Проблема підтвердження достовірності теорій

Навколо проблеми походження Київської держави вже півтора століття точиться дискусія між так званими норманістами й антинорманістами. Недостатність, суперечливість і неоднозначність історичного матеріалу, різні методологічні підходи, політична заангажованість ставали на заваді об’єктивного дослідження процесу виникнення Давньоруської держави. Позанаукове трактування цієї проблеми було започатковане у середині XVIII ст. в Санкт-Петербурзькій академії наук у полеміці між Г. Міллером та М. Ломоносовим. київський русь держава хозарський

Перший доводив, що Київську Русь заснували нормани, а другий рішуче спростовував цю версію. Майже одразу полеміка, що спершу претендувала на науковість, переросла в ідеологічне протистояння. "Космополітизмові" німецьких вчених, які, абсолютизуючи "варязький фактор", принижували державотворчу здатність слов'ян, було протиставлено "державницький патріотизм", що був своєрідним виявом зростання присутності слов'ян у керівництві Російської імперії і її Академії Наук.

Норманісти, як і антинорманісти, виникнення держави вважали кульмінаційним одномоментним актом, безпосереднім наслідком діяльності конкретної історичної особи. Під впливом такої доктрини опинилися покоління істориків XIX-першої половини XX ст.

У центрі дискусії фігурувало обмежене коло питань - про походження назви "Русь", про те, до якого етносу могли належати літописні варяги й хто були перші руські князі. Кожна з позицій мала свої сильні та слабкі місця, що спричинило поглиблення дискусії.

На захист своєї теорії норманісти висували такі аргументи:

•   Русь отримала назву від "Руотсі". Так у середині XI ст. фіни називали шведів;

•   Більшість імен руських послів, що зафіксовані в договорах із Візантією (911, 944), мають скандинавське походження - Карл, Інегельд, Фарлоф, Веремуд та ін.;

•   Візантійський імператор Констянтин Багрянородний у своїй книзі "Про управління імперією" наводить як слов'янські, так і руські назви дніпровських порогів. Більшість руських назв мають давньонорманське походження;

•   Ісламські географи та мандрівники IX-X ст. завжди чітко розділяли "русів" і "слов'ян".

На противагу антинорманісти стверджували:

•   Назва "Русь" слов'янського походження, оскільки тісно пов'язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні;

•   Жодного племені чи народу під назвою "руси" не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне давньонормандське джерело, включно з сагами;

•   Один з найдавніших ісламських письменників Ібн-Хордадберг чітко називає русів слов'янським племенем;

•   Археологічні матеріали з міст та торговельних шляхів Східної Європи свідчать про обмежений, фрагментарний вплив "варязького чинника".

Хоча, як видно з літопису, автор під "варягами" розумів сукупність народів, що жили поза Руссю полянською, київською в тому числі й тих, що осіли в Західній Європі. Та русь вважалась варязькою, себто закордонною, а київська - корінною, метропольною. "Варязьку русь" і вивів у IX ст. Рюрик у Подніпров’я.

Але назва держави не обов’язково відображає сутність її походження. Це простежується на багатьох прикладах з європейської історії, коли назви держав виникли під впливом прийшлих етносів, які з плином часу асимілювалися з місцевими.

Не має принципового значення й етнічне походження вояків-ватажків, які були причетні до створення держави. Як соціальний інститут, що виникає тільки на певній стадії розвитку суспільства, держава нівелює етнічні ознаки правлячої династії, висуваючи на чільне місце структури не племінного, а територіального, надплемінного типу.

Більше того, розмиванню особливих етнічних, ментальних рис норманської знаті сприяло ослов’янення скандинавів завдяки приватним, а особливо шлюбним зв’язкам. Про глибину цього процесу свідчить хоча б те, що син Ігоря та Ольги став першим князем, названим слов’янським іменем - Святослав.

Найдовше зберігалась мовна ознака, що свідчила про приналежність прийшлого етносу. Деякий час існувала двомовність, яка побутувала ще при дворі Ярослава Мудрого. Його сини були останніми київськими князями, котрі знали і шведську мову.

Тому, незалежно від того, ким були Аскольд і Дир - норманами, як вважає літописець, чи останніми представниками полянської князівської династії Кия, як вважає більшість вчених, - у часи Аскольда (за літописом, між 862-882 рр.) Русь охоплювала найближчі до Києва території племінних союзів полян, деревлян, дреговичів та південно-західних сіверян.

Це дає підстави вважати норманську теорію спростованою. Без сумніву, нормани в IX-XI ст. відігравали на Русі активну політичну роль. Безперечне й скандинавське походження Рюрикової династії. Але східнослов’янське суспільство ще до появи варягів мало свої продержавні утворення. Перша руська держава постала з поєднання багатьох, а не лише окремих чинників; варязький був лише одним з них.