Недоліки показника «ВВП»

· у ВВП не враховується вартість негативних зовнішніх ефектів (зокрема забруднення довкілля, перенаселення тощо);

· ВВП не враховує вартість неринкових операцій (таких, як робота домогосподарки, особистий ремонт власного будинку тощо);

· у ВВП не враховується вартісна оцінка дозвілля і не відображається повною мірою покращення або є погіршення якості товарів;

· ВВП не враховує обсяг продукції, створений тіньовим сектором економіки.

У 1972 р. дослідники з Йельського університету (США) Уільям Нордгауз та Джеймс Торбін запропонували новий показник: «Чистий економічний добробут», який враховує ці недоліки.

Етапи розвитку систем макроекономічних показників:

І) 30-ті – початок 50-х років. В колишньому СРСР складалась і закріпилась система статистичного обліку у формі балансу народного господарства (БНГ).

ІІ) 50 – 60 роки. В міжнародній статистиці офіційно функціонують дві різні за змістом і формою системи макроекономічних показників – система національних рахунків (СНР) (в капіталістичних країнах) та баланс народного господарства (в соціалістичних країнах)

ІІІ) 70-і рр. – до нашого часу. Практично всі країни світу використовують СНР.

Система національних рахунків – це система взаємопов’язаних показників і класифікацій, які використовуються для опису та аналізу результатів функціонування економіки на макрорівні.

Елементи СНР

І. Сектори. «Підприємства», «Фінансові установи», «Державні установи»,

«Громадські та приватні організації», «Домашні господарства», «Зовнішньоекономічні зв’язки».

ІІ. Галузі.

ІІІ. Економічні операції: операції з продуктами і послугами, розподільчі і фінансові операції.

ІV. Рахунки: рахунок товарів і послуг; рахунки виробництва, утворення, розподілу і використання доходу, рахунок капіталу.

 

Рис. 2.1. Двосекторна модель кругообігу продуктів і доходів

 

Під фінансовими ринками розуміють сукупність ринкових інститутів, які направляють потік грошових коштів від власників до позичальників. Вони переміщують значну частину заощаджень, перетворюючи їх в інвестиції. Інша частина коштів переміщується безпосередньо від домогосподарств до фірм внаслідок придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів.

Відкрита економіка – це економічна система, яка пов’язана з іншими країнами світу механізмами експорту, імпорту і фінансових операцій.

Порівнявши національний продукт і національний доход, отримуємо макроекономічні тотожності: C+ T+ S+ M = C+ I+ G+ X.

 

Звідси T+ M + S = I + G + X.

тобто «витоки» = «ін’єкції».

 

Товарний ринок

Сукупний попит – це реальний обсяг національного продукту, який економіка має намір закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб. Позначається літерами AD. Включає внутрішній і зовнішній попит на вітчизняні товари і послуги.

Цінові фактори (чинники) сукупного попиту визначають нахил кривої AD і обумовлюють рух від однієї точки до іншої, не змінюючи положення самої кривої, за правилом: при незмінній пропозиції грошей і постійній швидкості їх обігу величина сукупного попиту змінюється обернено рівню цін.

Серед цінових факторів виділяють:.

Ефект Пігу – збільшення домогосподарствами видатків споживання, що зумовлене зростанням добробуту споживачів внаслідок зниження цін.

Ефект Кейнса – вищий рівень цін збільшує попит на гроші, підвищує процентну ставку і через інвестиційні витрати скорочує сукупний попит.

Ефект обмінного курсу – падіння рівня цін у країні знижує в ній процентні ставки і реальний обмінний курс, що стимулює експорт і отримує імпорт, внаслідок чого сукупний попит зростає – через чистий експорт.

Нецінові фактори сускупного попиту

1. Зміни у споживчих витратах:

а) добробут споживачів

б) очікування споживачів

в) заборгованість споживачів

г) податки на доходи споживачів

2. Зміни в інвестиційних витратах:

а) процентні ставки

б) очікування прибутків від інвестицій

в) податки з підприємств

г) технології

д) надлишкові потужності

3. Зміни в державних витратах

4. Зміни в витратах на чистий експорт:

а) національний доход інших країн

б) валютні курси

Сукупна пропозиція (AS) – це загальний обсяг товарів і послуг в економіці, який може бути запропонований фірмами для продажу, для кожного рівня внутрішніх цін.

