double arrow

Теоретична спадщина української містобудівної школи


Характеристика основних градостроительных моделей города, свормировавшихся на рубеже 19 и 20 веков.

На рубеже столетий особенно бістро прогрессировали новые отрасли промышленности, розвивались железные дороги. Из за очень быстрого развития городов возникла потребность в разуплотнении населения.

Возникает идея города-сада – Эбенизера Говарда Она имела три основных аспекта: социальный, экономико-географический и градостроительный. Социальная сторона его учения не представляла собой ничего принципиально нового по сравнению с утопическими идеями минувшего века. Попытка объединения и «примирения» представителей двух антагонистических классов капиталистического общества на территории города-сада была одной из самых слабых сторон учения Говарда. Схема городов садов напоминала планетную систему, центром которой являлся крупный город с многочисленным населением. Вокруг Лондона Говард предполагал основать несколько десятков таких городов, дабы, размещая в них выводимые из Лондона мелкие предприятия промышленного и торгового назначения, можно было существенно снизить численность жителей в самой столице. Однако в оторванности городов-садов от крупного центра заключались свои недостатки, поскольку целый ряд общественных учреждений (включая и высшие школы) становились уже недоступными им. Поэтому Говард предложил группировку населенных пунктов подобного рода в виде федерации из шести городов-садов (по 32 тыс. жителей в каждом), окружающих местный культурный и общественный центр с населением 58 тыс. жителей. Тем самым население каждой федерации повышалось до 250 тыс., и города-сады, сохраняя преимущества сельской природы, выигрывали в культурно-просветительном обслуживании и вместе с тем приобретали гораздо большую притягательную силу. Такой была экономико-географическая сторона учения Говарда.

В 1903 г. основанная Говардом Компания по строительству городов-садов приобрела в 55 км к северу от Лондона 1545 га земли для строительства первого экспериментального города-сада. По имени деревеньки, находящейся на этом месте, город получил название Лечуорта.

Энвин пришел к выводу, что решение проблемы его децентрализации посредством строительства только городов-садов недостаточно. Он обращал внимание на периферийные районы промышленных городов и приводил в качестве отрицательного примера Лондон, «пригороды которого находятся в гнетущем состоянии». Поэтому Энвин в качестве первоочередной задачи поставил реконструкцию пригородной зоны большого города. С этого времени все его теоретические и проектные поиски были направлены на разработку планировки пригородного жилого района. Согласно замыслу Энвина, расположенный на «кромке» города населенный пункт небольших размеров, в котором сочетались бы сельские преимущества с комфортом городской жизни, имел планировочные принципы города-сада, но терял характер независимого города и отдаленно напоминал по своей социально-экономической структуре будущий городской микрорайон.Первый пригород-сад Хемпстед был построен по проекту Р. Энвина на северной окраине Лондона в 1907 г.

Город – сад Пригород- сад

+ промышленный город тони Гарнье . Вопрос 39

Одним з перших визначних концептуалістів, що справили помітний вплив на розвиток теорії міста взагалі, можна назвати англійця Ебенізера Говарда, автора чудової концепції так званого міста-саду (кінець XIX - початок XX ст.), яка не давала спокою теоретикам і практикам містобудування всю першу половину XX ст., міцно увійшла в арсенал засобів керування розвитком міської тканини на сучасному етапі. Місто-сад Е.Говарда - своєрідний різновид ідеального міста, заснованого на гуманістичних принципах співіснування, врахуванні зручності людини і її неявних екзистенціальних інтенцій "близькості до землі".

Поруч із ідеями Е.Говарда розвиткові міста сприяв концептуальний проект "Промислового міста" (Industrial City), що належить французькому архітектору Тоні Гарньє (1901-1904 рр.). У цьому проекті виявлено значні новаторські ідеї, містяться багато конкретних практичних пропозицій. Як зауважує І.Ерн, Т.Гарньє зумів побачити ті соціальні сили, наявність і розвиток котрих зумовлювали можливість суттєвих змін у різних сферах архітектурної діяльності -від типологічної структури будинків до заснування довкілля міста й становлення містобудівних комплексів-ансамблів.

