Правове регулювання соціального захисту окремих груп малозабезпечених громадян України, їхня характеристика

 

Питання правового регулювання соціального захисту малозабезпечених громадян в Україні - важливе, оскільки торкається питання матеріального забезпечення соціально-незахищених громадян. Відповідно ми розглянемо питання саме малозабезпеченості, яка виступає важливим соціальним ризиком на сьогодні.

Соціальні ризики змінюються дуже динамічно, а тому в разі настання соціального ризику має належним чином регулюватися виконання соціальних функцій захисту щодо суспільства, відповідно до функцій держави.

Важливим видом допомог виступає - державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям. Саме Закон України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям” від 1 червня 2000 року за №1768 [9] спрямований на гарантовану реалізацію конституційних прав громадян на соціальний захист - через забезпечення рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму, наданням грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям.

Малозабезпеченість, як соціальний ризик, виступає головною підставою на виникнення права на соціальну допомогу в зв'язку з незадовільним матеріальним забезпеченням. Поява такого соціального ризику як малозабезпеченість, при настанні якого громадяни потребують підтримки від держави, залежить від об'єктивних чинників. Тобто визначає неспроможність певної особи чи сім'ї забезпечити власний дохід на рівні прожиткового рівня встановленого в державі.

У Законі України “Про межу малозабезпеченості” від 10 жовтня 1994 року [20, c. 3] визначається питання сукупного доходу при необхідному споживанні товарів та послуг на мінімальному рівні, тобто відповідно до норм встановлених на законодавчому рівні.

Сучасні науковці теоретики, наприклад, позначають незадовільний стан матеріального забезпечення особи як малозабезпеченість, проте на відміну від них вчені соціологи та економісти розглядають також незадовільний матеріальний стан але відповідно як бідність. В жодному законодавчому акті не визначено самого головного - поняття малозабезпеченості проте в ст. 1 Закону України №1768-ІІІ від 1 червня 2000 року «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», зазначається, що та сім’я, яка з поважних причин або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї [9].

Питання щодо визначення поняття «прожиткового мінімуму» висвітлюється в статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» [2], де зазначено, що прожитковий мінімум для сім’ї - визначена для кожної сім’ї залежно від її складу сума прожиткових мінімумів, розрахованих та затверджених відповідно цього Закону для осіб, які відносяться до основних соціальних та демографічних груп населення.

Відповідно ми маємо, що стан матеріальної незахищеності особи, коли в неї відсутні засоби до існування і вона об’єктивно потребує соціального забезпечення і визначає терміни малозабезпеченості та бідності. Задля певної коректності у вітчизняному законодавстві та теорії права соціального забезпечення при розгляді даного питання використовується термін «малозабезпеченості», що відповідно визначає наявні потреби людини в соціальному захисті.

Розвиток бідності в Україні має наслідки в першу чергу від наявної політичної та економічної кризи. Політична ситуація в державі останнім часом дещо призупинила активний вплив на соціальну сферу щодо подальшого розвитку, але відповідно ми маємо значний вплив від економічної кризи 2008 року, яка навіть на сьогодні має певні економічні наслідки на рівні макроекономіки та мікроекономіки.

Основними на сьогодні в визначенні питання ланкового отримання державної соціальної допомоги, тобто одержувачами, розглядають за такими категоріями: - за видами сімей: 1) сім’ї, які складаються лише з працездатних осіб; 2) сім’ї, які складаються лише з непрацездатних осіб; 3) сім’ї, у складі яких є непрацездатні особи; - за контингентом одержувачів - для другого та третього із вищезгаданих видів сімей: 1) сім’ї у складі яких є пенсіонери; 2) сім’ї, у складі яких є інваліди; 3) сім’ї, у складі яких є діти-інваліди; 4) сім’ї, у складі яких є діти до 3-х років; 5) сім’ї, у складі яких є діти до 16 років.

Переважна більшість даних груп населення, які постраждали від обставин певної ситуації та мають право на державну соціальну допомогу по малозабезпеченості проживають в сільський місцевості.

