Моделі економічного розвитку національних економік: сутність та еволюція

Вступ

 

Розширене відтворення суспільного продукту втілюється в економічному зростанні. Від розв’язання проблеми економічного зростання залежить створення відповідних основ соціально-економічного прогресу суспільства, перспектив зростання національного багатства та добробуту кожної людини. В той же час економічне зростання і розширене відтворення - це ідентичні, проте не тотожні поняття. Економічне зростання переважно акцентує макрорівень і означає регулярне, стійке розширення масштабів діяльності Національної системи, яке проявляється у збільшенні розмірів застосованої суспільної праці і виробленого товару. Під час вивчення теорій економічного зростання головною стає проблема кількісного та якісного розвитку виробництва і поліпшення його структури. Центральним моментом в проблемі економічного зростання є проблема динамічної рівноваги, взаємодії різних її елементів.

Головним інструментом теоретичної економіки є економічні моделі, які відображають реально існуючий зв’язок між явищами. Дослідження проблеми економічного зростання призвело до вивчення її теоретичних моделей, покликаних обґрунтувати взаємозв’язок і взаємозалежність основних макроекономічних показників без чого неможливе ефективне прогнозування наслідків і варіантів доцільної стратегії.

Економічні проблеми, які відображають в часі економічне зростання, з одного боку повинні передбачати здатність системи зберігати свою стійкість та протидіяти змінам - без цього не можуть бути забезпечені направленість на незворотність, а з другого - розвиток нерозривно пов’язаний зі здатністю системи до переходу в інший стан. Погляди на проблему використання економічних моделей еволюціонували від класичної теорії до кейнсіанської та її послідовників і пов’язані з об’єктивною необхідністю державного втручання в економіку.

Нездатність ринку врегульовувати "зовнішні ефекти" економічної діяльності, неспроможність обмежити загрозливу для долі людства нерівномірність у розподілі ресурсів, доходів та благ є єдиним і самостійним механізмом, здатним забезпечити задоволення поточних і перспективних потреб суспільства.

Необхідність сприяння процесу економічного зростання пов'язане з тим, що саме воно на кожному етапі суспільного розвитку визначає стан не лише господарської системи, а й суспільства загалом, відображає масштаби діяльності економіки в даний час та перспективи її майбутнього розвитку.

Дослідженням проблеми економічного зростання присвячені роботи таких вчених: В.М. Гейця, В.П. Семиноженка, Б.Е. Кваснюка, А.С. Гальчинського, Ю.Аразішвіллі, О.Веклича, І.Грицевича, М.Дайлами, Б.Данилишина, Л.Корнійчука, Р.Лукаса, А.Макарова, Д.Медоуза, Г.Менк’ю, Ю. Орловскої П.Ромера, Д.Уейла та інших.

Мета курсової роботи є дослідження національної моделі економічного розвитку Індії.

Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:

· вивчити моделі економічного розвитку національних економік: сутність та еволюцію;

·   дослідити особливості формування азійських моделей економічного розвитку;

·   охарактеризувати національну модель економічного розвитку Індії;

·   здійснити аналіз ефективності національної моделі економічного розвитку Індії;

·   визначити напрями модернізації національної економічної моделі Індії в умовах глобалізації.

Предметом дослідження є національна модель економічного розвитку Індії. Об’єктом дослідження є економічний розвиток країни.

 

Розділ 1. Теоретичні моделі економічного розвитку Індії

Моделі економічного розвитку національних економік: сутність та еволюція

 

Проблема економічного зростання особливо гостро була поставлена перед людством у ХХ ст. Уперше про неї заговорили меркантилісти, а більш предметно - фізіократ Ф. Кене. Категорія економічного зростання досить багатогранна. При її розгляді головним є досягнення кількісного та якісного розвитку виробництва і поліпшення його структури. Під економічним зростанням розуміють збільшення обсягів вироблених за визначений проміжок часу товарів та послуг, кінцевою метою якого є ріст споживання та добробуту.

