Хвороби, що викликаються рослинними джгутиковими

Рослинні джгутикові зустрічаються у морських риб відносно рідко. Однак серед них є кілька видів, що мають патогенні значення. Перш за все, відзначимо повсюдно поширені ектопаразитичні дінофлагелляти Amyloodinium ocellatum. Цей вид встановлений більш ніж у 100 видів морських і евригалинних риб – камбалових, кефалевих, окуневих, ставридових, тріскових та багатьох інших. Патоген поселяється на зябрах і на поверхні тіла риби, утворюючи овальні білого кольору цисти (звідси назва захворювання – «вельветова хвороба», та викликає появу крапкових крововиливів з нальотом слизу сірого кольору. У важких випадках спостерігається некроз зябрової тканини. У хворих риб порушується координація руху. Розвиток паразита відбувається у три фази. Перша – трофонт, провідний паразитичний метод існування, він досягає розмірів    90 мкм і покидає рибу, утворюючи інцистований томонт (друга фаза). Томонт ділиться, в результаті чого формується 256 вільно плаваючих діноспор (третя фаза), що слугують для зараження риби. Утворення діноспор і зараження риб відбуваються в широкому діапазоні температур (16 – 30° С) і солоності (10 – 60%о). У природних умовах хворі одініозісом риби зустрічаються рідко, а проте, в акваріумах та морських господарствах це захворювання зустрічається досить часто і стає причиною масової загибелі риби. Висока смертність кефалі лобана в результаті враження одініозісом була зареєстрована в господарствах на Філіппінах. У хворих риб на голові, навколо рота і на поверхні тіла спостерігалися виступаючі крововиливи, зябра риб були пошкоджені, а зяброві пелюстки зруйновані.

Діагноз на подібні захворювання ставиться на підставі епізоотологічних даних і результати патологоанатомічного розтину риб.

 

Хвороби, що викликаються водоростями

Єдиний випадок ураження морських риб водоростями, який вдалося знайти в літературі, стосувався опису дерматиту катрана, викликаного поселенням на шкірі кокколітофоридних водоростей (Coccolithales). Кокколітофориди відносяться до ряду золотистих водоростей і представляють собою одноклітинні, сферичної або яйцеподібної форми водорості, вкриті дрібними вапняними пластинками (кокколіти), що містять 2 джгутики.

Разом з тим, в останні роки все частіше реєструють випадки смерті серед вирощуваних риб, що викликані рясним цвітінням у садках водоростей, перш за все, діатомових. Причиною загибелі риб в таких випадках стає або фізичне пошкодження зябер шипами діатомей, або асфіксія, викликана зменшенням вмісту кисню, або газо-бульбашкова хвороба, викликана надмірним насиченням киснем води від фотосинтезуючих водоростей, або ж пряма хімічна токсичність іхтіотоксинів.

 

Інвазійні хвороби риб і їх збудники

Інвазійні хвороби викликаються паразитами тваринного походження – найпростішими, гельмінтами, ракоподібними. Паразити можуть зустрітися в будь-якому органі та будь-якій ділянці тіла риби. Однак при промисловому використанні риб, як правило, беруть до уваги тільки ті види паразитів, які або погіршують товарні якості риби та рибної продукції або ж є потенційно небезпечними для людини і теплокровних тварин. При штучному розведенні риб багато паразитів, за наявності відповідних для цього умов, можуть бути патогенними для своїх господарів та завдавати великої шкоди рибництву через загибель риб, внаслідок втрати загальної продуктивності господарства, вибракування товарної продукції.

Джерелами інвазії слугують хворі риби, трупи загиблих від хвороб риб, відходи обробки рибної сировини. Якщо життєвий цикл паразита протікає зі зміною господарів, то джерелом інвазії для риби стає той організм, від якого вона отримує цього збудника. Інвазії поширюються рибами-паразитоносіями під час нагульних або нерестових міграцій, а також проміжними або ж додатковими господарями окремих паразитів, специфічними переносниками через воду і, нарешті, шляхом прямого контакту.

Назва інвазійних захворювань, у відповідності зі «стандартизованою номенклатурою паразитарних хвороб тварин» (SNOAPAD, 1988), складається з кореня латинського слова – назви роду збудника, з додаванням суфікса «-озіс» (наприклад, діфілоботрі (ум) – діфілоботріозіс. У ряді випадків назва хвороби відображає її найбільш характерні ознаки, незалежно від назви самого збудника (наприклад, «шишкова» хвороба сигів – назва хвороби, яку викликає мікроспоридія Glugea anomala.

