Аналіз зовнішнього середовища функціонування підприємства та оцінка стану галузі

ТРЕНІНГ

з дисципліни: «Економіка підприємства»

за темою:

«Хлібопекарська галузь. ВАТ «Донецький хлібокомбінат»

 

 

Виконала: Есаян А.Ю.

студентка групи ЕП-08-Г

Перевірила:

Тимохіна О. А.

 

Донецьк – 2010

 

ЗМІСТ

ВСТУП……… ………………………………………………………………….5

1. Аналіз зовнішнього середовища функціонування підприємства та оцінка стану галузі………………………………………………….………….8

1.1. Ринок продукції галузі…………………………………………..8

1.2. Аналіз ринку основної сировини і матеріалів, які використовуються підприємствами галузі………………..………15

1.3. Аналіз ринку техніки і технологій……………………………16

1.4. Аналіз ринку джерел фінансових ресурсів…………….……..20

1.5. Оцінка забезпеченості галузі трудовими ресурсами……………………………………………………………22

1.6. Вплив факторів зовнішнього середовища на діяльність підприємства хлібобулочної галузі…………………………….….29

1.7. Перспективи подальшого розвитку хлібопекарської галузі...34

 

2. Визначення резервів збільшення обсягу виробництва та реалізації продукції……………………………………………………………………….36

 2.1. Оцінювання динаміки та структури обсягу продукції (за видами)………………………………………………………………………...36

2.2. Оцінка впливу факторів на динаміку обсягу реалізації продукції………………………………………………………………………39

3.Визначення конкурентного статусу та оцінка конкурентоспроможності підприємства…………………………………….45

3.1. Оцінка рівня конкурентоспроможності підприємства……...45

3.2. Визначення недоліків діяльності підприємства та організаційно-економічні заходи, що спрямовані на усунення цих недоліків……………………………………………………………………….49

3.3 Визначення основних цілей, які необхідно поставити для підвищення конкурентного статусу підприємства…………………………50

4.Оцінка значущості потенціалу при досягненні цілей підприємства.52

4.1. Визначення головної цілі підприємства……………………...52

4.2. Визначення оцінки розвитку підприємства………………….54

4.3. Вплив складових потенціалу на потенційні можливості підприємства…………………………………………………………………..57

4.4. Визначення потенційного та реального рівня використання кожної складової потенціалу підприємства…………………………………66

4.5. Оцінка ступеня внеску складових потенціалу підприємства у досягненні поставлених цілей………………………………………………..68

5. Комплексна оцінка ефективності діяльності підприємства………..73

5.1. Визначення показників, що комплексно характеризують ефективність діяльності підприємства………………………………………73

5.2. Оцінка показників, що характеризують результати діяльності………………………………………………………………………75

5.3. Оцінка темпу інтенсивності розвитку та економічного росту підприємства…………………………………………………………………..77

5.4. Можливі напрямки підвищення ефективності діяльності підприємства……………………………………………………………..78

ВИСНОВКИ……………………………………………………………...80

ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………………….82

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

Харчова та переробна промисловість України - одна із стратегічних галузей економіки, покликана забезпечувати стійке постачання населення необхідними якісними продуктами харчування.

Хліб був і залишається одним з основних продуктів харчування населення нашої країни. Щоденне споживання хліба дозволяє вважати його одним з найважливіших продуктів харчування, харчова цінність якого має важливе значення. Він забезпечує більше 50% добової потреби в енергії і до 75% потреби в рослинному білку.

У перехідний період створені передумови для кардинальної модернізації технічної бази хлібопечення, підвищення харчової цінності та смакових переваг хліба. В даний час хлібозаводи мають можливість купувати будь-які види сировини, матеріалів, харчових добавок; мають у своєму розпорядженні добре підготовленими кадрами керівників, фахівців, робітників; здатні (за наявності інвестиційних ресурсів) в стислі терміни встановлювати сучасне технологічне обладнання.

Проте в даний час хлібопекарські підприємства зіштовхуються із серйозними проблемами, гальмують їх розвиток. Це і подорожчання ресурсів сировини, і неможливість поновлення обладнання у зв'язку з їх дорожнечею, а також зростання цін на електроенергію і воду, високий рівень оподаткування і т.д. Всі ці чинники ведуть до збільшення собівартості продукції, що випускається і хлібопекарські підприємства змушені підвищувати ціни на хліб і хлібобулочні вироби. Страждає також і якість продукції, тому що багато підприємств для збільшення свого прибутку від реалізації продукції або використовують більш дешеве, але низької якості сировину, або порушують правила технологічного процесу виробництва хліба - що негативно позначається на якості готової продукції, а отже, і на здоров'ї населення.

Правильна організація виробництва хлібобулочних виробів та економне витрачання ресурсів у хлібопеченні є пріоритетними завданнями галузі, від вирішення яких залежить і якість продукції, і зменшення її собівартості, а, отже, зростання прибутку хлібопекарських підприємств, їх конкурентоспроможність, можливість впровадження у виробництво нового прогресивного обладнання та здатність виходу на нові споживчі ринки.

Таким чином, тому що хлібобулочна продукція користується постійним і повсюдним попитом у населення, то хлібозаводи мають сприятливі умови для збільшення обсягів виробництва. Однак, тільки правильно організувавши виробництво хлібобулочних виробів, підприємство може отримати позитивні результати.

На сьогоднішній день ситуація у хлібопекарській галузі України складна. Хліб - це соціальний продукт, пильна увага приділяється до нього з боку владних структур, і виражається воно, у першу чергу, в постійному, починаючи з моменту здобуття Україною незалежності, регулюванні галузі, причому без чітко виражених критеріїв регулювання.

Так, на сьогоднішній день діє постанова Кабінету міністрів України № 1548 від 25.12.96 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)", яке дає право місцевим органам влади застосують регулювання цін, в першу чергу, обмежуючи рентабельність і торговельну надбавку на продукцію. При цьому, оскільки немає єдиного критерію регулювання, сьогодні в Україні у різних областях встановлено різний рівень рентабельності виробництва хліба - від 2% до 5%.

