Право власності на ліси

Відповідно до ст. 6 Лісового кодексу України всі ліси в Україні є власністю держави. Право державної власності на ліси є юридич­ним вираженням націоналізації лісів. Державна власність на ліси є головною умовою забезпечення підвищення продуктивності охоро­ни та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, задо­волення потреб суспільства у лісових ресурсах на основі науково обгрунтованого раціонального використання.

Право власності на ліси — це центральний інститут лісового права, котрий включає в себе сукупність правових норм, спрямо­ ваних на регулювання відносин власності на ліси з метою захисту, розвитку, охорони цих відносин та раціонального використання і відтворення лісів. В об'єктивному значенні право власності на ліси — це така сукупність правових норм, яка закріплює володіння, ко­ристування і розпорядження лісами, а також забезпечує охорону і захист права власності від протиправних дій третіх осіб.

Право власності на ліси у суб'єктивному значенні — це закріплення відповідними нормами лісового права можливості конкретного власника володіти, користуватися і розпоряджатися належними йому лісами на свій розсуд у межах закону. Це суб'єктивне право має абсолютний характер: правомочному суб'єкту протистоїть необмежена кількість зобов'язаних осіб, які не повинні своїми діями порушувати це право.

Отже, усі ліси в Україні є власністю держави. Держава як єди­ний власник визначає порядок і умови користування лісами, сис­тему органів управління у галузі використання лісових ресурсів, способи охорони та захисту лісових багатств'.

Зважаючи на вищезазначене, суб'єктом права власності на ліси є держава. У той же час ст. 13 Конституції України, ст. 4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначають, що природні ресурси України, у тому числі і ліси, є власністю українського народу, який має право на володіння, ви­користання та розпорядження природними багатствами держави.

За змістом право власності на ліси включає в себе сукупність повноважень власника щодо права володіння, права користування та права розпорядження лісами.

Право володіння лісами — основне положення закону, в якому об'єкт володіння знаходиться у сфері фактичної влади уповноваже­ного суб'єкта. Держава володіє всіма лісами України на титулі пра­ва власності. Усі інші суб'єкти володіють лісами на праві користу­вання.

Право користування лісами реалізується державою через відповідні державні органи управління, підприємства, установи, організації та громадян, за якими закріплені ліси як об'єкт охоро­ни, управління та використання. Під правом користування слід ро­зуміти забезпечену законом можливість їх господарської експлуа­тації та вилучення з них корисних властивостей і доходів. Під пра­вом розпорядження лісами слід розуміти юридичну можливість держави як власника вчиняти розпорядчі дії відносно лісів. Відповідно до лісового законодавства від імені держави лісами роз­поряджається Верховна Рада України, яка, у свою чергу, має пра­во делегувати свої повноваження у розпорядженні лісами відповідним радам. Держава через визначені законом органи надає лісові ресурси у користування, вилучає їх з користування, здійснює планування лісового господарства, облік лісів, їх відтворення, лісо­розведення тощо. При цьому держава у законодавчому порядку визначає цільове та господарське призначення лісів залежно від ви­мог їх раціонального використання та охорони, встановлює умови і порядок користування ними, розподіляє і перерозподіляє ліси між користувачами'.

Об'єктом права власності на ліси є усі ліси України, які станов­лять її лісовий фонд. Уся сукупність дерев, чагарників, іншої лісо­вої рослинності, які віднесені до поняття лісу, визначаються об'єктами права державної власності, доки вони ростуть на землі. Зрубані дерева, чагарники та інші лісові ресурси не є частиною лісу, вони перетворюються на його продукцію, яка є самостійним об'єктом права власності. Якщо власником лісу є держава, то пра­вомірно заготовлені лісові ресурси можуть належати на праві влас­ності не лише державі, а й колективу й окремим громадянам².

Право державної власності не поширюється також на усі види зе­лених насаджень, які не належать до категорії лісів і ростуть у межах населених пунктів: окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садо­вих ділянках. Відповідно до положень законодавства такі насаджен­ня можуть бути віднесені до комунальної, колективної, чи приватної форм власності. Це, зокрема, передбачається ст. 13 Закону України «Про власність»³, відповідно до якої насадження на земельній ділянці, наданій громадянину, є об'єктом його приватної власності.

'На забезпечення захисту права державної власності на ліси спря­мована вся система правових норм лісового та іншого законодавства.

За загальним принципом будь-які угоди або інші дії, які в прямій або прихованій формі порушують право державної влас­ності на ліси, визначаються законодавством як недійсні. Особи, які уклали зазначені угоди, несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність відповідно до чинного законодавства. Неза­конно добута деревина та інші лісові ресурси підлягають вилучен­ню. У разі неможливості вилучення незаконно добутої деревини та інших лісових ресурсів стягується їх вартість.

§ 3. Право лісокористування та його види Поняття права лісокористування

Право лісокористування в юридичній літературі розглядається як один з важливих правових інститутів лісового права, котрий включає в себе сукупність правових норм, які встановлюють умо­ви і порядок багатоцільового раціонального використання, відтво­рення і охорони лісів, ведення лісового господарства, права і обов'язки лісокористувачів, виходячи з інтересів суспільства в одержанні деревини, інших лісових ресурсів, використання інших корисних властивостей лісу'.

Як правовий інститут лісового права, що включає в себе су­купність правових норм, які регулюють відповідну групу лісових правовідносин, право лісокористування розглядається з об'єктив­ної точки зору. Право лісокористування з суб'єктивної точки зору — це сукупність повноважень особи щодо використання, охорони, захисту і відтворення лісів.

Інститут права лісокористування є похідним від права держав­ної власності на ліси і тому включає в себе право користування лісом як повноваження держави — власника лісу, або право, нада­не відповідно до законодавства підприємствам, установам, ор­ганізаціям та громадянам².

Суб'єктами права лісокористування можуть бути державні, ко­лективні, громадські підприємства, установи, організації, в тому числі релігійні, громадяни України та їх об'єднання, іноземні юри­дичні особи та громадяни.

У лісах здійснюються такі види користувань:

за підставами виникнення — загальне та спеціальне викорис­тання лісових ресурсів.

Право загального лісокористування здійснюють громадяни, які мають право вільно перебувати в лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби, інші плоди, крім випадків, передбачених законодав­чими актами.

При здійсненні права загального використання лісових ре­сурсів громадяни зобов'язані виконувати вимоги пожежної без­пеки у лісах, користуватися зазначеними вище лісовими ресурса­ми у строки, встановлені державними лісогосподарськими орга­нами, і у способи, що не завдають шкоди відтворенню цих ре­сурсів.

Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється в ме­жах земельних ділянок лісового фонду, наданих для цього в кори­стування у порядку, визначеному земельним законодавством.

В основу класифікації видів спеціального використання лісів покладено роль лісів, які використовуються як природний ресурс. Вона, зокрема, полягає у значенні лісу як джерела деревини, жи­виці, інших лісових ресурсів, а також у специфічних якостях лісу: лікувально-оздоровчих, рекреаційних, естетичних. Виходячи з цьо­го, види спеціального права лісокористування за цільовим призна­ченням можна поділити на:

— використання деревних ресурсів лісу — заготівля деревини, заготівля живиці, заготівля другорядних лісових матеріалів (пнів, луба, кори і т.ін.);

— побічні лісові користування — сінокосіння, випасання худо­би, розміщення вуликів та пасік, заготівля деревних соків, заготівля і збір дикорослих плодів, горіхів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини;

— використання лісів для відтворення ресурсів тваринного по­ходження, користування лісом для потреб мисливського господар­ства;

— користування лісом у науково-дослідних цілях; користування лісом у культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і турис­тичних цілях'.

Особливим видом права лісокористування є право ведення лісо­вого господарства². З цим твердженням слід погодитись, адже за­вданням організації лісового господарства є забезпечення правової і технічної регламентації його раціонального ведення і використан­ня лісових ресурсів незалежно від природних та економічних умов, цільового призначення, місцерозташування, породного складу лісів, а також функцій, які вони виконують (ст. 33 Лісового кодек­су України).

, За правовою формою реалізації правом лісокористування може бути наділене лише первинне лісокористування. Таким правом наділені спеціалізовані лісогосподарські підприємства, установи, організації, у яких створено спеціалізовані підрозділи. Таких суб'єктів законодавство визначає як постійних лісокористувачів (ст. 9 Лісового кодексу України). Праву лісокористування цих суб'єктів передує право постійного користування земельними ділянками лісового фонду, яке посвідчується державним актом на право постійного користування землею. Своє право лісокористування во­ни зобов'язані оформляти на загальних підставах (ст. 51 Лісового кодексу України). Окремі земельні ділянки лісового фонду площею до 5 га, якщо вони входять до складу угідь селянського (фермерсь­кого) господарства, надаються громадянам зі спеціальною підго­товкою.

Постійні лісокористувачі не мають права передавати ділянки лісу у вторинне користування. Надання в установленому порядку ділянок для сінокосу чи випасання худоби, службових земельних наділів не можна розглядати як надання права вторинного лісоко­ристування, оскільки мова у цьому випадку повинна йти про вто­ринне право землекористування, про реалізацію підприємством-землекористувачем (лісокористувачем) своєї правомочності внутрішньогосподарського управління землею'.

Відповідно до законодавства лісокористувачі, яким земельні ділянки лісового фонду для відповідних цілей можуть надаватися у тимчасове користування (короткострокове — до 3 років, довгостро­кове — від 3 до 25 років), за погодженням з постійними лісокори-стувачами, визначаються як тимчасові.

Право тимчасового користування земельними ділянками лісо­вого фонду оформляється договором, і зокрема договором оренди.

Право спеціального лісокористування має строковий характер (як правило, один рік). Після його закінчення необхідне повторне оформлення.

Усі види лісових користувань (крім загальних) мають договірну форму: здійснення лісових користувань допускається лише за на­явності спеціального дозволу — лісорубного квитка (ордера) або лісового квитка. Вони видаються підприємствами, організаціями, установами та органами, які ведуть лісове господарство, для лісо­вих ресурсів державного значення, районними державними адміністраціями — для лісових ресурсів місцевого значення. Право побічного лісокористування оформляється договором. Дозволи на користування лісами в науково-дослідних, рекреаційних, культур­но-оздоровчих, туристичних і спортивних цілях видають місцеві ради за погодженням з постійними лісокористувачами.

Усі лісокористувачі наділяються відповідно до законодавства та умов дозволів правами і обов'язками. Вони мають право здійсню­вати лише ті лісові користування, які їм дозволено і використову­вати лише ті ресурси, на які видано спеціальний дозвіл.

Відповідно до глави 2 Лісового кодексу України визначаються загальні права та обов'язки постійних і тимчасових лісокористу­вачів. Зокрема постійні лісокористувачі мають право: на ведення у встановленому порядку лісового господарства; на першочергове спеціальне використання у встановленому порядку лісових ре­сурсів, користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекре­аційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт; власності на заготовлену продукцію і доходи від її реалізації (крім доходів від реалізації продукції, одержаної під час догляду за лісом та інших лісогосподарських заходів); здійснювати у встановленому законодавством порядку будівництво доріг, лісо­вих складів, пожежно-хімічних станцій, господарських приміщень та інших об'єктів, необхідних для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів.

Тимчасові лісокористувачі мають право: здійснювати спеціальне використання лісових ресурсів, користування земельними ділянка­ми лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт відповідно до умов договору;

за погодженням з радами, які надали їм у користування земельні ділянки лісового фонду, та постійними лісокористувачами, у вста­новленому законодавством порядку прокладати дороги, обладнува­ти лісові склади, стоянки для автотранспорту, зводити господарські будівлі та споруди для зберігання і первинної обробки заготовленої сировини тощо.

У свою чергу, постійні лісокористувачі зобов 'язані: забезпечува­ти відтворення, охорону, захист і підвищення родючості грунтів, продуктивності лісових насаджень і посилення їх корисних власти­востей, виконувати інші вимоги законодавства щодо ведення лісо­вого господарства та використання лісових ресурсів; дотримуватись науково обгрунтованих норм і порядку спеціального використання деревних та інших ресурсів лісу й користування земельними ділян­ками лісового фонду; вести лісове господарство, здійснювати спеціальне використання лісових ресурсів та користуватися земель­ними ділянками лісового фонду способами, які б забезпечували збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також ство­рювали сприятливі умови для їх охорони, захисту, використання та відтворення; виконувати роботи, пов'язані з відведенням у натурі земельних ділянок лісового фонду для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт; вести первинний облік лісів; забезпечувати охорону рідкісних видів рослин і тварин, рідкісних рослинних угруповань відповідно до природоохоронного законодавства; своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; не порушувати законні права тимчасових лісокористу-вачів.

Тимчасові лісокористувачі зобов 'язані: забезпечувати користуван­ня земельними ділянками лісового фонду відповідно до умов їх на­дання; вести роботу способами, які б забезпечували збереження оз­доровчих і захисних властивостей лісів, а також створювали спри­ятливі умови для відновлення насаджень, охорони, захисту, вико­ристання та відтворення лісів, охорони рідкісних видів флори і фа­уни; своєчасно вносити плату за спеціальне використання лісових ресурсів; виконувати інші вимоги, встановлені законодавством Ук­раїни щодо регулювання порядку використання лісових ресурсів.

