Розділ 1. Короткі анатомо-топографічні дані легень. Особливості легень ВРХ

Вступ

 

Клінічна діагностика - наука про методи клінічних та лабораторних досліджень тварин, а також етапи розпізнавання хвороб та оцінку стану хворої тварини з метою планування та виконання лікувально-профілактичних заходів.

Клінічна діагностика як наукова дисципліна включає в себе три основні розділи: 1) спостереження за хворою твариною і методи її дослідження: фізичні, які здійснюються за допомогою органів чуттів (огляд, пальпація, перкусія, аускультація) і лабораторно-інструментальні, 2) ознаки хвороби, їх діагностична значимість, принципи постановки діагнозу, 3) особливості мислення ветеринарного лікаря при розпізнаванні хвороби - методика діагнозу. Наше знайомство з методами діагностики хвороб тварин починається саме з даної дисципліни.

Клінічну діагностику (з грец. - здатний розпізнавати) називають пропедевтичної наукою (з грец. - попередньо навчаю, підготовляю), так як вона являє собою вступний курс, тобто дає лише попередні відомості, на основі яких можна продовжувати поглиблено вивчати інші дисципліни клінічного профілю - внутрішні хвороби, хірургію, епізоотологію, акушерство та ін. Без глибоких знань методів клінічної діагностики внутрішніх незаразних, інфекційних, інвазійних хвороб тварин неможлива професійна діяльність ветеринарного лікаря. Значення клінічної діагностики полягає не тільки у вивченні методів і прийомів дослідження тварин, а й у формуванні клінічного мислення.

Базою для пізнання даної дисципліни служать фізика, хімія, анатомія, фізіологія, патологічна фізіологія та інші загальнобіологічні науки.

Значення вивчення «Клінічної діагностики» для формування лікаря ветеринарної медицини зростає як з уведенням спеціалізації господарств, із застосуванням новітніх технологій утримання тварин, так і з розбудовою фермерських господарств з високою продуктивністю тварин, а значить і високим рівнем обміну речовин.

Першочерговим завданням вчених діагностів є удосконалення існуючих і розробка нових експрес-методів ранньої діагностики різних хвороб, впровадження у практику електронної і ультразвукової техніки, автоматизація і комп'ютеризація досліджень.

Розділ 1. Короткі анатомо-топографічні дані легень. Особливості легень ВРХ

 

Легені - pulmónes - парні паренхіматозні органи. Разом із серцем та іншими невеликими органами легені заповнюють грудну порожнину. Форма легень нагадує форму грудної порожнини. Легені мають блідо-рожевий колір. Права і ліва легені - púlmo déxter et sínister - за формою нагадують конус із звуженою верхівкою (ápex pulmónis) і розширеною основою (básis pulmónis). Права легеня дещо більша за ліву, оскільки серце зміщене вліво. Співвідношення розмірів легень становить у великої рогатої худоби 1,38: 1.

На кожній легені розрізняють реберну, або латеральну, - fácies costális, діафрагмальну - fácies diaphragmática - та середостінну - fácies me- diastinális - поверхні, які спрямовані відповідно до ребер, діафрагми та середостіння.

На легенях розрізняють частини та втиснення: хребтову частину - pars vertebrális, середостінну частину - pars mediastinális, серцеве втиснення - impréssio cardiáca; стравохідне втиснення - impréssio esophágea - та борозну порожнистої каудальної вени - súlcus vénae cávae caudális. Втиснення й борозни помітні на свіжих, нефіксованих препаратах.

Крім того, на кожній легені розрізняють дорсальний, або тупий, край - márgo dorsális, s. obtúsus, який прилягає до хребців. Протилежний край - гострий - mágro acútus, утворений реберною та середостінною поверхнями. Гострий край кожної легені глибокими вирізками - fissúrae interlobáres - поділяється на частки: краніальну (верхівкову) - lóbus craniális, серцеву (середню) - lóbus cardiácus (médius) - та діафрагмальну (каудальну) - lóbus diaphragmatícus. На правій легені виділяють додаткову частку - lóbus accessórius.

Зовні легені вкриті плеврою, яка опускається від хребта до легені двома пластинками, що називаються середостінною плеврою. Простір між правою й лівою пластинками середостінної плеври називають середостінням, у ньому містяться серце, стравохід, трахея, судини та нерви.

Рис. 1.1 - Легені великої рогатої худоби. 1 - lóbus craniális; 2 - lóbus cardiácus; 3 - lóbus diaphradmatícus; 3′ - lóbus accessórius; 4 - márgo dorsális; 5 - márgo acútus; 6 - lóbus cardiacodiaphragmatícus; 7 - бронхіальне і артеріальне дерево легень; 8 - tráchea; 9 - bifucrátio trácheae; 10 - brónchus principális déxter et sínister; 11 - a. pulmonális; 12 - fissúra interlobáris; 13 - brónchus tracheális; 14 - vv. pulmonáles; 15 - fácies mediastinális; 16 - fácies diaphragmática

 

Основний, або головний, бронх у товщі дорсального краю кожної легені спрямовується каудально і розгалужується на дрібніші бронхи, утворюючи бронхіальне дерево - árbor bronchiális, тобто головні бронхи розгалужуються на бронхи першого, другого порядку і т.д. Найдрібніші бронхи діаметром до 1 мм називають бронхіолами - bronchióli, у них немає хрящової основи. Бронхіоли входять у легеневі часточки - lóbuli pulmonáles, розгалужуються в них і утворюють альвеолярне дерево - árbor alveoláris, де й відбувається газообмін. У часточках бронхіоли поділяються на 20-30 коротких альвеолярних ходів - dúctuli alveolárеs, які закінчуються альвеолярними мішечками - sácculi alveoláres. Стінки альвеолярних мішечків утворюють кінцеві легеневі випини - альвеоли - alvéoli pulmónis. Усі альвеоли, що належать до однієї дихальної бронхіоли ті її розгалужень, утворюють структурну й функціональну одиницю легень - первинну легеневу часточку, або ацинус - lóbulus pulmonális.

 

Рис. 1.2 - Схема будови легеневих часточок: 1 - v. pulmonális; 2 - a. bronchiális; 3 - a. pulmo- nális; 4 - brónchus; 5 - bronchíolus; 6 - bronchiólus terminális; 7 - bronchíolus respiratórius; 8 - dúctus alveoláris; 9 - saccúlus alveoláris

 

Загальна кількість легеневих часточок у ВРХ становить близько 600 млн.

Слід зазначити, що стінка легеневих альвеол складається з одного шару плоских клітин респіраторного епітелію. Зовнішня поверхня легеневих альвеол обплетена густою сіткою кровоносних капілярів, стінка яких складається з одного шару клітин - ендотелію. Обмін газу відбувається відповідно крізь два шари клітин: респіраторного епітелію і ендотелію кровоносних капілярів, які мають спільну базальну мембрану.

Отже, в легенях розрізняють сполучнотканинну основу і паренхіму. Сполучнотканинна основа добре виражена і помітна на поверхні легень у вигляді багатогранних комірок, всередині яких міститься паренхіма. Сполучна тканина легень містить крім колагенових значну кількість еластичних волокон. Із зменшенням діаметра бронхів не лише хрящові кільця перетворюються на пластинки або зовсім зникають, а й змінюється кількість сполучної тканини. Остання утворює перегородки між часточками, а всередині часточок розділяє альвеолярні ходи. Еластичні волокна надають легеням еластичності. На середостінній поверхні кожної легені розміщені ворота легені - hílus pulmónis, через які входять головний бронх, легенева артерія і нерви, а виходять легеневі вени. Легені мають рухові й секреторні нерви, больових рецепторів немає.

У великої рогатої худоби легені мають добре виражені частки. Краніальна частка (верхівка) легені поділяється на дві окремі частини: краніальну і каудальну. До краніальної частки відгалужується трахейний бронх. Сполучнотканинний прошарок між частками добре виражений, що зумовлює характерний малюнок легень у вигляді багатогранних комірок.