Розділ II. Розвиток дитячого виховного колективу

Курсова робота

" Колектив як соціокультурне середовище виховання і розвитку дитини "

 

Виконала: студентка групи ЦПО

хіміко-біологічного факультету

Труш Лілія Володимирівна

Науковий керівник: Чайка В.М.

 

Тернопіль

 

Зміст

Вступ

Розділ I. Колектив як соціокультурне середовище виховання і розвитку дитини

1.1 Поняття колективу

1.2 Ознаки колективу

1.3 Структура колективу

1.4 Цінності колективу

Розділ II. Розвиток дитячого виховного колективу

2.1 Загальна картина розвитку колективу

2.2 Стадії розвитку колективу

2.3 Особливості розвитку дитячого колективу

Розділ III. Формування особистості в колективі - провідна закономірність гуманістичного виховання

3.1 Особистість в суспільстві, групі і колективі

3.2 Розвиток міжособистісних відносин

3.3 Лідерство в колективі

3.4 Форми і методи виховного впливу колективу на особистість

Розділ IV. Психологічний клімат у колективі як найважливіша педагогічна умова становлення і розвитку в ньому особистості вихованця

4.1 Поняття про психологічний клімат

4.2 Вплив психологічного клімату дитячого колективу на особистість дитини

4.3 Формування психологічного клімату дитячого колективу

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

 

Виховання в колективі, для колективу і через колектив було основоположним положенням сучасної теорії виховання. В даний час, коли не тільки проголошується, а й робиться спроба реалізації ідей особистісно орієнтованої педагогіки, багато або перестали говорити про проблеми формування дитячого колективу, або всіляко намагаються завуалювати цю проблему, використовуючи терміни: спільність, група, асоціація, кооперація. Але і зараз колективне виховання - одне з загальних напрямів виховної роботи з дитячими групами. За кордоном ідея спільної життєдіяльності дітей завжди було і є актуальною, але там не використовується поняття В "колективі" і акцент робиться на соціально-психологічні аспекти внутрішньо групових відносин. У радянський час основна увага приділялася ідейно-політичному впливу колективу на особистість, його корекційно-контролюючої функції. Людина - істота соціальна, і починаючи з малих років, вона повинна жити спільно з іншими людьми, вступати з ними у взаємодію і співпрацю. Цьому можна навчитися тільки в груповому спілкуванні та взаємодії, як би вона не називалася.

Об'єктом курсової роботи є виховний процес.

Предмет дослідження -роль колективу у формуванні та розвитку особистості дитини.

Мета курсової роботи -розкриття закономірностей і особливостей взаємодії колективу і особистості.

Для реалізації поставленої мети визначено такі завдання дослідження:

) теоретичне дослідження проблеми виховуваного колективу та особливості його розвитку.

) Розкриття гуманістичної концепції розвитку особистості в колективі.

) Виділення обґрунтування окремих педагогічних умов становлення і розвитку особистості в колективі.

колектив дитина психологічний клімат

Проведене дослідження дозволило виділити гіпотезу: якщо в колективі створені сприятливі педагогічні умови, то виховний колектив стає педагогічною базою розвитку в ньому членів колективу як особистостей.

У ході підготовки курсової роботи використовувалися методи теоретичного дослідження, аналіз передового педагогічного досвіду, спостереження, бесіда, анкетування і т.п.

Розділ I. Колектив як соціокультурне середовище виховання і розвитку дитини

Поняття колективу

Колектив - ( від латинського collectivus - збірний) соціальна спільність людей, об'єднана на основі суспільно значущих цінностей, загальних ціннісних орієнтацій і спілкування. Найважливішою категорією педагогіки є виховний колектив, який складається з двох взаємопов'язаних відносно самостійних колективів - вихованців (учнів) і вихователів (педагогічний колектив). У 20-ті роки XX ст. у вітчизняній теорії виховання - колектив розумівся як мета виховних зусиль педагогів. Ці ідеї втілилися в практиці дитячих установ С.Т. Шаукі і особливо А.С. Макаренко, який сформулював основні принципи та методи управління колективу. У середині 60-х років дитячий колектив був охарактеризований як соціально педагогічна система. У 80-ті роки сформувалося уявлення про виховний колектив як диференційовану єдність різнотипних колективів дітей та дорослих. У 90-ті роки теорія колективу доповнилася поняттям виховної системи. Дитячий колектив складається і розвивається в процесі спільної діяльності і спілкування своїх членів, між якими виникає система міжособистісних ділових і емоційно-психологічних відносин. Ці відносини утворюють своєрідне поле колективу дається взнаки в громадській думці, ціннісних орієнтаціях, моральних принципах, психологічному кліматі. Діти займають у колективі певне місце залежно від своїх природних даних, рівня розвитку і соціального досвіду. У колективі утворюються неформальні групи у відповідності з інтересами вихованців. У результаті взаємодії дитини з колективом, відбуваються взаємопов'язані процеси. [10]