Права та обов'язки лісокористувачів виникають після здійснен­ня ними низки юридичне значущих дій: подання клопотання про надання у постійне та тимчасове користування земельних ділянок лісового фонду для відповідних цілей, до якого додаються уста­новчі документи (статут чи положення), зареєстровані у встановле­ному порядку, погоджений проект відведення зазначеної земельної ділянки, інші документи. На підставі такого клопотання видається у встановленому земельним законодавством порядку державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, яка підлягає державній реєстрації, а також укладаються договори оренди землі.

Право спеціального користування постійних лісокористувачів виникає з моменту одержання дозволу (лісорубного квитка (орде­ра) або лісового квитка), який видається державними органами лісового господарства після затвердження лімітів використання лісових ресурсів, виділення лісосічного фонду в натурі'.

Припиняється право постійного лісокористування у разі: доб­ровільної відмови від лісокористування та від земельної ділянки лісового фонду; закінчення строку, на який було надано право лісокористування та надана земельна ділянка; припинення діяль­ності підприємства, установи, організації; вилучення земель лісо­вого фонду для інших державних та громадських потреб; нецільо­вого використання лісових ресурсів; порушення вимог, передбаче­них у лісорубному квитку (ордері) чи лісовому квитку, або пору­шення вимог лісового законодавства; систематичного невнесення земельного податку, плати за використання лісових ресурсів у строки, встановлені законодавством, а також орендної плати в строки, визначені договором, тощо. При цьому скасовується дозвіл на спеціальне використання лісових ресурсів органами лісового господарства, анулюється лісорубний квиток (ордер) чи лісовий квиток та приймається рішення ради про вилучення земельної ділянки з користування.

Підстави для припинення права тимчасового користування зе­мельними ділянками лісового фонду визначені ст. 22 Лісового ко­дексу України.

Підстави припинення права спеціального лісокористування в літературі класифікуються на безумовні та умовні, правомірні та неправомірні².

Спеціальне використання лісових ресурсів та користування зе­мельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського гос­подарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і ту­ристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт є платни­ми. Плата проводиться за встановленими Кабінетом Міністрів України таксами на деревину лісових порід, що відпускаються на пні, і на живицю', або у вигляді орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурсній основі (ст. 89 Лісово­го кодексу України).

Розмір плати за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду встанов­люється виходячи з лімітів їх використання на лісову продукцію та послуги з урахуванням якості і доступності². У разі умов реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах плата за них встанов­люється не нижче від діючих такс. Розмір орендної плати визна­чається за угодою сторін у договорі оренди, але не нижче встанов­лених такс на лісові ресурси. Ради в межах своєї компетенції мо­жуть встановлювати пільги щодо сплати платежів, передбачених лісовим законодавством.

Платежі за спеціальне використання лісових ресурсів держав­ного значення в розмірі 80 відсотків зараховуються до державно­го бюджету, 20 відсотків — відповідно до бюджету Автономної Республіки Крим та бюджетів областей. Плата за використання лісових ресурсів місцевого значення та за користування земель­ними ділянками лісового фонду зараховується до місцевих бюд­жетів.

Розкриємо особливості окремих видів права лісокористування.

Заготівля деревини є основним лісовим користуванням в частині задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах. Порядок за­готівлі деревини регулюється ст.ст. 52—60 Лісового кодексу Ук­раїни, Правилами відпуску деревини на пні в лісах України, за­тверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 р. № 1378³.

Правила відпуску деревини на пні в лісах України — це систе­ма норм щодо встановлення лімітів, їх розподілу та видачі дозволів на заготівлю деревини, живиці та інших продуктів лісу, строків і порядку їх заготівлі та вивезення.

Заготівля деревини у порядку спеціального використання здійснюється під час рубок головного користування, що проводять­ся в стиглих деревостанах.

Правила рубок головного користування в лісах України, затвер­джені постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 559', визначаються як система норм і вимог щодо здійснення рубок, в основу яких покладено дотримання принципів безперерв­ного, невиснажливого і раціонального використання лісових ре­сурсів, збереження умов відтворення високопродуктивних стійких насаджень, їх екологічних та інших корисних властивостей.

У свою чергу, рубки головного користування залежно від особ­ливостей лісів можуть бути вибіркові (вирубується частина дерев пе­рестійного і стиглого віку, при цьому способі рубки ділянка зали­шається вкритою лісовою рослинністю), поступові (рубки, під час яких передбачається вирубка деревостану за кілька прийомів), суцільні (рубки, під час яких весь деревостан вирубується повністю, за винятком насінників життєздатного підросту і молодняка, цінних і рідкісних видів дерев та чагарників, що підлягають збере­женню). Рубки головного користування у виняткових випадках мо­жуть проводитись у достигаючих деревостанах лісів другої групи з дозволу центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, погодженого з центральним органом виконавчої вла­ди з питань охорони навколишнього природного середовища.

