Наукова проблема та структурні елементи наукової теорії

Теорія є най адекватнішою формою наукового пізнання. Вона охоплює сукупність абстрактних пізнавальних уявлень, ідей, понять, концепцій, які обслуговують практичну діяльність людей. Традиційно її протиставляють практиці.

Теорія (грец. theoria – розгляд, міркування, вчення) – це система достовірних знань про дійсність, яка описує, пояснює, передбачає явища конкретної предметної галузі.

Вона дає знання, істинність якого перевірена практикою. У сучасній філософії і методології науки виокремлюють п’ять основних елементів теорії:

1) вихідні засади (фундаментальні поняття, принципи, закони, рівняння, аксіоми тощо);

2) ідеалізований об’єкт (абстрактна модель суттєвих властивостей і зв’язків досліджуваних предметів, наприклад, „ідеальний газ”, „інфінітивна конструкція” тощо);

3) логіка теорії (сукупність певних правил і способів доведення, спрямованих на пояснення структури і зміну знання);

4) філософські установки і ціннісні фактори;

5) сукупність законів і тверджень, що випливають як наслідки із засад конкретної теорії відповідно до її принципів.

Не слід ототожнювати теорію з наукою – між ними існує багато суттєвих відмінностей. Якщо теорія протиставляється (хоч і відносно) практиці, то наука поєднує і теорію, і практику. Теорії можуть змінювати одна одну, а наука залишається однією й тією самою. У межах однієї науки нерідко співіснують, конкурують кілька наукових теорій (наприклад, у мовознавстві теорія фонеми московської та ленінградської наукових шкіл).

Структура більш-менш цілісних наукових теорій, як правило, складається з таких розділів:

· структура предмета дослідження;

· закони функціонування теорії;

· класифікація різновидів предмета дослідження;

· генезис і розвиток теорії.

Основним і найважливішим елементом наукової теорії вважають принцип, що органічно пов’язує інші елементи в єдине ціле, у струнку систему.

Принцип (лат. рrincipum – начало, основа) – вихідний пункт теорії; те, що становить основу певної сукупності знань.

У науковій теорії принцип є стрижнем, навколо якого синтезуються всі її поняття, судження, закони тощо, розкриваючи, обґрунтовуючи і розвиваючи його.

Принцип істотно відрізняється від усіх інших елементів теоретичної системи. Він є головним, визначальним у фундаменті теорії і підпорядковує собі всі інші її елементи. Кожний з них своєрідно характеризує центральний принцип. Сукупно всі елементи теоретично всебічно й глибоко обґрунтовують його, створюючи єдину струнку систему конкретної теорії.

Принципи різняться за багатьма ознаками. А кожна теорія, як правило, формується на основі кількох принципів різного рівня спорідненості. Водночас вони не повинні формально-логічно суперечити один одному.

Наприклад, у мовознавстві польський вчений Є.Курилович висунув теорію ізоморфізму, згідно з якою в мові існує структурний паралелізм між рівнями. На всі вчені приймають цю теорію. В.І.Кодухов вважає, що ідея ізоморфізму не пояснює всієї складності мовної структури, а зводить її до найпростіших структур з плоскінною будовою.

Іншу оригінальну теорію щодо структури мови – теорію ієрархії рівнів – сформулював у 1962 році французький мовознавець Є.Бенвеніст. Суть цієї теорії полягає в тому, що мовні одиниці планом вираження спираються на нижчий рівень, а планом змісту входять до вищого рівня.

Пізнавальна цінність теорії, її місце і роль у науці залежать насамперед від закладеного в її основу принципу, цінність якого зумовлюється не лише ступенем його розробленості, а й його істинністю. Іноді основним началом наукової теорії вважають як принцип, так і ідею. Поняття „принцип” та „ідея” не можна ототожнювати, але є підстави вважати їх основними елементами наукової теорії одного рівня.

Ідея (грец. idea – начало, основа, першообраз) – форма відображення зовнішнього світу, що охоплює свідомість, цілі й перспективи його пізнання і практичного перетворення.

Суттєві особливості ідеї як феномену засвідчують її близькість за змістом з поняттям „принцип” і феноменом, позначеним ним.

У структурі теорії значне місце посідають також закони, відкриті наукою у конкретній сфері дійсності.

Науковий закон постає як сформульоване у поняттях знання, основою якого є реальні факти, явища, процеси. Вони розкривають і конкретизують його зміст.

Зрілість наукової теорії, глибина її висновків, спроможність відобразити глибинні процеси, закономірності значною мірою залежать і від зрілості, виваженості й досконалості наукових понять, якими вона оперує.

Поняття – форма мислення, що забезпечує пізнання сутності явищ, процесів, узагальнення їх ознак.

Науковий рівень теорії і рівень втілених у її поняттях знань взаємопов’язані. Більш того, історія формування і розвитку багатьох теорій значною мірою є історією формування і розвитку найзагальніших понять категорій науки.

Систему теорії утворюють тільки необхідні елементи і тільки істотні, стійкі, повторювані зв’язки й відношення між сутностями.

Сутність –головне, основне, визначальне у предметі.

Вона зумовлена глибинними внутрішніми зв’язками і пізнається на рівні теоретичного мислення. Сутності не існують окремо від несуттєвих елементів і зв’язків, вони реалізуються у нерозривній єдності з ними.

Отже, основним елементом у структурі теорії, який визначає її зміст, є принцип. Він утворює верхній рівень теорії. На цьому рівні функціонують й основні поняття, судження і закони. Вони незалежні, не зумовлені одне одним. Проте вони пов’язані з основним принципом теорії і не можуть суперечити йому. Головний принцип теорії об’єднує основні поняття, судження і закони у цілісність, ядро якої, як і всієї теорії, складають фундаментальні закони.

Фундаментальний закон – закон, що виражає зв’язки між вихідними, основними поняттями.

Важливою особливістю наукової теорії є внутрішня замкнутість її як системи, що відображає конкретну сферу дійсності. До того ж будь-яка теорія повинна бути логічно стрункою, тобто внутрішньо несуперечливою. За цієї умови у ній не можна істотно змінити жодного її елемента, не порушуючи при цьому загальної системи. Її логічної стрункості досягають за дотримання вимоги мінімізації теорії („бритва Оккама”).

Мінімізація теорії – добір мінімальної кількості понять, що утворюють основу нової теорії.

Відомо, що кожна наукова теорія формується з огляду на одну або кілька ідей чи фундаментальних понять. Прагнучи логічної стрункості, замкнутості теорії, дослідник намагається, щоб у її підґрунті було якнайменше вихідних понять, ідей і співвідношень між ними. Вони не повинні бути похідними від інших ідей. Нерідко мінімізація теорії досягається не відразу, а тільки після формування теорії і відрізняється такою рисою, як раціональність.