Відповідно до цієї постанови моніторингу та регулювання підлягають ціни більш ніж на 90% продукції, що випускається хлібопекарськими підприємствами, що позбавляє заводи можливості перекривати збитки і хоч якось підвищувати рентабельність виробництва за рахунок випуску іншої продукції. Так, за підсумками минулого року 37% хлібопекарських підприємств України закінчили рік зі збитками. Відповідно, галузь перестає бути привабливою для інвесторів, як вітчизняних, так і іноземних. На сьогоднішній день в Україні немає практично ні одного хлібозаводу, де б використовувалися іноземні інвестиції. Все це веде за собою, в першу чергу, відставання у технологічному розвитку української хлібопекарської галузі. Багато заводів не можуть дозволити впроваджувати у себе на виробництві якісь передові технології, тому що це відразу ж позначиться на збільшенні собівартості хліба, та в підсумку в умовах обмеженої рентабельності виявиться просто невигідним. Жорстке регулювання цін на місцевому рівні призвело до того, що в галузі на сьогоднішній день склалося загрозливе становище, яке вже виливається в акції протесту українських пекарів під стінами Кабміну.

Аналіз зовнішнього середовища функціонування підприємства та оцінка стану галузі

 

1.1. Ринок продукції галузі

 

 Хлібопечення не є галуззю, яка представляє переробну промисловість, оскільки хлібозавод сам не закуповує сільгосппродукцію з метою переробки. Робота підприємств залежить від муки, а не від коливань цін на зерно. Спочатку треба розібратися з цінами на борошно, а вже потім пред'являти претензії до пекарям. Факт зниження цін на зерно, на жаль, ніяк не позначилася на галузі хлібопечення, оскільки ціна на борошно залишилася колишньою.

Більше того, одним із заходів уряду з підтримки цієї галузі є реалізація Аграрним фондом борошна з державного продовольчого резерву, що спрямовується на хлібозаводи. При цьому ціни, встановлені державою на борошно вищого і першого сорту, на сьогоднішній день вища тих, які склалися на ринку. Тобто уряд сам сьогодні сформувало певні передумови для зростання цін на борошно, і на фоні цього вже почалося зростання ринкових цін.

Сьогодні закликають владу піти від жорсткого регулювання і виробити якусь економічно обгрунтовану складову, щоб підприємства могли нормально сформувати ціну на хліб, отримати прибуток від його реалізації, спокійно заплатити податки державі. Держава не повинна перекладати турботу про соціально незабезпечених верств населення на плечі пекарів, просто оголосивши хліб соціально значущих продуктів. Уряд повинен брати участь у тому, щоб ціни на хліб для населення були низькими. Тут доречно говорити про якісь податкові пільги для підприємств галузі - зниження ПДВ для зернопереробних та хлібопекарських підприємств.

Пекарі самі прекрасно розуміють, що виробляють соціально значимий продукт і ціна на нього повинна бути доступною, але й увага з боку влади до галузі повинно бути, як до соціально значущої. Хлібозаводи не проти виробляти, умовно кажучи, 10% хліба за 1 грн., Але їм необхідно якимсь видом продукції перекрити збиток, який буде утворений через випуску дешевого хліба. При цьому владі не слід боятися того, що після скасування обмежень на рентабельність ціна на хліб злетить у 5-10 разів, оскільки стримувати її буде конкуренція на хлібному ринку України, яка на сьогоднішній день досить висока. Виробництво хліба в Україні з року в рік скорочується. За підсумками 2009 року Держкомстат повідомив про скорочення випуску хліба на 7,9% - до 1,755 млн. т. У порівнянні з обсягами 1990 року (6,7 млн. т) сталося падіння у 3,8 рази. Ємність вітчизняного ринку хліба експерти оцінюють у 4,1-4,2 млн. т на рік, виходячи з розрахунку щоденної біологічної норми споживання хліба на одну людину (близько 240 г). Якщо розділити обсяг виробництва, за даними Держкомстату, на чисельність населення, вийде, що на людину в Україні припадає по 38 кг хліба на рік. Виходячи з цієї цифри добове споживання хліба в минулому році було трохи більше 100 г (трохи менше норми блокадного Ленінграда). Цей показник не відповідає дійсності. За інформацією аналітиків Універсальної інвестиційної групи, українці з'їдають хліба на 50-75% більше, ніж європейці, - більше 100 кг на рік. Практично половина всього хліба, виробленого в Україні, - пшеничний, частка житнього - близько третини. Булочна продукція займає приблизно 1 / 6 ринку. Іншим видами продукції (хлібців та ін) залишається 4-5%. При цьому за рахунок появи нових видів виробів попит на традиційні марки хліба щороку зменшується приблизно на 5%. Хоча поки хліб масових сортів утримує безумовне лідерство у структурі виробництва хлібозаводів - 65-80%.

Хліб вважається основним продуктом соціально значимими, тому ціни на нього є об'єктом пильної уваги держави. У результаті адміністративного регулювання цін у неврожайні 2000-2009 року борошно подорожчало в 3 рази, тоді як хліб - всього в 1,8 рази.

У 2009 році ситуація стабілізувалася. Це пов'язано з Вирівнювання динаміки цін на борошно і продукцію з неї. А також завдяки тому, що недоотриманий в результаті держрегулювання цін прибуток виробники хлібопродуктів компенсували за рахунок введення в асортимент інноваційних продуктів преміум-класу: з добавками насіння інших злакових культур, інжиру і т.п.

Згідно з даними Держкомстату, і найбільш високий рівень середніх цін на житній та житньо-пшеничний хліб у 2009 році відзначався в Херсонській області (2,04 грн. / кг), найнижчий - у Києві (1,44 грн. / кг), при середньому показнику по Україні -1,76 грн. / кг.

На пшеничний хліб найвищий рівень цін у 2009 році був у Львівській області (2,42 грн. / Кг), найнижчий - у Вінницькій області (1,9 грн. / кг), а в середньому по Україні становив 2,12 грн. / кг.

Окремі показники діяльності підприємства наведені в таблиці 1.1

 

Таблиця 1.1

Показники діяльності підприємств хлібобулочної галузі в Донецькій області
№	Показники	Роки
		2005	2006	2007	2008	2009
1	Кількість підприємств одиниць	18	19	17	18	22
2	Випуск продукції (виробів) млн.т.	2,33	2,3	1,8	2,4	3
3	Рентабельність операційної діяльністі підприємств, %	-29,9	-6,8	-10,3	-5,5	9

 

Продовження таблиці 1.1

4	Частка підприємств, які одержали збиток від звичайної діяльності до оподаткування, у % до загальної кількості підприємств	34	6	21	4	0,1
5	Індекс цін виробників, %	56,4	71,4	67,6	61,4	69.9
6	Інвестиції в капітал у фактичніх цінах, млн.грн.	7945	5077	6846	10458	11576
7	Динаміка виробництва хлібобулочних виробів тис.т.	2320	2303	2330	2300	2360
8	Парк устаткування, шт.	10021	10004	9345	8966	8995

 

Основними споживачами хлібобулочної продукції є всі категорії населення України в цілому. Таким чином можна відзначити. Що попит на цей вид продукції є не еластичним.