Крім рубок головного користування, законодавство виділяє рубки, пов'язані з веденням лісового господарства (рубки освітлен­ня, прочищення, проріджування, прохідні рубки), а також інші руб­ки (вибіркові санітарні рубки, суцільні санітарні рубки, лісовідновні рубки в деревостанах, що втрачають захисні, водоохо­ронні та інші природні властивості; прокладання квартальних просік, догляд за підростом та за узліссям тощо)².

Застосування тих чи інших видів і способів рубок визначається правовим режимом лісів першої та другої групи і повинно бути спрямоване на поліпшення породного складу і продуктивності лісів, відновлення господарсько-цінних деревних порід.

В особливо захисних ділянках лісу може бути повністю або ча­стково заборонено застосування окремих видів і способів рубок.

Необхідна кількість заготівельної деревини визначається розра­хунковою лісосікою — науково обгрунтованою оптимальною щорічною нормою рубки достиглих деревостанів, яка обчис­люється на тривалий період для кожного підприємства, що веде лісове господарство, роздільно по групах лісів, господарствах у кожній області, регіоні.

Заготівля деревини у розмірах, що перевищують розрахунко­ву лісосіку, як правило, забороняється, крім випадків великої необхідності і лише з дозволу уряду. Заготівля деревини здійснюється за щорічними планами, які складаються з ураху­ванням перспективного плану шляхом розподілу між лісоза­готівельниками річного лісосічного фонду держави (необхідний обсяг заготівлі деревини по кожному лісозаготівельному підприємству на рік).

Суб'єктами права заготівлі деревини  є заготівельні підприємства, установи, організації, на які покладається комплекс зобов'язань, передбачених ст.ст. 18—19 Лісового кодексу України та п. 5 Правил відпуску деревини на пні в лісах України: раціональ­но використовувати деревину (не залишати недорубів, заготовленої деревини на місцях рубок, не допускати її втрат і т.ін.), забезпечу­вати охорону лісів (додержуватися вимог пожежної безпеки, не засмічувати ліси, зберігати підрост і молодняк і т. ін.), не допуска­ти негативного впливу лісозаготівель на інші природні об'єкти (лісові грунти, водоймища), а також не завдавати шкоди різним спорудам у лісах.

Плата за заготівлю деревини на пні справляється за встановле­ними постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р. № 44 таксами на деревину лісових порід, що відпускаються на пні, або у вигляді орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах.

'Важливим видом лісокористування є заготівля живиці (смоли хвойних дерев), яка використовується для одержання медичних препаратів, а також у технічних цілях. Живицю одержують шляхом підсочки, тобто надрізу на корі стиглих та пристигаючих хвойних насаджень: сосни — не раніше ніж за 10 років, ялини — за 3 роки, модрини — за 5 років до призначення їх до суцільної рубки. Відповідно до ст. 61 Лісового кодексу України, Правил заготівлі живиці в лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1996 р. № 185', заготівля живиці здійснюється, в основному, постійними та тимчасовими лісокори-стувачами — підприємствами лісозаготівельної промисловості на підставі спеціального дозволу — лісорубного квитка, який ви­дається на весь термін експлуатації ділянки, призначеної для підсочки.

Заготівля живиці здійснюється на відведених і переданих для підсочки насадженнях згідно з планом відводу насаджень для підсочки в натурі, рішенням обласної державної адміністрації про розподіл ліміту заготівлі живиці. Відведення насаджень і оформлення їх в натурі проводиться згідно з Правилами відпу­ску деревини на пні. Загальна площа насаджень, що пере­дається для підсочки, не повинна перевищувати 10 розрахунко­ вих лісосік. До закінчення строків підсочки у хвойних деревос-танах, призначених для заготівлі живиці, рубки головного кори­стування забороняються. Вирубування цих деревостанів до їх підсочки, а також дострокове вилучення їх з підсочки може до­пускатися, як правило, з дозволу Держкомлісгоспу України. Так, дострокове вилучення дерев із підсочки можливе при різкому погіршенні санітарного стану або пошкодженні дерев під час пожежі.

Плата за заготівлю живиці визначається у межах такс на живи­цю, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р. № 44.

Заготівля другорядних лісових матеріалів — пнів, лубу, кори, де­ревної зелені — здійснюється з метою їх промислової переробки, розвитку лісових промислів і задоволення потреб населення. Відповідно до вимог ст. 62 Лісового кодексу України заготівля дру­горядних лісових матеріалів повинна здійснюватись без заподіяння шкоди лісу.

