До статті 8 законопроекту

1. Згідно з частиною першою статті 8 проекту для «забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях:

1) Генеральним штабом Збройних Сил України за погодженням з відповідними керівниками залучаються та використовуються сили і засоби (особовий склад та спеціалісти окремих підрозділів, військових частин, зброя, бойова техніка, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв’язку та телекомунікацій, інші матеріально-технічні засоби) Збройних Сил України, інших військових формувань (Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної спеціальної служби транспорту), правоохоронних органів спеціального призначення, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, військової прокуратури, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту;

2) у зонах безпеки, прилеглих до району бойових дій, з метою здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях діє особливий порядок, що передбачає надання органам сектору безпеки і оборони, іншим державним органам України спеціальних повноважень, необхідних для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації. Межі зон безпеки, прилеглих до району бойових дій, визначаються начальником Генерального штабу Збройних Сил України за поданням Командувача об’єднаних сил».

При цьому, однак, не враховано те, що, зокрема:

1) згідно з частинами другою і третьою статті 17 Конституції України Збройні Сили України, інші військові формування та правоохоронні органи створюються і використовуються для здійснення нетотожних задач. Так, на Збройні Сили України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Тоді як забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи;

2) пункт 2 частини першої цієї статті не відповідає вимогам статті 8, частини другої статті 19 Конституції України, оскільки не містить вичерпного переліку та обсягу повноважень органів державної влади та їх посадових осіб, а також способу їх здійснення. До того ж, незрозуміло, який саме орган чи посадова особа буде наділяти такими «спеціальними» повноваженнями, та хто і в якому порядку буде контролювати їх здійснення.

Звертаємо також увагу, що у запропонованому пункті 2 частини першої цієї статті проекту чітко не зазначено, що згадані військові формування можуть використовуватися лише у межах району здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та лише у період здійснення таких заходів.А з тексту пункту 2 цієї ж частини, по-перше, не вбачається, який зміст вкладається у терміни «район бойових дій» та «зона безпеки, прилегла до району бойових дій». По-друге, з його тексту не випливає, що межірайону здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях не вийдуть за межі окупованих територій, «районів бойових дій та прилеглих до них зон безпеки», оскільки в проекті відсутні положення, які дали б змогу зрозуміти взаємозв’язок між цими термінами. У тексті змін йдеться лише про мету, яку законодавець хоче досягти з набранням чинності зазначеної статті в такій редакції - «для забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях».

За такої ситуації, з урахуванням частини четвертої статті 6, частини четвертої статті 8 проекту та змін до статті 7 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», згідно з якими повноваження органів державної влади та їх посадових осіб можуть визначатися підзаконними актами, можна дійти висновку, що:

1) положення цієї частини можуть бути застосовані у мирний час не лише у межах окупованих територій;

2) подальше нормативне регулювання зазначених суспільних відносин може здійснюватися підзаконними актами.

Зазначене, на нашу думку, не враховує принципу верховенства права, визначеного статтею 8 Конституції України, не відповідає конституційній природі військових формувань та правоохоронних органів (стаття 17 Конституції України), та створює, на нашу думку, потенційну загрозу для обмеження конституційних прав громадян всупереч статті 64 та пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України Конституції України.

Те ж саме стосується частини шостої статті 10 проекту.

З урахуванням викладеного зазначені положення законопроекту мають бути доопрацьовані.

2. У частині другій статті 8 проекту передбачено здійснення Кабінетом Міністрів України забезпечення необхідними засобами і ресурсами Збройних Сил України, інших військових формувань (Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної спеціальної служби транспорту), правоохоронних органів спеціального призначення, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, військової прокуратури, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Однак зі змісту наведеної норми незрозуміло, про забезпечення якими саме ресурсами йдеться. Так, наприклад, забезпечення вищезазначених суб'єктів фінансовими ресурсами має відбуватися у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.

Тому зазначене положення проекту з огляду на конституційний принцип верховенства права та визначення України як правової держави (статті 1 та 8 Конституції України) потребує відповідного уточнення.

Крім того, частина друга та пункт 2 частини першої статті 8 проекту мають бути узгоджені між собою в частині віднесення зазначених в них органів з урахуванням їх правового статусу, визначеного в базових законах, до військових формувань чи до правоохоронних органів спеціального призначення. Так, зокрема, відповідно до статті 1 Закону України «Про Службу безпеки України» Служба безпеки України – державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України; згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про Національну гвардію України» - Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями; відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» Управління державної охорони України є державним правоохоронним органом спеціального призначення; згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Державну прикордонну службу України» - Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення тощо.

3. Так само не відповідає вимогам юридичної визначеності редакція частини третьої статті 8 проекту, згідно з якою «початок та завершення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях визначаються окремими рішеннями Президента України». В частині ж прийняття Президентом України окремих рішень, вона не враховує припису пункту 31 статті 106 Конституції України, згідно з яким повноваження Президента України можуть визначатися лише Конституцією України.

Оскільки заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях передбачають використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, то й початок здійснення таких заходів мав би відбуватися з дотриманням конституційних процедур. Інакше кажучи, зазначене в частині третій статті 8 проекту положення не враховує вимог пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України та пункту 19 частини першої статті 106 Конституції України, згідно з якими Президент України вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Натомість з урахуванням пункту 17 статті 106 Конституції України (Президент України є Верховним головнокомандувачем Збройних Сил України) та статті 6 Закону України «Про оборону України» (повноваження Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України визначаються законами; як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Президент України видає накази і директиви з питань оборони), на нашу думку, у проекті слід розмежувати повноваження Президента України та Верховного головнокомадувача:

1) здійснення повноважень Президента України, передбачених пунктом 19 частини першої статті 106 Конституції України, повинно відбуватися з дотриманням вищезазначених конституційних приписів;

2) повноваження Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України можуть визначатися законом.

Те ж саме стосується частини другої статті 1 та частини третьої статті 9 та пункту 8 статті 11 проекту.

Таким чином, зазначені положення законопроекту слід узгодити з пунктом 17 або з пунктом 31 частини першої статті 106 Конституції України.