Хліб входить до числа продуктів першої необхідності, тому оператори ринку хлібобулочних виробів не надто вдаються до будь-яких маркетингових ходів. Однак робота з продуктами преміум-сегменту і конкуренція з міні-пекарнями в кінцевому підсумку змусили їх щільно зайнятися дослідженнями споживчих переваг і брендірованієм продукції.

В якості окремих товарних груп споживачами були виділені круасани і багети, що суперечить правильній, з технологічної точки зору, класифікації. Рейтинг споживчих переваг очолив традиційний білий хліб у різних модифікаціях, 2-е місце займає чорний хліб з житнього борошна або суміші пшеничного та житнього борошна, а третій - мила сердець ласунів здоба. Причому регіональні відмінності в структурі попиту на білий і чорний хліб практично відсутні. Вони проявляються тільки відносно другорядного асортименту: наприклад, у Києві здобу, перевагу віддають лише 19% споживачів, а у Львові - 94%. Докладно інформація представлена за допомогою діаграми 1.

Діаграма 1. Споживчі переваги при виборі хлібобулочної продукції.

 

Більш сильний вплив надає чинник сезонності. Влітку споживання хліба знижується, піковий попит спостерігається у вересні-грудні, потім настає новорічне затишшя, а з кінця січня і до травня збут знову активізується. А от у курортних регіонах спостерігається практично протилежна тенденція. "Кримхліб", приміром, у період відпусток збільшує обсяг виробництва в 1,5-2 рази.

На вибір місця купівлі хлібобулочної продукції впливає, в першу чергу, наявність свіжої продукції в торговій точці. При цьому особливих відмінностей між хлібом і хлібобулочними виробами немає (діаграма 2).

Діаграма 2. Фактори, що впливають на вибір споживачам і місця покупки хлібобулочних виробів.

 

Незважаючи на легкість проходження кризи, підприємствам, що займаються виробництвом тільки хліба, доводиться не дуже легко - бізнес цей, на даний момент, швидше за неприбутковий. Тому існують певні бар'єри виходу нових підприємств на ринок. Головна проблема, як відзначають усі хлібовиробники, це ціни на продукцію: з одного боку - тарифи на все зростають, а з іншого - не дозволяють підвищувати ціни на продукцію. Якщо раніше можна було взяти кредит на початок нової справи і пережити важкі часи, то тепер банки просто так кредит нікому не дають, вони ретельно перевіряють фінансовий стан підприємств. А становище у багатьох складне, тому і на кредити розраховувати не варто.

У допомоги з боку влади українські хлібовиробники дійсно потребують. Відзначається, що в Донецькій області склалася небезпечна ситуація, пов'язана із серйозним недоліком хлібопекарських підприємств на душу населення. Хлібовиробники звикли розраховувати тільки на свої сили, хоча підтримка з боку влади і держави не була б зайвою. Українським виробникам залишається тільки вигравати тендери. Наприклад, по забезпеченню дитячих садів або шкіл. Але це теж невигідно - бо тоді хліб доводиться продавати за ціною, яка набагато нижче ринкової, нехай це і великий

Найбільш поширеною сегментацією на ринку хлібобулочних виробів є сегментація за категоріями: Хліб (стандартний асортимент, 20-25 позицій), батони (5-6 позицій), нетрадиційні сорти з корисними добавками (близько 10), мелкоштучні та здобні вироби (більше 20 позицій). Даний принцип хлібобулочні вироби масового попиту, ділить ринок на дві ніші: Званий «соціальний» хліб, який становить основну частину асортименту виробників хлібобулочних виробів, нетрадиційні хлібобулочні вироби - низькокалорійний хліб, різні види хліба з добавками і випічка з листкового тіста. На думку експертів, сьогодні розвиток ринку хлібобулочних виробів відбувається в основному за рахунок нетрадиційних сортів, зростає попит на нові сорти хліба з більш складною рецептурою і здобу, в той час як споживання «соціального» хліба досить стабільно протягом вже кількох років - його частка становить близько 50%. Споживачі, у тому числі і з достатком, перебувають у полоні «національного» стереотипу і не готові до того, що хліб може бути дорогим продуктом. Цей стереотип кілька затримує розвиток ринку в цілому, гальмуючи зростання сегменту більш дорогого брендованого хліба.

Виходячи з даного малюнка можемо розглянути картину пріоритетності споживання хлібних виробів в різних торгових точках.

Малюнок 1. Місця здійснення покупок хліба та хлібобулочних виробів

 

1.2. Аналіз ринку основної сировини і матеріалів, які використовуються підприємствами галузі

 

 Уся сировина, що застосовується в хлібопекарському виробництві, підрозділяється на основний і додатковий. Основна сировина є необхідною складовою частиною хлібобулочних виробів. До нього належать: борошно, дріжджі, сіль і вода. Додаткове сировина - це сировина, що застосовується по рецептурі для підвищення харчової цінності, забезпечення специфічних органолептичних та фізико-хімімческіх показників якості хлібобулочних виробів. До нього відносяться: молоко і молочні продукти. Яйця і яєчні продукти, жири та олії, цукор і цукровмісні продукти, солод, горіхи, прянощі, плодово-ягідні та овочеві продукти, харчові добавки.

Сировина надходить на підприємство партіями. Під партією розуміють певну кількість сировини одного виду і сорту, однієї дати вироблення, призначених до одночасної здачі-приймання за однією накладною. Кожна партія сировини повинна супроводжуватися спеціальним посвідченням чи іншим документом, що характеризує його якість. Сировина надходить на підприємство для тарного і безтарного способом.

Сировина, як основне, так і додаткове, доставляється в тарі, підлягає обов'язковому огляду. Ретельно оглядають упаковку і маркування сировини і перевіряють її відповідність нормативної документації.

Також ретельному контролю підлягають постачальники сировини і матеріалів для виробництва хлібобулочних виробів. Основним критерієм контролю є ціни постачальників. Результати аналізу представлені в таблиці 1.2.