Оскільки до малозабезпечених громадян також відносяться й одинокі особи, ми маємо розуміти, що до них також відносяться й громадяни похилого віку, військовослужбовці та ін. Головною ж мірою визначення цих осіб виступає нормативне регулювання їхнього достатку та рівню доходів згідно до норм встановлених в чинному законодавстві.

Кожна з цих категорій потребує певного доступу та можливості отримання основних соціальних послуг, як медичного так і освітнього характеру. Серед вітчизняних науковців, в працях яких висвітлено проблематику бідності, варто відзначити Г.З. Голеусову, Е.М. Лібанову, В.О. Мандибуру, В.М. Новікову, В.В. Онікієнко, Ю.Л. Саєнко, Л.М. Черенько та інших.

Науковець І. С. Андрієнко зазначає, що саме питання бідності випливає через нездорові реалії в економічній сфері країни, а бідність гарантує право на соціальну допомогу від держави [52, с. 7]. Відповідно саме бідність на сьогодні впливає негативно, оскільки має за собою чітко визначену межу на рівні мінімального прожиткового рівня встановленого згідно до чинних норм законодавства, а саме Закону України «Про прожитковий мінімум» від 1999 року [2], Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» в якому встановлено на 01.12.2013 такий прожитковий мінімум: для працездатних осіб - 1218 грн., не працездатних осіб - 949 грн., для дітей до 6 років - 1032 грн., для дітей від 6 - до 18 років - 1286 гривень [14].

Сьогодні при визначенні стандартів задоволення основних потреб людини в світі використовуються різні підходи щодо визначення цього питання. Проте найбільш обґрунтованим та ефективно реальним визначається деякими науковцями та ми використовуємо питання про прожитковий мінімум.

Прожитковий мінімум на сьогодні визначається як вартісна величина, відповідно в грошовому еквіваленті, основних потреб людини і ґрунтується на відповідних наукових нормативах. Їхня розробка прораховує необхідність, зумовлюючи, науковою мовою, фізіологічне виживання.

Згідно з існуючим законодавством ми маємо розглядати не тільки питання щодо малозабезпечених сімей, а й розглядати в контексті й одиноку особу. Оскільки права члена сім'ї має одинока особа за статті 1 Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям” від 2000 року №1768-III [9].

Розглянемо зазначені в ст. 1 Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям” визначення сім'ї та малозабезпеченої сім'ї, отже сім'я - це особи, які спільно проживають та пов'язані спільним побутом через взаємні права та обов'язки, а малозабезпечена сім'я - це сім'я, яка з певних причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї [9].

Взагалі до складу сім'ї, що може звертається за призначенням цієї допомоги належать:

чоловік;

дружина;

рідні, усиновлені та підопічні діти цих осіб;

також діти, які навчаються у вищих навчальних закладах І - ІV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах з денною формою навчання до досягнення ними 23 років і не мають власних сімей;

неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами з дитинства І та ІІ групи або інвалідами І групи і проживають разом з батьками;

непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні в зв'язку з відсутністю власних доходів;

особа, яка проживає разом з одиноким інвалідом І групи і здійснює догляд за ним.

Необхідно дотримуватися порядку щодо надання державної соціальної допомоги по малозабезпеченості. Подання заяви уповноваженим представником сім'ї до органу праці та соціального захисту населення за місцем проживання чи виконавчого комітету сільської або селищної ради. Відповідний комітет сільської, селищної ради передає заяву про надання державної соціальної допомоги до органу праці та соціального захисту населення. В заяві додається згода сім'ї на збір інформації про неї та її власність, доходи, майно.

Також надається документ, що посвідчує особу, довідка про склад сім'ї (де вказується зайняття всіх членів сім'ї та згідно за віковим критерієм), декларація про доходи та майно що є у власності сім'ї, довідка про наявність

та розмір земельної частки (паю) [9, c. 4].

Уповноважені органи мають право на користування всіма офіційними джерелами інформації, й відповідно інформацією органів державних служб контролю. Про призначення чи відмову у призначення державної соціальної допомоги приймається рішення протягом десяти календарних днів і наступного надсилається уповноваженому представнику малозабезпеченої сім'ї.

Розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом та обчислюється за методикою встановленою уповноваженим органом але не може перевищувати 75% прожиткового мінімуму для сім'ї.

Державна соціальна допомога призначається на шість місяців. Для осіб, які визнані за результатами медико-соціальної експертизи непрацездатними та не мають інших джерел до існування така допомога може призначатися на строк визнання особи непрацездатною. Тим особам, які досягли 65-річного віку та не мають інших джерел до існування, державна допомога призначається довічно.

Державна соціальна допомога може не призначатися у таких випадках: працездатні члени малозабезпеченої сім'ї не працюють, не служать, не навчаються на денній формі навчання протягом трьох місяців, що передують при зверненні за допомогою; сім'я, яка претендувала на державну соціальну допомогу по малозабезпеченості має додаткові джерела для існування чи було здійснено за останні 12 місяців покупку чи оплату на суму, яка перевищує 10-кратну величину прожиткового мінімуму для сім'ї; у власності чи володінні виявлено квартиру чи будинок, за наявності порушеної умови про перевищення площі житла у 21 квадратний метр на одного члена сім'ї, та додаткових 10.5 квадратних метрів на сім'ю, чи більше одного автомобіля на сім'ю; наявна земельна ділянка більша за 0.6 га.

Проте певні передумови можуть бути порушено, якщо в сім'ї є інвалід, виховується 3 та більше дітей до 18 років чи наявна неможливість отримання будь-яких джерел для існування пов'язана з тривалою хворобою одного або декількох членів сім'ї. Тоді може біти проведено обстеження матеріально-побутових умов цієї родини.

Державна соціальна допомога може бути зменшена до 50 відсотків її розміру у разі наявного порушення цією сім'єю визначених умов щодо знаходження додаткових джерел для існування. При порушенні відомостей при поданні документів на оформлення чи приховання них можливе повне припинення по виплати державної соціальної допомоги, при чому наступне призначення можливе не раніше ніж за шість місяців.

В призначенні державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам на сьогодні здійснюється керування відповідно до Закону України “ Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам ” від 16 листопада 2000 року [8] де надано та закріплено право на державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам до 18 років.

Основа нормативного регулювання в вітчизняному законодавстві щодо належного забезпечення певних категорій дітей визначається Законом України «Про охорону дитинства» від 26 березня 2003 року, де зазначається перш за все важливість саме регулювання та належного контролю за правами дітей в цілому, суспільна відповідальність покладена в цьому питання на державу відповідно [21].

На сьогодні в усьому світі згідно до норм міжнародного права діти-інваліди та інваліди з дитинства є важливим єлементом щодо розуміння дієвості саме системи соціального захисту та їхнього забезпечення в цілому.

В багатьох розвинених країнах таким категоріям громадян надаються окрім допомог та підтримки й належні умови щодо існування. Для них впроваджується спеціальні інфраструктурні впровадження технологічного характеру, створюються передумови для їхнього вільного існування та належні суспільні відносини до них.

Подібні ініціативи мають проявлятися не лише з боку держави, а й зі сторони самих громадян та громадських об'єднань, відповідно їхньої допомоги та поваги, що вже є позитивним та ефективним доповненням до існуючого соціального захисту.

Відповідно до ст. 4 Закону України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року [21] де попередньо розглянутого державна соціальна допомога, яка чітко призначається у таких розмірах:

інвалідам з дитинства І групи - 100% прожиткового мінімуму для тих осіб, які втратили працездатність;

інвалідам з дитинства ІІ групи - 80% прожиткового мінімуму для осіб, втратили працездатність;

інвалідам з дитинства ІІІ групи - 60% прожиткового мінімуму для осіб, які теж втратили працездатність;

щодо дітей-інвалідів віком до 18 років - 70% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Щодо інвалідів з дитинства, які перебувають на відповідному повному державному утриманні у будинках-інтернатах для громадян похилого віку та інвалідів, пансіонатах для ветеранів війни та праці, стаціонарних відділеннях територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян то ним виплачується 25% призначеного розміру державної соціальної допомоги.

