Інфекційні хвороби риб та їх збудники

ПЕРЕДМОВА

 

Конспект лекцій складений відповідно до програми курсу «Хвороби об’єктів марикультури», що входить до складу дисциплін з підготовки бакалаврів і фахівців напряму «Водні біоресурси і аквакультура» – фаховий шифр 6.090201.

Головна навчальна задача – це надання інформації про основні інфекції, інвазії, незаразні хвороби та паразитів морських i океанічних риб у природних та штучних умовах, про патогенність збудників хвороб, їхнє поширення.

Дисципліна «Хвороби об’єктів марикультури» базується на знаннях анатомії, гістології, іхтіопатології та фізіології риб.

В результаті вивчення дисципліни «Хвороби об’єктів марикультури» студенти повинні знати: рекомендації щодо можливого використання уражених риб i боротьби з їх окремими видами захворювань.

На основі отриманих теоретичних знань студенти повинні вміти: користуватись методами паразитологiчного дослідження риб, володіти методиками відбору проб i визначення життєздатності патогенних для людини гельмiнтiв.

При підготовці цього конспекту лекцій були використані літературні джерела довідкового характеру, посібники і підручники вітчизняних та іноземних авторів.

 

 

ВСТУП

Морська і океанічна риба здавна є важливим джерелом задоволення потреб населення в білковій їжі та інших поживних елементах водного походження, відсутніх у продуктах тваринництва. Фізіологічно необхідна річна норма споживання морепродуктів на одну людину перевищує 20 кг. У зв'язку з цим усі розвинені країни світу активно освоюють біоресурси як внутрішніх, так і зовнішніх морів Світового океану. Однак в останні роки спостерігається  падіння світових, і в першу чергу – морських уловів, збільшення яких у найближчому майбутньому чекати не доведеться, змусило уряди багатьох країн звернути увагу на товарне вирощування риб. Ця галузь господарської діяльності людини, що йде корінням у глибину століть, в теперішній час набула характер широкомасштабної індустрії.

Окремі види морських і океанічних риб можуть бути вражені тим чи іншим захворюванням, або ж вражені такими паразитами, які обмежують їх промисел і харчове використання, а також можуть мати негативний вплив на економічну ефективність господарства. І хоча практично немає риб, які не мали б жодних паразитів, все ж переважна більшість останніх абсолютно нешкідливі для людини і тварин. Велика кількість паразитів, до того ж, має настільки малі розміри і зустрічаються в таких незначних кількостях, що в ніякому разі не можуть знизити товарну цінність рибної сировини або ж негативно вплинути на процес вирощування риб. Разом з тим, відомі приклади того, як ті, чи інші паразити перешкоджають використовувати риб для харчування людей, змушуючи спрямовувати цінних риб на годівлю тварин та на технічні цілі.

І, нарешті, є паразити, потенційно небезпечні для здоров'я людини та сільськогосподарських тварин. Відомі випадки зараження людей окремими видами нематод, трематод, шкрябнів і цестод в результаті використання в їжу блюд, виготовлених з риби, яка містить личинок перелічених груп гельмінтів. У ряді випадків подібне зараження людини закінчувалося смертю.

Своєчасний паразитологічний контроль, правильне визначення виявлених у риб патогенів і викликаних ними ускладнень, дозволяють не тільки уникнути не обгрунтованих побоювань з приводу якості риби, а й звернути увагу на зараження, яке може стати причиною вибракування рибної сировини або виготовленої з неї продукції. Важливе значення надається організації паразитологічного контролю при товарному вирощуванні риб, оскільки без вмілого орієнтування в області паразитології та патології вирощуваних об'єктів неможливо ні запобігти спалаху тієї чи іншої хвороби, а ні боротися з її проявом.