У морі загибель риб від інвазійних хвороб спостерігається досить рідко, можливо, через те, що важко зафіксувати сам факт їх загибелі, але в господарствах по вирощуванню риб і в акваріумах проблема боротьби з інвазійними, так само як й інфекційними, хворобами є однією з найактуальніших проблем.

Діагноз на інвазійні хвороби ставиться на підставі виявлення збудника і визначення його таксономічної приналежності.

 

Протозойні хвороби

 

Збудники протозойних хвороб – паразитичні найпростіші (джгутикові, гемогрегарини, кокцидії, мікро- і міксоспоридії, інфузорії). Їхній організм морфологічно відповідає одній клітині, а фізіологічно являє собою цілісний організм з усіма властивими йому життєвими функціями: обміном речовин, подразливістю, рухом, ростом, розмноженням. Більшість найпростіших утворюють стадію спокою і в такому вигляді переживають скрутні умови середовища.

Всього в теперішній час у морських риб відомо понад 1500 видів паразитичних найпростіших. Паразитичні найпростіші живуть в стінках кишечника, у травному тракті, плавальному, сечовому, жовчному міхурах, в кровоносних судинах, мозку чи нервовій системі, на зябрах, плавцях або поверхні тіла риб. Вони мають мікроскопічні розміри і в переважній більшості випадків не спричиняють негативного впливу на товарну цінність риби. І все ж серед найпростіших відомі такі види, які паразитують в м'язовій тканині або на поверхні тіла риби і при високій інтенсивності інвазії негативно впливають на можливість використання подібних риб в харчових цілях. При товарному вирощуванні риб деякі найпростіші, за сприятливих для них умов, стають патогенними для їх господарів, значно погіршують якість плідників та навіть можуть викликати загибель риб.

Серед паразитичних найпростіших не відомі види, що представляють потенційну небезпеку для здоров'я людей або ж теплокровних тварин.

Назва протозойних хвороб зазвичай є похідним від родової назви збудника (наприклад, міксоспоридії роду кудо викликають кудозіси). У деяких випадках хворобу називають по її найбільш характерному симптому.

Іхтіофони (Ichthyophonus). Одним з найбільш поширених і вивчених іхтіофонів від морських риб вважається іхтіофон гофері (Ichthyophonus hoferi) – збудник іхтіофонозу. Відносно недавно було встановлено, що іхтіофон відноситься до царства найпростіших, але його точне систематичне становище в цьому царстві поки не встановлено. З цієї причини ми виділяємо іхтіофони в окрему групу протистів. Іхтіофон зареєстрований більше ніж у 100 видів риб з морських, солонуватих і прісних вод помірних та тропічних широт, і список його господарів продовжує розширюватися. Особливо велике значення надається цьому патогену у зв'язку з тим, що він здатний вражати вирощуваних прісноводних риб в результаті годування їх тіофонозною морською рибою. Іхтіофон є потенційним збудником для багатьох важливих промислових і вирощуваних риб, таких як камбалові, морські окуні, пікша, оселедець, скумбрія, шпрот та інших. Наприклад, відзначені епізоотії іхтіофонозу серед оселедця в Північно-Західній Атлантиці, Північному і в Балтійському морі. Дослідники відзначають, що враження риб іхтіофоном завжди призводить до смертельних результатів.

Риби заражаються захоплюючи спори або поїдаючи вражені органи риби. Спори варіюють в розмірах до 200 мкм в діаметрі. Ці спори продукують асептичні псевдогіфи, які проникають через епітелій в судини і по них розносяться до різних органів. Зауважимо, що спори в стані спокою можуть залишатися у воді життєздатними, щонайменше, протягом 6 місяців. В останні роки висловлюється думка, що зараження риб відбувається через їжу – ракоподібних, в свою чергу, заражених іхтіофоном.     

Хвороба протікає з утворенням вузликів у різних тканинах та органах і може охопити весь організм риби, але частіше уражаються серце, нирки, печінка, селезінка, тобто органи, що найбільш рясно постачаються кров'ю, а також бокові м'язи. Поверхня ураженого органу стає горбистою, під шкірою і в мускулатурі з'являються вузлики коричневого кольору, на поверхні тіла іноді виражені дрібні темні цятки.

