Типологія основних форм релігії

ВСТУП: Місце релігії у сучасному світі.

На сучасному етапі історії нашої країни особливе місце серед соціальних, історичних, психологічних факторів національно-духовного відродження зайняв фактор релігійний. В Україні, по суті, розпочався новий етап розвитку релігійних конфесій. Він породив безліч проблем, пов'язаних з нормалізацією релігійного життя, пошуками шляхів урегулювання міжцерковних відносин, зокрема подолання гострих і болючих міжконфесійних конфліктів на основі конституційних положень принципу свободи совісті й відповідного законодавства про правове регулювання діяльності релігійних організацій. Правильне орієнтування навколо релігійно-церковних питань як доктринального, так і практичного характеру — необхідна умова гуманітарної освіченості фахівця будь-якого профілю, він повинен мати уявлення про духовну спадщину людства, загальнолюдські цінності, зосереджені у вченнях світових релігій. Саме в цьому полягає сенс і мета пропонованого розділу філософського курсу. Осмислення релігії в контексті суспільних, духовних і правових реалій сьогодення зумовило структурну побудову цього розділу. Його складають розподіли, присвячені визначенню предмета дослідження релігієзнавчої науки, знайомству з основними релігієзнавчими концепціями, з'ясуванню ролі релігії у духовній культурі людства, а також розгляду проблеми її походження, структури, елементів та основних функцій.

В історії людства з найдавніших часів і до сьогодення не було жодної культури, жодного суспільства, яке було б повністю безрелігійним. Історія свідчить, що численні релігійні вірування і культи є продуктами освідомлення людиною самої себе та навколишнього світу, також вони відображають у своїх специфічних вченнях і доктринах суттєві риси соціального оточення, особливості тієї чи іншої історичної епохи. У зв'язку з цим релігія є універсальним духовним явищем у житті суспільства, що об'єднує за допомогою догматів, моральних і духовних цінностей певні верстви населення у ієрархічно побудовані церковні організації, протиставляє за чітко визначеними конфесійними ознаками різні угруповання віруючих і в контексті сучасних соціальних реформ може сприяти консолідації різних громад віруючих у їхній боротьбі проти негативних соціальних відхилень і явищ, виконувати інші функції.

Будь-яку форму релігії доцільно розглядати з позицій ретроспективного методу, висвітлюючи історичні особливості виникнення та еволюції релігійних вірувань і вчень, ту роль, яку вони фактично відігравали на певних етапах розвитку суспільства. Однак історичний аналіз релігії необхідно поєднувати з теоретичним дослідженням її побудови, функцій, системи духовних цінностей. Вивчати релігійне середовище доцільно лише в тісному зв'язку з конкретно-історичними, соціальними, етнічними, культурними явищами, під впливом яких формуються ті чи інші релігійні вірування і культи. Отже, релігія — це соціальне явище, яке необхідно вивчати, керуючись науковою точкою зору. Наукове релігієзнавство є комплексом теоретичних поглядів на релігійну свідомість як форму суспільної свідомості, на соціальну природу релігії, закономірності її виникнення і розвитку. Релігієзнавчі знання складають методологічну основу вивчення релігійних явищ у їхнім зв'язку з соціальною практикою. Ядром теоретичного релігієзнавства виступає "філософія релігії". Під останньою розуміється філософське пояснення релігії.

Філософія релігії відрізняється від фактичного релігієзнавства насамперед тим, що, на відміну від останнього, вона вчить не тільки запам'ятовувати особливості віровчення окремих релігій, але і вміти розрізняти релігії за їх раціональною, розумною обґрунтованістю.