Згідно з Порядком заготівлі другорядних лісових матеріалів, за­твердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 р. № 449', заготівля другорядних лісових матеріалів для потреб виробничої та комерційної діяльності належить до спеціального використання, проводиться за плату на підставі спеціального доз­волу — лісового квитка і тільки у межах відведених земельних діля­нок лісового фонду. Так, деревні пні заготовляються для одержан­ня осмолу (сировини для смолоскипидарного виробництва) та дров; луб заготовляється шляхом знімання кори з дерев, призначе­них для рубки у поточному році; кора деревних порід заготов­ляється з метою одержання лікарської та технічної сировини (кори дуба, крушини, калини, ялини тощо), а також сировини для вироб­ництва дьогтю; до деревної зелені належать дрібні пагони та гілки з дерев, підліску, підростку та цілі дерева, що заготовляються для приготування корму тваринам, а також для технічних, ритуальних та інших потреб.

Терміни проведення заготівельних робіт визначаються постійними лісокористувачами і зазначаються у лісовому квитку. Як правило, пні заготовляються протягом року, луб — лише в період інтенсивного руху соків (квітень — травень), кора — у вес­няний період із дерев і чагарників, призначених для рубки в поточ­ному році.

Після завершення робіт територія, де заготовлялися пні, повин­на бути приведена до стану, придатного для лісогосподарського ви­користання. Забороняється заготівля пнів у п'ятидесятиметровій смузі постійних водотоків. Заготівля деревної зелені провадиться., на спеціально визначених ділянках або суміщається з проведенням інших видів рубок. Із дерев, що ростуть, зелень заготовляють тільки під час обрізування гілок при формуванні крони.

Серед видів права лісокористування особливе місце займають побічні лісові користування (ст.ст. 64—67 Лісового кодексу України).

Відповідно до Порядку здійснення побічних лісових користу­вань в лісах України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 р. № 449, побічні лісові кори­стування можна поділити на дві групи. До першої віднесено побічні лісові користування, об'єктом яких є ліс — заготівля (зби­рання) дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин;

заготівля деревних соків; збирання лісової підстилки. До другої — не тільки ліс, але й землі лісового фонду, не покриті лісом, — розміщення пасік, заготівля сіна і випасання худоби, заготівля оче­рету.

Збір громадянами у лісах дикорослих трав'янистих рослин, квітів, грибів, ягід, горіхів, інших плодів для власного споживання належить до загального використання лісових ресурсів і провадить­ся безкоштовно.

Здійснення побічних лісових користувань (включаючи спеціаль­но створені для цього насадження) для потреб виробничої та ко­мерційної діяльності належать до спеціального використання, про­вадяться за плату на підставі спеціального дозволу — лісового квит­ка і тільки у межах відведених земельних ділянок лісового фонду. Збір рослин (їх частин) і грибів, занесених до Червоної книги Ук­раїни, забороняється.

Побічні лісові користування мають тимчасовий характер. Так, заготівля рослинної сировини на одній і тій же території прово­диться періодично, зокрема: суцвіть, плодів, інших надземних ор­ганів однорічних рослин — один раз на два роки; надземних час­тин багаторічних рослин (стебла, листя, бруньки) — один раз на п'ять років; підземних частин всіх рослин (коріння, кореневища, бульби, цибулини) — один раз на десять років. При заготівлі дерев­них соків сезон підсочки починається з настанням вегетаційного періоду.

Період розміщення вуликів і пасік визначається залежно від календарних термінів цвітіння медоносів. Термін сінокосіння та випасання худоби зазначається у лісовому квитку. Збирання лісо­вої підстилки допускається в окремих випадках у лісах другої гру­пи, причому на одній і тій же площі не частіше, ніж один раз про­тягом 5 років. Терміни збирання підстилки та заготівлі очерету та­кож зазначаються у лісовому квитку. Здійснення побічних лісових користувань повинно провадитись без заподіяння шкоди лісу. Так, забороняється: заготівля соків шляхом зарубів і запилів на деревах; розміщення пасік у місцях масового відпочинку людей;

випасання худоби в державних захисних і полезахисних смугах, протиерозійних лісах, особливо цінних лісових масивах, на пло­щах лісових культур природних молодняків, у насадженнях з на­ явністю життєздатного підросту до досягнення ними висоти, ко­ли вершини не пошкоджуються тваринами, на зрубах та інших не вкритих лісовою рослинністю землях, призначених для природно­го відновлення лісу тощо; збирання лісової підстилки на лісових ділянках, розташованих у бідних лісорослинних умовах, на ділян­ках, де грунти піддаються ерозії, та в місцях масового розмножен­ня грибів.

