Світова фінансова система: понятійно-категорійна сутність

Для розуміння сутності поняття „світова фінансова система” розглянемо по-перше поняття „фінансова система” спочатку звернемося до поняття системи взагалі. Термін „система” походить від грецького, що в перекладі означає ціле, складене з частин; сполучення. Поняття система - це сукупність елементів, що знаходяться у відношеннях і взаємозв'язку один з одним і створюють певну єдність, цілісність. Поняття „фінансова система”, як і будь-яка система, являє собою сукупність взаємозв'язаних елементів, що мають однорідні ознаки [64, c.132].

В науковій літературі немає єдиної думки щодо визначення фінансової системи. Вона розглядається в залежності від теоретичного погляду на такі категорії як „фінанси”, „фінансові ресурси”, „фінансові відносини” тощо. Крім того, визначення фінансової системи не закріплено законодавством України. Так, російські вчені Дробозіна Л.А., Родіонова В.М. визначають фінансову систему як сукупність різних сфер фінансових відносин, в процесі яких створюються і використовуються фонди грошових коштів. У відповідності до цього визначення фінансова система будується за блоками фінансових відносин: централізованих і децентралізованих [21, c.77].

Сабанті Б.М. не застосовує поняття „фінансова система”, а „ланки фінансів”, необхідність відокремлення яких зумовлена відмінністю в формах, методах та мети їх створення [58, c.21]. Вітчизняні науковці та практики визначають фінансову систему, виходячи з її ролі в суспільному відтворенні. Наприклад, Опарін В.М. називає фінансовою системою сукупність відокремлених певних складових фінансів, які мають свої характерні ознаки й особливості і відображають специфічні форми та методи розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту [49, c.111]. Василик О.Д. свідчить, що фінансова система держави-це різноманітні види фондів, сконцентрованих у її розпорядженні, а також в господарських суб'єктів й інших фінансових інститутів з метою використання економічного і соціального розвитку [14, c.58]. Башнянин Г.І. у складі фінансової системи виділяє: фінанси домогосподарств, фінанси підприємств, державні фінанси [8, c. 324].

У найбільш загальному вигляді визначення фінансової системи наступне - це сукупність різноманітних фондів фінансових ресурсів, які створюються і використовуються в місцях їх акумулювання з певними намірами економічного і соціального розвитку. У теоретико-практичному плані важливою є проблема типологізації фінансових систем. Існує думка, що можливе виділення двох типів фінансових систем. А саме:

· чисті фінансові системи, які у відповідності до поняття "чистих фінансових фондів" поділяються на свої типи;

· реальні фінансові системи, в яких у відповідності до формування чистих фінансів, квазічистих фінансів, фіскальних фінансів, поділяються на сектори.

Така типізація фінансових систем вимагає чіткого визначення поняття „чисті фінанси”, „квазічисті фінанси”, „чисті фінансові фонди”, „фіскальні фінанси” і можливості їх застосування з метою управління напрямками грошових потоків. Найбільш відома у практичному плані типізація фінансових систем за наступними видами:

· світові;

· регіональні;

· національні.

Світові та регіональні фінансові системи характеризують фінансові відносини групи країн, чи всього світу. Вони мають два рівні:

· фінансові системи окремого регіону;

· фінансові системи, що відображають централізовані фінансові ресурси на світовому рівні.

В роботах вітчизняних та зарубіжних вчених дослідженню світових фінансів завжди відводилося почесне місце. Дослідження Рогача О.І., Філіпенка А.С., Красавіної Л.Н., Міхайлова Д.М., Мовсесяна А.Г., Огнівцева С.Б., Шенаєва В.Н., присвячені міжнародним і національним ринкам позикового капіталу, показують, що в їх структурі можна виділити декілька самостійних секторів: короткострокові, середньо- і довгострокові кредитні ринки, іпотечні ринки, фінансові ринки. Не так давно стали виділяти як окремий елемент євровалютний ринок. За визначенням Філіпенка А.С. євровалютний ринок – „це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж іноземних валют на основі попиту та пропонування” [44, c.57]. Шенаєв В.Н. визначає євровалютний ринок як «універсальний міжнародний ринок, що поєднує в собі елементи валютних, кредитних і комісійних операцій» [70, c.14].

Красавіна Л.Н. вважає, що «світові валютні, кредитні, фінансові і страховки ринки є специфічною сферою ринкових відносин, де об'єктом операції служить грошовий капітал... З функціональної точки зору — це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл світових фінансових потоків в цілях безперервності і рентабельності відтворювання. З інституційної точки зору - це сукупність банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ фондових бірж, через які здійснюється рух світових фінансових потоків» [32, c.327]. Об'єктивна основа розвитку світових валютних, кредитних, фінансових ринків, на думку Л.Н. Красавіной, - це «закономірності кругообігу функціонуючого капіталу» [32, c.332]. Капітали на одних ділянках, що тимчасово звільняються, перетікають на ті ділянки, де виникає на них попит. Бездіяльність капіталу суперечить його природі і законам ринкової економіки. На рівні всесвітнього господарства цю суперечність вирішують світові валютні, кредитні і фінансові ринки.

Рогач О.І. визначає фінансові ринки як „сферу економічних відносин, які виникають при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів, деномінованих в іноземній валюті, а також операцій з інвестування капіталу в іноземній валюті” [46, c.123].

Інший вчений Михайлов Д.М. проводить дослідження світового фінансового ринку з позиції інструментів, що обертаються на ньому і вважає, що в сучасних умовах світовий ринок позикових капіталів і світовий фінансовий ринок є «тотожним з понятійною точки зору категоріями, при більшій функціональності використовування останнього поняття»[42, c.13]. 

При цьому предметом торгівлі на світовому фінансовому ринку є позиковий капітал, боргові інструменти і похідні контракти. З функціональної точки зору, на думку Михайлова Д.М., під міжнародним фінансовим ринком слід розуміти сукупність і взаємне переплетення національних і міжнародних ринків, що забезпечують напрям, акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів між суб'єктами ринку за допомогою банківських і інших фінансових установ для мети відтворювання і досягнення нормального співвідношення між попитом і пропозицією на капітал. А по економічній сутності, це — система певних відносин і своєрідний механізм збору і перерозподілу на конкурентній основі кредитних ресурсів між країнами, регіонами, галузями, економічними агентствами. Михайлов Д.М. вважає, що в результаті швидкого зростання ринків похідних фінансових інструментів в сучасній структурі світового фінансового ринку можна виділити такий елемент, як світовий ринок деривативів (похідних фінансових інструментів) [42, c.15-16]. 

Слід зазначити, що проблеми світових фінансів досліджуються в роботах таких зарубіжних учених, як Енга М., Лисиця Ф., Мауера Л., Роуз П..

Особливо хотілося б виділити концепцію світових фінансів, запропоновану ученими Університету Сент Джон Нью-Йорка, яка припускає аналіз фінансової сфери у світовому масштабі, охоплюючи світове фінансове середовище, міжнародні фінансові ринки, міжнародну банківську діяльність, міжнародні фінанси корпорацій, управління портфелями цінних паперів і зв'язку між ними. Ця концепція світових фінансів представлена на рис. 1.1.

Рис. 1.1 П’ять основних складових світових фінансів [79]

Термін „світова фінансова система” досить легко ввій­шов у науковий обіг, однак юридично світова фінансова система ніколи, ніким і ніде не була оформлена. У зв’язку з цим доцільно згадати справедливе заува­ження професора В.Андрущенка, що “якщо фінансова практика має справу з фактами, тобто платежами, фондами, грошовими операціями, зумовленими існуванням і діяльністю держави, то фінансова думка віддзеркалює певний тип ментальності та оперує науково-теоретичними уявленнями про фінанси”. І не зайвим є знати, що “наукова думка – не лише сума знань, але й процес історич­но, ідейно, методологічно, теоретично зумовлених способів їх одержання, що має за мету пошук істини й забезпечення успішного функціонування фінансо­вої системи.” [4, c.5].

Така легкість пояснюється лише аналогією до звичного, але юридично оформленого терміну і поняття “світова валютна система”. Підтвердженням цього можуть бути визначення, запропоновані деякими вченими [28, c.315], в яких йде проста підміна валютної системи валютно-фінансовою. Так часто можна зустріти визначення світової валютно-фінансової системи, як закріп­леної в міжнародних угодах форми організації валютно-фінансових відносин, що функціонують самостійно або ж обслуговують міжнародний рух товарів і факторів виробництва. Однак автори видають бажане за дійсне. Оскільки, як ми уже зазначали, ніякого юридичного оформлення на рівні міжнародних угод у фінансовій сфері не було, на міждержавному рівні - так. Окрім того, прослідковується просте механічне долучення фінансової частини до валютної, чого робити не слід.

Таке вільне використання терміну “фінансова система” і утворення у комбінації з ним словосполучень та похідних для означення явищ і процесів, зовні схожих за змістом, але принципово відмінних за природою, формою та механізмом реалізації часто призводить до термінологічної плутанини. Воно підміняє та неправильно трактує поняття, видає бажане за дійсне щодо світово­го фінансового середовища та процесів, що відбуваються в ньому в сучасних умовах глобалізації. Проведений системний аналіз та наукові спостереження дають можливість зауважити, що такий термінологічний хаос та наукові “вольності” почалися з кінця 1990-х років і, як правило, молодшим поколінням науковців, як зарубіжних, так і вітчизняних [53, c.36].

Щодо визначень, що ж таке світова фінансова система, то крім пошире­ного поняття, що використовується в науці для означення сукупності інститу­цій іншого не має. Ми й ніде і не знайдемо, оскільки можна говорити лише про міждержавні фінанси, міжнародні фінанси, міжнародні фінансові відносини, але ні в якому разі не про світову фінансову систему. Оскільки фінансова сис­тема це сукупність урегульованих фінансово-правовими нормами окремих ла­нок фінансових відносин і фінансових установ, за допомогою яких держава формує, розподіляє і використовує централізовані й децентралізовані грошові фонди [22, c.420]. Виходячи з цього, можна говорити лише у першому наближенні про світову фінансову систему у вузькому розумінні – як про су­купність світових фінансових установ. У широкому ж розумінні, світову фінан­сову систему слід розглядати за внутрішньою будовою та організаційно-інсти­туційною структурою. Щоправда, за внутрішньою будовою глобальної фінан­сової системи не існує, вона не є саморегульованою і без повного набору ін­струментів і принципів існування фінансової системи. На сьогодні це лише сукупність фінансових систем окремих національних економік в межах якої кожна держава виробляє і реалізує фінансову політику, за допомогою власного фінансового механізму. А як такої глобальної (чи світової) фінансової системи не існує, а є світове фінансове середовище у якому ці функціональні ланки є відокремленими і створюють архітектурний “ансамбль”, а не взаємозв’язаними і функціональними на єдиних принципах і засадах; відсутні відповідні уніфіко­вані фінансові інститути, є світові фінансові центри, але функціонують вони за своїми правилами; не існує єдиних правил та механізмів; відсутня єдина база розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів, фіскальна політика, контроль­ні органи, єдині принципи побудови бюджетних систем [45, c.371].

На сьогодні такі категорії як “світовий фінансовий простір”, “світова фінансова площина” чи “світове фінансове середовище” можна вважати сино­німами. Винятком може бути термін “світовий фінансовий сектор” чи “світова фінансова сфера”, оскільки мова йде як про один із секторів світового госпо­дарства. Виходячи з вищезазначеного, ми можемо говорити лише про розробку методологічних принципів, або ж як їх характеризував І.Кант – “архітектоніку – мистецтво [побудови] системи. Позаяк [саме] систематична єдність є тим, що вперше перетворює звичайне знання на науку, тобто з простого агрегату знань на систему, то архітектоніка є вчення про Наукове в нашому пізнанні взагалі, і, отже, вона необхідно належить до методології” [26, c.470]. Очевидним є те, що в найближчий час не вдасться досягти суттєвих і кардинальних змін у функціонуванні світового фінансового простору, однак виникнення полеміки з таких глибинних питань говорить про необхідність нових підходів у фінансо­вому середовищі, але, в свою чергу, викликає і необхідність оперування нови­ми категоріями. Тому, на сьогодні, щодо фінансового середовища/простору ми можемо вести мову про його архітектуру, як принцип побудови, організації його функціонування. Але вже зараз відчуваються особливі методологічні тру­днощі входження категорії “фінансова архітектура” у вітчизняну економічну науку, незважаючи на її широке використання в міжнародних економічних та політичних колах.

Виходячи з цього спробуємо окреслити наше розуміння категорії “фінан­сова архітектура” в економічному сенсі. Отже, фінансова архітектура – це сукупність окремих найбільш інтегрованих сфер і ланок національних фінансо­вих систем, функціональних форм організації валютних відносин та світових фінансових організацій, що забезпечує наднаціональне регулювання з метою підвищення стійкості світових фінансових ринків, ринків національних валют на основі принципів і механізмів ринкового і позаринкового розподілу і перероз­поділу світових фінансових ресурсів і капіталу [29, c.43].

З позицій ЮНКТАД міжнародна фінансова архітектура – це введення (запровадження) певних принципів наднаціонального регулювання, які дозво­лили б підвищити стійкість ринків, національних валют, основних (хоча б резервних) валют до яких прив’язана більшість валют, і тим самим запобігати більшості фінансових криз [78]. Таке визначення є більше ніж програма дій в розрізі орга­нізаційно-регулюючих та управлінських заходів. Це більше не фінансовий під­хід, а управлінський, але при глибшому його трактуванні чи розшифруванні з позицій менеджменту в цілому, і фінансового менеджменту, зокрема у ньому є і сенс і дієве раціональне зерно.