В сучасній філософській думці існують два підходи до вивчення релігій:

а) ідеалістичний (релігія визначається як центральне суспільне явище, в релігійній свідомості відображається зміст потойбічних, надприродних факторів); б) матеріалістичний (релігія є суспільно-історичним продуктом з її внутрішніми закономірностями розвитку). Філософія релігії локалізує предмет вивчення релігії. Остання виступає об'єктом філософського знання насамперед як соціальне явище. Досліджується не тільки механізм виникнення релігії, а й процес її відображення у свідомості людини, особливості формування релігійних понять, символів і духовних цінностей. При цьому об'єктом філософського вивчення є не тільки сама релігія, а й те соціальне та природне середовище, що впливає на процес формування релігійних вірувань.

Курс релігієзнавства певним чином пов'язаний з іншими філософськими курсами, насамперед із історією філософської думки, зокрема релігієзнавчі знання допомагають краще розуміти особливості виникнення та розвитку релігійних філософських шкіл та напрямів, наприклад, таких як арабський калам, християнська патристика, неотомізм та неопротестантизм, тощо.

 

РОЗДІЛ 1: Релігієзнавство як наука.

План:

1.1 Визначення релігії;

1.2 Типологія основних форм релігії:

1.2.1 Стародавні родоплемінні культи,

1.2.2 Національно-етнічні релігії,

1.2.3 Світові релігії;

1.3 Теорії виникнення релігії.

 

Визначення релігії.

Релігія — це дуже складне явище соціального характеру, воно виникло в суспільстві цілком закономірно й існує разом з ним; воно поєднує в собі елементи раціонального (на­приклад, моральні настанови) та ірраціонального (наприклад, фантастичні образи надприродних істот). Релігія - це те, що робить людське життя осмисленим, вона забезпечує її найважливішим компонентом – "значенням". Це відбувається завдяки тому, що релігія дає людині певну картину світу (космосу, універсуму), в якій несправедливість, страждання, смерть, все те, що робить життя трагічною невдачею, володіє, як виявляється, певним значенням і значенням, насамперед, в перспективі "останньої або кінцевої реальності". Сильним робить людину знання того, навіщо вона живе, а це знання дає їй віровчення. Віровчення – це систематизований виклад змісту віри у догматах, які були раз і назавжди визнані як істина, а тому не підлягають критиці.

    Релігія є символічною системою, необхідною для сприйняття цілісності світу. Вона забезпечує контакт індивіда зі світом як з єдиним цілим, в якому життя і дія мають певні кінцеві значення. Релігійні символи і поняття забезпечують стійкість і міцність людського існування, додаючи йому певне значення. Релігія освячує норми і цінності людського життя і гарантує тим самим соціальний порядок і стійкість соціального світу. Вона є необхідним ступенем сприйняття світу, обумовлена функціями головного мозку і має таке саме право на існування, як і раціональне, наукове пізнання. Отже, релігія є однією з форм суспільної свідо­мості, яка відображає дійсність в образах і міфах та утверджує віру в їхню реальність. Релігія, на відміну від таких форм суспільної свідомості, як мораль, політика, право, претендує на універсальне відображення дійсності. Вона виступає і як світогляд,  саме — як система поглядів на світ і місце людей у ньому, а на принципи їхньої повсяк­денної поведінки. Релігія як форма суспільної свідомості та світогляд є однією з найдавніших і найпоширеніших сфер духовної культури людства.

Запам'ятайте: релігія (від лат. “religіо” – зв’язок) – це форма суспільної свідомості, картина світу та поведінка, що обумовлені вірою в Бога, богів, духів або будь-яку надприродну силу, яка впливає на життя всього існуючого і може вступати в контакт із людиною, а також певною мірою пов’язана із загробним світом.

Релігія являє собою складний соціальний комплекс, який складається з наступних складових:

1) вірування (або міфи), тобто віру, яка допомагає людині зрозуміти, пояснити і певним чином упорядкувати своє життя; віра сама по собі є індивідуальний феномен, який включає довіру до якогось об'єкта, події, принципу або істоти, як втілення цінності і джерела значення життя; отже, релігія передбачає спільність вірувань, що розділяються віруючими, загальний для них міф, який вписує загальні культурні цінності у визначену історичну дійсність.