Симптоми захворювання варіюють залежно від виду риби, але у всіх випадках в її тканинах можна виявити сферичні, товстостінні багатоядерні клітини. Ці клітини дослідники називають по-різному: багатоядерна циста, сферична багатоядерна циста, латентна циста, багатоядерні сферичні тіла, спорангій. Розвинені форми іхтіофона, тобто ниткоподібні виступи цитоплазми і плазмолеми, зазвичай називають гіфами.

Розрізняють гострий та хронічний перебіг хвороби. У першому випадку спостерігаються масові ураження всіх органів та тканин риб, їх некроз і загибель хворих особин протягом місяця після початку хвороби. У другому випадку спостерігається інкапсуляція іхтіофона в тканинах, потемніння покривів і загибель риб протягом 6 міс. після початку захворювання.

Джгутикові (Mastigophora). За сучасною класифікацією – це тип найпростіших; включає 5 класів. Паразитичні джгутикові риб входять до складу класу Kinetoplastomonada (рід   Cryptobia, Hexamita, Trypanoplasma, Trypanosoma та ін.) Тіло овальне, яйцеподібне, веретеноподібне або стрічкоподібне, довжиною до 130 нм. Джгутиків, за допомогою яких ці найпростіші рухаються, 1 – 8 або більше. Харчуються всією поверхнею тіла. Одні джгутикові живуть в крові риб (наприклад, тріпанозоми, тріпаноплазми), інші – на поверхні їх тіла, зябрах; можуть викликати у риб захворювання, назви яким дають за родовою назвою збудника.

Паразитичні джгутикові морських риб вивчені відносно слабко, можливо, з тієї причини, що в природі рідко викликають у них захворювання. Однак при вирощуванні риб у штучних умовах вони можуть стати причиною їхніх хвороб.

Діагноз на наявність джгутикових ставиться на підставі виявлення цих паразитів у мазку крові або зняття з поверхні тіла, плавців, зябер.

Кокцидії (Coccidiomorpha) – великий клас паразитичних найпростіших в типі Sporozoa. Всіх кокцидій поділяють на 2 групи: паразитів холоднокровних і паразитів теплокровних тварин. І хоча відомі випадки виявлення в фекаліях людини ооцист рибних кокцидій, ті для людей не небезпечні.

Паразитуючі у риб кокцидії мають вигляд круглих або овальних клітин, які поселяються в епітеліальних та інших клітинах печінки, підшлункової залози, нирок, гонад, селезінки, кишечника, плавального міхура. Розмножуються кокцидії як статевим, так і не статевим шляхом. У пошуках їжі риба заковтує ооцисти паразита (у деяких видів розвиток відбувається за участю проміжних господарів – безхребетних тварин). У кишечнику риби оболонка ооцисти розчиняється і спорозоїти проникають у клітини відповідного органу, де починають рости та розмножуватися безстатевим шляхом (так званий процес мерогонії). Процес повторюється кілька разів і призводить до різкого зростання чисельності паразитів у господаря. Потім відбувається статевий процес (гаметогонія), в результаті якого утворюються ооцисти (розміром 10 – 50 мкм). Ооцисти містить 4 спороцисти, кожна з яких, у свою чергу – 2 спорозоїта (рис. 1.1).

Рибні кокцидії демонструють виключне морфологічне та біологічне розмаїття і, на відміну від кокцидій наземних хребетних, мають м'яку мембранну стінку ооцисти. В даний час від морських риб описано понад 60 видів кокцидій. Зустрічаються вони у лососевих, окуневих, оселедцевих, скумбрієвих, ставридових, тріскових та багатьох інших промислових риб. Як правило, зараження риб кокцидіями візуально виражено слабо, іноді практично не помітно, а виявляються тільки при дослідженні препаратів відповідних органів під мікроскопом при збільшенні 25 – 50х.

 

 

            а                       б                     в                       г

 

Рис. 1. 1 Кокцидії морських риб: Eimeria sardinae (a),

 Goussia clupearum (б), G. cruciata (в), G. gadi (г).

 

Тоді в полі зору мікроскопа на загальному темному тлі ураженого органу видно ооцисти у вигляді численних прозорих «бульбашок». При великій кількості ооцист ознаки захворювання встановлюють вже при зовнішньому огляді уражених органів.