Форма кривої AS інтерпретується по-різному в класичній та кейнсіанській школах. Класична модель описує поведінку економіки у довгостроковому періоді. Припускає існування чистих ринків та гнучких цін заробітної плати. Гнучкість цін і заробітної плати – це їх здатність одразу підвищуватися і знижуватися під впливом змін у попиті або пропозиції. Кейнсіанська модель розглядає функціонування економіки у короткостроковому періоді, виходячи з відносної жорсткості цін й заробітної плати, а також неповної зайнятості факторів виробництва.

Рис. 3.1. Крива сукупної пропозиції

 

До цінових чинників, які визначають нахил короткострокової AS належать різноманітні змінні, які зі збільшенням обсягу національного виробництва сприяють або протидіють зростанню витрат на одиницю продукції та підвищення рівня цін.

До нецінових чинників сукупної пропозиції належать ті змінні, які підвищують або знижують витрати на одиницю продукції незалежно від змін обсягу національного виробництва. Вони зсувають криву АS вліво при зменшенні пропозиції та вправо при її збільшенні.

Короткострокова рівновага характеризує ситуацію в економіці, коли ціни на ресурси є незмінними, а змінюються лише ціни на готову продукцію під впливом сукупного попиту. Довгострокова рівновага характеризує рівень цін на ресурси. Подвійна рівновага – поєднання довго – та короткострокової рівноваги ситуація, коли ціни на ресурси та на готову продукцію є врегульованими (рівними).

Теорія раціональних сподівань – гіпотеза, згідно з якою фірми і домогосподарства на основі отриманої інформації очікують, що економічна політика держави певним чином вплине на економіку, і, керуючись власною вигодою, здійснюють заходи, які роблять політику неефективною.

Теорія економіки пропозиції – концепція, яка акцентує увагу на урядових заходах, які впливають на сукупну пропозицію

Шок пропозиції – це несподівані зміни у затратах на одиницю продукції або продуктивності праці, які різко переміщують криву сукупної пропозиції. Приклад – зростання цін на нафту у 70-х роках.

Шок попиту – це несподівані зміни у сукупних доходах і витратах, які різко переміщують криву сукупного попиту. Приклад – зростання витрат, спричинене війною

 

Ринок праці

Повна зайнятість означає використання всіх придатних трудових ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи. Передбачає існування природного безробіття. Раціональна зайнятість означає відповідність професійно-кваліфікаційного складу робочої сили структури робочих місць.

Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до чисельності робочої сили:

Природний рівень безробіття – це рівень безробіття при повній зайнятості, тобто це рівень природного безробіття (суми структурного та фрикційного безробіття.

Види безробіття

фрикційне

структурне.

природне

циклічне

приховане

конверсійне

- Соціально-економічні втрати від безробіття:

1) Відставання фактичного обсягу виробництва від потенційно можливого (ВВП – розрив). Розраховується по закону Оукена.

2) Порушення соціально-економічних пропорцій на ринку праці: безробіттям більше охоплені жінки, ніж чоловіки; молодь, ніж люди середнього віку; висококваліфіковані робітники (ІТР).

3) Криза освіти і професійно-технічного навчання.

4) Загострення соціальних проблем: наркоманія, алкоголізм, злочинність, розлучення тощо.

Закон Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1%, то фактичний обсяг виробництва буде нижчим за потенційний на b%:

 

, де У – фактичний обсяг виробництва

 

У* – потенційний ВВП

u – фактичний рівень безробіття, %

u* – природний рівень безробіття, %

РИНОК РОБОЧОЇ СИЛИ – це система економічних механізмів, норма та інститутів, які забезпечують відтворення робочої сили і її використання.

Суб’єктами ринку робочої сили є наймані працівники, роботодавці, держава та суспільні організації, об’єктами – умови найму на роботу або умови надання трудових послуг.

Попит на робочу силу – це платоспроможна потреба роботодавців у трудових послугах працівників певних професій і кваліфікацій. Він визначається: 1) сукупним попитом в економіці; 2) технічним оснащенням виробництва; 3) співвідношенням витрат на заробітну плату з витратами на машини і обладнання.

Пропозиція робочої сили – кількість робітників, які пропонують за кожного рівня заробітної плати різноманітні і якісні трудові послуги роботодавцям. Визначається рівнем заробітної плати, податковою системою, дією профспілок та іншими факторами.

 

Рис. 4.1. Модель рівноважного стану ринку робочої сили

 

Напрямки державного регулювання ринку праці:

- стимулювання зростання зайнятості та збільшення кількості робочих місць;

- підготовка і перепідготовка робочої сили;

- сприяння найму робочої сили;

- соціальне страхування від безробіття.

Ступінь задоволення потреб людей залежить насамперед від індивідуальних та сімейних доходів, які отримують члени суспільства та їхні родини. Перехід до ринкової економіки пов’заний з виникненням проблеми розподілу доходів у суспільстві. Для визначення ступеня нерівності доходів у макроекономічній науці використовують криву Лоренця.