Ознаки колективу

 

Колектив розглядається як якісно висока ступінь розвитку контактної групи, як надзвичайно складна динамічна система.

Характерними ознаками колективу є суспільно значуща мета, щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення, наявність органів самоврядування, встановлення певних психологічних стосунків між його членами. Певними особливостями наділений дитячий колектив, який відрізняється від інших колективів віковими межами, специфічною діяльністю (навчання), послідовною змінюваністю складу, відсутністю життєвого досвіду об'єднаних у нього індивідів, потребою в педагогічному керівництві. [14]

Виявлено такі системоутворюючі ознаки:

1) Організаційна єдність групи -це оптимальна організація членів групи, що забезпечує високий рівень їх взаємодії, здатність до взаємозамінності, самоврядності і ефективності управління.

2) Спрямованість групової діяльності -показник доцільності, відповідності цільових установок і змістовної сторони діяльності групи цілям і орієнтаціям ширших спільнот, в які включено групу.

3) Підготовленість до групової діяльності -показник своєрідної злагодженості людей, ступінь взаємодії в результаті досвіду, наявних знань про якості і можливості один одного.

4) Психологічна єдність -являє собою єдність психологічних зв'язків і відносин.

5) Психологічна комунікативність -це сукупність функціональних зв'язків, що включають зв'язок станів, управління.

Психологічна єдність і комунікативність забезпечують саморегулювання і самонастроювання системи. Це явище включає:

інтелектуальну єдність

-   емоційну єдність - індикатор самопочуття всієї системи.

    вольову єдність - регулятор режимів роботи групи, що виражається у здатності створювати необхідний і достатній напрямок сил при подоланні групою перешкод у процесі руху до мети.

Дані зв'язки і відносини у своїй взаємодії виражаються в наступних інтегративних характеристиках:

У·згуртованості колективу

У·психологічному кліматі - стані колективу, що відбивається в емоційних переживаннях людей, їх ставленні до всіх значущих для колективу явищ.

В·активності - динамічній характеристиці життєдіяльності колективу, процесу його розвитку.

А. Макаренко вважав важливим для колективу стиль і тон його життя та діяльності, які, на його погляд, є найістотнішими і найважливішими елементами колективного виховання. Стиль - внутрішня духовна сила колективу, яка передбачає почуття власної гідності, що є наслідком уявлення про цінність свого колективу, гордості за нього. Він виявляється в тоні життя колективу - загальному духовно-емоційному забарвленні діяльності колективу (мажорність, упевнена спокійна діяльність, бадьорість, оптимізм). [10]

Структура колективу

 

У різних підсистемах відносин одні й ті ж члени колективу можуть займати неоднакове положення. Для більш точної характеристики місця кожної людини в структурі внутрішньо колективних відносин соціальні психологи користуються спеціальними поняттями: "позиція", "статус", "внутрішня установка" і "роль". Позиція -це поняття, що означає офіційне положення людини в тій чи іншій підсистемі відносин. Вона визначається зв'язками даної людини з іншими членами колективу. Від позиції, займаної людиною в колективі, залежить міра його формального впливу на думки і вчинки інших членів колективу. Коли про школяра говорять, що він займає певну позицію, то цим підкреслюється його офіційне становище в класі. Якщо ж психологи говорять про учня, що він має високий статус, то зазвичай мають на увазі, що цей школяр користується авторитетом. Визнанням і довірою у товаришів по учнівському колективу, здатний чинити істотний вплив на їх думки і поведінку.

Поняття статусу в однаковій мірі відноситься як до безпосередніх стосунків у колективі, так і опосередковано. Наприклад, високий статус учня в системі безпосередніх, особистих відносин, симпатій чи антипатій в класі означає, що товариші його люблять, поважають, до його думки прислухаються. Але цей же самий школяр може мати невисокий статус у системі колективістських, ділових, опосередкованих змістом діяльності відносин і не бути здатним, наприклад, впливати на згуртованість колективу, в якому навчається.

Внутрішня установка людини в системі колективних відносин -це приватне, суб'єктивне сприйняття людиною свого власного статусу, те, як людина оцінює своє становище, повагу до себе з боку інших членів колективу, свій авторитет і ступінь свого впливу на них.

Наступне з понять, які характеризують психологічну структуру колективу, - це роль. У соціальній психології роль визначається як нормативно заданий, схвалюваний зразок поведінки, очікуваного від людини, яка займає те чи інше положення, ту чи іншу позицію в колективі. Роль може визначатися офіційним місцем, займаним людиною в учнівському колективі (наприклад, роль старости, ланкового). Вона може бути придбана, обрана самим школярем з власної волі чи запропонована йому товаришами по колективу (роль лідера, блазня). Увійшовши в свою роль, людина поступово звикає до неї, намагається вести себе відповідно з нею, і товариші чекають від нього саме такої поведінки, яка узгоджується з роллю.

Композиція колективу -це характеристика, що відображає своєрідність індивідуального складу колективу. По класах, що складаються з дуже різних за своїми індивідуально-психологічних особливостей школярів, кажуть, що вони володіють неоднорідною композицією.

Цінності колективу

 

Соціально-психологічну основу відносин у колективі складають прийняті в ньому цінності, тобто те, що колектив вважає найбільш важливим і значущим в його життя і діяльності, в особистості і поведінці кожного члена. У класі, наприклад, можуть особливо цінуватися чесність, чуйність, доброта, сміливість, а відповідні особистісні якості розглядаються як зразок для наслідування. В управлінні діяльністю колективу соціальні норми виконують рід важливих функцій. Найбільш суттєві - регулятивна, оцінна, санкціонуються і стабілізуюча.

Регулятивна функція полягає в тому, що соціальні норми визначають поведінку людей в колективі, задають зразки їхніх взаємодій і взаємин, формують основні вимоги, які пред'являються до члена колективу. Для багатьох школярів нормами є відповідальне ставлення до навчання, громадської роботи й праці, довіра, взаємна допомога, тобто моральні принципи, що лежать в основі специфічних колективних відносин. У молодших школярів свої поняття про цінності, інші у підлітків і юнаків. Групові норми і ціннісні орієнтації одного колективу можуть не відповідати нормам і ціннісним орієнтаціям інших груп школярів.

Оціночна функція групових норм полягає в тому, що вони виступають в якості підстав і критеріїв для кваліфікації вчинків і відносин того чи іншого члена колективу як правильних і неправильних. Вищі оцінки отримують вчинки, які вважаються понад нормативними. Вони можуть бути пов'язані з самими різними видами навчальної, трудової та громадської діяльності школярів. Наднормативна діяльність школяра в навчанні виявляється в тому, що він не задовольняється шкільною програмою, а прагне поглибити і розширити свої знання, причому робить це самостійно і з власної ініціативи.

Функція групових норм полягає в тому, що вони згуртовують колектив, надають йому психологічну стійкість. Традиції відіграють значну роль у зміцненні та згуртуванні учнівського колективу, в його поведінці. Традиція - це сформовані в колективному досвіді, що зберігаються тривалий час, звичні способи спілкування і здійснення спільної діяльності. По суті, традиції - це одна з форм зовнішнього, поведінкового вираження групових і колективних норм.

Ритуал являє собою строго регламентований порядок дій, які виступають символом певних відносин і ціннісних орієнтацій. Соціальні норми, ціннісні орієнтації, традиції, звичаї та ритуали колективу взаємопов'язані і утворюють соціально-психологічну основу того феномену, який психологи називають, "почуттями". Воно виражається в усвідомленні людиною своєї особистої приналежності, до колективу, здатному захистити його, підтримати у важкі хвилини життя. [1,2]

Розділ II. Розвиток дитячого виховного колективу