Наполеон Бонапарт і журналістика

Революційний генерал Бонапарт, улюблений полководець Директорії, практично без спротиву захопив владу 18 брюмера 1799 р., оголосивши себе першим консулом Франції. Поспіхом складена “Конституція VІІІ року” (1799) заснувала консулат, питання про пресу взагалі обійшла мовчанкою. “Консульський указ про газети”, що вийшов 17 січня 1800 р., призвів до закриття 60 з 73 газет, які видавалися в Парижі, а на міністра поліції було покладено обов’язок стежити, щоб на території Парижа та Сенського департаменту не з’явилося жодної нової газети, а “редактори газети були непідкупної моральності й патріотизму”.

У Бонапарта на початку його правління не було бажання відновити цензуру, але він прагнув поставити під свій контроль усі друковані видання. Чудово розуміючи силу преси, він якось сказав, що “чотири ворожо налаштовані газети небезпечніші за сто тисяч штиків”, і ця його позиція багато в чому пояснює дальший розвиток ситуації з періодикою у Франції.

Переможні війни Бонапарта в Швейцарії та Італії привели його до ідеї оголосити себе пржиттєвим консулом, а в 1804 р. сенат проголосив його імператором французів під ім’ям Наполеона. У Конституцію імперії, прийняту 18 травня 1804 р., були включені чотири статті, покликані гарантувати свободу преси, які насправді практично анулювали цю свободу.

Політична опозиція владі першого консула несподівано була виявлена в сенаті та академії наук, у середовищі людей, котрих називали “ідеологами”. Майже всіх ідеологів (на чолі з Дестютом де Трасі) можна було назвати молодшим поколінням “енциклопедистів”, які зберігали республіканські ідеали. “Ідеологи” знайшли себе в періодичній літературі, створивши зусиллями П’єра Луї Женгене свій друкований орган – журнал “Decade philosophique, litteraire et politique” (“Філософські, літературні та політичні декади”, 1794 – 1807). Цей журнал захищав ліберальні ідеї в епоху Імперії, залишаючись органом духовної опозиції, коли пряме політичне протистояння було практично неможливе. Наполеон вкрай негативно сприйняв діяльність “ідеологів”, і в 1807 р. за височайшим повелінням цей журнал було з’єднано із “Journal de L’Empire” (“Журнал Імперії”).

Найбільш помітним явищем періоду Імперії слід назвати газету Луї Франсуа Бертена, яка залишила яскравий слід в історії французької журналістики ХІХ ст. Бертен у період Революції співробітничав у таких періодичних виданнях, як “Journal Francais” (“Журнал Франції”), “Eclair” (“Блискавка”). Його політичним ідеалом була конституційна монархія, у своїх статтях Бертен активно підтримував роялістський рух часів Директорії. У 1797 р. газета “Eclair” була заборонена, а сам Бертен був змушений переховуватись, щоб уникнути арешту.

У 1800 р. він разом з братом П’єром Луї Бертеном, котрий також був залучений до журналістської і політичної діяльності, придбав “Journal des Debates politiques et litteraires” (“Журнал дебатів політичних і літературних”), газету, засновану в Парижі ще в 1789 р. “Journal des Debates” була позбавлена можливості відкрито критикувати дії уряду, але ніколи не схилялася до оспівування існуючого режиму, чим придбала незвичайний авторитет. За свою незалежність і ледь приховані роялістські натяки Бертен потрапив на 9 місяців до в’язниці, а потім був висланий до Італії, де подружився з іншим вигнанцем – Франсуа Рене де Шатобріаном.

У 1804 р. Бертен отримав дозвіл вернутися до Франції, але його газета була перейменована на “Journal de L’Empire”, і до неї було приставлено спеціального цензора (спочатку ним був Ф’єве), якому видавці повинні були виплачуати величезний гонорар (24 тис. франків щороку).

Газета Бертена цікава не лише своїм протистоянням режимові Наполеона, але й запровадженням нових журналістських форм і жанрів, які в подальшому увійшли в практику усієї європейської журналістики. Йдеться про фейлетон. Самого слова “фейлетон” ще не було у французькій мові ХVІІІ ст., воно з’явилося лише в 1800 р., коли Бертену спала на думку ідея випускати додаткові полоси до своєї газети “Journal des Debates” (feuilleton – листок, листівка).

Наполеонівська політика по відношенню до преси позначилася і на німецькій журналістиці. Дія французького декрету про пресу 1810 р. не лише поширювалась на окуповані території Рейнського союзу, а й впливала на сусідні держави. Так, уряд Пруссії заборонив щоденну газету Генріха фон Клейста “Berliner Abendblatter” (“Берлінські вечірні листки”) за політичні коментарі. У самій же Німеччині усім газетам було наказано передруковувати політичні новини тільки з офіційної французької газети “Monituer”. В Італії, яка також знаходилася під французькою окупацією, могли діяти лише проурядові видання, типу “Monitore di Roma” (“Римський наставник”), скопійовані з французьких зразків.