Найбільш відповідальним етапом в проведенні паразитологічного аналізу риби є її обстеження на березі в лабораторних умовах. У зв'язку з цим вкрай важливо, щоб подібний аналіз і надання акту експертизи з висновками про паразитологічний стан риби та рибної сировини проводився фахівцями відповідної кваліфікації – іхтіопаразитологами, а в разі їх відсутності – представниками служби ветеринарної медицини, які пройшли спеціальні навчання. Важливу допомогу в організації паразитологічного контролю та проведенні іхтіопаразитологічної інспекції повинні надавати довідкові посібники з паразитології та патології морських риб. Таких, на жаль, небагато.

 

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ПАРАЗИТІВ ТА ЗБУДНИКІВ    ХВОРОБ МОРСЬКИХ І ОКЕАНІЧНИХ РИБ

Хвороби риб взагалі, а морських і океанічних зокрема, в залежності від їх збудника, практично усіма дослідниками умовно поділяються на три групи: інфекційні, інвазійні та незаразні. Певна умовність цього поділу підтверджується тим, що в багатьох випадках в патогенезі тих чи інших захворювань беруть участь також і інші збудники. Вони можуть посилювати не настільки вже й важкий перебіг хвороби, ускладнюючи її лікування. Наприклад, захворювання викликані моногенетичними смоктальщиками, п’явками або ж паразитичними ракоподібними, досить часто сприяють розвитку бактеріальних, вірусних або грибкових інфекцій. Відомо також, що виникнення у риб різних інфекційних і навіть інвазійних захворювань найчастіше провокують фактори зовнішнього середовища.

І все ж подібний поділ хвороб на окремі типи необхідний для вивчення як самого збудника, його біології та екології, так і характеру перебігу хвороби, а також розробки методів їх профілактики та лікування.

 

Інфекційні хвороби риб та їх збудники

 

Інфекційними хворобами в іхтіопатології традиційно називають ті з них, які викликаються вірусами, бактеріями, грибами, рослинними джгутиковими і одноклітинними водоростями. Ці збудники пристосовані до біологічних особливостей своїх господарів-риб – холоднокровних тварин, тому температурний оптимум для їх життєдіяльності знаходиться в межах 5 – 25° С. Високі і низькі температури згубні для них. Збудники інфекційних хвороб можуть зустрічатися в будь-якому органі риби, але не завжди спричинені ними ушкодження помітні при її візуальному огляді і хвора риба може не мати зовнішніх клінічних ознак захворювання.

Інфікування риб відбувається різними шляхами: через зябровий апарат, шкіру, слизові оболонки, травний тракт, сечостатеву систему. Джерелом інфекції можуть бути хворі риби, їх виділення, викинуті у воду відходи обробленої риби, а також трупи загиблих від хвороб риб. Механічним переносником інфекції служить вода, в якій деякі патогени здатні зберігати свою життєздатність досить тривалий час.

Назви інфекційним захворюванням зазвичай дають так само, як і інвазійним, але частіше за характером викликаних ними пошкоджень (наприклад, інфекційна анемія атлантичного лосося, епідермальний папіломатоз) або ж за назвою основного органу, який уражається при захворюванні (наприклад, інфекційний некроз підшлункової залози).

Серед інфекційних хвороб риб найбільш поширені вірусні захворювання, однак у їх патогенезі іноді приймають участь і бактерії, що значно ускладнює хвороботворний процес.

 

Вірусні хвороби

 

Збудники вірусних хвороб є надзвичайно дрібні організми (розміром не більше 350 нм: вони проникають через бактеріальні фільтри і невидимі в звичайний мікроскоп). Відкрито віруси Д. Івановським в 1892 р. Форма вірусів різноманітна – паличкоподібна, ниткоподібна, сферична і т. п.  Зрілі частинки вірусів, так звані віріони, складаються з двох компонентів – білка і однієї нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК).

Віруси паразитують тільки в живих клітинах, як в цитоплазмі, так і в ядрі, і займають важливе місце в складі багатьох ценозів; вони можуть бути пусковим механізмом для бактеріальних, грибкових інфекцій та деяких інвазій, провокувати утворення різних пухлин.

