IV. Короткі теоретичні відомості

     Імовірність випадкової величини похибки полягає, наприклад, в появі величини “ А ” і може бути визначена так:

 

                                (1.1)

 

де N - число спостережень, - число сприятливих спостережень, тобто таких, при яких подія “ А ” відбулась. Р (А) - умовне позначення імовірності появи події, яка записана в дужках. - відносна частота появи події.

     З (1.1) слідує, що

.                                           (1.2)

 

Подія вважається практично достовірною, якщо Р (А) мало відрізняється від одиниці і практично неможливою, якщо Р (А) близьке до нуля. Поява одного будь-якого значення із n - можливих - імовірна подія, тобто:

 

.                                           (1.3)

 

Дискретна випадкова величина може бути описана з допомогою таблиці, яка містить всі можливі значення та їх імовірності.

     Випадкова величина неперервна, якщо її можливі значення неперервно займають певний інтервал, тобто мають нескінченну множину значень. Неперервна випадкова величина, певні значення якої будемо позначати Х, а можливі значення через  , описується за допомогою функції, яка дозволяє визначити імовірність того, що величина Х буде знаходитися в інтервалі від  до  , тобто . Ця імовірність пропорціональна ширині інтервалу , а коефіцієнт пропорційності в загальному випадку залежить від х, тобто

.                             (1.4)

З (1.4)

.                                           (1.5)

 

Функція  називається функцією розподілу густини імовірності.

     Очевидно,  повинна задовольняти умові

                       (1.6)

причому (1.6) має такий зміст, що і (1.3).

     Вигляд функції  залежить від характеру випадкової величини, і є законом, який повністю описує неперервну випадкову величину. Аналітичний вигляд функції (1.5) залежить від одного або декількох параметрів, які є числовими характеристиками випадкових величин.

     Основними характеристиками випадкових величин є:

1)  - математичне очікування (яке на практиці оцінюється середнім арифметичним значенням випадкової величини), навколо якого групуються всі можливі її значення;

2) - дисперсія, рівна середньому значенню квадрата різниці між окремим значенням випадкової величини та її математичним очікуванням .

     Дисперсія дає представлення про те, як в середньому, розміщені (розсіяні) окремі значення по відношенню до середнього. Корінь квадратний із дисперсії, тобто  , називається середнім квадратичним відхиленням або середньою квадратичною похибкою. Величини  і  вираховуються за формулами:

 

Із різних функцій розподілу особливо важливе значення має “нормальний” розподіл (розподіл Гауса), для якого

                              (1.7)

Графік цієї функції наведено на рис.1.1.

Площа заштрихована на графіку густини імовірності  чисельно рівна імовірності того, що випадкова величина Х знаходиться в інтервалі (а, в). Загальна площа під кривою згідно (1.3) і (1.6) рівна одиниці.

     Результат будь-якого виміру завжди є випадкова величина Х, яка описується якоюсь функцією розподілу. Якби функція розподілу була відома, то значення вимірюваної величини було б рівним , а дисперсія служила б мірою відтворення виміряного значення даним методом вимірювання.

     У реальних умовах функція розподілу, як правило, невідома. Спеціально поставлені досліди та практика великої кількості вимірювань показали, що при відсутності промахів результати прямих вимірювань описуються нормальним розподілом. Проте параметри функції розподілу залишаються невідомими і повинні визначатись із досліду. Практично число вимірів обмежене, тому, вираховуються не µ і s², а їх наближені значення за формулами

;                                               (1.8)

,                                    (1.9)

 

де n - число вимірів, х _і – результати вимірів, і = 1, 2,..., n.

Досліди і теорія показують, що при малих n в знаменнику формули (1.9) повинно бути саме n -1, а не n, так як в останньому випадку  буде заниженим.

     Вирахувані за (1.8) та (1.9) значення співпадають з  і  лише при  і служать лише оцінками останніх. Оскільки  і  обчислюються не на основі всієї множини можливих значень випадкової величини, а лише по окремих значеннях цієї множини, які випадковим чином вибрані із неї, то їх прийнято називати “вибіркове середнє” і “вибіркова дисперсія”. Вибіркове середнє , як оцінка вимірюваної величини, теж є випадкова величина з середнім квадратичним відхиленням

.                                 (1.10)

Питання про те, наскільки  відрізняється від істинного значення вимірюваної величини m, зводиться до обчислення

 

тобто до обчислення імовірності того, що дійсне значення  лежить в інтервалі . Цю імовірність позначають буквою  і називають коефіцієнтом надійності, або просто надійністю.

Для найбільш поширених функцій розподілу складені таблиці: для нормального розподілу значення функції Ф(t) при різних t; для розподілу Стьюдента, який використовується при малому числі вимірів . (Додаток, таблиця №1).

 

 

V. МЕТОДИКА ЕКСПЕРИМЕНТУ

Для визначення нормального розподілу використовується генератор сину­соїдальних коливань електричного струму звукових частот. До генератора під’єднується частотомір-хронометр, який дозволяє відрахувати число імпульсів, що поступають на його вхід.

На передній панелі частотоміра є кнопки з написами “СБРОС”, “ПУСК”, “СТОП”. Вмикається частотомір в такому порядку.

1. Після ввімкнення приладу в електричну мережу (вмикається лаборантом) необхідно, не змінюючи положень ручок і кнопок перемикачів, які є на передній па­нелі приладу, натиснути кнопку “СБРOС”, при цьому покази індикаторів вста­новлюються на нуль. Прилад готовий до роботи.

2. Якщо натиснути кнопку “ПУСК”, прилад буде відраховувати кількість імпульсів, які поступають на його вхід від генератора. Зупиняється прилад шляхом натискування на кнопку “СТОП”. При цьому на цифровому табло висвічується число підрахованих імпульсів. Натискуванням на кнопку “СБРОС” з цифрового табло “стирається” результат виміру і покази індикаторів встановлюються на нуль, після цього прилад готовий до наступного підрахунку.