Капітал: основні концепції визначення його суті

Різні економічні школи по-різному визначають суть капіталу. Проаналізуємо найбільш розповсюдженні в економічній науці теорії капіталу. З точки зору натуралістичної, або речової, концепції, яка перш за все розроблялася представниками класичної та неокласичної політекономії, капітал - це або засоби виробництва, або готові товари, які призначені для продажу. Так А.Сміт вважав, що капітал являє собою накопичений запас речей (машин, інструментів, сировини), накопичену працю, тобто все те, що використовується у виробництві з метою виготовлення готової продукції і, після її реалізації, отримання прибутку. Д.Рікардо писав, що капітал - це засоби виробництва. А.Маршалл відносив до капіталу всі речі, які утворюють передумови виробництва. Аналогічні підходи існують і в сучасній економічній науці. П.Самуельсон, наприклад, визначає капітал як виробниче обладнання крупних фабрик, складів готової продукції і напівфабрикатів.

З точки зору монетаристської, або грошової, теорії капітал - це гро­ші, які приносять процент. Основи цього підходу були закладені ще впері­од меркантилізму, проте у ХVІІ -ХІХ ст. грошова концепція була відтисне­на на другий план теоріями натуралістичного напрямку. Проте в XX ст. ве­лике значення у відродженні інтересу до кредиту та грошей в якості капіта­лу мала теорія Дж.М.Кейнса. І подальшому у поглядах його прибічників відбулася диференціація. Ті вчені, які зайняли монетаристські позиції, ви­ходять з того, що капітал - це гроші або їхні замінники - кредитні гроші, а інші - зв'язують поняття капіталу з отриманням доходу, при чому останнє пов'язується не тільки з речовими факторами, а й з людськими.

Теорії "людського капіталу" з'явилися у 60-ті роки XX ст., це було обумовлено розвитком НТР і зростання значення особистого фактора у ви­робничому процесі. Їх розробляли Г.Беккер, Дж.Мінцер, Т.Шульц та інші. За їхньою думкою, у виробництві взаємодіють два фактори: "фізичний капі­тал", в який включаються засоби виробництва, і "людський капітал", до якого відносяться знання, навички, енергія. Величина "людського капіта­лу", за їхньою думкою, оцінюється доходом, який він здатний приносити.

Названі концепції, хоча і характеризують з певних позицій сутність капіталу, проте не є досить повними, які у комплексі характеризують таку складну категорію, як капітал. Так, у наведених вище концепціях практично не розглядаються соціально-економічні аспекти сутності капіталу.

Названі недоліки, однобічність у підходах до проблеми, що досліджу­ється, в значній мірі подолані в концепції капіталу К.Маркса, в якій дано найбільш ґрунтовне та комплексне визначення капіталу.

Свій аналіз К.Маркс починає з ствердження про те, що ні гроші, ні за­соби виробництва самі по собі не є капіталом. Вони перетворюються в капі­тал лише тоді, коли їх власник вступить в певні соціально-економічні від­носини з іншими людьми (виробниками засобів виробництва, з робітника­ми, які пропонують на ринку праці свою здатність працювати, з торговця­ми, які реалізують готову продукцію тощо) з метою створення умов для ви­робництва певної продукції, забезпечення поєднання засобів виробництва (за визначенням К.Маркса це постійний капітал) з робочою силою (цей елемент виробництва дослідник називає змінним капіталом). В результаті взаємодії речового та особистого фактора підприємець отримає продукцію у вартості якої буде втілена додаткова вартість (слід зазначити, що К.Маркс вважає її тільки функцією змінного капіталу. І саме же ствердження не при­ймається більшістю західних вчених економістів). Після реалізації виготов­леної продукції додаткова вартість приймає форму прибутку - кінцевої ме­ти капіталістичного виробництва.

Дослідження, здійснене К.Марксом, дало йому можливість дати таке визначення капіталу: капітал - це авансована вартість, що в процесі свого руху приносить більшу вартість, тобто самозростає.

Рух капіталу здійснюється за схемою:

 

Г - Т - Г',     де Г' = Г + г.

 

В цій схемі використані такі скорочення: Г - первісно авансовані гроші, Т - то­вар, Г' - гроші, які кількісно збільшилися, зросли на величину г. Цей при­ріст грошей, або капіталу, К.Маркс за умов капіталістичного виробництва називає додатковою вартістю.

 

2. Кругооборот і оборот капіталу підприємства. Час і швидкість
обороту капіталу.

Щоб підприємницька діяльність почала здійснюватися, необхідно мати певну величину капіталу у грошовій формі. Його наявність та цілесп­рямований рух повинні забезпечити індивідуальне відтворення на рівні яко­гось конкретного суб'єкта господарювання. Індивідуальне відтворення -це безперервний процес виробничого поєднання факторів виробництва з метою створення товарів і отримання доходів. Вихідним моментом індиві­дуального відтворення є кругооборот капіталу.

Перш ніж дати загальне визначення поняттю "кругооборот капіталу", необхідно в певній послідовності розглянути стадії його руху:

Перша стадія. Руху капіталу починається зі стадії обігу, на якій капі­тал виступає у грошовій формі (Г) і виконує функцію забезпечення вироб­ництва засобами виробництва (ЗВ) та робочою силою (РС):

 

ЗВ

Г-Т

              РС

Друга стадія. Після того, як вже створені умови для початку вироб­ництва, починається рух капіталу безпосередньо на стадії виробництва (В). На цьому етапі капітал виступає у виробничій (або продуктивній) формі івиконує функцію виробництва товарів і створення вартості, невід'ємною частиною якої повинна бути додаткова вартість;

Третя стадія. Одержання підприємцем вартості та додаткової вартос­ті неможливе, якщо капітал, тепер вже в новій функціональній формі - то­варній, знову, як і на першій стадії, не пройде сферу обігу. Основною функ­цією капіталу в товарній формі є реалізація виробленого товару (Т') та отримання певної суми грошей (Г'), яка кількісно дорівнює Г (первісно ава­нсовані гроші) та Δг, що і є, за визначенням К.Маркса, додатковою вартістю:

 

Т' – Г ^'

 

 Таким чином, послідовний рух капіталу, протягом якого він прохо­дить три стадії (обігу, виробництва, обігу), набуває трьох функціональних форм (грошової, виробничої, товарної") і виконує певні функції, називається кругооборотом капіталу. Схематично він має такий вигляд:

              ЗВ

Г – Т                      …В…Т' - Г'

              РС

У цій схемі крапками позначено процеси закінчення попередньої стадії і перехід до іншої.

Рух капіталу не припиняється із завершенням одного кругообороту, вони постійно повторюються. Кругооборот капіталу, який розглядається не як окремий акт, а як постійно поновлюваний процес, називається оборотом капіталу. Він вимірюється часом і швидкістю.

Час обороту капіталу - це період, протягом якого ресурси проходять сфери виробництва та обігу і повертаються до вихідної (грошової) форми. Час обороту капіталу складається із двох частин:

1) часу виробництва;

2) часу обігу.

В свою чергу, час виробництва включає в себе робочій пері­од, перерви у процесі праці, час у виробничих запасах, а час обігу - час продажу продукції та час придбання факторів виробництва.

Швидкість обороту капіталу. Оскільки час обороту індивідуальних капіталів неоднаковий (у деяких галузях він потребує декілька років, а в де­яких - значно менший і може тривати кілька місяців, тижнів або днів), то для здійснення аналізу швидкості обороту необхідно мати якусь загальну міру. Такою мірою прийнято вважати рік (360 днів). Швидкість обороту ка­піталу вимірюється кількістю оборотів за рік:

 

де п - кількість оборотів за рік;

360 - кількість днів у році;

о - тривалість одного обороту.

Підприємці завжди намагаються скоротити час обороту капіталу або прискорити швидкість його обороту, оскільки це при одній і тій же величи-1 ні авансованого капіталу дозволить отримувати більше прибутку.