2018-03-09
134
1. Згідно з частиною другою статті 10 проекту Командувач об’єднаних сил з урахуванням безпекової обстановки має право обмежувати в’їзд осіб на тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей та виїзд осіб із таких територій. Однак, законопроект не містить чітко визначених випадків і у який спосіб це право має реалізовуватися.
До того ж це положення також не узгоджується з частиною третьою цієї ж статті проекту, якою передбачено, що порядок в’їзду осіб на тимчасово окуповані території у Донецькій і Луганській областях і виїзду осіб із таких територій визначається Кабінетом Міністрів України.
Також із частиною третьою статті 10 проекту не узгоджується і частина четверта статті 10 проекту, в якій зазначено, що перебування в районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях осіб, не залучених до проведення таких заходів, допускається з дозволу Командувача об’єднаних сил.
Відтак зазначені положення законопроекту слід узгодити між собою.
2. Частиною шостою статті 10 проекту передбачено, що з метою забезпечення життєво важливих інтересів суспільства і держави під час відсічі збройної агресії у зонах безпеки, прилеглих до району бойових дій, військовослужбовці, працівники правоохоронних органів та особи, залучені до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, відповідно до Конституції та законодавства України мають визначені у цій статті права. Зокрема, застосовувати зброю і спеціальні засоби, здійснювати особистий огляд громадян, огляд речей, що при них знаходяться, транспортних засобів та речей, які ними перевозяться, входити (проникати) в житлові та інші приміщення, на земельні ділянки тощо. Тим самим вони наділяються владними повноваженнями, однак формально на них може не поширюватися дія статей 17 та 19 Конституції України. На нашу думку, наділення таких осіб владними повноваженнями має супроводжуватися і відповідним ступенем їх відповідальності та підконтрольності – в обсязі, передбаченому статтею 17 та 19 Конституції України.
Крім того, в абзаці першому частини шостої статті 10 проекту передбачено, що не лише військовослужбовці та працівники правоохоронних органів наділяються переліченими правами, а й особи, залучені до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганські областях. Так, зокрема згідно з пунктом 1 частини шостої статті 10 проекту зазначені особи мають право застосовувати у разі крайньої необхідності зброю і спеціальні засоби до осіб, які вчинили або вчиняють правопорушення чи інші дії, що перешкоджають виконанню їх законних вимог. Вважаємо, що надавати можливість носити і застосовувати зброю особам, які не є військовослужбовцями чи працівниками відповідних правоохоронних органів (які за видом своєї діяльності мають право і відповідно навчені застосовувати зброю і спеціальні засоби), і не мають відповідних навиків у поводженні і застосуванні зброї (до того ж законами України не встановлено для таких осіб ні порядку застосування зброї, ні відповідальності за порушення такого порядку) є неприпустимим, навіть, якщо вони залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони тощо.
Пунктом 2 частини шостої статті 10 проекту також передбачено, що перелічені у ній особи мають право затримувати і доставляти до органів Національної поліції України осіб, які вчинили або вчиняють правопорушення чи інші дії, що перешкоджають виконанню законних вимог осіб, залучених до виконання заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, або дії, пов'язані з несанкціонованою спробою проникнення в район здійснення зазначених заходів.
Юридично некоректним видається використане формулювання «дії, пов'язані з несанкціонованою спробою проникнення в район здійснення зазначених заходів». Із тексту норми незрозуміло, хто має давати таку санкцію і чи санкцію взагалі та у якому порядку.
Таким чином зазначене свідчить про юридичну невизначеність цієї норми, а отже зазначені положення проекту мають бути відповідно уточнені.
Передбачене у пункті 6 частини шостої статті 10 проекту право «залучених» осіб «входити (проникати) в житлові та інші приміщення, на земельні ділянки, що належать громадянам, для виконання заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на територію та в приміщення підприємств, установ і організацій, перевіряти транспортні засоби», на нашу думку, потребує приведення у відповідність із статтею 30 Конституції України, якою передбачено недоторканність житла, проникнення до нього чи іншого володіння, проведення в них обшуку чи огляду за рішенням суду. І лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення чи обшуку, чи огляду.
Передбачене у пункті 7 частини шостої статті 10 проекту право «залучених» осіб використовувати із службовою метою засоби зв’язку і транспортні засоби, у тому числі спеціальні, що належать, зокрема підприємствам, установам та організаціям, не враховує вимог статті 41 Конституції України, зокрема частини п’ятої, відповідно до якої примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Таким чином, зазначені положення мають бути виключені або доопрацьовані з урахуванням вимог статті 41 Конституції України.