Так, сильна зараженість сім’яників оселедцевих риб еймерією сардиновою (рис.1.1а) впливає на зовнішній вигляд гонад, які набувають нерівномірно сірувате забарвлення та нерівну, у вигляді вузликів, поверхню. Ооцисти гоусії тріскової (рис.1.1б) заповнюють плавальний міхур риб у вигляді червоно-жовтої маси, яка при обробленні риби може потрапити на шматочки філе і тим самим вплинути на його товарний вигляд.

Деякі кокцидії патогенні для своїх господарів. Так, вже згадана еймерія сардинова може бути причиною паразитарної кастрації оселедцевих риб, а гоусія круціата (ріс.1.1в) викликає некротичні пошкодження печінки ставридових. Діагноз на кокцидіоз встановлюють на підставі виявлення ооцист та визначення систематичної приналежності паразита.

Мікроспоридії (Microspora) – тип паразитичних найпростіших з тільки одним класом Microsporea. Мікроспоридії вражають різних тварин – від найпростіших до хребетних. Спори – заключна стадія в циклі розвитку мікроспоридій – вони дуже дрібні (2 – 6 мкм), з сильно заломлюючої світло оболонкою, позбавленої будь-яких відростків; в середині знаходиться одно- або двоядерний зародок, апарат екструзії для евакуації зародка зі спори. Під час попадання спори в господаря полярна трубка вивертається і зародок проходить через трубку, проникаючи до епітеліальної клітини кишечника господаря. У морських риб відмічено близько 60 видів мікроспоридій. Паразитують вони в кишечнику, печінці, пілоричних додатках, гонадах, в мускулатурі.

Мікроспоридії поселяються в клітинах і викликають їх посилений ріст, в результаті чого вони досягають гігантських розмірів, що видно неозброєним оком. Завдяки багаторазовому поділу паразита, що спостерігається всередині уражених клітин, відбувається швидке зараження сусідніх, здорових клітин. Нові особини господарів заражаються спорами, які виводяться в зовнішнє середовище або після загибелі риб, або через розриви стінок їх тіла, або з вмістом кишечника, або зі статевими продуктами. Припускають, що передавачами спор до риб можуть бути також креветки і амфіподи, які заковтують їх у воді.

Багато мікроспоридій є патогенними для своїх господарів і навіть викликають їх загибель. Деякі види мікроспоридій слугують причиною вибраковування риби, оскільки наявність їх у м'язах або порожнини тіла та спричинені ними значні патологоанатомічні зміни погіршують товарні якості риби. Масове зараження риб цим паразитом може стати причиною великого відсотку смертності, особливо у молоді. Деякі види мікроспоридій, що паразитують в скелетних м'язах риб, руйнують клітини і викликають процес лізису (розплавлення) у м'язовій тканині.

Викликані мікроспоридіями захворювання отримали назву мікроспоридіозіс. Відомі такі мікроспоридіозіси, як гетероспорозіс вугра, глюгеозіс корюшок, плейстофорозіси путасу, тріски, жовтохвіста і океанічної бельдюги, тетрамікрозіс тюрбо і ряд інших. У всіх перерахованих випадках мова йде про ураження мускулатури риб, рідше – зябер і внутрішніх органів. Іноді у риб може бути уражена ікра.

Слід мати на увазі, що в ряді випадків ранні стадії «ксеном», утворених мікроспоридіями, помилково приймають за гранулеми іхтіофона. Тому диференціальний діагноз на мікроспоридіоз встановлюється на основі не тільки клінічних ознак, але і мікроскопічного дослідження вмісту уражених клітин, а також вивчення препаратів з фіксованого у формаліні матеріалу.

Міксоспоридії (Myxosporidia) – клас паразитичних найпростіших типа Myxozoa; найчисленніша група (понад 1400 видів) паразитів риб (поодинокі знахідки відомі у амфібій і рептилій). Вегетативні форми представлені плазмодіями, які мають вигляд амебоїда з псевдоподіями або без них, або так званих «цист», або ж дифузної інфільтрації у вигляді безформної маси, що заповнює проміжки між елементами тканини господаря. Оболонка цисти міксоспоридій утворюється не самим паразитом, а представляє собою розростання сполучної тканини хазяїна, яка розташовується концентричними шарами. Іноді плазмодії настільки сильно обростають сполучною тканиною господаря, що це призводить до загибелі паразита. Досить часто подібні цисти досягають дуже великих розмірів (до 1 см), мають жовтуватий, коричневий, білий або чорний колір. У плазмодія формуються мікроскопічних розмірів спори, у деяких видів вони досить великі.

