Професійна комунікація

 

ТЕМА 7. Спілкування як інструмент професійної діяльності

 

План практичного заняття № 1

1. Публічний виступ як засіб комунікації. Види публічного мовлення.

2. Етапи підготовки виступу.

3. Правила висунення тези. Мистецтво аргументації.

4. Вимоги до виголошення публічного виступу.

План практичного заняття № 2

1. Презентація як різновид публічного мовлення, її типи.

2. Мовленнєві, стилістичні та комунікативні принципи презентації.

3. Особливості сприймання публічного виступу.

План практичного заняття № 3

1. Невербальні засоби спілкування:

1.1. Кінесика;

1.2. Візуальний контакт;

1.3. Проксеміка.

2. Використання паралінгвістичних засобів у діловому спілкуванні.

 

Основні поняття: спілкування, комунікація, функції спілкування, види та форми спілкування, невербальні засоби спілкування, публічний виступ, мистецтво аргументації.

Спілкування між людьми реалізується в усній та писемній формах. Усне спілкування – це форма реалізації мови за допомогою звуків, тобто процес говоріння. Усне спілкування від писемного відрізняється тим, що воно є первинним, монологічним, спонтанним (непідготовленим), безпосереднім (наявність співрозмовника), обмеженим в часі, живим (без попереднього мовного оформлення), емоційним, експресивним, йому притаманна наявність невербальних засобів (міміка, жести, інтонація).

    Спілкування є засобом взаємодії людей, в т.ч. й у професійній сфері. Воно має на меті встановлення контакту, обмін інформацією, думками, почуттями, оцінками, узагальненнями, тобто певними результатами психічної діяльності. Таким чином, спілкування – це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми. Без спілкування сьогодні неможливе існування людського суспільства. Спілкування лежить в основі такої галузі знань, як маркетинг, і є його головним методом. Уміння ефективно спілкуватись передбачає знання правил спілкування, тобто певних рекомендацій, які склалися в суспільстві й відображають національні традиції. Спілкування не слід ототожнювати з комунікацією, яка є цілеспрямованим процесом обміну, збереження та передачі інформації від одного покоління до іншого та засобом збереження культури. Комунікація є ширшим поняттям, ніж спілкування.

  Закони комунікації реалізуються в процесі спілкування незалежно від того, хто говорить, про що говорить, з якою метою, в якій ситуації. Виокремлюють такі закони комунікації: закон дзеркального розвитку спілкування, закон залежності результату спілкування, закон прогресуючого нетерпіння слухачів, закон падіння інтелекту аудиторії, закон ритму спілкування, закон комунікативної простоти, закон комунікативних зауважень тощо.

    Спілкування як вид соціальної взаємодії виконує цілу низку функцій, які є   дуже різноманітними. Існують різні підходи до їх класифікації. Так, наприклад, Ф.С. Бацевич виокремлює такі функції спілкування: контактну, інформаційну, спонукальну, координаційну, пізнавальну, емотивну ( обмін емоціями ), регулятивну. За іншою класифікацією, функції поділяються на три класи: інформаційно-комунікативний, регулятивно-комунікативний, афективно-комунікативний.

    Як бачимо, спілкування є поліфункціональним процесом, тому існує багато підходів до класифікації його форм та видів. Так, наприклад,  розрізняють види спілкування: за участю мовних чи інших засобів(вербальне і невербальне); темою(політичне, наукове, побутове, релігійне тощо); за кількісними характеристиками (самоспілкування, міжособистісне, масові комунікації); характером (безпосереднє, опосередковане, діалогічне, монологічне тощо).

За різними ознаками класифікують також форми спілкування. Якщо брати за основу професійний аспект, то можна виокремити такі форми спілкування як бесіда (індивідуальна та групова), телефонна розмова, нарада, конференція, збори, дискусія, публічний виступ, презентація.

Публічний виступ як різновид усного мовлення має такі форми реалізації: доповідь, лекція, промова, виступ, повідомлення.

Публічний виступ передбачає попередню підготовку до нього. Відбувається це в такій послідовності: визначення теми та проблеми, добір теоретичного та практичного матеріалу(аргументів), його опрацювання; визначення ключових слів, які є каркасом публічного виступу; складання плану виступу; запис тексту.