2) Релігія включає, далі, ритуальну поведінку: вона різноманітна - молитви, співи, танець, вживання якоїсь їжі або заборона на неї, святкування певних дат та інше. Ритуальні дії орієнтуються на релігійні символи, які визначають їх значення, і тому розглядаються як абсолютно відмінні від зовні схожих дій людини в звичайному житті (в християнському таїнстві причастя людина "вкушає тіло і кров Христову" не для того, щоб вгамувати голод і спрагу). Ритуали можуть проводитися окремою людиною, але часто ритуали вимагають колективної участі віруючих. Звичайно ритуали є такими, що регулярно повторюються, вони здійснюються в спеціальних місцях-святилищах, храмах і т. ін. Ритуали і релігійні символи зазвичай вписуються в матеріальну і художню культуру традиційних товариств – музику, живопис, танці, писемність. Ритуальна поведінка, яка передбачає посильну персональну участь віруючого, усвідомлюється як участь в акті, що означає зіткнення з чимось більшим, ніж повсякденна реальність, зі священним, і викликає по відношенню до нього жагу шанування, благоговіння, поклоніння.

3) Центральна роль в релігії належить символам. Символ - це річ, яка представляє або нагадує щось ще, знак чогось іншого, неосяжного і далекого. За допомогою символів можна здійснювати певні дії не "по правді", а символічно, наприклад, в жертвоприношеннях обійтися не справжніми, а символічними дарами богам. Символи - це об'єкти (Хрест, «Зірка Давида»); це поведінка, вчинки (колінопреклоніння перед олтарем, хрещення новонародженого), доторкання до Мезузи - шматка пергаменту з віршами з Второзаконія, прикріпленого до одвірка при вході в будинок людини, що дотримує розпорядження іудаїзму, або повернення обличчям в сторону Кааби, як умова дієвості молитви мусульманина, так само, як п'ятикратна щоденна молитва); це міфи або перекази (біблійна історія створення світу, євангельська розповідь про Христа, який миє ноги учням). Релігійні символи забезпечують функціонування релігії, як системи комунікацій і як системи вираження і пояснення досвіду розв'язання "кінцевих проблем".

Отже, в релігії віровчення тісно переплітається з ритуальною поведінкою та системою символів, віра завжди має свою форму вираження у культі. Знайте: культ – це система певних встановлених індивідуальних та колективних обрядів, за допомогою яких людина спілкується з Богом, або надприродною силою.

Релігія, і як віра, і як культ – це невід’ємна частина соціального буття людей. Вона існує в суспільстві не як чужорідне йому тіло, але як один з виявів життя соціального організму. В історії людства не було жодного суспільства, яке б зовсім не мало релігійних уявлень. Але характер і міра зв'язку релігії з суспільством на різних етапах його розвитку неоднакові. Виділяють три різні форми релігійних вірувань: родоплемінні, національно-етничні та світові. Отже, дамо кінцеве визначення терміну «релігія»: Релігія (від лат. “religіо” – зв’язок) – це форма суспільної свідомості, картина світу та поведінка, що обумовлені вірою в Бога, богів, духів або будь-яку надприродну силу, яка впливає на життя всього існуючого і може вступати в контакт із людиною, а також певною мірою пов’язана із загробним світом.

 

Типологія основних форм релігії.

1.2.1. Стародавні родоплемінні культи.

 

Перші релігійні уявлення в сучасному розумінні склалися у верхньому палеоліті приблизно 40—20 тис. років до н. е., коли жили люди сучасного антропологічного типу (кроманьйонці). До ранніх форм релігії належать: фетишизм, тотемізм, магія, анімізм. Перший історичний тип релігії - це сукупність первісних родоплемінних вірувань і культів. Цей тип релігії характерний для первісної стадії в історії розвитку людства. На цьому етапі формується родовий лад в рамках якого народжується старовинна форма релігії, релігія роду – тотемізм («тотем» на мові алгонкінів означає «його рід»).