double arrow

Народження постмодернізму та його складові


Постмодернизм – направление в архитектуре и искусстве развитых капиталистических стран II половины 70-х начала 80-х г.г. XX в. Единого определения П. в нашей и зарубежной науке нет. Наиболее приемлемоле определение П., как направления, противопоставившего себя модернизму и претендующего на его замену, что отличает П. от существующего одновременно с ним неоавангарда или позднего модерна. Термин П. впервые использовал в 1975 г. Ч.Дженкс, подразумевая противопоставление модернізму “новой” арх.

Х-ки П. Выраженны по-разному. Они включают использование скульптурных форм, орнаментов, антропоморфизма и материалов, которые создают обман зрения.

Архитекторы П.: Корбюзье, Рикардо Боффил, Чарльз Виллар Мур, Роберт Вентури.

Итог. П. – это использование в соединении различных стилей прошлого. Уход от модернизма, П. стремится привести неопределенность и контраст в порядок и простоту современных стилей.

Постулаты П.:

- подражание историческим памятникам и образцам, ссылки на широко известные памятники архитектуры в общей композиции или деталях;

- повседневность реализма и античность осуществлялась путем известного упрощения применяемых классических форм;

- отход от образа потребителя как “усредненного” гражданина, который покорно безсловесно и благородно принимает научно изготовленную, дозированнную и гигиеническую архитектурную пищу.

82. Організація СІАМ під керівництвом Л.Корбюзьє.

СІАМ (Міжнародний конгрес архітектури) внесла великий внесок в теоретичну і практичну розробку принципів комплексної функціональної організації міст. В 1928 р перша декларація СІАМ так визначила програму функціонального зонування міста: «МБ – це організація функцій колективного життя, однаково прийнятна як до сільської місцевості, так і до міських агломерацій. Сутність МБ в його функціональній природі.»

СІАМ сформулював принцип функціонального зонування, як один з головних положень сучасного МБ.

1928 – рік створення

1 конгресмісто Ла Сарраз (Швейцарія)

2 конгрес – Франкфурт. Питання створення мінімального житла

3 конгрес – 1930, Бельгія, раціональне розподілення земель

4 конгрес – 1933, мав відбутися в Москві, але після відмови на кораблі Марсель-Афіни прийняли документ «Афінська хартія» (в основу був покладений принцип міського зонування що застосовується в наших генпланах)

5 конгрес – 1937, проблеми житла і відпочинку

6 конгрес – проходив в Англії, був підтвердженням цілей СІАМ

7 конгрес – 1949, м. Бергама в Італіі, практичне застосування Афінської хартії

8 конгрес – 1951, проходив в США

1958 – СІАМ припинив своє існування

Учасниками СІАМ були Ван де Вельде, Гропіус, та ін. на чолі з Корбюзьє.

83. Принцип забудови на вільних територіях.

В поняття "житлова забудова" поряд із житловими та громадськими будинками входять території вільні від забудови (відкриті простори). В загальній складності вони займають від 60 до 85% територій житлової забудови. Виступаючи особливою компонентою житлового середовища, вони відіграють важливу соціальну і функціональну роль у забудові – в них відбувається значна частина процесів життєдіяльності населення (пішохідні переходи, відпочинок, спорт, господарська діяльність, міжсусідські контакти). Ці території відіграють активну просторово формуючу функцію, виявляють вплив на облік міського середовища та мікроклімат житла.

Основні параметри відкритих просторів житлової забудови – їх розмір, внутрішня організація, пропорції та ін. – задаються самою системою загальної організації забудови. Склались певні загально прийняті прийоми архітектурно-планувальної організації відкритих просторів. Архітектурна організація і земельні відносини в житловій забудові взаємопов'язані і характеризуються суттєвими змінами. Зокрема, в останні роки відбувся відхід від практики комплексної забудови і суттєво зменшились обсяги нового багатоповерхового будівництва; розширився спектр замовників та організацій, що ведуть будівництво; швидкими темпами відбулась приватизація житла, формується ринок нерухомості та землі.

З переходом від квартальної до "вільної" забудови відбулась зміна принципів архітектурно-планувальної організації. Зокрема: ліквідація вулиць-коридорів шляхом створення розривів вздовж забудови магістральних вулиць; перетворення вулиць у транспортні канали, втрата композиційної єдності транспортної та пішохідної вулиць; зникнення традиційних дворів, замість яких будинок вільно розташовується серед озеленених територій; змінюється і ускладнюється номенклатура просторів у житловій забудові, де виділяються чотири основних типи простору – дворові, міждворові, вуличні, вздовж пішохідних комунікацій; структура простору стає відкритішою, зростає значення міждомових просторів; змінюється система торгово-побутового обслуговування населення на основі переходу до принципу її ступеневої побудови.

В сьогоднішніх умовах відбуваються значні зміни в структурі відкритих просторів житлової забудови міст. Найчастіше це призводить до покращення простору життєдіяльності мешканців, але інколи породжує проблеми обслуговування територій, ефективного їх використання.

У межах сельбищної території формуються основні структурні елементи:

а) житловий квартал (житловий комплекс) - первісний структурний елемент житлового середовища, обмежений магістральними або житловими вулицями, проїздами, природними межами тощо, площею

до 20-50 га з повним комплексом установ і підприємств обслуговування місцевого значення (збільшений квартал, мікрорайон) і до 20 га з неповним комплексом.

-житловий район - структурний елемент сельбищної території площею 80-400 га, у межах якого формуються житлові квартали, розміщуються установи і підприємства з радіусом обслуговування не

більше 1500 м, а також об'єкти міського значення. Межами житлового району є магістральні вулиці й дороги загальноміського значення, природні й штучні межі. Житлові райони (відокремлені) можуть

формуватися як самостійні структурні одиниці;

-сельбищний район (житловий масив) - структурний елемент сельбищної території площею понад 400 га, у межах якого формуються житлові райони. Межі його ті самі, що й для житлових районів. Ця

структурна одиниця характерна для значних і найзначніших міст і формується як цілісний структурний організм з розміщенням установ бслуговування районного і міського користування.

Житлові райони, що входять до складу сельбищної зони складові), повинні формуватися у взаємозв'язку з його плануванням і забудовою.


Сейчас читают про: