Лекція 8. Завдання і наукові засади методики вивчення мови і літератури

Методи наукового дослідження в методиці викладання української мови

Методика з науки для вчителя все більше перетворюється в науку для учня: в усвідомленні ним змісту навчального предмета, його структури, способів презентації; в усвідомленні учнем власної пізнавальної діяльності, в умінні узагальнювати вивчене і моделювати його; в умінні застосовувати на практиці, в сфері власної діяльності, в самоконтролі і в самооцінці.

Мета МВУМ має 2 гілки: Перша - практична - прикладна мета: озброїти вчителя і учня системою методів і прийомів діяльності і роботи по оволодінню курсом рідної мови (методика не лише для вчителя, а й для учня).

Друга гілка мети - теоретична, фундаментальна мета - дослідити процес оволодіння знаннями та вміннями, його закономірності, визначити принципи навчання, обґрунтувати методи, привести їх в систему, створити наукові основи конструювання технологій, уроків, їх циклів, зворотного зв'язку і т.д.

Ця наука є нормативною вона визначає критерії діяльності учителя і учня, мінімум знань і умінь, що визначені науково і перевірені на практиці.

Методика викладання мови (а маються на увазі всі види мовленнєвої діяльності: аудіювання, саме мовлення (говоріння), читання і письмо), як і всі інші методики, відноситься до розряду педагогічних наук вона має свій об'єкт вивчення, свій зміст, свою систему понять, свої методи дослідження та способи доведення.

Теоретичні засади методики і конкретні способи викладання формуються у шкільній практиці, відбираючи та залучаючи найраціональніші, найдоцільніші методики і прийоми навчання.

Однак, методику рідної мови створюють науковці, вчителі-практики, методисти. А її апробація проходить на тих, для кого створюється ця методика - учнях. Тому в останніх виданнях з питань методики мови ми знаходимо різні підходи до висвітлення питання, що є предметом методики.

Предметом методики є процес оволодіння рідною мовою.

Предметом методики мови як науки є процес оволодіння рідною мовою в умовах навчання.

Предметом методики є дослідження процесу оволодіння українською мовою в умовах навчання дітей в школі.

Останнє визначення найбільш правильне, тому що воно враховує обидві сторони, що задіяні в навчальному процесі вчителя та учня. Нас і повинно найбільше цікавити саме те, як учень засвоює навчальний матеріал. Виходячи з останнього визначення, можна сформулювати завдання, які стоять перед методикою (ці завдання були ще сформульовані в ХІХ ст. рос. Вченим-лінгвістом Вахтеровим).

Предметом методики є процес навчання української мови в умовах школи, де поняття «навчання» включає в себе:

Зміст навчання, мовний матеріал, що вивчається;

Діяльність вчителя по відбору та «подачі» матеріалу учням, по організації їх навчальної праці, по їх розвитку, по вияву їх знань і вмінь;

Діяльність учнів по засвоєнню знань, їх творчу працю по засвоєнню цих знань, вироблення умінь і навичок.

Результат навчання українській мові як складової частини предмету методики.

Виділяють такі завдання методики: розробка таких прийомів навчання, які допомагають повніше, глибше опановувати знання і роблять процес навчання мови ефективним;

пошук шляхів найбільш результативного навчання, зокрема визначення мети викладання мови, обґрунтування принципів навчання з урахуванням закономірностей засвоєння фонетики, лексики, граматики,правопису тощо;

оцінка методичної спадщини минулого;

узагальнення передового педагогічного досвіду сучасної школи;

озброєння вчителя системою науково-педагогічних ідей;

сприяння розвитку пізнавальних здібностей учнів та ін.

Завдання методики української мови полягають ще й у тому, щоб:

озброїти майбутніх вчителів знанням шкільних програм і підручників з української мови, розумінням закономірностей формування знань, умінь і навичок школярів у галузі мови;

забезпечити оволодіння методикою формування в учнів системи мовленнєвого розвитку дітей, початкових уявлень і понять з фонетики, лексики, словотвору, морфології, синтаксису і на цій основі удосконалення їх мовленнєвої культури; розкрити прийоми підвищення виховного впливу мови як навчального предмета на особистість учня;

забезпечити студентів знаннями, що сприятимуть формуванню в учнів загальнонавчальних умінь і навичок (організаційних, мовленнєвих, пізнавально-інтелектуальних, контрольно-оцінних).

Мета МВУМ конкретизується в 4-х традиційних завданнях:

перше визначається запитанням «для чого? навіщо?»: це вибір мети вивчення предмета на даному етапі, у даному типі школи; вивчення інформації або її пошук чи відкриття; вивчення предмета в динаміці чи в статистиці;

друге - чого навчати?

третє - як навчати?

четверте - чому так, а не інакше?

МВУМ покликана вивчати закономірності мовленнєвого розвитку дітей на різних етапах навчання, закономірності формування мовних понять у дітей, їх аналітико-синтетичні вміння, усвідомлення практично засвоєної мови; обслуговуючи саму себе, МВУМ вичленовує системи об'єктивних закономірностей, понять, принципів. Обслуговуючи школу, вона конкретизує методи, систему прийомів, завдань, правил, алгоритмів, моделей уроків, бесід, діалогів.

Час вносить корективи і підказує свої завдання: йде пошук таких засобів навчання, які б забезпечували пізнавальний інтерес, активність і самостійність учнів, розвиток їх інтелекту, міцність засвоєних знань і вмінь.

Завдання методики передбачають:

озброєння фундаментальними науково-методичними знаннями про процес навчання українській мові та виховання дітей засобами даного предмету;

навчання свідомому творенню свого власного досвіду викладання української мови;

формування у майбутніх вчителів бачити дійсно цінне в досвіді інших та відрізняти його від псевдонового; підготувати до роботи в змінних умовах.

Професійно-методична підготовка студентів в педагогічному вузі складається із засвоєння ними теорії навчання школярів рідній мові та з оволодіння вміннями навчити дітей користуватися українською мовою в різних сферах її застосування.

Теоретико-методична підготовка передбачає наявність у майбутніх вчителів знань про:

особливості методики української мови як науки;

про завдання, мету, зміст, методи та організаційні форми навчання школярів українській мові в школі; про засоби навчання та способи їх використання в навчальному процесі;

про особливості засвоєння дітьми знань про мову та оволодіння нею;

про різні рівні вивчення української мови в середніх та старших класах.

Для пізнання закономірностей процесу навчання української мови, перевірки ефективності тих або інших засобів навчання, вмотивування оптимальної організації навчання методика викладання української мови використовує таку систему методів наукового дослідження:

1) вивчення літератури з методики викладання української мови і суміжних дисциплін;

2) спостереження за навчально-виховним процесом на уроках і в позакласній роботі з мови;

3) вивчення й узагальнення передового досвіду викладання мови;

4) педагогічний експеримент;

5) лінгвістичний аналіз мовного матеріалу;

6) метод анкет;

7) індивідуальні бесіди.

8) інтерактивні форми навчання.

Зазначеним вимогам відповідає метод вивчення літератури з методики викладання мови і суміжних дисциплін. Ним користується не лише вчений-методист, а й кожний учитель для вдосконалення своєї методичної майстерності. Цей метод допомагає ознайомитися з тим, як вирішувалося те чи інше питання в історії розвитку школи, які є досягнення, в якому напрямі необхідно вести дослідження далі.

Спостереження за навчально-виховним процесом на уроках і позакласних заняттях з мови, облік роботи вчителя й учнів, аналіз результатів їх діяльності становлять основу вивчення й узагальнення досвіду вчителів, допомагають зробити вмотивовані висновки і сформулювати робочу гіпотезу дослідження. Дані, одержані за допомогою цього методу дослідження, підлягають перевірці шляхом належної організації викладання.

Вивчення й узагальнення передового досвіду окремих учителів або колективу може служити надійним критерієм для перевірки правильності теоретичних висновків. Дослідник може й сам організувати вивчення досвіду, залучаючи до цього вчителів, які можуть зрозуміти завдання дослідження, застосувати ту методику, що пропонується. Сам дослідник при цьому спостерігає за викладанням, проводить бесіди з учнями, організовує перевірні роботи, аналізує їх результати.

Педагогічний експеримент (констатуючий, навчаючий, контрольний) дозволяє спостерігати предмет дослідження з точним обліком умов, тому служить надійним засобом перевірки теорії, що розробляється дослідником, ефективності окремих методів і прийомів навчання. Цей метод дослідження дає змогу виявити об'єктивні закономірності і доказово з'ясувати явища, які вивчаються, одержати науково правильні і переконливі висновки.

Так званий природний експеримент (його проведення передбачає організацію за вмотивованою системою викладання того чи іншого розділу або теми в одному чи кількох класах) супроводжується контрольним експериментом з тієї самої теми в інших класах та школах. Звичайно обмежуються двома класами, в яких один учитель використовує однаковий матеріал, але варіює прийоми роботи. Проведення такого експерименту важливе навіть у тому випадку, коли класи не зовсім однакові: під час аналізу можна відкинути показники роботи кількох учнів, і експериментальне порівняння дасть достовірні результати.

Для здійснення природного (педагогічного) експерименту слід добре продумати його мету і завдання, план проведення, підготувати необхідні методичні матеріали, скласти інструкцію проведення експерименту відповідно до накресленого плану (це особливо важливо, коли в експерименті беруть участь учителі), розробити систему обліку результатів експерименту й обробки одержаних результатів.

Участь учителя в експериментальній роботі є одним із способів поєднання теорії і практики, одним із засобів удосконалення його педагогічної майстерності.

Вибір методу залежить від теми та завдань, що їх ставить автор. Проте провідними на сучасному етапі розвитку методик мови є теоретико-експерементальні дослідження. Часи, коли підготовка, зокрема дисертації, зводилася передусім до вивчення спеціальної літератури та узагальнення передового педагогічного досвіду. Давно минули. Нині треба розробити і обов'язково затвердити на засіданні наукового підрозділу (лабораторії, кафедрі- спеціальну програму дослідження з чітким визначенням термінів його проведення (рік, два, часом і більше), основної мети, робочої гіпотези (наукового передбачення), експериментальних шкіл (бажано, принаймні, трьох, причому в різних регіонах) з охопленням близько 300 учнів. Для порівняння результатів визначають експериментальні і контрольні класи, що дає змогу формулювати висновки про ефективність пропонованої методики.