Після завершення розвитку в організмі риби зрілі спори виводяться у воду і опускаються на дно водойми, де заковтуються хробаками – олігохетами або поліхетами. У їхньому організмі здійснюється тривалий процес проліферації паразита, який завершується утворенням спор актиноспорейного типу. Зрілі актиноспори, завдяки відросткам, плавають у товщі води і є джерелом зараження риб. Спороплазма актиноспор проникає до організму риб через їх зовнішні покриви або при проковтуванні рибами спор, що дає початок розвитку безпосередньо міксоспоридій в організмі хребетних господарів. Одні види міксоспоридій паразитують в жовчному чи сечовому міхурі риб, інші пошкоджують мускулатуру, очі, серце, нервові тканини, мозок, зябра, нирки, зовнішні покриви тіла. Міксоспоридіоз також можуть викликати у риб і інші представники паразитичних найпростіших.

До числа подібних паразитів відносяться, перш за все, міксоспоридії роду кудоа. Вони виявлені у бичкових, мерлузових, оселедцевих, скумбрієвих, спарових, ставридових і багатьох інших риб. Наприклад, кудоа нова відома більш ніж у 20-ти видів риб з Атлантики, кудоа снекова – від 20 видів господарів з Атлантичного, Індійського і Тихого океанів, кудоа гістолітіка виявлена ​​у східної скумбрії, макрелеподібного тунця, пеламіди і деяких інших риб.

Викликаються цими і деякими іншими представниками даного роду захворювання – кудозіси, які іноді досягають розмірів епізоотій. До того ж, в останні роки стали спостерігатися випадки ураження кудозісом і штучно вирощуваних риб, зокрема лососевих.

Кудоа мають різноманітну локалізацію в м'язах риб і по різному впливають на них. Вегетативні форми одних з них (наприклад, кудоа нова) розташовуються в між м'язових просторах риби у вигляді білих, досить великих (до 3 – 4 мм) цист, кожна з яких містить величезну кількість мікроскопічно дрібних спор. Кількість цист в одній рибі може досягати декількох десятків. Таке м'ясо іноді називають «фінозним» або «червивим». Гістоліз тканин цей вид не викликає. Будь-яких об'єктивних методів визначення ступеня зараженості м'язової тканини даними паразитом не існує, не розроблені і критерії допустимості.

Кудоа гістолітіка відноситься до тих видів, які зустрічаються в мускулатурі риб дифузно. Після смерті господаря уражена м'язова тканина риб піддається лізису, стає розм'якшеною, желеподібною і в кінцевому підсумку перетворюється в густу однорідну масу. Подібний стан іноді називають «молочною»  хворобою. Лізис м'язової тканини риб викликають і інші представники даного роду – кудоа снекова, кудоа хрестоподібна. Наприклад, під впливом хрестоподібної кудої в м'ясі риби утворюються багаточисельні порожнини, розмірами 5 х 10 мм, заповнені желеподібною субстанцією, що наповнена спорами паразита.

У добре замороженому м'ясі спори зберігаються в живому стані протягом декількох місяців, хоча їх кількість при цьому не збільшується. Разом з тим, якість м'яса риби постійно погіршується. Відомо, що спори кудоа гинуть тільки при глибокій і досить тривалій гарячій термічній обробці – проварюванні риби при 100° С протягом 90 хвилин.

На підставі аналізу виконаних досліджень рекомендують:

• не допускати тривалого зберігання ураженої кудозісом риби в

холодильних камерах;

• не допускати зберігання ураженої кудозісом риби на відкритих вітринних

  прилавках і в холодильних камерах при температурі вище -5° С;

• заморожувати кудозісну рибу до температури -2° С, а потім швидко

обробляти при температурі від +160 до +180° С;

• не направляти кудозісну рибу на виготовлення копченої продукції;

• вибраковувати рибу з найменшою підозрою на розм'якшення тканин не

  тільки на промислі в процесі сортування риби, а й при виготовленні

продукції. Слабко заражені екземпляри можна переробляти на фарш,

додаючи в нього м'ясо інших видів риб, не заражених кудоа, у

  співвідношенні 1:2; сильно заражених риб переробляти на борошно.

Експериментально доведено, що при згодовуванні кудозісної риби теплокровним тваринам, ніяких біологічних, біохімічних і гістохімічних змін у тих не спостерігається.

