Журналістська та редакторська діяльність Г. Дж. Реймонда

Колишній помічник Хораса Грілі Генрі Дж. Реймонд заснував “The New York Times” (“Нью-йоркські часи”), яка швидко завоювала репутацію надійного та достовірного видання загальнонаціонального масштабу.

Є цікаві дані про те, як протягом 15 років змінився стартовий капітал, необхідний для заснування нового видання. Якщо Джеймс Беннет під час заснування “The New York Herald” у 1835 р. мав суму в 500 доларів, а в 1841 р. Хорасу Грілі для “The New York Tribune” потрібно було 3 тис. доларів, то в 1851 р. Генрі Реймонд і два його компаньйони повинні були починати з 70 тис. доларів.

Більшість великих газет уже мала можливість утримувати штат власних столичних кореспондентів, щоб допомагати своєму читачеві розбиратися в хитросплетіннях боротьби в “коридорах влади” в обстановці, яка все більш політизувалась у країні. У хід політичної боротьби поряд із Хорасом Грілі, Джеймсом Гордоном Беннетом і Генрі Дж. Реймондом (котрий став постійним опонентом Грілі) почали втручатися редактори регіональних видань, які набирали силу, – Семюел Баулз з “The Springfield Republican” (“Спрінгфілдський республіканець”), Джозеф Мейділл з “Chicago Tribune”, Мюрат Хелстед з “Cincinatti Commercial” (“Торговельний Цінцінатті”).

51. Журналістська та редакторська діяльність Ч.А. Дани.

52. Журналістська та редакторська діяльність Дж. Пулітцера.

Пулітцер народився 10 квітня 1847 р. у угорському містечку Мако в родині багатого єврея-зерноторгівця і німкені-католички. Незабаром родина переїхала в Будапешт, де майбутній журналіст одержав знання в приватній школі.

У юності Пулітцер мріяв про військову кар'єру, але по стані здоров'я не був зарахований в австрійську армію. Потім йому удалося завербуватися в армію США, але під час плавання в Америку він передумав і після прибуття дезертирував. Йому все-таки довелося повоювати — він застав у США закінчення громадянської війни.

Якийсь час Джозеф займався вивченням нової для нього англійської мови, паралельно працюючи в німецькомовній газеті, що видавалася в Сент-Луїсі. У 1878 році Пулітцер купує газету St. Louis Post-Dispatch і активно працює над перетворенням її бізнес-моделі. У 1883 році він купує ще одну газету — The New York World.

У 1885 році Пулітцер був обраний у Палату представників.

Помер Пулітцер 29 жовтня 1911 р. на борту власної яхти в гавані Чарльстон (шт. Південна Кароліна). За кілька років до цього він склав заповіт, по якому залишав $2 млн Колумбійському університету. Три чверті цих коштів пішли на створення Вищої школи журналістики, а на суму, що залишилася, була заснована премія для американських журналістів, що вручають з 1917 року.

53. Журналістська та редакторська діяльність А. Окса.

Політичні та ділові кола США потребували поінформованого, впливового органу преси на зразок англійської “The Times”, який висвітлював би не лише питання еконогміки та фінансів, а й озброював би елітного читача досить повною та об’єктивною інформацією про стан справ у сфері внутрішньої та зовнішньої політики, громадського та культурного життя – інформацією, необхідною для орієнтації в обстановці, що безперервно змінювалась, і для прийняття обгрунтованих управлінських рішень. Честолюбний провінційний видавець А. Окс, котрий зрозумів цю потребу, у 1896 р. купив газету “The New York Times” (“Нью-йркські часи”), щоб перетворити її на незалежне від уряду джерело солідної, систематичної інформації про стан справ у країні та на міжнародній арені.

У програмній заяві, опублікованій у “The New York Times”, Окс заявив, що газета пропонувати усі гідні опублікування новини та виклада їх у безпристрасній манері, “незважаючи на партії, секти чи інтереси яких-небудь груп…” Одним з фундаментальних принципів видання було проголошення чіткого розподілу новин та їхнього коментування.