Вперше віруси від риб виділені в 1957 р. В даний час від вирощуваних цінних і диких риб, молюсків та ракоподібних виділено понад 250 вірусів і вірусоподібних частинок, з них більше половини від морських тварин. Ця цифра подвоюється кожні 8 років. Четверта частина вірусів патогенна для риб. Серед них – представники адено-, бетанода-, бірна-, герпес-, ірідо-, пікорна-, рабдо- і реовіруси та ряд інших.

Вірусні хвороби риб розповсюджуються або контактним шляхом, або через місце існування і спричиняють велику шкоду під час штучного вирощування риб, а також при їх утриманні в акваріумах. До того ж, у зв'язку з розвитком аквакультури, яка часто супроводжується переміщенням і інтродукцією різних видів риб, існує реальна небезпека передачі патогенних вірусів від них до місцевих риб.

Клінічні ознаки вірусних хвороб залежать від виду збудника, виду риби, а також від різних абіотичних і біотичних факторів.

Серед вірусних хвороб морських риб найбільш поширені: вірусна геморагічна септицемія, вірусний некроз нервової системи, вірусний еритроцитарний некроз, лімфоцистіс, папіломатоз та ряд інших.

Багато з вірусних захворювань найчастіше проявляються в господарствах по вирощуванню риб в акваріумах, басейнах і можуть завдавати значних економічних збитків. Так, в останнє десятиліття особливу увагу дослідників привертають віруси з групи бетанодавірусів, що пов’язано з тією негативною роллю, яку вони відіграють при вирощуванні риб в штучних умовах. Серед захворювань, що викликаються вірусами цієї групи, такі: вакуолізована енцефалопатія та ретинопатія, вірусний некроз нервової системи, енцефаломієліт та інші.

Вірусний некроз нервової системи (ВННС; viral nervous necrosis, VNN) зареєстрований більш ніж у 30 видів вирощуваних риб, у тому числі у губанових, камбалових, ромбових, серанових, ставридових, тріскових і інші, на всіх континентах, за винятком Африки. Смертність риб, особливо серед молоді та ювенільних особин, в результаті інфікування ВННС може досягати 80 – 100%. У хворих риб вражені мозок, особливо передній, і ретина; захворювання зазвичай протікає з порушенням координації руху, порушенням забарвлення тіла (у одних риб воно стає темніше, в інших – світліше), деякі особини худнуть. Іноді риби є носіями вірусів, але зовнішні ознаки хвороби у них не виражені. При розтині у хворих риб відзначають вакуолізацію і некроз центральної нервової системи.

При вилові риб найбільше значення мають ті вірусні захворювання,  які супроводжуються псуванням їх зовнішнього вигляду, пошкодженням зовнішніх покривів або мускулатури. У їх числі – вірусний еритроцитарний некроз, лімфоцистіс, папіломатоз, епідермальна папілома, виразковий синдром і ряд інших.

Вірусний еритроцитарний некроз (ВЕН; Viral erythrocytic necrosis, Piscine erythrocytic necrosis, EN disease, PEN, VEN) в даний час зареєстрований більш ніж у 20 видів риб. Збудник ВЕН – вірус реплікується в еритроцитах і призводить до порушення їх обміну та руйнування. У ряді випадків ВЕН уражено до 50 – 100% еритроцитів у крові риби. У хворих риби відмічають анемію, вони відстають у рості, у них знижується резистентність. Цілком очевидно, що ВЕН може знижувати ефективність маригосподарств. Клінічні ознаки ВЕН можуть бути схожими з іншими кровопаразитарними захворюваннями риб, і це необхідно враховувати при постановці діагнозу.

