Лексико-стилістичні та фразеологічні засоби мови, їх використання у журналістському творі

Різноманітність жанрів відповідає різноманітності багатства лексики, різноманітності стилістичних ресурсів. Книжна, розмовна, поетична лексика представлена в газетних матеріалах і в озвучених передачах. І все ж невідповідність між змістом і формою інколи відчувається. Рівень сприйняття інформації у людей зріс, але рівень подачі зростає повільніше. Тому людина відкладає газету або вимикає радіо чи телевізор, коли читає чи чує набір стандартних фраз. Якщо і виступає шанована людина яка не володіє мовою, ефект сприйняття значно інший.

 При підготовці журналістських текстів адекватні і лексичні засоби, й емоційні можливості, і психологічні прийоми, будь-які засоби впливу на свідомість. Часто журналісти плутають слова, не знають їхнього значення, наприклад, замість «вилощений франт»(від лоск., той,хто модно вдягається) пишуть «вихолощений франт» (вихолощений-пихатий).

Оновлення лексичного фонду – це не тільки впровадження нової термінології, це намагання висловитись нестандартно. Все це спостерігаємо у сучасних ЗМІ. Проте використання великої кількості слів, неправильно вживаних, не свідчить про їх грамотність.

У багатьох фразеологічних зворотах, замість слів із конкретним значенням одержати й отримати вживані абстрактніші лексеми дістати, набути, здобути. Не отримати освіту, одержати перемогу,отримати досвід, як пишуть ЗМІ, а здобути освіту, здобути перемогу, набути досвіду.

Часто у журналісти допускаються помилок, відтворюючи фразеологізми, їх треба відтворювати мовою, якою писано текст, або мовою оригіналу,третя мова недоречна. Фразеологічні одиниці є дуже важливим семантичним та стилістичним засобом. Часто фразеологізми в газетах не відповідають синтаксичній побудові в укр.. мові, наприклад, пишуть знищувати на корені,правильно знищувати на пні.

Текстовий фактор ефективності журналістського впливу досягається й тоді, коли аргументація підпорядкована задуму. Ту ж приказку треба уміло використовувати, вона має бути вміло вмотивована в текст. До речі, приказки в сучасній публіцистиці вживаються недостатньо. Метафора в публіцистиці повинна бути виразна і переконлива, щоб людина образно уявляла собі той факт, про який повідомляється, а не відвертати увагу читача.

Потрібно уникати штампів і кліше («досягти консенсусу», «гостинно розчинити двері»…)

 Сам журналіст собі вищий суддя до того, як матеріал надрукований. Коли ж матеріал уже надрукований, тоді у ролі судді виступає читач. Суддя уважний і вимогливий.