Газета повинна була перетворитись на своєрідну енциклопедію новин, яка повідомляла б про всі значимі (з точки зору редакції) події, які озброювали солідного читача об’єктивними фактами та документами. Окс націлював співробітників редакції на збирання такої інформації, яка ігнорувалася іншими виданнями, але була здатна привернути до газети увагу представників ділових кіл, державної адміністрації, верхівки інтелігенції. Прагнення випускати “енциклопедію новин” зумовило появу об’ємної, дуже змістовної газети, що не побоювалась відштовхнути від себе аудиторію великим масивом цифр, документів, статистичних даних. У величезній масі відомостей, вміщених у багатосторінковому номері “The New York Times”, був здатний зорієнтуватися освічений, добре підготовлений читач – представник еліти.

Газета завоювала репутацію добре поінформованого, респектабельного органу інформації, посвяченого у хитросплетіння політичних та економічних проблем. До думок та оцінок, що висловлювались у редакційних статтях та інших публікаціях “The New York Times”, були змушені прислуховуватись американські та зарубіжні політики, представники ділових кіл. Оцінюючи громадсько-політичну роль цієї газети, американський дослідник Н. Холмскі назвав її нью-йоркською “Правдой”.

Третій блок

(за текстами, які можна скопіювати в к.130)

 

1. “Ареопагітика” Д. Мільтона.

2. “Вопросы” Д. Фонвізіна.

3. “Похвальная речь…” І. Крилова.

4. “Рассуждение об обязанностях журналистов…” М. Ломоносова.

5. “Рецепт для г. Безрассуда” М. Новікова.

6. “Беседа о том, что есть сын Отечества” О. Радищева.

7. “Любопытный разговор” М. Муравйова.

8. “О записках Видока” О. Пушкіна.

9. “Лист Його превосходительству міністрові внутрішніх справ” В. Гюго.

10. “Лист робітникові поету” В. Гюго.

11. “Садіння дерева свободи на Вогезькій площі” В. Гюго.

12. “За свободу преси та проти арешту письменників” В. Гюго.

13. “Стан облоги” В. Гюго.

14. “Свобода преси” В. Гюго.

15. “Третьорядному королю” В. Гюго.

16. “Клерикальним журналістам” В. Гюго.

17. “Декларація республіканських вигнанців…”.

18. “Наполеон Малий” В. Гюго.

19. “Лист Полю Мерісу” В. Гюго.

20. “Негри й Джон Браун” В. Гюго.

21. “Промова на бенкеті у зв’язку з виходом у світ “Знедолених” В. Гюго.

22. “До російської армії” В. Гюго.

23. “Редакторам-засновникам газети “Раппель” В. Гюго.

24. “Відозва до французів” В. Гюго.

25. “Редакторам газети “Раппель” В. Гюго.

26. “Редакторам газети “Ренесанс” В. Гюго.

27. “Соціальні проблеми” та “Промова на похованні Жорж Санд” В. Гюго.

28. “Історія одного злочину” В. Гюго.

29. “Ліонські робітники” В. Гюго.

30. “Століття від дня смерті Вольтера” В. Гюго.

31. “Промови на міжнародному літературному конгресі” В. Гюго.

32. “Вбивство Юлія Цезаря (У невадський спосіб)” М. Твена.

33. “Чорношкірий слуга генерала Вашінгтона” М. Твена.

34. “Інтерв’ю з дикуном” М. Твена.

35. “Журналістика в Теннессі” М. Твена.

36. “Скам’яніла людина” М. Твена.

37. “Як я редагував сільськогосподарську газету” М. Твена.

38. “Як мене обирали на губернатора” М. Твена.

39. “Мултанское жертвоприношение” В. Короленка.

40. “Старый палач (Сахалинский тип)” В. Дорошевича.

41. “Як робиться газета” К. Чапека.

42. “Хвала газетам” К. Чапека.

43. “Експеримент професора Роусса” К. Чапека.

44. “Питання війни та миру. Європа стоїть перед вибором” В. Черчілля.

45. “М’язи миру” В. Черчілля.

46. “Чи вбиває літера?” Е. Кіша.

47. “Театр тіней” Е. Кіша.

48. “Співробітництво з Чарлі Чапліним” Е. Кіша.

49. “Сутність репортера” Е. Кіша.

50. “Місто і морські розбійники” Е. Кіша.

51. “Дебют на пожежі” Е. Кіша.

52. “Як я був першим” А. Аграновського.

53. “Кандидат у студенти” А. Аграновського.