Лімфоцистіс («гроноподібні вузлики»; Lymphocystis disease, LD) відмічений більш ніж у 150 видів риб в різних районах Світового океану. Збудник захворювання – великий ДНК-геномний вірус із сімейства ірідовірусів; віріони овальної форми, діаметром 300 нм, з ліпідовмістимою оболонкою. Вірус поселяється в цитоплазмі клітин шкірного епітелію, викликаючи їх гіпертрофію. В результаті на плавцях і шкірних покривах риб утворюються поодинокі або множинні білуваті або сіруваті вузлики, кожен з яких представляє собою інфіковану клітину сполучної тканини, збільшену в десятки і сотні разів. Вузлики утворюють пагорби на вкриваю чому епітелії, їх добре видно неозброєним оком, вони досить часто утворюють гроноподібні скупчення (звідси одна з назв хвороби). При сильному ураженні пухлини покривають всю поверхню тіла і плавників. Іноді вони зустрічаються в порожнині тіла, на очах і навіть на внутрішніх органах риб. Гіпертрофічні клітини в подальшому розриваються, що призводить до ураження нових ділянок шкіри. Однак ці пошкодження у риб досить швидко відновлюються. Вже доведено, що з віком у риб виробляються антитіла до даного вірусу, а, отже, й імунітет до захворювання.

Лімфоцистіс слід відрізняти від іншої, схожої з ним за зовнішніми ознаками, хвороби – епітеліоцистіса, вперше описаного у кефалей, а потім виявленого у морського карася, білого і строкатого окунів та інших риб. Захворювання характеризується появою сильно збільшених клітин, головним чином у зябрах, а також на шкірі риб. У зябрах такий процес призводить до застійних явищ крові в судинах і зрощенню респіраторних складок.

Папіломатоз (papillomatosis) риб – загальна назва захворювань риб, при яких на поверхні їх тіла, плавцях, голові спостерігаються епідермальні папіломи. Широко відомі стоматопапілома вугрів, епідермальний папіломатоз атлантичного лосося і ряд інших подібних захворювань.

Питання про можливу небезпеку вірусів гідробіонтів для теплокровних тварин і людини в даний час залишається відкритим. Солідний досвід імунізації лабораторних тварин вірусами риб показав, що ті не викликали у них захворювань. Однак цей досвід не можна поширювати на всі без винятку віруси і вважати його гарантом нешкідливості вірусів взагалі. Практика медичної та ветеринарної вірусології показує, що відмінності в температурі тіла і належність господарів вірусів до різних класів тварин не є перешкодою для циркуляції у них одних і тих же вірусів. Класичним прикладом можуть слугувати арбовіруси, здатні розмножуватися в тканинах, як у членистоногих, так і в теплокровних (включаючи людину) тварин, викликаючи в останніх важко протікаючи захворювання.

Для встановлення діагнозу на вірусне захворювання слід виділити вірус-збудник. Для цієї мети використовують різні методи, але найважливіші серед них – вирощування вірусів у культурі клітини та електронна мікроскопія. Розведення тканинних культур виконується тільки в спеціальних лабораторіях, оскільки для різних видів вірусів потрібні різні культури тканин. Довести наявність вірусів у тканинній культурі можна тільки при дослідженні під електронним мікроскопом.

 

Бактеріальні хвороби

Збудники бактеріальних хвороб – бактерії, мікроскопічні організми з прокаріотичним типом будови клітини. Фізіологія бактерій за різноманітністю перевершує фізіологію всіх інших органічних форм. Їх розміри звичайно не перевищують одного мікрона, але зустрічаються і більші форми. Деякі бактерії при певних умовах утворюють спори, які виділяються в навколишнє середовище при руйнуванні самої клітини. Спори дуже стійкі до несприятливих факторів середовища.

Окремі бактерії слугують збудниками хвороб риб. Головне значення в розвитку хвороб, мабуть, мають екзо- і ендотоксини бактерій, їх гіалуронідази, желатинази, протеїнази, еластази.