Основними змістовими характеристиками гарного виступу є його об’єктивність, чіткість, образність, цілеспрямованість, підвищення напруги, що забезпечує увагу слухачів; повтор, несподіваність, змістова насиченість, стислість та гумор.

Будь-який виступ складається з трьох основних частин: вступу, головної частини та висновків.

Доповідь – це виклад інформації з висновками та пропозиціями. Доповіді бувають наукові (узагальнюють наукову інформацію), ділові (ставлять назрілі в певній галузі проблеми, подають шляхи розв’язання), політичні (доносять та роз’яснюють суспільству питання внутрішньої та зовнішньої політики). Лекція – публічний виступ з метою пропаганди певних знань. Промова – публічний виступ, присвячений злободенній, важливій для суспільства темі. Промови бувають політичні, ділові, ювілейні тощо. Виступ – це публічне виголошення промови з одного чи декількох питань. Повідомлення – невеликий публічний виступ з певної теми.

Щоб публічний виступ був переконливим, необхідно вміло добирати аргументи, факти для підтвердження висловлених думок.

Під аргументацією розуміють уміння добирати докази для підтвердження, обґрунтування, доведення якоїсь думки, тези, гіпотези тощо. Теза – це судження, яке потребує доведення або спростування. Доведення тези полягає в обґрунтуванні її істинності. Спростування спрямовується на заперечення висунутої тези через відкидання фактів, тобто доведення її хибності.

Для досягнення комунікативної мети використовують мовленнєву стратегію (комплекс мовленнєвих дій, спрямованих на досягнення мети) й тактику (конкретні мовленнєві дії під час спілкування, спрямовані на реалізацію стратегії й досягнення мети). Основні тактики аргументаційної стратегії:

тактика контрастивного аналізу, тактика вказівки на перспективу, тактика обґрунтованих оцінок.

    Слово «презентація»(від лат. praesentatio – представлення) широко використовується сучасною українською мовою. Освоєння випуску нового виду товару, відкриття фірми, банку, дочірньої компанії чи філії сьогодні не відбувається без презентації. Це оригінальний жанр(подія), покликаний показати імідж підприємства, перспективи його розвитку. Текстова презентація у вигляді рекламних листівок, листів, буклетів, надсилається в різні установи тощо. Усна презентація  – це прийом, який передбачає виступи організаторів, а також неофіційну частину, під час якої учасники вільно спілкуються. Інколи презентації проводяться у формі прес-конференцій, на які запрошуються журналісти, артисти тощо. На презентації готують промови, які не читають, а виголошують усно. Презентаційні промови є різновидом публічного виступу. Як будь-який публічний виступ, презентація передбачає дотримання певних принципів: лаконічності, послідовності, цілеспрямованості, підсилення (мовленнєвий вплив повиненпосилюватись під кінець виступу), результативності.

На думку С. Шевчук, презентація є особливою формою спілкування з аудиторією, мета якої полягає в тому, щоб переконати або спонукати її до певних дій. Презентації бувають таких видів: презентація за сценарієм (презентація з використанням слайдів,  показом  графічного матеріалу, анімації. Коментує матеріал ведучий); інтерактивна( пошук інформації здійснюється за допомогою комп′ютера, обсяг інформаційного матеріалу визначає сам розробник); автоматична (це відеоплівка, компакт-диск із записаною інформацією, яка надсилається потенційним споживачам); навчальна (використовується викладачами та студентами з метою візуального супроводу під час  викладу теоретичного та практичного матеріалу).

Крім вербальних засобів, під час спілкування велике значення мають також невербальні засоби комунікації. Вони вживаються з метою підсилення смислової виразності мовлення, впливу на слухачів. До невербальних (несловесних) засобів спілкування належать міміка, жести, інтонація, погляд, поза, дистанція тощо. Невербальними засобами передається від 40 до 80% інформації. Невербальна інформація не завжди збігається зі словесною. Мова дана людині, щоб приховувати думки, тому, як правило, невербальній інформації довіряють більше, ніж словесній.