 

Грошовий ринок

Гроші – це загальновизнаний засіб платежу за товари та послуги.

В умовах сучасного ринку грошовий обіг складається з готівкових і безготівкових грошей.

Депозити – грошові кошти, вкладені в комерційні банки на визначених умовах.

Трансакційні (чекові) депозити є засобами обміну, оскільки кошти з цих депозитів вкладники мають право без попередження банку переказати іншим особам у вигляді платежів за придбані товари та послуги. Такі платежі здійснюються за допомогою чеків або аналогічних розрахункових інструментів.

Сукупність загальноприйнятих засобів платежу, що випущені банківською системою і обертаються в економіці, має назву грошової маси.

Для кількісного виміру грошової маси використовуються грошові агрегати. Грошові агрегати – це поєднання різноманітних ліквідних фінансових активів.

Під ліквідністю розуміють здатність фінансового активу бути безумовним і нічим не обмеженим засобом платежу без зміни його номінальної вартості.

Грошовий ринок – це фінансовий ринок кредитних операцій, на якому економічні суб’єкти продають у купують необхідні їм ліквідні засоби, пускаючи в обіг короткострокові зобов’язання, строк погашення яких менше, ніж 1 рік (наприклад, цінні папери державної скарбниці).

Кредитний ринок (або ринок позичкового капіталу) – це ринок, що забезпечує рух фінансових засобів від тих, хто заощаджує, до тих, хто інвестує. Ринок позичкового капіталу відрізняється тим, що зобов’язання, які знаходяться в обігу, є довгостроковими (строк погашення більш одного року):

Сукупний попит на гроші складається з двох частин:

 

,

 

де  – грошовий попит;  – попит на гроші для угод (операційний);  або L(i) – попит на гроші як на актив.

Попит на гроші для угод прямо пропорційно залежить від рівня цін і обсягу реального виробництва (доходу) і обернено пропорційно залежить від швидкості грошового обігу.

Попит на гроші як на актив показує вибір між готівкою та іншими видами активів з урахуванням їх переваг відповідно до теорії портфельного вибору. Найновіші дослідження теорії портфеля свідчать, що оптимальний портфель має в цілому містити і низько ризикові і високоризикові активи. На вирішення проблеми вибору: зберігати багатство у грошах чи у цінних паперах – впливає процентна ставка.

Економічну ситуацію, за якої попит на гроші не має обмежень з боку процентної ставки, називають пасткою ліквідності.

Кількість грошей, яка наявна у національній економіці на певний момент часу, називають пропозицією грошей.

Процент – це плата за право користуватися грошовими коштами.

Процентна ставка – це сума процента, виплачена за одиницю часу і взята і відсотках від наданих у позику коштів.

Номінальна процентна ставка (і) – це альтернативна вартість нагромадження грошей або рівень процента, не скоригований на інфляцію.

Реальна процентна ставка ® – це різниця між номінальною процентною ставкою і темпом інфляції

 

.

Рис. 5.1. Рівновага на грошовому ринку

Комерційні банки – це депозитні інституції, основними функціями якихє прийом вкладів від фізичних і юридичних осіб та надання позик.

Вклади, котрі внесені в комерційний банк, але на які не надано позики, називаються резервами.

Обов’язкові резерви ® – частина депозитів, які банки зберігають у центральному банку.

Норма обов’язкового резервування, або резервні вимоги є відношенням суми обов’язкових резервів до суми залучених депозитів:

 

 

Сума, на яку фактичні резерви (TR) банку перевищують обов’язкові резерви, становить надлишкові резерви банку (Е):    E=TR – R  

Для визначення максимальної кількості грошей, яку може створити банківська система на основі будь-якої величини надлишкових резервів, необхідно перемножити надлишкові резерви на депозитний мультиплікатор.

 

.

 

де m_д – депозитний мультиплікатор

Пропозиція грошей в економіці становитиме:

 

,

 

де М – пропозиція грошей; D – поточні чекові депозити

Пропозиція грошей є сумою готівкових та депозитних грошей

 

М = С + D,

 

де С – готівка на руках у населення (готівка поза банками), D – чекові депозити

 

   де сr – коефіцієнт готівки

Грошова база є сумою готівки та резервів: B = C + R, де В-грошова база, R – банківські резерви

Відношення пропозиції грошей до грошової бази називають грошовим мультиплікатором (m_г):

 

 

Пропозиція грошей перебуває у прямій залежності від грошової бази до грошового мультиплікатора: