Переваги та недоліки оподаткування ПДВ в Україні

Узагальнення різних теоретичних поглядів, а також результати власних досліджень світової та вітчизняної практики застосування податку на додану вартість дають змогу окреслити комплекс переваг та недоліків, притаманних цьому податку, виходячи з його економічної природи. Зрештою, саме на розширення перших та усунення або принаймні мінімізацію прояву других має бути спрямована система його вдосконалення. Адже фактично регулюючий вплив будь-якого податку є свого роду компромісом між перевагами та недоліками, рівень якого залежно від зовнішнього середовища завжди є різним[13].

До очевидних переваг податку на додану вартість можна віднести такі:

. Виступає чинником, за допомогою якого можна регулювати фонд заробітної плати і ціни.

. Створює передумови для ліквідації зайвих ланок господарського управління.

. Забезпечується відносно точна оцінка реальної вартості кожного товару.

. Може виступати важелем стримування кризи перевиробництва та прискореного витіснення з ринку слабких товаровиробників.

. Йому властиві економічні та організаційно-технічні переваги справляння, простота нарахування.

. Характеризується нейтральністю щодо платників, до переміщення товарів і послуг, розміщення ресурсів, а також відносно вибору між споживанням та накопиченням капіталу.

. Передбачає механізм взаємної перевірки платниками податкових зобов'язань, тим самим знімаю чи цю функцію з держави, оскільки при єдиній податковій ставці загальна сума залученого доходу за лишається незмінною, адже зменшення податку од ним платником рівнозначно збільшенню платежів для іншого.

. Забезпечується можливість вилучення кон'юнктурного прибутку, ефективного використання податку як антиінфляційного інструмента.

. Як форма універсального акцизу він наділений найвагомішими соціальними преференціями, основне завдання яких зводиться до максимального запобігання негативному ставленню до нього широких, насамперед найменш соціальне захищених, верств населення.

. Виступає як унікальний фіскальний інструмент оптимального розподілу ресурсів, що сформувало погляд на нього як на чинник економічного зростання, оптимальний спосіб модернізації податкових систем.

. Забезпечується стійка та широка база формування бюджету завдяки універсальності податку, а також більш ефективно вирішуються проблеми галузевого та територіального розміщення фінансових ресурсів.

. За рахунок його стягнення на всіх етапах руху товарів, робіт і послуг забезпечується рівномірний роз поділ податкового тягаря між усіма суб'єктами підприємницької діяльності.

. Забезпечується можливість регулювання споживання предметів розкоші, а також шкідливих для здоров'я людини товарів.

. Забезпечує надходження коштів ще до того, як відбудеться кінцева реалізація готової продукції (робіт, послуг).

. Виділення податку на додану вартість окремим рядком у банківських та інших розрахункових доку ментах ускладнює спроби ухилення від його сплати, а також підвищує ефективність контролю з боку податкових органів, що знижує ризик фіску[5].

. Висока ефективність при значних обсягах "тіньової" економіки, що нині особливо притаманно Україні. На відміну від прямих податків, сплати яких сьогодні досить легко уникнути, податок на додану вартість, оскільки він сплачується споживачем, є найбільш від критим з погляду фіску.

Переважна більшість притаманних податку на додану вартість недоліків значною мірою зумовлена передусім середовищем, в якому він функціонує. Основними рисами такого середовища є низький рівень впорядкованості ринкових відносин, низька і несвідома фіскальна дисципліна, відсутність цивілізованої громадянської поведінки та загалом податкової культури. Разом з тим більшість положень, що характеризують податок на додану вартість з негативного погляду, є суперечливими і дискусійними. Основні з них такі:

. За умов значних інфляційних коливань та зниження реальних доходів громадян високі ставки податку пригнічують виробництво.

. Високі ставки податку спричиняють зростання інфляції, одночасно негативно впливаючи на високотехнологічні та наукомісткі виробництва.

. Має масовий регресивний характер, передусім щодо малозабезпечених верств населення.

. Допускається ухилення від сплати податку при недосконалому бухгалтерському обліку, що має досить серйозні негативні соціальні наслідки, які виявляються в поляризації суспільства, загостренні соціальної напруги, порушенні соціальної справедливості.

. В умовах насиченого ринку ускладнюється процес його перенесення на споживача, що пригнічує ділові інтереси підприємців. Водночас слід виходити з того, що при цьому він виступає стимулом для вдосконалення маркетингових стратегій з боку товаровиробників та торговців виходячи не з власних можливостей, а з реальних потреб споживачів. У такому разі йдеться про поліпшення якісних параметрів товарів та послуг, розширення асортименту пропозиції та вдосконалення цінової політики тощо[8].

. Певні економічні труднощі, пов'язані з тимчасовим відволіканням частини оборотного капіталу виробників і торговців, можуть виникати у зв'язку з авансуванням сплати податку на додану вартість на проміжних етапах процесу виробництва товару. Водночас така особливість має також зворотній бік, а саме - спрямована на стимулювання виробників і торговців вдосконалювати власні товарні та маркетингові стратегії, підвищувати споживчі якості продукції, що ви водиться на ринок.

. Як зазначають О. Василик та К. Павлюк, податок "чи не найважливіший деструктивний елемент податкової системи України. Річ у тім, що тут об'єктом оподаткування виступає не дохід, а видатки. Він входить до ціни товару чи послуги, що при високих цінах скорочує споживання, а скорочення споживання веде до скорочення виробництва". Проте у такої властивості є зворотний бік. На думку В. Суторміної, В. Федосова, В. Андрущенка, "у фіскальній практиці давно враховується, що податок на споживання часто менше викривлює економічну поведінку, ніж податок на дохідній базі". Дійсно, на практиці, як свідчить аналіз поведінки споживачів при цінових коливаннях, а також при запровадженні різних режимів оподаткування їх власних доходів, більш дійовим є саме другий висновок[11].

Протиставлення позитивних та негативних властивостей податку на додану вартість значною мірою стало підґрунтям досить гострих дискусій щодо співвідношення прямих і непрямих податків у податкових системах. Однак які б аргументи на користь тих чи інших видів податків не наводились, історичний досвід реалізації податкової політики в різних країнах світу довів, що переважання непрямих податків характерне для країн з низькими рівнями доходів більшості населення, податкової культури та економічного зростання загалом.

На нашу думку є вірним твердження В. Буряковського, що саме завдяки цим чинникам "найближчим часом основу податкової системи будуть становити непрямі податки, і лише в стратегічному напрямі реформування податкової системи України, можливо, в її основу будуть покладені прямі податки".

Аналізуючи трансформацію наукових підходів до проблеми співвідношення різних за своєю природою податків, слід зазначити, що навіть у розрізі одного виду податку існує кілька різновидів, про доцільність яких на сьогодні в законодавчому процесі ведуться гострі дискусії. Така активність особливо пов'язана з тривалим процесом прийняття Податкового кодексу України. Йдеться про два діаметрально протилежних підходи: бути податку на додану вартість чи податку з промислового обороту (попередня ідея передбачала запровадження податку на кредиторську вимогу). Авторами останнього підходу є Ю. Тимошенко, яка пропонує замінити податком з реалізації податок на додану вартість і податок на прибуток підприємств.

Слід зазначити, що подібний податок застосовувався у світі до Другої світової війни і наприкінці 40-х років був замінений на його модифікацію - податок з роздрібного продажу. Головним мотивом такої заміни виступало бажання в умовах швидкого технологічного переозброєння зберігати кумулятивний податок[22].

Що стосується можливостей застосування такого виду податку в Україні, то вони досить незначні. Взяти хоча б такий факт, як традиційний продаж споживчих товарів поза межами загальноприйнятої торгівлі, тобто на базарах, що передбачає наявність значних обсягів офіційно необлікованого продажу. Останнє, з одного боку, робить фіскальне беззмістовним застосування роздрібного податку в Україні, а з другого, - спонукатиме закриття або перехід легальних суб'єктів торговельної діяльності у "тіньовий" сектор. Крім того, такому виду податку властива висока вартість адміністрування. На практиці існування роздрібного податку зумовить законодавче стимулювання "тіньового" роздрібного ринку, збільшення накладних витрат виробників, а також усунення податкового конфлікту, що має місце при застосуванні податку на додану вартість.