили вручну), що приводило до зниження врожайності та падіння худоби.

4. Для відбудови н/г використовувалися репарації з Німеччини (сировина та устаткування), примусова праця військовополонених.

5. Відбудовувати н/г України допомагали всі республіки СРСР. Наприклад, Дніпрогес відбудовували 120 підприємств СРСР, представники 26 національностей. Відбудова проходила в умовах патріотичного піднесення. Промислові підприємства відбудовувалися ціною неймовірних зусиль, самовідданої праці мільйонів людей.

6. На відміну від країн Західної Європи відбудова економіки України здійснювалася без впровадження нових технологій і матеріалів. Відкидалися ринкові відносини, змінювався командно-адміністративний стиль керівництва економікою. Поступово формувалися передумови технічного та технологічного відставання як України, так і СРСР від розвинутих країн Заходу.

7. Легка і харчова промисловість, сфера охорони здоров я, освіти, науки були відбудовані не в повному обсязі, тому що їм приділялося за мало уваги.

8. Відбудова н/г проходила в напруженій міжнародній обстановці - розпочалася "холодна війна". В цих умовах розраховувати можна було лише на власні сили. Країни Заходу згортали торгові відносини з СРСР, не здійснювали передбачені угодами поставки.

В 1946-1947 рр. в Україні розпочався голод. Серед причин голоду виділяють:

- несприятливі погодні умови (зима 1946/47 рр. - малосніжна, весна - посушлива);

- наслідки війни;

- командно-адміністративна система управління с/г, яка замість надання допомоги почала "битву за врожай".

Серед селян починаються випадки:

* заворушень,

* розкрадання хліба;

* псування зерна (щоб не приймали на елеватори);

* видача зерна на оплату трудодні в.

По Україні прокотилася хвиля репресій проти керівників колгоспів, які намагалися приховати зерно.

Взимку 1946/47 рр. в Україні залишилося по 34 кг зерна на душу населення, майже все зерно було вивезено. Продовжувалося вивезення зерна за кордон. Підсівні господарства селян Були розорені.

В 1946/47 рр. голодувало кілька мільйонів селян, з них біля і млн. померло від голоду. Селяни намагалися втікати в міста, проте, їх повертали.

Тільки в Західній Україні, де колективізація тільки розпочалася, становище було дещо кращим.

4) На Ялтинській конференції (4—11 лютого 1945 р.) поряд з іншими питаннями розглядалася пропозиція делегації СРСР про введення -о числа країн — організаторів ООН ще двох радянських республік УРСР і БССР, як най-"ільш потерпілих у роки Другої світової війні. Ця пропозиція була схвалена союзниками в обмін на вирішення «польського питання» (врегулювання післявоєнного кордону Польщі). У такий спосіб був зафіксований новий статус України. 8 лютого 1945 р. вона була названа на Ялтинській конференції в числі майбутніх держав — засновниць ООН. Але Україна не була запрошена на Сан-Франциську конференцію (25 квітня — 26 червня 1945р.) до початку її роботи. Справа в тім, що вона не була на той момент суб'єктом міжнародного права. Верховна Рада СРСР 4 березня 1945 р. «відновила» право Української РСР на встановлення безпосередніх відносин з іноземними державами, укладання угод з ними, на незалежне представництво на міжнародних конференціях і в органах, створених останніми (право, яке вона у 1922 р. «добровільно» передала органам СРСР). б травня 1945 р. українська делегація прибула до Сан-Франциско. Україна брала участь у розробці Статуту ООН, у формуванні її структури, органів і комісій; її делегація висунула багато пропозицій з розробки документів ООН, включаючи ті, які мають відношення безпосередньо до тексту Статуту. За участі України були розроблені Тимчасові Правила процедури Генеральної Асамблеї ООН, прийняте рішення про заснування Комісії з розслідування ситуації в Індонезії (1946 р.). Були розроблені документи з проблеми біженців, мігрантів і переміщених осіб; про представництво неурядових організацій в Економічній і Соціальній Раді ООН; проведена Дунайська конференція.

У 1945 р. Україна стала членом Міжнародного суду; у 1946 р. — Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВОЗ); у 1947 р. — Універсального Поштового Союзу; у 1948 р. — Всесвітньої Метеорологічної Організації; у 1954 р. — Міжнародної Організації Праці і ЮНЕСКО; у 1956 р. — Європейської економічної комісії; у 1957 р. — МАГАТЕ.

У 1948—1949рр. і 1984—1985 рр. радянська Україна як непостійний член була представлена в Раді Безпеки ООН. Проводилася активна політика із захисту прав людини, в області роззброювання і захисту миру. У процесі обговорення документів, затверджених на міжнародних конференціях, українськими представниками в 1950-ті рр. було висунуто 22 пропозиції; у 1960—1961 рр. — 18 пропозицій; у період з 1962 р. по 1970 р. — 202. З ініціативи УРСР були оголошені міжнародний рік медичних досліджень, боротьба з глобальною неграмотністю; проведені міжнародні заходи щодо надання допомоги в навчанні кадрів для прискореної індустріалізації країн, що розвиваються. За участі України ООН розглядала питання, пов'язані із забороною хімічних засобів знищення, використання сили при вирішенні політичних питань, а також питання демілітаризованих територій і усунення наслідків колоніалізму. У 1990 р., на 45-й Сесії Генеральної Асамблеї ООН, 126 країн прийняли Рішення про міжнародне співробітництво щодо ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

У 1945—1990 рр. участь УРСР у міжнародних організаціях, насамперед в ООН, керувалася з Москви. Водночас українські дипломати, будучи представниками радянської дипломатії, довели свій високий професіоналізм. Про це свідчить те, що українські представники займали високі посади в ООН і інших міжнародних організаціях: Д. Мануїльський був обраний Головою Ради Безпеки ООН (1948—1949 рр.), П. Недбайло — Першим Віце-президентом 21-ї Сесії Комітету Прав людини ООН (1965 р.), Г. Шевель — Віце-президентом Генеральної Асамблеї ООН (1970 р.), В. Мартиненко — Віце-президентом Комітету ООН з Соціальних Проблем (1977 р.) і Віце-президентом 36-ї Сесії Генеральної Асамблеї ООН (1981 р.), В. Кравець — Головою Ради Безпеки ООН (1984 р.), Г. Удовенко — Головою Ради Безпеки ООН (1985 р.), Ю. Кочубей — заступником Генерального директора ЮНЕСКО (1987—1992 рр.). Багато українських дипломатів посідали різні пости в Секретаріаті ООН і робочих органах інших міжнародних організацій.

Висновок. Радянська Україна, будучи однією з держав — засновниць ООН, брала активну участь у її діяльності. Незважаючи на те, що діяльність українських дипломатів була під контролем центральних органів влади СРСР, представники України довели свій високий професіоналізм і внесли вагомий вклад у розвиток світового співтовариства в післявоєнний період. Участь УРСР у міжнародних організаціях заклала основи для розвитку української дипломатії в період становлення незалежної держави.

Заказать ✍️ написание учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Сейчас читают про: