Методологічний синтез Вебера

Наприкін 19 ст. в центрі теор. дискусій опинилися дві ґрунтовні проблеми: а) цінностей, або релятивізму істор. знань; б) об’єктивності, або пит про умови, можливості та спосіб істор. пізнання. Наук. пошук був спрямований на обґрунтування науково-теор. основ істор. науки шляхом подолання метафізичних засад класичного історизму з його ключовими концептами «ідеї» та «народний дух». Це здійснювалося шляхом формування нового розуміння істор. свідомості як основи пізнання історії (В.Дільтей) і формуванням принципів методологічного плюралізму й синтезу методів (М.Вебер). Теор. дебати і методологічна дискусія сприяли переорієнтації істор. науки з подієвої політ. історії на аналітичну соціальну істор. науку 20 ст.

Его идеально-типизирующая методологию можна рассматривать как синтез влиятельных гуманитарно-философских методологий конца XIX - начала XX в. - герменевтики В.Дильтея и неокантианства Баденской школы. М. Вебер пытался преодолеть психологизм первой и излишнюю абстрактность «абсолютных ценностей» второй. Веберовский идеальный тип как особый инструмент познания в значительной мере расширил возможности научного исследования общественных и гуманитарных предметов, сущностно содержащих неустранимые элементы субъективности. Он позволил зафиксировать объективации этой субъективности и тем самым выразить ее в понятийной системе. Философско-методологическое значение методологии М.Вебера для эффективного продвижения в стержневой для любого социально-гуманитарного исследования проблематике объективированной субъективности.