У посібнику "Основи економічної теорії" за редакцією В.О. Білика та П.Т. Саблука [4, с. 154] економічне зростання, розглядається як збільшення реальних результатів економічної діяльності, які виражаються у приростах валового національного доходу або чистого національного продукту, визначаючи його двома взаємопов’язаними способами: збільшенням обсягу реального валового національного доходу чи чистого національного продукту протягом певного часу або приростом за той же період цих показників у розрахунку на душу населення. На їх думку, сутність економічного зростання полягає в інтенсифікації суспільного виробництва на основі використання досягнень сучасної науково-технічної революції.

Колектив авторів підручника "Основи економічної теорії" за редакцією Г.Н. Климка та В.П. Нестеренка [9, с. 98] визначають, що економічне зростання характеризує цілі економічні системи (господарство країни, групи країн) та означає регулярне, стійке розширення масштабів діяльності цих систем, яке виявляється у збільшенні розмірів застосованої суспільної праці і виробленого продукту - товарів і послуг. Головна увага ними приділяється поняттям "валового продукту", "національного доходу", "зайнятості", "суспільного капіталу".

Світові і вітчизняні вчені вивчали економічне зростання з різних позицій, але усі вони, як це видно з економічної літератури, ґрунтуються на теорії економічних циклів. Аналіз динаміки основних економічних показників дає змогу економістам стверджувати про циклічність розвитку економіки. Економічний цикл характеризується чергуванням підйому і спаду ділової активності протягом певного періоду часу.

Видатний вітчизняний економіст М. Туган-Барановський був засновником інвестиційної теорії циклів, за якої цикл складається із 3-х фаз: промислового піднесення, кризи та промислового застою, що в майбутньому надало поштовх для розвитку сучасної теорії кон'юнктури. Французький економіст С. Сісмонді причиною коливань вважав недостатній рівень споживання населення. Австро-американський економіст Й. Шумпетер пов'язував циклічні коливання з інноваційними процесами. У його працях аналізується взаємозв'язок трьох циклів, що розрізняються за тривалістю, а саме: короткі, середні і довгі, а також доводиться вплив інновацій на кожен з циклів [23, с. 201]. К. Маркс причиною економічних циклів вважав зношеність, відшкодування та розширення основного капіталу. Теорія економічних циклів Дж. Гікса була синтезом, в якому автор узагальнив положення і висновки низки дослідників. У концепції Гікса головну роль у циклічних коливаннях відіграє положення про обмеження на шляху рівноважного руху економіки.

Дж. М. Кейнс розглядав цикли як наслідок змін у співвідношенні між споживанням і нагромадженням основного капіталу та динамікою національного доходу. М. Фрідмен причиною циклічних коливань вважав порушення рівноваги грошового попиту і пропозиції. Відповідальність за величину грошової маси, що перебуває в обігу, М. Фрідмен покладав на державу, котра засобами власної грошово-кредитної політики повинна здійснювати постійний контроль за величиною грошової пропозиції [22, с. 92].

Фундаментальний внесок у розвиток теорії економічного зростання зробив Роберт Солоу. Він запропонував математичну модель, у якій відобразив співвідносну роль різних факторів виробництва, що сприяють економічному розвитку. Цей науковець увів у свою модель "агрегатну виробничу функцію", що відображує залежність між валовим національним продуктом, обсягом виробничих фондів та трудових ресурсів.

Отже, існує багато підходів до теорії економічних циклів, але щодо фаз циклу економісти є одностайними. На рис.1.1. схематично зображено фази економічного циклу: пік, спад, депресія і піднесення. У фазі піднесення зростає ділова активність і збільшується рівень ВВП. Пік відображає стан економіки з високим рівнем попиту і зайнятості населення. Для фази спаду притаманне зниження рівня зайнятості, попиту, також скорочення ВВП. Депресія відповідає найнижчій точці спаду, досягнувши якої виробництво і зайнятість починають дещо пожвавлюватись, утворюючи фазу піднесення.

 

Рис.1.1. Фази економічного циклу [4, с. 214]

 

Отже, розгляд явища економічного зростання, необхідно здійснювати на основі згаданих вище теорій циклів.

На нашу думку поняття економічного розвитку і економічного зростання необхідно розмежовувати, оскільки перше поняття є ширшим і означає якісний перехід від одного стану економіки до іншого, при якому розширене відтворення додатково характеризується виробництвом нових товарів і послуг з використанням інновацій та зростанням економічного добробуту країни протягом тривалого періоду часу. Вважаємо, що економічне зростання може відбуватись без економічного розвитку, в той час як економічний розвиток без економічного зростання не можливий.

Економічне зростання потрібно розглядати як реальне збільшення макроекономічних показників у будь-якому даному періоді порівняно з попереднім. Щодо питання вибору макроекономічного показника, який би характеризував економічне зростання, то, на наш погляд, найбільш повно його характеризує динаміка реального ВВП. Цей показник широко використовується як в системі національних рахунків України, так і в закордонній практиці, що дає змогу здійснювати порівняльний аналіз економічних досягнень окремих країн та визначати тенденції розвитку світового господарства.

Провідною ідеєю економічного зростання виступає підвищення загального рівня добробуту громадян, тому доцільно використовувати показник реального ВВП в поєднанні з показником ВВП на душу населення. Не випадково у словниковій літературі зазначається, що "економічне зростання - це збільшення обсягів суспільного виробництва і розширення можливостей економіки задовольнити зростаючі потреби населення у товарах і послугах". Отже, економічне зростання - це абсолютне збільшення реального ВВП і ВВП на душу населення в даному періоді порівняно з попереднім. Серед статистичних показників, що дають змогу кількісно вивчити процес зростання, можна виокремити показник приросту реального ВВП за певний період, показник реального приросту ВВП на душу населення, індекс зростання реального ВВП та ВВП на душу населення.

Встановлено, що економічне зростання має як позитивні, так і негативні сторони. Серед переваг необхідно виділити такі: збільшення потужності господарської системи; підвищення життєвого рівня населення; повніше задоволення потреб населення; можливість задоволення потреб суспільства у благах; покращення умов праці; підвищення рівня техніки безпеки; більш справедливий розподіл; вагома соціальна підтримка малозабезпечених верств суспільства; допомога у вирішенні проблем обмеженості ресурсів; зростання можливостей підвищення освітньо-культурного рівня суспільства.

Дослідники, які виступають проти процесу економічного зростання, обумовлюють це існуванням певних проблем, що він породжує, а саме: знищення рослинного і тваринного світів; забруднення довкілля; породження проблеми розшарованості суспільства; техногенні аварії і катастрофи; порушення архітектурних комплексів та погіршення вигляду міст; наявність промислового шуму; породження неспокою та невпевненості; використання обмежених природних ресурсів; ймовірність незалучення працівників до виробничого процесу через його переоснащення й модернізацію; суперечність зростання загальнолюдських цінностей.

Виходячи з великої кількості аргументів на користь економічного зростання та проти нього, в умовах формування ринкової системи економічне зростання є не лише бажаним, а й необхідним. Звертаючись до історичного огляду теорії економічного зростання, переконаємось, що ця проблема цікавила багатьох видатних економістів як кінцева мета функціонування економічної системи.

Працю А. Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776), П. Самуельсон називає "довідником економічного зростання" [20,с. 341]. Економічне зростання А. Сміт розглядав як результат збільшення кількості населення і, як наслідок, - збільшення вироблених ними благ. При цьому А. Сміт зауважував, що для забезпечення зростання економіки необхідним є також поділ праці.

Т. Мальтус вважав, що людству загрожують війни, епідемії та голод, які врівноважать чисельність населення з кількістю продовольчих товарів. Через неврахування майбутнього розвитку науки і техніки Т. Мальтус не зміг передбачити стійке зростання економіки, що відбулося в наступних століттях.

Дж. М. Кейнс вважав, що лише макроекономічна політика державного регулювання здатна забезпечити ефективне функціонування та зростання економіки. Визначальну роль у забезпеченні економічного зростання автор відводив інвестиціям, зростання яких, на думку автора, означало залучення у виробництво додаткових працівників, що підвищує зайнятість, рівень національного доходу, а, отже, є стимулом економічного зростання.

М. Фрідмен вважав, що запорукою зростання економіки є стабільність руху маси грошей, яку має забезпечити грошово-кредитна політика держави. Багато уваги приділив вивченню проблеми економічного зростання Й. Шумпетер. У своїй праці "Теорія економічного розвитку" він висуває на перший план інновації як основний чинник, що забезпечує зростання економіки [23].

Для систематизації наведених вище поглядів представників різних течій економічної думки щодо понять "економічного зростання" та "економічного розвитку" можна виділити два підходи:

) ступінь понятійного співвідношення зростання та розвитку

) уяву про домінуючі тенденції розвитку.

Відповідно до першого підходу можна виділити, з одного боку, теорії в яких зростання та розвиток ототожнюються, або чітке розмежування відсутнє, а з іншого боку, теорії в яких ці поняття розрізняються. До перших можна віднести класичну політичну економію, неокласику, кейнсіанство (частково), економічну теорію розвитку (частково). До других - історичну школу, теорію розвитку Шумпетера, марксизм, цивілізаційний підхід, інституціоналізм, теорію постіндустріального суспільства.

Відповідно до другого підходу, можна виділити три види уявлень про тенденції розвитку: розвиток як поширення ринкової економіки, розвиток як загальна зміна соціально-економічних систем (формацій) та розвиток як розкриття потенціалу цивілізаційної самобутності. Течії економічної думки, що притримуються ринкової трактовки розвитку - це класична політична економія, неокласика, кейнсіанство, економічна теорія розвитку.

Розвиток людства крізь призму зміни соціально-економічних формацій розглядали: Й. Шумпетер, марксизм, інституціоналізм, теорія постіндустріального суспільства, історична школа (частково). Притримуються погляду на розвиток як розкриття потенціалу цивілізаційної самобутності: історична школа (частково) та цивілізаційний підхід (рис. 1.2.).

 

Рис.1.2. Трактування економічного зростання та розвитку основними течіями економічної думки [12]

 

У ході аналізу виділено основні чинники, що впливають на зростання економіки держави. Класифікація охоплює як загальні, так і специфічні для перехідних економік чинники економічного зростання, і становить вісім груп, а саме:

. Економічні чинники - дія об'єктивних економічних законів, наявність ризиків, час, циклічні коливання.

. Чинники державного регулювання економіки - законодавча база, бюджетно-податкова політика, грошово-кредитна політика, політика в сфері зовнішньоекономічної діяльності, соціальна політика, структурна політика, інституційні чинники.

. Інноваційні чинники - рівень розвитку науки, інноваційна політика, сприяння науково-технічного прогресу (НТП), технічна оснащеність виробництва, інформаційні ресурси.

. Форс-мажорні чинники - природні катастрофи, стихійні лиха, аварії, техногенні катастрофи, війни, терористичні акти.

. Природні чинники - географічне положення країни, кліматичні умови, наявність корисних копалин, мінеральних ресурсів.

. Демографічні чинники - кількість населення, склад населення, рівень зайнятості, рівень освіти населення.

. Психологічні чинники - ментальність, рівень свідомості нації, ставлення до праці, економічна культура, підприємницькі здібності, загальна соціально-політична атмосфера в державі.

. Інвестиційні чинники - рівень залучення іноземних інвестицій, інвестиційна активність в середині країни, ефективність розміщення інвестиційних ресурсів, капітальні блага [17].

Сучасні вчені приділяють значну увагу вивченню впливу інвестиційних чинників на економічне зростання в країні. Інвестиційна активність всередині держави має безпосередній вплив на економічне зростання, високий її рівень спричиняє зростання ВВП як в цілому, так і на одну особу.

Цьому сприяє повне використання інвестиційних ресурсів держави, зокрема, і заощаджень населення, а також відкритість шляхів руху інвестиційних капіталів як всередині держави, так і назовні - до міжнародних валютних і фондових ринків. Покращення інвестиційного клімату національної економіки можливе за умов державного сприяння реалізації інвестиційних проектів та прискорення темпів розвитку інфраструктури фінансового ринку з метою стимулювання портфельних інвестицій. Однак, не треба забувати про таку важливу складову групи інвестиційних чинників, як ефективність розміщення інвестиційних ресурсів, що дає змогу правильно скерувати капіталовкладення.

Виробничий сектор потребує великої кількості інвестиційних потоків, адже саме він продукує економічне зростання через зростання обсягів ВВП, а недостатнє фінансування виробництва призводить до скорочення випуску продукції. Важливо наголосити на тому, що наявність великої кількості капітальних благ з паралельним процесом їх нагромадження, що має тенденцію до прискорення, є одним із найбільш сприятливих чинників економічного зростання. Таким чином, залежно від того, за рахунок яких чинників відбувається економічне зростання, доцільно виділити інтенсивний та екстенсивний тип економічного зростання.

Інтенсивне економічне зростання характеризується підвищенням рівня продуктивності праці, неперервністю НТП, покращенням організації виробництва, економним використанням робочої сили та матеріальних ресурсів, скороченням енергомісткості виробництва тощо. Екстенсивне економічне зростання пов'язане з кількісними змінами, характеризується збільшенням кількості засобів виробництва, залученням додаткової кількості капітальних та природних ресурсів, а також збільшенням кількості робочої сили. Ендогенне економічне зростання - це таке, що забезпечується впливом внутрішніх чинників, пов'язаних з розвитком економічної системи в середині держави. Прикладом таких чинників є науково обґрунтована макроекономічна політика, винайдення додаткових природних ресурсів, створення інноваційної моделі розвитку економічної системи та ін. [17]

Екзогенне економічне зростання забезпечується впливом зовнішніх чинників, спричинених процесами у світовому господарстві. Прикладом екзогенних чинників є посилення конкурентних переваг країни на світовому ринку, позитивна динаміка валютного курсу, активне сальдо платіжного балансу тощо. На нашу думку, доцільним є виділення такої класифікаційної ознаки, як динаміка темпів економічного зростання. Згідно з цією ознакою необхідно розрізняти прогресивний і регресивний типи зростання.

Прогресивний тип економічного характеризується прискоренням його темпів, тобто темпи зростання кожного наступного періоду повинні перевищувати досягнення попередніх періодів. Натомість під регресивним типом економічного зростання розуміють уповільнення його темпів у кожному наступному періоді, а також їх незмінність упродовж декількох періодів. Якщо розглядати економічне зростання в контексті такого показника як темп приросту, то доцільно виділяти такі підтипи: рівномірне зростання; нерівномірне зростання. Своєю чергою, їх можна прокласифікувати за напрямами зміни темпів зростання, а саме: без зміни напрямку, тобто зберігається напрямок зміни темпів приросту; зі зміною напряму, за якого напрямок зміни темпів приросту не зберігається.

Отже, слід зазначити, що сьогодні немає єдиного тлумачення поняття "економічне зростання". І хоча, світові і вітчизняні вчені вивчали економічне зростання з різних позицій, але усі вони, як це видно з економічної літератури, ґрунтуються на теорії економічних циклів. Аналіз динаміки основних економічних показників дає змогу економістам стверджувати про циклічність розвитку економіки. Економічний цикл характеризується чергуванням підйому і спаду ділової активності протягом певного періоду часу.