Бактеріальні хвороби у морських риб в природних умовах реєструються відносно рідко, можливо, через швидку загибель хворих особин, та і діагностувати захворювання в морі досить складно. І все ж подібні випадки документально зафіксовані. Так, бактерія Eubacterium tarantellas стала причиною смерті кефалі лобана біля берегів Флориди (названу бактерію виділили з мозку загиблої риби в 1977 р).

Особливо важливого значення набувають бактерії при вирощуванні риби в штучних умовах, а також при утриманні риб в акваріумах. Бактерії досить часто стають причиною захворювань і навіть масової загибелі риб. Так, в останнє десятиліття головною проблемою в морських господарствах у багатьох країнах світу стали стрептококові інфекції, що викликаються у прісноводних та морських риб специфічними штамами Streptococcus sp. Вперше спалах стрептококозіса був зареєстрований в 1958 р. у райдужної форелі на товарній фермі в Японії, а потім його почали реєструвати в багатьох видів риб, у тому числі атлантичного лосося, жовтохвіста, камбали, в Австралії, Англії, Іспанії, Італії, США, ПАР.

Назви бактеріальним хворобам найчастіше дають за назвою збудника (наприклад, вібріозіс (вібріоз) – збудник Vibrio, пастерелльозіс (пастерелльоз) – збудник Pasteurella), а іноді на підставі характерних клінічних ознак (наприклад, гниття хвоста, мікобактеріозіс (мікобактеріоз), фурункульоз лососевих). При цьому слід враховувати, що один і той же збудник у різних видів риб і при різних умовах може викликати захворювання, які відрізняються один від одного клінічними та патологоанатомічними змінами.

Серед бактеріальних хвороб морських риб найбільш відомі бактеріальні хвороби такі, як: хвороба нирок лососевих, бактеріальна геморагічна септицемія тюрбо, вібріозіс, гниття хвоста, мікобактеріозіс, міксобактеріозіс, фурункульоз у лососевих і ряд інших. Багато з них найчастіше проявляються в маригосподарствах, а також під час утримання риб в акваріумах. Під час промислу риб найбільше значення мають ті бактеріальні захворювання, які супроводжуються пошкодженням зовнішніх покривів або мускулатури риб. У їх числі, наприклад, вібріоз.

Вібріоз (іноді його називають бактеріальний дерматит, червоно-плямиста хвороба, солонуватоводний фурункульоз, виразкова хвороба) vibriosis відзначений у десятків видів риб у морях і в солонуватих водах, але може вражати і прісноводних риб, що заходять у прибережні ділянки моря. Серед його господарів – камбалові, лососеві, оселедцеві, окуневі, тріскові, вугрові і багато інших риб. Спричинена ним загибель вугрів здавна завдавала відчутний економічний збиток. Збудник вібріозу – бактерія вібріо вугрова, вперше була відокремлена від хворих вугрів у кінці 19-го століття, а в наступні десятиліття значні епізоотії вібріозу спостерігалися в різних країнах світу серед самих різних видів риб. У 70-ті роки 20-го століття вібріоз отримав широке розповсюдження у тріскових, а потім і оселедцевих риб у Північній Атлантиці.

V. anguillarum – одноджгутикова, грамнегативна бактерія, не утворює спор і капсул, розміром 1,5 х 0,5 мкм. Багаточисельними експериментами показана безпечність цього виду вібріонів для людини. Оптимальні температури для її розвитку від 15 до 25° С. При 5° і 34° С зростання вібріонів припиняється, при 40° С вібріони гинуть протягом    10 хв, а при 50° С – 5 хв.

Клінічна картина вібріозу у різних видів риб відрізняється. І в той же час є загальні ознаки: зазвичай на поверхні тіла, зябрових кришках, губах, плавцях, навколо очей виражені крововиливи, пошкодження червонуватого кольору, а в ряді випадків виразки, проникаючі всередину мускулатури. Можуть бути уражені внутрішні органи, перш за все, кровотворні, що призводить до анемії хворих риб. Проте жодна з перерахованих ознак не є специфічною для вібріозу, тому діагноз ставлять тільки на підставі бактеріологічних показників. У природі вібріоз може викликати загибель риб, але зафіксувати цей факт досить складно. Однак при вирощуванні риб масове захворювання вібріозом зазвичай супроводжується високою смертністю. Наприклад, в серпні  1983 р. із Таїланду на одну з ферм в Малайзії завезли велику кількість                15-сантиметрових груперів. Незабаром після завезення всі риби загинули від вібріозу. Розвитку вібріозу сприяють температурний стрес, забруднення вод промисловими стоками і пестицидами, евтрофікація водойм, високі щільності посадки риб.

В даний час розроблені ефективні методи боротьби з цим захворюванням, серед яких найбільше значення мають профілактична вакцинація і виведення імунних стад риб, стійких до даного збудника.

Відзначимо ще одного представника вібріонів, що зустрічається у прибережних риб і молюсків – вібріо парагемолітікум. Цей вібріон досить звичайний в літній період, він мешкає у воді, мулі, на молюсках і рибах, але викликає хворобу у морських тварин досить рідко. Для людини ж він сильно патогенний і може бути причиною токсикозу, навіть зі смертельним результатом. Потрапляє він до людини з недостатньо провареними або просмаженими морськими продуктами.

Для швидкої діагностики вібріозу застосовують серологічні методи з використанням гіперімунних сироваток.

Пастерелльоз. В останнє десятиліття все зростаючу увагу дослідників привертає бактерія Pasteurella piscicida, що викликає значні втрати серед вирощуваних морських риб, а також у риб природних популяцій. У Японії це захворювання отримало назву бактеріального псевдотуберкульозу. Зовнішні анатомопатологічні ознаки пастерелльозу зазвичай не помітні, поверхневі ушкодження у хворих риб, як правило, відсутні. Однак при розтині риб в більшості внутрішніх органів виявляються септицемія і некроз, а на селезінці та нирках можуть бути розвинені білуваті зони. Повідомляється, що в разі внутрішньочеревного введення рибам позаклітинних продуктів Р. Piscicida, ті сильно токсичні для них.

Досить широко відомі також такі бактеріальні захворювання риб, як мікобактеріоз, міксобактеріоз і ряд інших.

Мікобактеріоз риб інакше називають туберкульоз. Захворювання зареєстровано більш ніж у 120 видів морських, прісноводних і акваріумних риб. Клінічні ознаки не дуже характерні, але найчастіше спостерігаються дефекти луски, руйнування плавців, витрішкуватість, іноді виразки. При розтині риби в печінці, рідше в нирках і селезінці виявляються сіруваті вузлики, що нагадують за формою капсули іхтіофона гофері. Іноді в плавальному міхурі і порожнини тіла хворих риб спостерігається скупчення ексудату.

Міксобактерії широко поширені у воді, грунті, мулу, а також у зруйнованому органічному середовищі. В основному це сапрофіти, проте за сприятливих для них умов вони можуть бути патогенними для риб. Міксобактеріози звісні як в прісноводних господарствах, так і в солонуватоводних морях і в типово морських господарствах. Уперше захворювання зареєстровано в господарствах США в 20-і роки 20-го століття, потім відзначено у багатьох країнах Європи, а також в Японії у морського ляща, тихоокеанських лососів, вугра, форелі і багатьох інших риб. Збудник захворювання – довга паличкоподібна, грамнегативна бактерія Flexibacter columnaris, розміром 4 – 8 мкм; через стовпчасту форму бактерій ця хвороба отримала назву «стовбчастої». Збудник флексібактер досить чутливий до багатьох антибіотиків та інших хімічних препаратів.

В останні роки встановлено, що F. columnaris є патогеном прісноводних риб і вражає їх по всьому світу, а захворювання у морських риб в штучних господарствах викликає інший представник F. мaritimus. Відомі й інші представники цього роду, патогенні для морських, солонуватоводних або прісноводних риб. Наприклад, F. ovolyticus патогенний для яєць і личинок атлантичного палтуса.

Боротьба з міксобактеріальними інфекціями здійснюється обробкою риби у водних розчинах антимікробних препаратів (малахітової зелені, метиленового синього) і застосуванням медикаментозних засобів (окситетрацикліну, левоміцетину, нітрофуранових препаратів) лікування.

Для виявлення бактерій та їх наступного визначення у живої риби стерильно беруть проби крові та внутрішніх органів (біопсію), які потім досліджують як на мазках, гістологічних зрізах, так і шляхом висіву на поживні середовища. При цьому проба не повинна торкатися шкіри і вмістимого кишечника риби, де вдосталь живих водних бактерій. При визначенні бактерій використовують як їх морфологічні ознаки, так і біохімічні властивості, зокрема ферментативні.

 

Грибкові хвороби

Збудники грибкових захворювань – гриби, які широко поширені в природі. Для них, як і для всіх грибів, характерна наявність диференційованого ядра, вегетативних органів – гіфів, відсутність хлорофілу, розмноження спорами. Клітини грибів – тонкі, довгі, розгалужені нитки (гіфи), довжиною до 100 мкм і більше; переплітаючись, вони утворюють міцелій. Більшість грибів – сапрофіти, що харчуються розкладеними органічними речовинами. Однак деякі з них можуть тимчасово або постійно існувати як паразити.

Майже всі види паразитичних грибів риб відомі з прісних вод, від морських же риб описано порівняно небагато видів і одним з найбільш досліджених серед них до останнього часу був іхтіофон гофері (Ichthyophonus hoferi) – збудник іхтіофонозу риб. З часу його першого опису в 1916 р. назва цього патогену та його таксономічний статус неодноразово змінювались, а відносно недавно було показано, що іхтіофон відноситься до царства найпростіших. З цієї причини ми винесли його опис у розділ протозойних хвороб.

У природних умовах грибкові захворювання морських риб реєструють не настільки часто, однак в умовах господарств боротьба з ними набуває першорядного значення. Так, на рибоводних заводах Японії, тихоокеанського узбережжя Північної Америки та Далекого Сходу у лососевих поширене захворювання ікри, яке викликає гриб, близький до роду Rizophidium. Зараження починається з потрапляння спори гриба на оболонку ікринки, крізь яку проростає так званий проросток, поступово розвивається в міцелій. Міцелій можна виявити тільки спеціальним біохімічним методом для виявлення полісахаридів. Зовнішня, овальна частина гриба розростається і перетворюється в тіло гриба – талус, в якому розвиваються спори.

Процес зараження ікринки починається з появи на її поверхні дрібних прозорих цяток, які потім зливаються у більші плями, а іноді в одну велику пляму. Це – гриб, який своїм міцелієм розростається і руйнує оболонку ікринки. У результаті відбувається передчасний вихід нежиттєздатних ембріонів, або ж вміст ікринки витікає у воду, утворюючи липку масу. Розвитку хвороби також сприяє слабке промивання ікринок водою і низький вміст кисню.

Багато видів патогенних грибів відрізняються широкою екологічною пластичністю, їх реєструють як у прісних, так і в морських водах. Наприклад, Ochroconis humicola спочатку був описаний в нирках лосося, який мешкав у прісних водах, проте потім з'явилося повідомлення про те, що він викликає утворення відкритих виразок у морської риби – японської бородавки. Гриб живе на материку, прісноводних та морських умовах; недавно був описаний перший випадок зараження ним палтусоподібної камбали, що міститься в експериментальному акваріумі.

Докази патогенності для людей грибів, що інфікують морських риб, або продуктів їх життєдіяльності – відсутні. Гриби від морських риб розвиваються при температурі від 3° до 20° С, а оптимальною для них є температура води 10° С.

Діагноз на грибкове захворювання ставиться на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак і при виявленні тканин і спор гриба.