 

Таблиця 1.2

Аналіз цін постачальників для виробництва хлібобулочної продукції

 

№	Показатели	Года
		2005	2006	2007	2008	2009
11	Средняя цена продукции, грн.	1,8	2,15	2,50	2,80	3,55
22	Индекс цен	110	115,2	110,3	111,4	124,9
33	Средняя цена сырья,грн.	1,15	1,55	1,7	1,95	2,37
44	Индекс цен (сырьё)	134,6	117,3	105,6	117,8	144,1

 

Виходячи з даних таблиці можна зробити висновок, що збільшення середньої ціни на продукцію відбулося в слідстві зростання індексу цін, що спричинило за собою подорожчання середньої ціни на сировину, яке було викликано збільшенням індексу цін на сировину.

 

1.3. Аналіз ринку техніки і технологій

 

 Здається, вже нікого не потрібно переконувати в тому, що підвищення ефективності роботи підприємства залежить і відбувається, в першу чергу, за рахунок цілеспрямованого технічного оновлення виробництва.

На сучасному етапі цілком очевидно, що назріла необхідність реконструкції та технічного переозброєння підприємств, вимагається модернізація обладнання. Участь у цьому процесі деяких зарубіжних фірм говорить про те, що вони з великим інтересом придивляються до ринку і наші з вами підприємства оцінюються ними як перспективні партнери.

Нажаль, потреба в модернізованому обладнанні поки не підтверджується адекватним розвитком вітчизняного машинобудування.

У той же час розвиток машинобудування могло б бути більш значним за умови більшого попиту на його продукцію з нашої з вами сторони. Виходить замкнене коло. Проте це тема окремої розмови.

В Україні ні одна вітчизняна фірма не забезпечує випуск і постачання повного комплексу обладнання, включаючи пристрої керування та контролю складом безтарного зберігання. Це успішно роблять закордонні фірми. І хоча такі послуги обходяться значно дорожче, підприємства-хлібозаводи в багатьох випадках віддають перевагу зарубіжну техніку.

Питома витрата електроенергії на ділянках зберігання і транспортування, оснащених вітчизняним обладнанням, значно вище, ніж на закордонних аналогах. Чи може бути інакше, якщо на багатьох виробництвах обладнання складів експлуатується більше 30 років (а ділянки підготовки сировини до виробництва залишаються практично незмінними протягом багатьох десятиліть).

При такому оснащенні і при такому стані підвищена витрата електроенергії неминучий. Чимало й інших втрат, здорожують собівартість і, природно, ціну продукції. Правомірність таких висновків очевидна: З нашої точки зору, втрати обумовлені використанням застарілих процесів і техніки, заниженою продуктивністю ліній подачі борошна на виробництво, в тому числі використанням обладнання малої продуктивності, наприклад, Просіювачів-буратов; невідповідністю оптимального режиму роботи пневмотранспортних систем; розривів транспортної лінії через операцій просіювання і зважування.

Крім того, великі втрати борошна від розпилу через застосування потужних компресорів (за 75кВт і більше), неправильно підібраних фільтрів, порційних ваг, а також іншого устаткування нання, не призначеного для експлуатації в лініях пневмотранс порту.

Така ситуація склалася головним чином через те, що в минулі роки перспективні розробки застарівала до початку серійного виготовлення продукції.

Те відносно невелика кількість підприємств, що займаються реконструкцією, орієнтувалися на печі ВН - б / у: Чеські ППП, словенські Гостол і російські ПХС і блочно-каркасні Г4 - ХНН.

Лідером із застосування сучасного тістомісильні устаткування є ВАТ "Одеський коровай". Використання тістомісильних машин фірми "Діосна" дозволяє стабільно тримати високу якість продукції і реально отримувати економію борошна за рахунок збільшення виходу готової продукції. Крім того, "Одеський коровай" встановив австрійську лінію з виробництва вафель фірми HAAS і успішно її експлуатує.

Велику реконструкцію проводять запорізькі підприємства: шафи розстойки власної конструкції, печі Гостол наскрізні і ротаційні дозволяють також забезпечувати високу якість продукції і мати широкий асортимент. Дуже ефективний захід - до складу концерну входить пущений в минулому році чеська млин фірми "Рrоkоp" потужністю 150 т / добу, що також сприяє підвищенню якості кінцевої продукції.

Проводять реконструкцію хлібозаводи ВАТ "Вінницяхліб", Хмельницький хлібокомбінат ", підприємства Полтавського, Донецького, Львівського регіонів.

Багато робиться на підприємствах Києва та Київської області. Всі столичні хлібозаводи відрізняються високим рівнем культури виробництва та естетики.

Крім заміни технологічного обладнання на більш сучасне, тут вже впроваджені комп'ютерні системи управління технологічними процесами, сучасне дозувальне обладнання, гнучкий транспорт борошна системи "Спераматік" (хлібокомбінат № 10), Практично на всіх заводах впроваджені сучасні системи обліку та ефективного контролю за витрачанням енергоносіїв: газу та електричної енергії.

Київські підприємства одні з небагатьох в Україні підтримують розвиток вітчизняної науки в області хлібопечення. Фінансова підтримка і наданням своїх заводських територій для випробування дослідних зразків дає можливість з'являється на вітчизняному ринку технологічного обладнання і дозувально апаратурі нового покоління, часом не поступаються імпортним аналогам, але більш дешевим, Що має велике значення в умовах державного регулювання цін на хліб.

Незважаючи на те, що промислові хлібозаводи є прихильними класичної технології хліба, за останні роки дуже багатьма хлібозаводами України освоєні вироби європейської якості - в першу чергу, хлібобулочні вироби з різними харчовими добавками. Нас хвилює проблема продовження терміну зберігання хліба та хлібобулочних виробів. Практично кожен хлібозавод використовує упаковку - в першу чергу, в поліпропіленову плівку. Хоча цей напрям відкрито - в основному, ця операція здійснюється вручну - питома вага пакувальної продукції великий, нарізаною - і того менше.

Практично не отримують поширення принципово нові технології: заморожені напівфабрикати і напівфабрикати, що вимагають допікання в роздрібній мережі. Такий підхід може зробити революцію в хлібопеченні, але для цього немає поки ні достатньої інформації, ні досвіду, ні вітчизняних і виробничих напрацювань.

Незалежно від технічної оснащеності пекарні основні технологічні етапи виробництва хліба залишаються незмінними. Це просіювання борошна, приготування тіста, формування виробів, їх расстойку і випічка.

При просіюванні відбувається очищення борошна від сторонніх домішок, а також її розпушування і аерація, тобто. насичення повітрям, що полегшує заміс тіста і сприяє його підйому.

Просіяне борошно надходить в діжу тістомісильні машини. Туди ж додають інші інгредієнти і замішують тісто відповідно до обраної технології. В умовах міні-пекарні найбільш зручні безопарний або прискорений способи приготування тіста.

Отриману масу тесту ділять на порційні шматки. Робити це можна вручну або автоматично. Після цього заготівлях потрібно надати потрібну форму та розміри. Для отримання формового хліба (буханців) заготівлі досить укласти в хлібні форми і в такому вигляді виробляти їх расстойку і випічку. Для виробництва подового хліба (тобто. випікається на аркушах - батони, булки тощо) потрібно округлення тестових шматків. При цьому ущільнюється поверхневий шар, поліпшується структура тесту. При випічці батонів округленим заготівлях надають відповідну витягнуту форму.

Під час обробки з тіста випаровуються гази, а тісто робиться щільним, важко пропікається. Щоб його розпушити, потрібно Сформовані вироби поставити в тепле і вологе місце для додаткового бродіння - расстаіванія.

Випічка - заключна стадія приготування хлібних виробів, остаточно формує їх якість. Умови випічки справляють істотний вплив на процеси, що відбуваються в тестовій заготовці.

Для ефективного функціонування підприємств будь - якої галузі необхідне вдале інвестування. Аналіз інвестиційної політики свідчить: для залучення в Україну інвестицій необхідні чіткі й прозорі дії в оподаткуванні, у системі мита, в ліцензуванні окремих видів діяльності.

Харчова промисловість України — один з найбільших реципієнтів інвестицій. Ділові стосунки харчових підприємств України на­лагоджено з фірмами США, Англії', Італії, Австрії, Данії. Особливе місце належить німецьким фірмам:

У хлібопекарській промисловості розроблено бізнес-плани, які задовольняють вимоги ЮНІДО, виз­начено підприємства, найбільш привабливі для інвесторів. У травні цього року в рамках щорічних зборів ЄБРР проведено круглий стіл щодо презен­тації інвестиційних можливостей у харчову промис­ловість. Було представлено 30 інвестиційних про­ектів. Це — початок великої творчої роботи.

 

1.4. Аналіз ринку джерел фінансових ресурсів

 

Дослідивши підтримку підприємств хлібопекарської галузі державою, було з’ясовано, що фінансування виконання заходів, визначених державною цільовою програмою "Зерно України - 2008-2015" здійснюватиметься за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, інвестиційних коштів та інших джерел фінансування. Кошти, необхідні для виконання програми включатимуться у Закон України про Державний бюджет України відповідного року окремим рядком.

Напрямки державного фінансування включатимуть:

· формування державного продовольчого резерву зерна;

· здешевлення короткострокових, середньострокових та довгострокових кредитів для виробників зерна;

· здешевлення вартості страхових внесків для виробників зерна;

· селекційна робота та формування запасів високоякісного насіння;

· заходи по боротьбі з шкідниками та хворобами зернових культур;

· стимулювання високотехнологічного виробництва зерна, розвиток ресурсозберігаючих технологій при його виробництві;

· підтримка виробництва зерна на зрошуваних землях у регіонах з несприятливими кліматичними умовами, відновлення та розвиток централізованих систем зрошення;

· створення та фінансування системи прогнозування врожаю зернових, зокрема із використанням космічних технологій, створення служби моніторингу, аналізу та прогнозування кон'юнктури ринку зерна, поширення інформації серед учасників ринку;

· розвиток інфраструктури ринку зерна, переоснащення та сертифікація державних лабораторій якості зерна, створення єдиної системи якості зерна;

· приведення у відповідність до вимог світового ринку та європейських інтеграційних намірів стандартів на зерно, розробка нових стандартів;

· здійснення цільових наукових досліджень.

Стимулювання залучення в цей сектор України національних та іноземних інвестицій забезпечується шляхом створення стабільних і прозорих умов господарювання відповідно до принципів державної цільової програми "Зерно України - 2008-2015", що наведені нижче.

1. Удосконалення та приведення у відповідність до вимог Світової організації торгівлі та потреб ринку законодавства України, зокрема Законів України "Про державну підтримку сільського господарства України", "Про зерно та ринок зерна в Україні".

2. Скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення та розвиток ринку землі.

3. Створення виключно сприятливих умов для ввезення на територію України високоефективної сільськогосподарської техніки, якісного насіння, засобів захисту рослин та інших ресурсів, необхідних для підвищення ефективності виробництва зерна (скасування імпортних мит та пільговий податковий режим).

4. Розвиток стимулюючої функції тарифної політики.

5. Забезпечення вільного ціноутворення на ринку зерна, соціальний захист вразливих верств населення при необхідності здійснюється шляхом адресної підтримки чи інших визначених заходів.

6. Гарантування прав власників зерна вільно розпоряджатися зерном, не застосування адміністративних, кількісних або якісних обмежень на вільне переміщення зерна по всій території України та на експорт.

Напрямки та обсяги фінансування державної цільової програми "Зерно України - 2008-2015" будуть уточнені при розробці програми з урахуванням вступу України до Світової організації торгівлі.

 

1.5. Оцінка забезпеченості галузі трудовими ресурсами

 

Єдиним чинником, що забезпечує створення додаткового продукту і розширене відтворення, є живий людський труд, який представляє собою доцільну діяльність, Спрямовану на видозміну і пристосування предметів природи для задоволення людиною своїх потреб.

До складу трудових ресурсів включається робоча сила - сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє людина, і які можуть бути використані їм у виробничому процесі. До робочій силі також відноситься та частина населення, яка не бере участі в процесі виробництва, але за певних умов може бути залучена для участі у виробництві.

Можливість підвищення економічної ефективності виробництва продукції в значній мірі залежить від забезпеченості підприємства трудовими ресурсами, рівня продуктивності та оплати праці. Раціональне використання трудових ресурсів дає змогу отримати максимум валової продукції, сприяє зростанню продуктивності праці та рентабельності виробництва.

Ефективність використання трудових ресурсів виявляється в продуктивності праці: Чим більше виробляється товарної продукції на один людино-годин або одного середньорічного працівника, тим вища ефективність виробництва.

Однією з найважливіших умов забезпечують високі темпи розвитку виробництва є стимулювання праці. Оплата праці, матеріальне заохочення та матеріально-побутове обслуговування працівників підприємства проводиться за рахунок коштів фонду оплати праці.

У ринкових умовах вироблена продукція повинна бути конкурентоспроможною за якістю та ціною. Для виконання даних умов необхідно виробляти матеріальне заохочення колективу, кожного працівника у відповідності з його трудовим внеском і якістю праці. При цьому рівень зарплати не повинен обмежуватися максимальним розміром заробітку. Всі повинні заробляти стільки, скільки можуть, але за умови виконання певних вимог.

Розглядаючи економіку окремої галузі, неможливо обійти стороною питання забезпечення підприємств галузі трудовими ресурсами. «Всі господарські операції зводяться до трьох слів: люди, продукт, прибуток. На першому місці стоять люди», - сказав відомий у всьому світі менеджер Лі Якокка. Проаналізуємо забезпеченість підприємств галузі трудовими ресурсами.

Спочатку розглянемо зайнятість у неформальному секторі економіки за видами економічної діяльності, наведеної у таблиці 1.3.

 

Таблиця 1.3

Зайнятість у неформальному секторі економіки за видами економічної діяльності
Вид економічної діяльності	Минулий рік	Звітній рік	Відхилення, +,-	Темп зміни,%
Усього, тис.осіб	4563,8	4469,9	-93,9	97,9
у % до загальної кількості зайнятого населення	21,8	22,1	0,3	101,4
у тому числі за видами економічної діяльності:
Сільське господарство, мисливство, лісове господарство; рибальство, рибництво	65,7	66,0	0,3	100,5
Будівництво	12,1	11,9	-0,2	98,3
Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльність готелів та ресторанів	12,8	12,8	0	100,0
Діяльність транспорту та звязку	1,5	1,8	0,3	120,0
Інші види економічної діяльності	7,9	7,5	-0,4	94,9

 

Виходячи з даних таблиці можна зробити висновок, що кількість людей, зайнятих у неформальному секторі економіки мало тенденцію зниження и знизилась на 3,1 %. Якщо розглядувати у % до загальної кількості зайнятого населення, то порівнюючи з минулим роком звітній рік перевищив показники на 1,4%. Зайнятість у такій сфері як сільське господарство, мисливство, лісове господарство, рибальство та рибництво підвищилась на 5% порівнюючи з 2008 роком, це може бути обумовлено підвищенням попиту на трудові ресурси в цих галузях. У сфері будівництва ми також спостерігаємо зниження на 1,7%, у такій галузі як торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів, показники не змінюються, це обумовлено стабільністю у цих галузях, зайнятість у такий сфері як діяльність транспорту та зв’язку підвисилась на 20% з порівнянням до минулого року, але ж зайнятість у інших видах економічної діяльності також знизилась на 5,1%.

На основі статистичної інформації проведемо аналіз плинності кадрів та їх динаміки (табл.1.4).

Таблиця 1.4

Попит та пропозиція робочої сили в Україні по галузі
Показник	Минулий рік	Звітній рік	Відхилення, +,-	Темп зміни,%
Кількість громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, тис.осіб	537,5	752,0	214,5	139,9
Потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць, тис. осіб	175,2	75,4	-99,8	43,0
Навантаження на одне віьне робоче місце, вакансію, осіб	4,0	8,0	4,0	200,0

 

Проаналізувавши дані попиту та пропозиції робочої сили в Україні в галузі хлібовиробництва можна сказати, що кількість громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, які перебували на обліку в державній службі зайнятості порівнюючи з 2008 роком зросла на 39,9%, потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць знизилась на 57%, а навантаження на одне робоче місце склало 200;, усі ці показники можна обумовити фінансово - економічною кризою, яка призвела до спаду економіки, кризи на підприємствах, що спричинило за собою масове звільнення людей.

Наступним етапом аналізу ринку праці виступає аналіз темпів росту заробітної плати за останні три роки та порівняння її з темпами росту у Донецький області (табл.1.5).

Таблиця 1.5

Оцінка динаміки показників по праці в Україні (Донецької області)

 

РРік	Середньооблікова кількість штатних працівників,тис.осіб	Коефіцієнт обороту робочої сили		Середньомісячна заробітна плата			Прожитковий мінімум за роками
		по прийому	по звільненню	номінальна		реальна
		у % до середньооблікової кількості штатних працівників		гривень	у % до прожиткового мінімуму для працездатних осіб	у % до попереднього року
22007	117	29,7	30,7	1351	253,9	112,5	532,0
22008	112	28,3	32,8	1806	288,5	106,3	626,0
22009	113	22,5	28,7	1906	271,9	90,8	701,0

 

Розглянемо динаміку показників праці у Донецький області. У 2007 році середньооблікова кількість штатних працівників у сфері хлібовиробництва зіставляла 117 тис. осіб, середньо заробітна плата – 1351грн., якщо цей показник порівнювати з 2006 роком то вона підвищила на 12,5 %, у 2008 року ми вже спостерігаємо невеликий спад, який склав 5тис. осіб, заробітна плата та прожитковий мінімум зросли на 455 та 94 грн. тощо, але ж і рівень інфляції також зростав. У 2009 році кількість працівників зросла на 1тис., номінальна заробітна плата та прожитковий мінімум також зростали; коефіцієнт обороту робочої сили по звільненню перевищував показники порівнюючи з по коефіцієнтом по прийому.

Тепер визначимо середньомісячну номінальну заробітну плату за видами економічної діяльності (табл.1.6).

Таблиця 1.6

Середньомісячна номінальна заробітна плата за видами економічної діяльності
Вид економічної діяльності	Минулий рік	Звітний рік	Середня заробітна плата за 2 роки	Відхилення, у % до
				середнього рівня	попереднього року
Усього	1806	1906	1856	102,69	105,54
Сільске господарство, мисливство та повязані з ними послуги	1076	1206	1141	105,70	112,08
Лісове господаство та повязані з ним послуги	1311	1341	1326	101,13	102,29
Рибальство, рибництво	913	1028	970,5	105,92	112,60
Промисловість	2017	2117	2067	102,42	104,96
Будівництво	1832	1511	1671,5	90,40	82,48
Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку	1514	1565	1539,5	101,66	103,37
Діяльність готелів та ресторанів	1221	1267	1244	101,85	103,77
Діяльність транспорту та звязку	2207	2409	2308	104,38	109,15
Діяльність наземного транспорту	2036	2126	2081	102,16	104,42
Діяльність водного транспорту	1924	2421	2172,5	111,44	125,83
Діяльність авіаційного транспорту	4061	5106	4583,5	111,40	125,73
Додаткові транспортні послуги та допоміжні операції	2457	2637	2547	103,53	107,33
Діяльність пошти та звязку	1950	2240	2095	106,92	114,87
Фінансова діяльність	3747	4038	3892,5	103,74	107,77
Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємствам	2085	2231	2158	103,38	107,00
З них дослідження і розробки	2336	2556	2446	104,50	109,42
Державне управління	2581	2513	2547	98,67	97,37
Освіта	1448	1611	1529,5	105,33	111,26