Дітям-інвалідам із числа сиріт за їхній час перебування на повному державному утриманні державна соціальна допомога виплачується в повному розмірі, й відповідно перераховується на їхні особисті рахунки в банку.

Тим же дітям-інвалідам, які відповідно перебувають у будинках-інтернатах, інших стаціонарних установах чи закладах на повному державному утриманні, призначається державна соціальна допомога в розмірі 50% та також перераховується на банківський рахунок установи чи закладу за місцем перебування дитини та спрямовуються виключно на поліпшення та покращення умов проживання дітей.

Призначення державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства встановлюється на весь час інвалідності, встановленої органами медичної соціальної експертизи.

Інвалідам з дитинства І групи встановлюється надбавка на догляд за ними в розмірі 50% прожиткового мінімуму для осіб, які відповідно втратили працездатність [9, c. 4].

Щодо одиноких інвалідів з дитинства ІІ та ІІІ групи, які відповідно за висновком МСЕК потребують постійного стороннього догляду, встановлюється надбавка на догляд за ними в розмірі 15% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Сама надбавка на догляд за дитиною-інвалідом встановлюється в розмірі: на дитину-інваліда віком до 6 років - 50% прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, на дитину-інваліда від 6 до 18 років - 50% прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років.

На догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років призначається надбавка одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які не працюють і фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом. У випадку одинокої матері (чи батька) надбавка на догляд за дитиною-інвалідом призначається незалежно від факту роботи.

При настанні смерті інваліда з дитинства або дитини-інваліда віком до 18 років членам його сім'ї або особі, яка здійснила його поховання виплачується допомога на поховання у розмірі 2-х місячної суми державної соціальної допомоги. Вона виплачується незалежно від строку звернення за її виплатою.

При розгляді саме питання щодо одиноких громадян, ми маємо розуміти можливість настання ситуації, коли ризик настання малозабезпеченості може проявлятися не тільки в реалізації найнеобхіднішого забезпечення. Тобто в певних ситуаціях громадяни не мають можливості задовольнити всі свої потреби, наприклад, особи по досягненню 18 років, які навчаються та на протязі певного часу не отримують стипендії, що дуже відчувається на необхідності реалізації основних потреб особи.

На мою особисту думку, в питанні щодо наявних психічних розладів в дітей-інвалідів, необхідно впроваджувати певні вагомі допомоги, краще лікування чи певна допомога по цій родині згідно до особливостей цієї дитини, її стану.

В наш час наявна практика щодо співвідношення соціальних допомог з допомогою по малозабезпеченості, як ціле та певна його частина.

Дуже часто наявна ситуація, як необхідність надання допомоги у грошовій, тобто натуральний формі, а також у формі субсидій на оплату житлово-комунальних послуг. Проте тут має бути витрата основного доходу, який не перевищує прожиткового мінімуму, більшої його частини на послуги комунального характеру. Взагалі більша частина витрат по цьому випадку може бути повернена через застосування субсидій. В наш час, при сучасних умовах вони виплачуються з різних джерел. В основному це кошти фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також державного й місцевих бюджетів.

Самі реалії сьогодення викликають необхідність щодо застосування різних соціальних допомог в зв'язку з настанням ризику малозабезпеченості, а саме: державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям, державну соціальну допомогу особам, що не мають права на пенсію, інвалідам, щомісячну грошову допомогу малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, який відповідно за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує стороннього догляду, на догляд за ним, та інші допомоги у зв'язку з настанням ризику малозабезпеченості.

Звісно, на сьогодні, ми бачимо саме неоднорідність допомог малозабезпеченим особам, які класифікуються за різними критеріями.

Розглянемо на прикладі допомоги малозабезпеченим сім'ям за формою надання, що поділяються на:

грошові;

натуральні;

субсидії на оплату житлово-комунальних послуг.

Грошові виплати, а саме вони становлять понад 90% всіх видів допомог станом на 01.07.2013 року, згідно до даних щорічного моніторингу стану соціального захисту малозабезпечених сімей в Україні, понад 60% всіх соціальних допомог в даному сегменті припадає на південно-східні регіони країни.

Основним завданням соціального моніторингу є безперервний контроль, ведення певного спостереження за фактичним станом справ в сфері соціального захисту та аналіз процесів. Відповідно й статистичними даними та контролем за загальним відсотком соціальних допомог по країні ведеться дослідне спостереження, яке певною мірою й фіксує ситуацію в сфері загалом.

Щодо допомог в натуральній формі, то вони за своєю проблематикою є досить специфічними, оскільки відносяться до цього виду допомоги: ліки малозабезпеченим особам, протези та високотехнологічні апарати, візки тощо.

В певному обсязі дане питання, щодо забезпечення малозабезпечених осіб допомог даної форми стоїть на особовому контролі, оскільки держава за наявної можливості намагається бюджетними коштами забезпечити виконання в повній мірі даного питання. На сьогодні в Україні працюють підприємства державного сектору з виготовлення протезів та візків для дітей-інвалідів, інвалідів з дитинства та інших громадян. Завдяки такому науково-дослідному підприємству підтримується виробничій потенціал та державна політика з ефективної підтримки соціального захисту малозабезпечених громадян в кінцевому процесі виробництва.

Заміна при наданні необхідної лікарської допомоги (натуральної) у вигляді ліків на грошову допомогу не є ефективною, оскільки при наданні грошової допомоги існує варіант використання коштів не за призначенням, або використовувати їх лише частково. Саме тому при наявній можливості на сьогодні в Україні при наданні натуральної допомоги ліками використовується перевірені ліки, які закуповуються за бюджетні кошти та проходять необхідні перевірки.

Субсидії на оплату житлово-комунальних послуг займають переважну більшість щодо застосування до малозабезпечених громадян похилого віку та тих сімей, які складаються лише з непрацездатних осіб. Тому ми отримуємо переважно сім'ї, що складаються, або можуть складатися з: пенсіонерів за віком, які також можуть бути інвалідами, дітей різних вікових категорій (діти до 3-х років, діти до 16 років) дітей-інвалідів.

Звісно наявні певні особливості та ситуації, проте це є основний перелік осіб, які згідно до моніторингу щороку користуються даними субсидіями. Саме тому ми можемо розглядати дану субсидію, як допомогу малозабезпеченим громадянам, яка надається готівковий та безготівковий формах для відшкодування витрат на оплату та утримання житла, комунальних послуг (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергії тощо), а також для придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива.

Оскільки на сьогодні чітко не фіксується саме коло суб'єктів, для яких може застосовуватися дане право на отримання та виникнення цього права, щодо необхідності субсидії на оплату житлово-комунальних послуг.

В подальшому майбутньому для застосування даної субсидії можливо буде обиратися за єдиним критерієм, а саме прожитковим мінімумом. Яким

мають керуватися при розгляді питання щодо призначення цієї субсидії, проте на сьогодні економічні чинники дещо загострюють розвиток даного питання в необхідному визначенні питання виникнення права на дану субсидію.

Таким чином, при визначенні розміру допомоги малозабезпеченим особам отримуємо таку необхідність щодо застосування допомог, а саме через головну та відповідну належність: розмір яких обчислюється на підставі головного, базового державного соціального стандарту - прожиткового мінімуму, та відповідно допомоги, які обчислюються на підставі наявних інших чинників, які не залежать від прожиткового мінімуму.

В зарубіжних країнах саме програмам зі захисту малозабезпечених громадян надають вибір при отриманні соціальної допомоги щодо лікування, що відповідно є стимулюючою ланкою в соціальній підтримці малозабезпечених громадян. В більшості країн Європи саме завдяки обов'язковому соціальному страхуванню створюється “база” гарантування при настанні певного ризику, як тимчасова втрата працездатності чи отримання травми на робочому місці. Як в першому, так і в другому випадку особа має можливість на отримання відповідного соціального забезпечення на час, коли вона не є працездатною та медичну страховку, яка покриє витрати на лікування, а відповідно особа не втратить місце роботи.

Питання соціального захисту має важливу роль в житті суспільства в цілому, проте для малозабезпечених громадян, які проживають в сільській місцевості воно одне з головних. Для прикладу, розглянемо статистику (короткий огляд) соціального захисту громадян з міста Носівки Чернігівської області. В районі нараховується 63 малозабезпечені сім'ї, що отримують державну соціальну допомогу у зв'язку з настанням малозабезпеченості. З початку 2013 року допомога становить 1335,11 тис. грн. За попередніми розрахунками, до кінця 2013 року кожна сім'я отримає в середньому додаткове зростання доходів на 619 грн., а в 2014 році - на 976 грн. Порівняно з 2012 роком. При даній кількості зареєстрованих малозабезпечених родин, варто відзначити про наявність й інших родин, які не в повній мірі можуть забезпечувати себе та своє існування достатньо для комфортних навіть мінімальних умов. Таким чином існує постійна ймовірність щодо збільшення кількості малозабезпечених родин через ризик настання малозабезпеченості як такої [65, с. 3].

При самому визначенні та розгляді питання про правове регулювання соціального захисту малозабезпеченої особи, яка проживає разом з інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу розглянемо нормативну базу. Так в Законі України «Про психіатричну допомогу» в ст. 5 передбачається надання щомісячної грошової допомоги малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, який відповідно, за висновками лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за таким інвалідом [15].

Згідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 2 серпня 2000 року за №1192 встановлюється з 1 січня 2004 року розмір такої допомоги - 10 % прожиткового мінімуму, який встановлюється для працездатної особи на кожного інваліда за яким здійснюється відповідний догляд [34, с. 8].

Саме дана постанова затверджує існуючий Порядок надання щомісячної грошової допомоги малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, який відповідно за висновком лікарської комісії медичного закладу, потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним.

Під межу малозабезпеченості також потрапляють й особи, які не мають права на пенсії, тобто відбулося урегулювання замість соціальний пенсій почали діяти соціальні допомоги. Дана процедура регулюється саме Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» прийнятий від 18 травня 2004 року [16, с. 24].

Таким чином ми маємо можливість навіть в правовому регулюванні спостерігати залежність системи соціального захисту малозабезпечених громадян між соціальними групами оскільки більшість з них потрапляють та можуть потрапляти на хитку межу бідності.

Система соціального захисту малозабезпечених громадян на сьогодні має певні прогалини в нормативному регулюванні в цілому. Тобто при застосуванні державної соціальної допомоги, а саме її призначення та зменшення до 50 % при наявності невиконання сім’єю положення про потребу в знаходженні додаткових можливостей та джерел для існування.

При застосуванні самої системи соціальних допомог наявна тенденція до певного зниження кількості громадян за категорією малозабезпечених, проте в розгляді подальшої перспективи, як та чи продовжиться покращення в даному напрямку взаємодія соціальної політики та економіки - проблемне питання. Розгляд питань захисту вразливих верств населення та застосування контролю щодо зменшення ризиків в соціальному секторі має прерогативу на подальший розвиток, бо є важливою складовою.

Станом на 6 липня 2013 року в Україні нараховується приблизно понад 3 мільйони громадян, які отримують соціальну допомогу у зв’язку з настанням фактору малозабезпеченості, що включає в себе різні складові. Тобто, маємо можливість завдяки певному рівні доходів отримуваних особою, залежно від складу всіх її доходів, визначити чи відноситься дана

особа до групи осіб, які згідно до норм чинного законодавства вважаються малозабезпеченими.

Важливим фактором для всіх видів допомог є питання проблемного характеру, що обумовлене прямим обчисленням сукупного доходу сім’ї.

Дана методика (розглядаємо виключно по малозабезпеченим особам) булла затверджена наказом Міністерства соціальної політики України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України, Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України від 15 листопада 2001 року за №486/202/524/455/3370 [32].

Дана методика навіть при її приналежності до всіх видів соціальних допомоги щодо одержувачів, тобто вона застосовується при визначенні права на цю допомогу та визначенні її розміру.

Суть даної методики полягає в точному вирахування необхідного рівня не тільки всієї сім’ї, а й середній дохід на 1 особу родини, яка претендує на призначення цього виду допомоги згідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» [9].