Крім кудозісів, у морських риб відомі захворювання, що викликаються міксоспоридіями родів біптерій, генегвій, міксидіумів, міксоболюсів, міксозом, пентакапсул, унікапсул та ряду інших. Велика частина цих хвороботворних агентів має практичне значення, оскільки призводить до захворювань та погіршення якості як виловленої, так і вирощуваної риби, знижує їх комерційну цінність. Крім того, міксоспоридії можуть викликати захворювання, і навіть загибель риб у демонстраційних акваріумах. Діагноз на міксоспоридіоз риб ставиться на підставі клінічних ознак і мікроскопічного дослідження вмісту з виявлених пошкоджених тканин.

Війчасті, війчасті інфузорії (Ciliophora) – тип найпростіших. Найбільш складно влаштована група найпростіших. Ущільнений поверхневий шар ектоплазми утворює пелікулу, яка надає інфузоріям постійну форму тіла. Ядерний апарат – один або кілька макронуклеусів і мікронуклеус. Органоїди руху – численні рухомі війки (звідси назва типу). Безстатеве розмноження здійснюється шляхом поперечного розподілу надвоє, статевий процес – шляхом кон'югації, при якому обидві особини частково (рідше цілком) об'єднуються. В основному це сидячі колоніальні, іноді поодинокі форми. Тіло без війок, за винятком зони навколо роту, що відокремлена трьома рядами війок. Нижній полюс перетворений в підошву, яка або служить для безпосереднього прикріплення до субстрату, або утворює стебло у прикріплених форм. Серед них досить багато видів, що ведуть паразитичний спосіб життя. Живуть вони в основному на зябрах, плавцях і шкірному покриву риби, рідше – в сечовому міхурі, ніздрях, клоаці. Інфузорії активно пересуваються по тілу риби, але поза організмом хазяїна швидко гинуть.

У нормальних умовах інфузорії, що харчуються розрізненими у воді частинками або мертвими клітинами з поверхні тіла риби, не завдають їй відчутної шкоди і, тим більше, не можуть вплинути на її зовнішній вигляд. Однак у знесиленого господаря їх кількість неймовірно збільшується, і тоді вони викликають гіпертрофію зябрових пелюсток, які покриваються рясним слизом, ускладнюючи дихання риби. Найбільш небезпечними є ці найпростіші при штучному вирощуванні риб і при їх утриманні в акваріумах.

На морських рибах зазвичай паразитують представники класу джгутикових інфузорій, або перитріх. Одними з найбільш поширених серед них є тріходини (Trichodina). За зовнішнім виглядом вони нагадують плоский дзвіночок, з нижнього боку якого є прикріпний апарат з хітинових пластинок (зубців), кількість і розташування яких служать діагностичними ознаками у цих найпростіших.

Прикладом захворювань морських риб, що викликаються інфузоріями, може слугувати кріптокаріозіс, збудником якого є рівно-війчаста інфузорія Cryptocaryon irritans. Ця дрібна (розміром до                 45 х 350 мкм), яйцеподібної форми інфузорія паразитує під епітелієм шкіри, зябер і в рогівці очей риб. У природних умовах риби стійкі до захворювання, але в акваріумах Англії, Сінгапуру, США, Японії і деяких інших країн відзначені епізоотії кріптокаріозіса, що охоплюють практично всіх риб. На поверхні тіла хворих риб видно білі плями, білясті горбки (звідси назва хвороби – «біло-плямиста хвороба») або численні дрібні сіруваті бульбашки, в яких під епідермісом знаходяться інфузорії. Паразит харчується клітинами хазяїна, що призводить до значних руйнувань великих ділянок епідермісу. Поселяючись на зябрах, інфузорії можуть повністю зруйнувати зяброві пелюстки, а при пошкодженні рогівки ока – викликати сліпоту риби. В останні роки серйозну тривогу у працівників маригосподарств викликають ураження риб скуцікоціліатидними інфузоріями, збудниками тяжкого захворювання – так званого скуцікоціліатозісу. Відомі випадки масової загибелі азійського параліхта і австралійського тунця в результаті ураження різними представниками скуцікоціліатид. Діагноз на наявність інфузорій ставиться на підставі клінічних ознак, епізоотологічних даних та результатів визначення видової, в крайньому випадку, родової приналежності виявлених найпростіших.