double arrow

Європейські хартії по збереженню історичного середовища

Quot; Агресія" інвесторів в забудові історичних кварталів.

Маятниковая и бесповоротная миграции населения

Маятниковая миграция — условное название регулярных (обычно — ежедневных) поездок населения из одного населённого пункта (места жительства) в другой — на работу или учёбу и обратно. Маятниковая миграция является результатом несоответствия размещения производства и расселения людей. Особенно развита маятниковая миграция в пригородных зонах крупных городов, городских агломерациях, мегалополисах.

Маятниковая миграция возникает в обществах, где доступ к современным транспортным средствам позволяет людям жить вдалеке от места своей работы. До XIX века большинство людей жило в пределах пешего хода от места работы. Возникновение маятниковой миграции оказало большое влияние на жизненный уклад, позволило городам разрастись до прежде недостижимых размеров, привело к расцвету городских предместий.

Маятниковая миграция — главный механизм образования городских агломераций, движущая сила территориального роста городов и субурбанизации. Эффекты маятниковой миграции на развитие городов зависят от её интенсивности, а она в свою очередь — от экономического потенциала города и развития транспорта.

При опережающем развитии транспорта маятниковая миграция ведёт к стремительному экстенсивному росту городов, застройке пригородов жилыми кварталами и образованию классических спальных районов. Городская среда при этом сильно поляризуется, центр резко контрастирует с периферией. Развивается центр-периферийная имущественная и социальная сегрегация. Население агломерации быстро увеличивается за счёт притока мигрантов в застраиваемые пригороды.

В дальнейшем, при замедлении развитии транспорта, которому сопутствуют автомобильные пробки и работа в режиме перегрузок, развитие города осуществляется медленнее и гармоничнее. Транспортные ограничения ведут к росту цен на недвижимость и выносу части рабочих мест из центра города, благоустройству и развитию инфраструктуры в бывших спальных районах. Невозможность добираться на работу из пригородов и рост цен на жилье приводят к уплотнению и повышению этажности застройки в городе и «возрождению» пригородов. Социальная и имущественная сегрегация сохраняются, но определяются уже не близостью того или иного района к центру, а другими факторами.

Бесповоротная миграция населения — перемещение людей через границы тех или иных территорий с переменой места жительства навсегда или на более или менее длительное время (в отличии от маятниковой, которой характерна периодичность). Бесповоротная миграция бывает внутренняя, внешняя, обратная (возврат на родину), и пр.

Причины для миграции: Экономическая, социальная, культурная, политическая, военная. Большинство видов миграций обусловлены экономической необходимостью и в той или иной мере связаны с рынком труда.

В отношении города – это, в основном, переселение в город сельских жителей, либо иностранных иммигрантов. Приезжее население перед тем как стать полноценно городским, образует прослойку маргинального населения, часто проживающего в «буденвилях» (бедные пригороды, субурбанизация). Не благополучность приезжего населения часто связана с адаптацией мигрантов к новым условиям жизни, разочарованием, неоправданными надеждами…

Тридцать лет назад, 16 июля 1979 года, впервые был принят комплексный документ, регулирующий застройку старой части города. № 920 горисполком столицы УССР выпустил документ под названием «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам’яток історії та культури в м. Києві».

В чем состояла важная новизна этого решения? Раньше под охраной пребывали отдельные, взятые на учет, сооружения. Лишь наиболее значительные комплексы, вроде Лавры, считались заповедными зонами. Теперь же, в дополнение к заповедникам, в городе были выделены обширные пространства, подлежащие контролю. Основные исторические территории Верхнего города, Липок, Печерска, Подола, Нового Строения стали архитектурными охранными зонами, к ним примыкали зоны регулирования первой, второй, третьей категории, зона охраняемого ландшафта. Границы каждой зоны были четко расписаны. Фактически на всем пространстве от Телички до Куреневки застройка в той или иной степени подлежала регулированию на основании обстоятельного регламента.

Важнейшая роль в этом деле была отведена общественности. Ни одно строительство в исторических зонах не могло проводиться без согласования проекта с городской организацией Общества охраны памятников.

Конечно, в тогдашней системе Общество охраны памятников имело вес поболее, нежели сейчас. За счет «добровольно-принудительных» членских взносов оно располагало изрядными средствами. В то же время городская организация Общества объединяла ведущие научные и творческие силы, ратовавшие за сохранение киевской старины, – известнейших историков, археологов, искусствоведов, архитекторов, инженеров, реставраторов... И в дальнейшем при помощи 920-го решения они многого добивались, отводя дамоклов меч необдуманного строительства от исторических улиц и площадей.

Казалось бы, в столице независимой Украины станут еще более тщательно сохранять наследие прошлого. Однако чем дальше, тем больше погоду в этом деле начал делать бизнес. Приманкой для застройщиков стали громадные прибыли с новостроек. Расценки на квадратные метры в исторических кварталах Киева были особенно высоки. А ограничительные правила мешали любителям наживы.

Вместе с тем, власти продолжали провозглашать декларации о защите исторических ценностей. Просто так взять и отменить 920-е решение казалось не вполне удобным. Поэтому его... откорректировали. Нашелся подходящий повод: изменение названий многих улиц, по которым проходили границы охранных зон. В новом распоряжении КГГА – № 979 за 2002 год – зоны эти, по сути, сохранили прежний статус, число заповедников даже возросло. Зато по сравнению с 920-м решением изменился порядок согласования. Право визировать проекты оставили за чиновниками из управления охраны памятников при горадминистрации.

По сути, делается буквально все для того, чтобы обладатель больших денег мог выполнить любой свой каприз, невзирая ни на какие охранительные требования. Строитель небоскреба за соответствующую мзду может даже заручиться официальным документом (так называемым «обоснованием»), что этот самый небоскреб не представляет никакой опасности для исторической среды.

Документи та хартії, які були прийняті з питання збереження архітектурної спадщини були:

Мiжнароднахартiя з охорони i реставрацiї нерухомих пам'яток та визначних мiсць" ("Венеціанська хартiя", 1964 р.)

"Рекомендацiї ЮНЕСКО стосовно збереження культурних здобуткiв, яким загрожує проведення державних або приватних будiвельнихробiт", 1968 р.)

"Мiжнароднахартiя з охорони iсторичнихсадiв" ("Флорентiйськахартiя", 1976 р.)

ICOMOS "Мiжнароднахартiя з охорони iсторичнихмiст" ("Вашингтонська хартiя", 1987 р.)

Документ з автентичностi (достовiрностi) - (Нара, 1994 р.)

Конференцiї НАВІТАТ II (житло, природне середовище)

"Пам'ятної книги-21", яка була ратифiкована державами-учасницями в Стамбулi (Турцiя) у червнi 1996 року.

Міжнародна хартія з охорони й реставрації нерухомих пам'яток і визначних місць. Афінська і Венеціанська хартія.
Монументальні твори, що увібрали духовні надбання минувшини, відіграють у сучасному житті роль живих свідків багатовікових традицій. Людство з кожним днем чимраз відчутніше усвідомлює загальнолюдську цінність пам'яток, розглядає їх як спільні надбання, визнає відповідальність перед наступними генераціями за їх схоронність і вважає себе зобов'язаним передати поколінням цю спадщину в усьому багатстві її автентичності.

Саме тому необхідно на міжнародному рівні спільно визначити і сформулювати основні принципи охорони й реставрації нерухомих пам'яток, надаючи при цьому кожній країні можливість слідкувати за втіленням їх у межах власної культури і традицій.

Вперше викладені в Афінській хартії 1931 року, ці фундаментальні принципи сприяли розвиткові широкого міжнародного руху, знайшли відображення в національних документах, діяльності IKOM та ЮНЕСКО, а також у створенні останньою Міжнародногодослідницького центру зізбереженнята реставраціїкультурнихцінностей (Римського центру). З усвідомленням і критичнимосмисленнямскладності й різноманітностісучасних проблем виникланеобхідністьпереглянутипринципизгаданоїхартії, щобпоглибитиїх і розширити сферу їхньоїдії. Результатицієїроботилягли в основу книги ЛеКорбюз’є "Афінськахартія".

З огляду на вищевикладене, 21-31 травня 1964 року у Венеції зібрався II Міжнароднийконгресархітекторів і технічнихспе- ціалістів у царинінерухомихісторичнихпам'яток, щоухвалив текст.

Визначення
1. Поняття "нерухомаісторичнапам'ятка" поєднує як окремий архітектурнийтвір, так і міськечисільськеутворення, що засвідчуєхарактерніознакипевноїцивілізації, певної фази розвиткуабоісторичноїподії. Цепоняттяпоширюється не лише на визначніпам'ятки, а й на скромнізразкитворчості, якінабули з плином часу культурноїзначущості,

2. Охорона й реставраціянерухомихісторичнихпам'яток становить сферу діяльності, щоохоплюєрізнігалузі науки й
техніки, якіможутьсприятививченню та охороніісторичної спадщини.

Мета
3. Охорона й реставраціянерухомихісторичнихпам'яток спрямована на збереженняїх не лише як творівмистецтва, а йяк свідківісторії.

4. Першочерговоювимогоюохоронинерухомихісторичних пам'яток є постійний догляд за ними.

5. Утилітарневикористаннянерухомихісторичнихпам'яток сприяєїхохороні; такевикористаннябажане, але без зміни архітектурноїструктури та декору споруди. Тільки в рамках цих обмеженьможуть бути дозволенізміни, якихвимагаєеволюціязвичаїв і побуту.

6. Охоронапам'яткипередбачаєзбереженняїїоточення, яке не порушуємасштабностіспоруди. Якщотрадиційнесередо-вищезбереглося, його не слідпорушувати; будь-яке новебудівництво, знесення та зміни, що могли б порушитиспіввідношенняоб'ємів і кольору, недопустимі.

7. Пам'ятканевіддільнавідісторії, свідкомякої вона є, та віднавколишньогосередовища, в якому вона розташована. Отже, переміщенняпам'яткицілкомабочастковоможебутидопустимимлишеу випадках, коли цьоговимагаєзбереженняпам'ятки, абоможе бути виправданимвищиминаціональними та міжнароднимиінтересами.

8. Скульптурні, живописнічидекоративніелементи, які є невід'ємноючастиноюпам'ятки, можуть бути відокремленілише в тому разі, коли це - єдинийспосібзабезпеченняїхньоїсхоронності.
Реставрація

9. Реставраціярозглядається як унікальнийзахідохорони пам'ятки. Метою реставрації є збереження й виявленняестетичної та історичноїзначущостіпам'ятки, щобазується на обачливомуставленні до історичноїсубстанції як автентичного документа. Реставраціязавершуєтьсятоді, колипочинаєтьсягіпотеза; що ж до гіпотетичнихвідтворень, то всякідоповнення, визнанінеобхіднимиз естетичнихчитехнічнихміркувань, маютьвідрізнятися в архітектурнійформіпам'ятки і нестиознакинашого часу. Археологічні та історичнідослідженнянерухомоїпам'яткимаютьзавждипередуватиреставрації та супроводжуватиреставраційніроботи.

10. У тих випадках, коли застосування традиційної техніки виявиться непридатним, зміцнення нерухомої історичної пам'ятки може бути здійснене за допомогою сучасної техніки консервації та будівництва, ефективність якої доведена науковими даними й гарантована практичним досвідом.

11. Необхідно зберігати нашарування різних епох, привнесених в архітектурну форму історичної пам'ятки, оскільки єдність стилю не є метою реставрації. Якщо будівля поєднує в собі нашарування різних епох, розкриття ранішого шару є виправданим лише в надзвичайних випадках і можепроводитися за умови, що вилучені елементи не становлять інтересу, авиявлений при цьому фрагмент являє собою значне історичне, археологічне або естетичне явище і стан наступногозабезпечення його схоронності не викликає сумніву. Оцінкацихелементів і рішення про видаленняїх не можуть визначатисяміркуваннямилише автора реставрації.

12. Елементи, яким належить замінити відсутні частини, мають гармонійно вписуватись у загальну форму пам'ятки, але водночас і відрізнятися від автентичних фрагментів, щоб запобігти фальсифікації пам'ятки як документа історії та твору мистецтва.

13. Доповнення допустимі лише в разі, якщо за їх виконання залишаються незайманими всі варті уваги частини споруди, її традиційне оточення, композиційна рівновага та зв'язок із навколишнім середовищем.

Визначні історичні місця

14. Визначніісторичнімісцямають бути об'єктамиособливої турботи з метою охорониїхньоїцілісності й забезпечення умов їх
сучасноговикористання, упорядкування та виявленнязначущості.

Розкопки
15. Розкопкислідпроводитизгідно з науковими нормами та за Рекомендацієющодоміжнароднихпринципів, якізастосовуютьсяпідчас археологічнихрозкопок, прийнятою ЮНЕСКО 1956 року.

Слід забезпечувати консервацію руїн, а також уживати заходів щодо охорони й постійного захисту архітектурних елементів і
виявлених під час розкопок предметів. Крім того, необхідновживатизаходів, щомаютьсприятиусвідомленнюзначимостірозкритоїпам'ятки, але не спотворюватимутьїїзмісту.

Будь-якіреконструкціїслідвиключитиодразу; можна вдаватися лише до анастилозу, тобто до відтворення фрагмента пам'ятки з наявних, але розрізненихелементів. Нововведенісполучуваніелементимусять бути завждипізнаванними та мінімальними, необхідними для забезпечення умов охоронипам'ятки та відтвореннявтраченихзв'язківцілісноїформи.

Документація та публікація

16. Роботи, пов'язані з охороною, реставрацією та розкопками, завждимаютьсупроводжуватисяскладаннямгрунтовноїдокументації у
виглядіаналітичних і науковихзвітів, ілюстрованих графічними зображеннямичифотографіями. В документаціїмають бути
зафіксованівсіетапироботи з розкриття, зміцнення, відтворення фрагментів та сполученняїхніхелементів, а такожтехнічні й
творчідосягнення, виявленіпід час цихробіт.

Документаціюслідзберігати в архівівідповідноїдержавної установи та надавати в користуваннядослідникам; рекомендуєтьсяїї
публікація.
"Мiжнароднахартiя з охорони i реставрацiї нерухомих пам'яток та визначних мiсць" ("Венеціанська хартiя", 1964 р.), "Рекомендацiї ЮНЕСКО стосовно збереження культурних здобуткiв, яким загрожує проведення державних або приватних будiвельнихробiт", 1968 р.), "Мiжнароднахартiя з охорони iсторичнихсадiв" ("Флорентiйськахартiя", 1976 р.); ICOMOS "Мiжнароднахартiя з охорони iсторичнихмiст" ("Вашингтонська хартiя", 1987 р.); Документ з автентичностi (достовiрностi) - (Нара, 1994 р.), а також Конференцiї НАВІТАТ II (житло, природне середовище) та "Пам'ятної книги-21", яка була ратифiкована державами-учасницями в Стамбулi (Турцiя) у червнi 1996 року.


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



Сейчас читают про: