До педагогічно занедбаних вихованців має бути особлива увага з боку професійних педагогів, батьків і всіх, хто систематично спілкується з такими дітьми.
"Перевиховання, — як наголошує дослідник М.М. Фіцула, — це спеціальний вид педагогічної діяльності педагогів і учнів, спрямований на подолання недоліків їх особистості, розвиток наявних у неї позитивних якостей і формування на цій основі нових, суспільно значимих корисних рис і властивостей"[1]. Вихователю доводиться мати справу з підлітками, в яких проявляються лише окремі риси, що суперечать нормам моралі. У таких випадках йдеться не про перевиховання, а про виправлення.
Перевиховання — процес досить складний, тривалий, багатогранний, який має реалізувати певні функції — відновну, компенсаційну, виправну, стимулювальну.
Перевиховання ґрунтується на загальних принципах виховання. Однак у роботі з педагогічно занедбаними дітьми варто акцентувати увагу на принципах, які випливають із соціально-психологічних особливостей цих дітей. Це: 1) зв'язок перевиховання з цікавою продуктивною працею; 2) організація дитячого колективу; 3) опора на досвід важковиховуваних дітей; 4) органічне поєднання поваги до вихованців зі сприйнятою системою вимог; 5) єдність і систематичність педагогічних впливів на вихованці; 6) індивідуальний підхід до вихованця; 7) гуманне ставлення до важковиховуваних у процесі перевиховання виходячи з педагогічного постулату: з одного боку, ці діти "важкі", оскільки їм важко подолати ті чи ті соціальні труднощі, а з другого — значні відхилення важковиховуваних від моральних норм поведінки — це своєрідне моральне захворювання, тому ставлення до таких дітей має бути адекватне; 8) об'єктивне ставлення до важковиховуваних; 9) педагогічний вплив на важковиховуваних дітей необхідно здійснювати в неефективному стані педагога; 10) випереджаюче виховання позитивних якостей у важковиховуваних дітей.
|
|
У системі виховання підростаючого покоління важливе місце мають займати профілактичні заходи, які запобігали б масовій появі важковиховуваних дітей. Варто акцентувати увагу на соціальних передумовах попередження появи "важких" дітей, які мають глобальний характер. До них належать:
1) організація здорового суспільства в соціальному і психічному плані;
2) забезпечення достатньої психолого-педагогічної культури батьків. Ці основи закладаються ще в шкільному віці виходячи з соціальної об'єктивності, що кожна молода людина має бути насамперед відповідальним батьком чи матір'ю, а потім фахівцем певної галузі;
3) створення соціально-педагогічних умов для реалізації та задоволення кожною особистістю своїх інтересів і потреб;
|
|
4) подолання в суспільстві рецидивів насильства, жорстокості, обмеження поширення масової культури низької якості;
5) забезпечення високого соціального статусу вчителя в суспільстві.
Етапи роботи з важковиховуваними дітьми
Перший етап – діагностичний (вивчають і аналізують позитивні й негативні якості виховання, умови, що сприяли появі та формуванню таких якостей, визначають шляхи і засоби нейтралізації негативних проявів та актуалізацію позитивних проявів. Вихователь складає докладну характеристику педагогічно запущеного вихованця).
Другий етап — планування і визначення напрямків роботи. Класний керівник разом з усіма вихователями, які спілкуються з «важким» учнем, розробляє докладний план цілеспрямованого виховного процесу, визначає місце і роль кожного вихователя.
Третій етап — цілеспрямована педагогічна діяльність (здійснюється реалізація означених планів виховання конкретної особистості із залученням всіх, хто може позитивно впливати на дитину (батьків, родичів, однокласників, учителів-вихователів та ін.). Координує цю роботу насамперед класний керівник. Здійснюється аналіз соціально-психологічних змін у поведінці вихованця, визначаються нові перспективні лінії).
У роботі з педагогічно занедбаними дітьми нерідко доводиться зустрічатися із досить складними випадками своєрідного "морального захворювання". У таких випадках доводиться вдаватися до педагогічного консиліуму, який передбачає всебічний аналіз причин, що призвели до труднощів у життєдіяльності вихованців, а також особливостей поведінки, визначся ця шляхів і засобів виховання.
Прояви девіантної поведінки
1. Біологічні:
- психічні захворювання;
- розлади на сексуальній основі;
- алкоголізм;
- наркоманія;
- психосоматичні ознаки (болів животі, голові, запаморочення).
2. Генетичні:
- схильність до психічних захворювання (психічні захворювання в родині або відставання в розумовому розвитку).
3. Психологічні:
- радикальна зміна поведінки;
- апатія, втомленість, сонливість, надмірна обережність;
- брак впевненості в собі, приниження себе, низька або завищена самооцінка;
- депресія;
- надмірна агресивність, схильність до насильства;
- надмірна підпорядкованість одноліткам, дорослим;
- страх перед батьками, дорослими;
- надмірна психологічна збудливість;
- труднощі концентрації уваги.
4. Соціальні:
- асоціальний спосіб життя;
- відбування покарання батьками;
- ізоляція людини від суспільства;
- ізоляція дитини у дитячому колективі;
- низький або негативний статус дитини в колективі;
- випадки суїцидів серед родичів.
Список використаної літератури
1. Бондаренко А.Ф. Социальная психотерапия личности (психосемантический подход). - К.: КГПИИЯ, 1991.
2. Бондаренко А.Ф. Психологическая помощь. - К., 1997.
3. Бурлачук Л.Ф., Грабская И.А., Кочарян А.С. Основы психотерапии. - К.: Ника-Центр, 2001.
4. Горностай П.П., Васьковская СВ. Теория И практика психологического консультирования: Проблемный подход - К.: Наук, думка, 1995.
5. Калина Н.Ф. Основы психотерапии. - К.,1997.
6. Консультативна психологія і психотерапія / За ред. С.Д. Максименка та З.Г. Кісарчук. К.2002.
7. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.]. - К.: Форум, 2002.
8. Основи практичної психології / В.Панок, Т.Титаренко, Н.Чепелєва та ін. - К.: Либідь, 2003.
ІІ. Проектна частина