Заготівля сіна і випас худоби як види побічних лісових корис­тувань мають свої особливості. При здійсненні сінокосу і випасу худоби на вкритих лісом землях має місце право лісокористування і право користування земельною ділянкою лісового фонду, яке підпорядковане праву лісокористування'. Це стосується і заготівлі очерету, яка провадиться на земельних ділянках лісового фонду з урахуванням збереження сприятливих умов для життя диких тва­рин і птахів, інших вимог охорони навколишнього природного се­редовища.

Постійні лісокористувачі під час здійснення побічних лісових користувань зобов'язані забезпечувати невиснажливість ресурсів харчових, лікарських і технічних рослин з урахуванням збереження цілісності екосистем: здійснювати агрохімічні заходи сприяння природному утворенню рослин та підвищенню їх продуктивності;

підтримувати лісові ділянки, де здійснюються побічні лісові кори­стування у належному санітарному стані; забезпечувати охорону насаджень від хижацького використання і знищення; обмежувати чи припиняти постійні лісові користування у разі погіршення санітарного стану насаджень тощо.

Лісокористувачі зобов'язані додержуватись також вимог, згідно з якими добування соків на придатних для підсочки дере­вах здійснюється у спеціально вирощених для цієї мети насад­женнях або у лісі, ділянки якого виділяються за 10 років до руб­ки головного користування чи інших видів роботи (у разі призна­чення насадження до рубки), або з пнів дерев, зрубаних напере­додні соковиділення. Для добування соку на деревах свердлять на висоті 30—50 см від поверхні землі канали відповідного діаметру та відповідної глибини. На деревах діаметром 20—24 см робить­ся один канал, діаметром 28—32 см — два, діаметром 36 см і більше — три канали, після закінчення сезону канали замазують садовим вапном, віконною замазкою, живичною пастою або гли­ною з вапном. У разі погіршення санітарного стану насаджень заготівля соку припиняється достроково на підставі висновку лісопатолога.

Для розміщення вуликів і пасік виділяються земельні ділянки лісового фонду переважно на узліссях, галявинах та інших не вкри­тих лісовою рослинністю землях. На них дозволяється споруджен­ня тимчасових (не капітальних) будівель без права вирубування дерев і чагарників, розчищення та розорювання земельних ділянок лісового фонду.

Сінокос дозволяється на незалісених зрубах, галявинах та інших укритих лісовою рослинністю землях, на яких не очікується при­родне лісовідновлення. В окремих випадках для заготівлі сіна мо­жуть використовуватись міжряддя лісових культур, плантацій, зріджені лісонасадження. У разі наявності у травостої видів рослин, занесених до Червоної книги України, термін заготівлі сіна визна­чається за погодженням з органами охорони навколишнього при­родного середовища.

Випас худоби, за винятком кіз, дозволяється на вкритих і не вкритих лісовою рослинністю землях лісового фонду, якщо це не завдає їм шкоди. А випас худоби на територіях об'єктів природно-заповідного фонду може здійснюватися лише за умови, що воно не суперечить їх цільовому призначенню.

За рішенням місцевих органів державної виконавчої влади, ор­ганів місцевого самоврядування у межах їх компетенції можуть пе­редбачатися також обмеження випасу худоби в лісах. Власники ху­доби зобов'язані за вказівкою постійних лісокористувачів зводити огорожі навколо прогонів для худоби та пасовищ, розташованих поблизу лісових культур, розсадників та інших ділянок лісу.

За даними Національної доповіді про стан навколишнього при­родного середовища в Україні за 1993 р., до 1986 р. в Україні щорічно заготовлялось близько 20 тис. тонн дикорослих плодів та ягід, понад 5 тис. тонн лікарської сировини. Унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС доступні харчові ресурси лісу різко скороти­лися. У поліській зоні України з господарського освоєння відійшло більше 1,5 млн га лісів. Це призвело до значного змен­шення середньорічних обсягів заготівель екологічно чистої про­дукції.

Водночас продовжується нищівне збирання рослин у районах, прилеглих до великих міст, у тому числі видів рослин, занесених до Червоної книги.

Велике значення лісу полягає у його можливості виділяти фітонциди — біологічно активні речовини, які здатні вбивати та припиняти ріст і розвиток мікроорганізмів, що призводять до зни­ження кількості мікрофлори у повітрі. Ця його можливість безпе­речно є метою використання лісових ресурсів у санітарно-гігієнічних. рекреаційних, оздоровчих та інших цілях. З метою вив­чення закономірностей розвитку лісових екосистем здійснюється право науково-дослідного лісокористування.

Правове регулювання використання лісових ресурсів у культур­но-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях та проведення науково-дослідних робіт забезпечується вимогами ст.ст. 74-76 Лісового кодексу України.

Право користування лісом у культурно-оздоровчих, рекре­аційних, спортивних і туристичних цілях оформляється відповідно до норм як лісового, так і земельного законодавства, що вира­жається у двох правових формах його реалізації — регламентацією порядку розміщення в лісах і на землях лісового фонду туристсь­ких таборів, баз відпочинку тощо, а також через здійснення загаль­ного використання лісових ресурсів.

Об'єкт права користування лісом у цих цілях — лісова ділянка. Суб'єкти — підприємства, установи, організації, які залучаються відповідними радами та постійними лісокористувачами для ор­ганізації зон відпочинку в лісах, а також громадяни.

Відповідно до вимог лісового законодавства місцеві ради, дер­жавні адміністрації усіх рівнів разом з органами лісового господар­ства залучають зазначених суб'єктів цього виду права лісокористу­вання до проведення заходів з благоустрою лісових ділянок і куль­турно-побутового обслуговування населення з урахуванням не­обхідності збереження лісового середовища і природних ланд­шафтів і додержанням правил архітектурного планування приміських зон та санітарних вимог.

Як правило, для організації відпочинку населення використову­ються ліси населених пунктів, ліси зелених зон навколо населених пунктів і промислових підприємств, лісопарки та інші ліси, що ви­конують переважно гігієнічно-санітарні та оздоровчі функції (п.п. 26—29 Порядку поділу лісів на групи, віднесення їх до категорії за­хищеності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісо­вого фонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 557'.

Основними способами охорони лісових ресурсів у процесі їх ви­користання в культурно-оздоровчих, рекреаційних, туристичних та спортивних цілях є проведення цілої низки різних лісогосподарсь­ких заходів: проведення біохімічних, меліоративних, планувальних заходів; рекреаційних заходів з благоустрою земель (обладнання вогнищ, місць збору сміття, лісових меблів і т.ін.); проведення ру­бок догляду, санітарних і ландшафтних рубок, насадження молодих дерев та ін.

Використання лісів у культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних та туристичних цілях громадянами на засадах права за­гального лісокористування здійснюється безкоштовно. Викорис­тання лісів для зазначених цілей юридичними особами здійснюється за плату в межах умов договорів з лісогосподарськи­ми підприємствами на використання лісових ресурсів.

Головною метою права лісокористування для науково-дослідних робіт є виявлення, вивчення, збереження і використання гене­тичного фонду рослин у лісах нашої держави. Загальновизнаним є факт необхідності широкого застосування у практиці лісороз­ведення досягнень генетики і селекції деревних порід, особливо у період забруднення значної території України радіоактивними та іншими шкідливими речовинами, в тому числі лісових ма­сивів.

Особливістю регулювання цього виду права лісокористування, зважаючи на принцип багатоцільового використання лісів, є його пріоритетність відносно інших видів права користування лісом. Для проведення науково-дослідних робіт у лісах підприємствам, устано­вам і організаціям можуть надаватися спеціальні ділянки, на яких можуть бути обмежені або повністю заборонені лісові користування інших лісокористувачів, у тому числі громадян, якщо це не сумісно з цілями проведення науково-дослідних робіт. Рішення про обме­ження чи заборону таких видів права користування приймають місцеві ради за погодженням з постійними лісокористувачами.

Ліси, що надаються у межах земель лісового фонду для цієї ме­ти, належать до категорії закріплених лісів. Об'єктом цього виду права лісокористування є лісова площа з насадженнями, які мають еталонні, елітні, унікальні та інші властивості.

Суб'єктами права користування лісом у зазначених цілях є лісо­господарські науково-дослідні установи і організації, заповідники, лісові насіннєво-виробничі станції, спеціалізовані насіннєві лісгос­пи, селекційно-розсадникові комплекси та ін.

Право лісокористування для цієї мети здійснюється в межах зе­мельних ділянок лісового фонду, що надаються у тимчасове кори­стування місцевими радами за погодженням з органами лісового господарства.

Збереження генофонду видів деревних рослин здійснюється двома основними методами: виявленням, вивченням і використан­ням об'єктів лісу зазначених властивостей, а також їх культи­вацією'.