 

Продовження таблиці 1.6

Охорона здоровя та надання соціальної допомоги	1177	1307	1242	105,23	111,05
Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту	1511	1783	1647	108,26	118,00
З них діяльність у сфері культури та спорту, відпочинку та розваг	1551	1870	1710,5	109,32	120,57

 

Проаналізувавши дані таблиці можемо зробити такі висновки, середньомісячна заробітна плата за 2009 рік в усіх видах економічної діяльності зросла порівнюючи з 2008 роком. Середньомісячна номінальна заробітна плата у галузі сільського господарства та мисливства також зросла, її середня кількість склала 1141 грн. Порівнюючи з 2008 роком вона зросла на 12,08%, у лісовому господарстві порівнюючи з минулим роком заробітна плата підвищилась на 2,29%, у такій галузі як рибальство та рибництво вона також зросла, але на більш значний відсоток на 12,6%, у промисловості зросла на 4,96%, а у такий сфері як будівництво трапився спад та знизився рівень на 17,52%, у торгівлі заробітна плата зросла на 51 грн. У діяльності готелів та ресторанів зросла 3,77%, у діяльності транспорту та зв’язку на 9,15%, у фінансовій сфері на 7,77% також спостерігаємо зріст номінальної заробітної плати, операції, зв’язані з нерухомістю та майном теж приносить більший дохід ніж у 2008 році, у сфері освіти підвисилась на 11,26%, у сфері охорони здоров’я та надання соціальної допомоги зросла 11,05%, у діяльності у сфері культури, спорту, відпочинку та розваг виросла на 20,57%, все це також можна обумовити зростом прожиткового мінімуму.

Проведений аналіз забезпеченості підприємств галузі трудовими ресурсами показав, що в цілому ринок галузі забезпечено трудовими ресурсами, але не на достатньому рівні, що обумовлене низькою заробітною платою, низьким рівнем престижу професії та нерозгорнутою мережею підприємств державного сектору.

1.6. Вплив факторів зовнішнього середовища на діяльність підприємства хлібобулочної галузі

 

Непросто відбувається структурна перебудова галузі хлібопродук­тів. Аби відчути це, досить пог­лянути на показники роботи заготівель­них та зернопереробних підприємств. Приміром, за 1990-1995 роки виробниц­тво борошна зменшилося з 7671 тисяч тон: до 4551, крупів — з 962,4 до 389 тисіч, макаронних виробів — з 360,3 до 214,2 тисяч, хліба й хлібобулочної продукції — з 6701 до 3848 тисяч тонн. Отже, потенційні можливості підпприємств використовуються далеко не повністю.

Значне скорочення обсягів виробниц­тва, лібералізація цін на сировину, ма­теріально-технічні ресурси й послуги призвели до підвищення собівартості, а відтак і цін на зернову продукцію. Особ­ливо зросли оптові ціни підприємств борошномельно-круп'яної промисло­вості. Водночас калорійність харчуван­ня Заселення зменшилася на 26,4 від­сотка. Значно збіднів раціон білково- й вітаміновмісних продуктів, овочів, фрук­тів тощо. Натомість понад фізіологічні норми люди споживають хлібопродук­ти, питома вага яких у структурі хар­чування сягає 44 відсотків.

У структурі агропромислового комп­лексу галузь хлібопродуктів — пріори­тетна, особливо з огляду на забезпечен ня населення продовольством, а тваринництва — комбікормами:

Тому важлива науково-технічна передумова подальшого розвит­ку галузі — сертифікація сіль­ськогосподарської сировини та харчових продуктів з борошна. Таким чином можна буде ефек­тивно визначити якість продук­ції, забезпечити ретельний кон­троль за дотриманням економіч­них вимог, підвищити конку­рентоспроможність виробів.

Але матеріально-технічна база галузі хлібопродуктів не відповідає сучасним вимогам, характеризується значною спрацьованістю обладнання. Це негативно позначається і на економічних показниках. При­міром, спрацьованість основ­них виробничих фондів у га­лузі сягає 48 відсотків, а тем­пи оновлення їх основної час­тини значно відстають від пот­реби. Стосовно основної части­ни вони становлять менше 56 відсотків на рік. Рівень меха­нізації праці на підприємствах не перевищує 50—60 відсотків. Продуктивність праці в галузі в 2—3 рази нижча, ніж на спо­ріднених підприємствах у за­рубіжних країнах з розвине­ною економікою.

Для створення міцної мате­ріально-технічної бази на часі — активне формування і наг­ромадження інвестиційного потенціалу, перетворення амортизацій у найважливіший реноваційний ресурс, впровад­ження сучасних технологій то­що. Нині найголовніше завдан­ня підприємств галузі — поліп­шення їх фінансового стану. Визначальний чинник платосп­роможності тут — стан обігових коштів, які розпорошуються че­рез постійне зростання дебітор­ської заборгованості. отже, ефективне викорисгання коштів — пріоритетний напрямок фінансо­вої діяльності підприємств. Ре­алізувати його можна за допо­могою стабілізації виробництва. При зменшенні обсягів випуску продукції ефективність вико­ристання обігових коштів неми­нуче погіршується. Це зумовле­но тим, що обсяги сировини, ма­теріалів, інших ресурсів і пали­ва зменшуються швидшими темпами, ніж обсяг випущеної продукції.

Нині керівники заготівель­них і зернопереробних підп­риємств особливу увагу мають звернути на норматив власних обігових коштів. Він має бути орієнтиром для підтримання фі­нансового стану виробництва на рівні, що забезпечить нормаль­ний реалізаційний і відтворю-вальний цикли. А ще потрібна структурна перебудова з ураху­ванням наявного інвестиційно­го та інноваційного потенціалів.

Питома вага будівель і спо­руд у структурі основних фон­дів на підприємствах галузі хлібопродуктів становить 75-80 відсотків. Особливо висока вона на хлібозаготівельних підприємствах — близько 60 відсотків. Дещо нижча на зер­нопереробних виробництвах. Водночас в інших галузях на­родного господарства вона ста­новить лише ЗО відсотків вар­тості основних фондів. Це зу­мовлено специфікою галузі хлібопродуктів, де значно нижча питома вага обладнан­ня. Торік його частка в загаль­ній вартості виробничих фон­дів дещо перевищувала 17 від­сотків.

Особлива увага сьогодні — вмілому використанню капіта­лу. Адже постійно відчувається гостра нестача інвестицій при зростанні вартості капітального будівництва, техніки, створен­ні капітале- та науковоємких виробництв. Звісно, модернізу­вати діючі підприємства потріб­но. Але робити це широкомас­штабне доцільно лише тоді, ко­ли прибутки підприємств будуть достатніми для створення фон­дів нагромадження і споживан­ня, а банки кредитуватимуть довгострокові інвестиційні про­екти. Альтернативи тут не існує.

Передусім прибуток, що за­лишається на підприємствах, спрямовується на реконструк­цію і технічне переоснащення виробництва. Потім — аморти­заційні відрахування. Адже під­вищення інвестиційної актив­ності безпосередньо пов'язане із ставленням до амортизації як основного ресурсу та фінансово­го джерела капіталовкладень. Уповільнити старіння основних фондів можна й завдяки прис­кореній амортизації — головно­му напрямку відновлення основ-нихвиробничих фондів. Одне джерело фінансування — кошти від приватизації під­приємств галузі хлібопродук­тів, які можна спрямувати на технічне й технологічне онов­лення виробництва. І, нареш­ті, доцільно залучити гроші ко­мерційних банків, а також на­селення та приватизаційні сер­тифікати. Це підвищить приваб­ливість підприємств галузі для потенційних інвесторів.

Важливий напрямок струк­турної перебудови підприємств галузі та необхідний засіб змен­шення негативного впливу на економіку — відновлення на ви­робництвах випуску споживчих товарів через модернізацію від­повідних цехів.

Попит виступає як специфічна ринкова форма виразу потреб населення в певних товарах та послугах. При цьому,специфічність товару, що пропонується на ринку хліба та хлібобулочних виробів, накладає свій відбиток на формування споживчого попиту (табл. 1.7).

 

Таблиця 1.7

Фактори, що впливають на обсяг попиту на хліб

Група чинників	Детермінанти попиту	Спрямованість впливу на попит
1. Цінові	зниження ціни	майже не впливає на обсяги споживання
	підвищення ціни	майже не впливає на обсяги споживання
	порівняна вартість хліба з іншими продуктами	доступність в ціновому відношенні впливає на збільшення обсягів споживання
	зростання цін на продовольчі товари	зумовлює збільшення обсягу попиту
2. Нецінові
2.1соціально-економічні	рівень пропозиції	зменшення пропозиції (або фактор очікування) впливає на збільшення обсягу попиту
	структура та якість пропозиції	впливає на зниження рівня споживання одних видів продукції та на підвищення споживання інших; висока якість продукції впливає на збільшення кількості споживання хлібобулочних виробів

 

 

Продовження таблиці 1.7

	рівень доходів населення	зниження реальних доходів населення зумовлює збільшення споживання хліба
	рівень безробіття	підвищення рівня безробіття зумовлює збільшенню попиту
	характер трудової діяльності	збільшення інтенсивності трудової діяльності призводить до збільшення обсягів споживання хліба
2.2 мотиваційні	стратегія маркетингу виробників та продавців продукції	здійснює позитивний вплив на попит
	реклама	здійснює позитивний вплив
	імідж підприємств-виробників та підприємств-продавців	сприяє формуванню постійного попиту та контингенту покупців
2.3 організаційні	доступність придбання (організація процесутовароруху)	позитивно впливає на попит
	стан організації торгівлі	високий рівень організації торгівлі зумовлює збільшення обсягу попиту
2.4 демографічні	чисельність населення	скорочення чисельності населення призводить до зниження попиту
	статево-віковий склад населення	зумовлює структуру споживання та попит на хліб
	співвідношення між сільським та міським	в містах попит на хліб менший, ніж в сільській місцевості
	міграція населення	зумовлює збільшення попиту в місцях міграції
	рівень виховання та освіти	впливає на структуру попиту
2.5 медично-біологічні	раціональні норми споживання хліба	впливають на оптимальну структуру

 

Продовження таблиці 1.7

	стан здоров’я населення	зумовлює обмеження споживання одних видів продукції та на підвищення споживання інших
	культура споживання та формування умов здорового образу життя	сприяє перегляду структури споживання
	рівень споживання білка та калорійність їжі	споживання висококалорійної їжі зумовлює зменшення споживання хлібобулочної продукції
2.6 національно-історичні	національний склад населення	впливає на структуру споживання хлібобулочної продукції
	традиції	зумовлюють збільшення обсягу попиту у святкові дні
2.7 природнокліматичні	час року	в літній період попит на хліб менший, ніж в зимній
	кліматичні умови	погіршення кліматичних умов сприяє підвищенню попиту на хліб

 

Одне слово, в умовах ринко­вої економіки господарникам розраховувати слід передусім на власні сили, кмітливість, пра­цьовитість.                                             

 

1.7. Перспективи подальшого розвитку хлібопекарської галузі

 

Для стабілізації становища в ряді галузей харчове промисловості необхідно:

- оновити матеріально-технічну базу, модернізувати виробництво, збільшити обсяги випуску конкурентоспроможної продукції й розширити її асортимент, активізувати роботу щодо залучення іноземних інвестиції та кредитів;

- забезпечити пріоритетність розвитку галузей здійсненням державної фінансово-кредитної підтримки підприємств за рахунок розширення видів їх кредитування, а також відновлення практики передбачення в державному бюджеті коштів для кредитування міжсезонних

- витрат підприємств цукрової, олійножирової, плодоовочеконсервної, виноробної та інших галузей;

- продовжувати протекціоністську політику щодо вітчизняного товаровиробника;

- створити оптові ринки продовольчих товарів, розширити мережу фірмової торгівлі, а отже, зменшив кількість посередників при реалізації продукції, завдяки чому буде знижено ціни й збільшено обсяги її продажу;

- запровадити регулювання ринків зерна, цукру, олії алкогольних напоїв;

- відновити традиційні й освоїти нові зовнішні ринку збуту, зокрема, створити за кордоном постійно діючі представництва окремих галузей, підприємств, регіонів;

- активізувати роботу щодо створення інтегрованих структур, до складу яких повинні увійти переробні і сільськогосподарські підприємства, фірмові магазини організації з матеріально-технічного забезпечення й збуту продукції.