Ідея міста-саду Е.Говарда і досвід концепції "Промислового міста", що зародилися перед Першою світовою війною, намітили майбутній чіткий розподіл типів розселення на "урбаністичне" й "дезурбаністичне", який найгостріше виявив себе у 20-30 роки в СРСР. Поряд із вказаними теоретичними концепціями назвемо найвизначніші відкриття у галузі регіональної містобудівної теорії, пов'язані з виникненням районного розпланування, найважливіший внесок у розвиток котрої зробили німецький інженер-планувальник Р.Шмідт (1910-1919 рр.) та англійський архітектор-планувальник Патрик Аберкромбі (1919-1920 рр.). Розвиток регіонального підходу до містобудування означав відкриття нової, соціальне важливої й, разом із тим, надто складної галузі сприятливої діяльності архітектора у галузі міської інженерії та сільського господарства. На думку А.Буніна та Т.Саваренської, неоцінимою заслугою П.Аберкромбі було те, що він підняв сільське розпланування до рівня міського, чим сприяв розвиткові (на прикладі Донкастерського кам'яновугільного басейну) міст-сателітів довкола Донкастера, які з'єднуються з ним радіальними транспортними комунікаціями. Р.Шмідт ще раніше підійшов до значної Рурської агломерації як до єдиного цілого, зорганізувавши й очоливши Союз з розселення в Рурському буровугільному басейні. Пізніше цей Союз розробив генеральний план Рурської агломерації - одну з перших у світі праць з районного розпланування.

Переходячи до огляду вітчизняних містобудівних концепцій, зауважимо, що українська школа містобудування, як частина радянської містобудівної школи, завжди мала власне обличчя й відзначалася високою професійною та громадською активністю. На початку 30-х років на основі функціонального й конструктивного підходів до проблем архітектурного формотворення виникає так званий новий стиль, засіб нової, немовби "позастильової" естетичної організації міста.

Проблема цього стилю, безперечно, більше стосується питань художніх, ніж розселенських, однак слід пам'ятати, що після 20-х років проблеми функції і форми, через їх специфічність, стають спільними, часом досить важко виокремити в будь-якій теорії чіткі художні чи функціональні характеристики. Міський простір водночас організує умови для діяльності й обмеження для неї.

В Україні першим вченим, який комплексно досліджував проблеми містобудування, розвитку мережі міського транспорту та упорядкування структури міського господарства, вченим, який читав теоретичний курс планування міст у Київському політехнічному інституті, був уже згадуваний вище професор Г.Дубелір. Він опублікував курси лекцій "Планування міст" (1910 р.), "Міські вулиці й бруківки" (1912 р.), "Планування соціалістичних міст та районів" (книга видана літографським способом двічі - 1930 р. Інститутом норм та стандартів ВРНГ і 1931 р. Ленінградським інститутом комунального господарства).

До загальних завдань розпланування міста він відносить: а) задоволення житлових потреб шляхом своєчасного розвитку нових частин міста; б) зручне й швидке сполучення околиць із центром та різних частин міста між собою; в) задоволення вимогам художнього характеру. Як бачимо, другий пункт немовби випереджає за часом ідеї мікрорайонування міста Т.Адамов та К.-А.Перрі (друга половина 20-х років).

У пореволюційний час розвиток вітчизняної містобудівної теорії стимулювала необхідність вирішення зовсім нових народногосподарських та соціальних завдань. Свіжим напрямком у розвитку містобудування (у теорії і практиці) постало районне розпланування. Так, у Діпромісті (спочатку в Харкові, а потім у Києві) під керівництвом Д.Богорада вперше розроблено й впроваджено у розпланувальній структурі Донбасу й Криворіжжя принципи районного розпланування (кінець 30-х років).

О.Єйнгорн при створенні генерального плану Харкова вперше в Україні застосував ідею "мікрорайонування", слідом за американцями Т.Адамсом та К.-А.Перрі увівши термін "мікрорайон". І.Малозьомов при створенні генеральних планів Запоріжжя, Кривого Рогу, Маріуполя використав принцип кваліметричного прогнозування, запропонував ідею руху міського транспорту в кількох рівнях (як не згадати тут пропозиції Леонардо да Вінчі й "Нове місто" Антоніо Сант'-Еліа).

Попри широту діапазону вирішуваних питань теорії і практики, майже в усіх містобудівних роботах першої третини XX ст., створених в Україні й СРСР загалом, переважними є технічні, "благоустрійні", "косметологічні" погляди на розвиток міст, в них розробляються й уточнюються практичні засоби такого розвитку, й лише після жорсткої критики на початку 30-х років теорії "урбанізму" і "дезурбанізму" постали завдання глобального (у межах СРСР) розвитку системи розселення у цілому.


Сейчас читают про: