Особливості формування азійських моделей економічного розвитку

"Азійські тигри" - неофіційна назва економік Південної Кореї, Сінгапуру, Гонконгу і Тайваню, що демонстрували дуже високі темпи економічного розвитку з початку 60-х до фінансової кризи 90-х років XX століття.

Чинники, що зумовили появу "Азійських тигрів", умовно можна поділити на зовнішні та внутрішні [13, с.27].

Зовнішніми факторами є:

. Країна опинилась у сфері особливих політичних чи економічних інтересів промислово розвинених країн, передусім США і Японії. Отже для неї робитиметься все можливе, аби забезпечити високу стабільність і високу лояльність її населення до економічної системи капіталізму. Так США діяли після Другої світової війни - надавали різноманітну допомогу і підтримку Південній Кореї і Тайваню, хотіли перетворити їх в головні країни, які б протистояли комуністичному впливу з боку КНР, Корейської Народно-Демократичної республіки та Соціалістичного В'єтнаму. Південній Кореї і Тайваню надавалася величезна економічна допомога та військова підтримка. За період 1950-1990 років Тайвань отримав понад 24 мільярди доларів США іноземних капіталовкладень. Під час фінансової кризи 1998 року США та інші розвинуті країни через міжнародні фінансові організації надали Південній Кореї позики обсягом майже 70 мільярдів доларів США. Країни Південно-Східної Азії були і є сферою особливих економічних та політичних інтересів США, Японії.

. Структурна перебудова економіки, що розпочалася у промислово-розвинених країнах завдяки науково-технічній революції в 50-60-х роках. Транснаціональні корпорації промислово розвинених країн швидко освоїли виробництво автомобілів, напівпровідників, обчислювальної техніки, побутової електроніки не тільки в межах країни базування, але й в країнах, що розвиваються. У 80-х роках прямі інвестиції в економіку нових індустріальних країн становили понад 40% усіх прямих капіталовкладень, що їх здійснювали промислово розвинуті країни в економіку країн, що розвиваються.

Основними внутрішніми чинниками, що спричинили економічне зростання так званих "Азійських тигрів", є:

. Відносна політична стабільність і лояльні до розвинутих капіталістичних країн політичні режими. Керівництво країн було готове здійснювати політичні та економічні реформи, спрямовані на користь капіталістичних країн, зокрема повне гарантування безпеки їхніх інвестицій, дистанціювання від соціалістичної теорії і практики, підтримки дій розвинених країн у міжнародних організаціях. Країни, що розвиваються, унормували свої правові акти таким чином, що вони дозволяли ТНК зі США, Японії та їх союзників практично безперешкодно використовувати дешеву робочу силу, дешеву сировину та достатньо місткі внутрішні ринки і так само безперешкодно експортувати вироблену продукцію.

. Продуктивна з точки зору досягнення кінцевого результату економічна стратегія, що складалась з декількох етапів. На першому етапі країни поступово заміняли вітчизняною продукцією імпорт аналогічних виробів з-за кордону і тим самим економили валютні кошти й водночас насичували внутрішній ринок основними споживчими товарами. На другому етапі створювався експортний потенціал та нарощувалась потужність базових галузей економіки. При цьому країни Південно-Східної Азії створювали підприємства з випуску переважно трудомісткої продукції масового споживання, в той час як латиноамериканські віддавали перевагу розвитку високотехнологічних капіталомістких галузей, таких, як обробна та видобувна промисловість. Третій етап впровадження економічної стратегії характеризується створенням власної науково-дослідної бази та розвитком наукомістких галузей, включенням країни у процес експорту капіталу. Причому більшу частину капіталів східноазіатські країни намагаються інвестувати в обробну промисловість і сферу послуг країн Північної Америки та Західної Європи, прагнучи таким чином отримати доступ до новітніх технологій.

. Розвиток продуктивних сил, тобто засобів виробництва та людини як головної продуктивної сили суспільства. Країни Південно-Східної Азії зробили величезні капіталовкладення в оновлення засобів виробництва у традиційних галузях економіки та створили нові, раніше відсутні виробництва на базі новітньої техніки і технології. Причому інвестиції у фізичний капітал вони здійснювали за рахунок високої норми внутрішніх заощаджень, що становила понад 30% валового внутрішнього продукту. Водночас країни Південно-Західної Азії інвестували кошти у початкову та середню освіту, розвиток науково-технічного потенціалу та перепідготовку кадрів, тому місцева робоча сила виявлялася готовою до високоефективної роботи зі складною наукомісткою технікою.

. В економіці оптимально поєднались ринковий механізм та державне регулювання. Хоча економічна роль держави в кожній із країн різна, в цілому вона була достатня для того, щоб доповнити ринкові механізми там, де вони об'єктивно неспроможні були забезпечити високі темпи економічного розвитку. Саме завдяки державному регулюванню зовнішньо-економічних відносин Гонконг, Тайвань, Південна Корея, Сінгапур протягом тривалого часу мали позитивне сальдо платіжних балансів. Уряди азіатських країн контролювали заходи щодо підтримання макроекономічної стабільності, уникаючи високої інфляції та безробіття. У Південній Кореї всі провідні галузі матеріального виробництва мають яскраво виражений експортно-орієнтований характер. Доходи від зовнішньої торгівлі становлять основну частину бюджетних надходжень.

. Ефективна, протилежна традиційній, політика доходів. Уряди Південної Кореї, Сінгапуру, Гонконгу і Тайваню проігнорували традиційні західні теорії, згідно з якими нерівність у доходах начебто потрібна для стимулювання економічного зростання, оскільки багаті схильні до заощадження в більшій мірі, ніж бідні. Чим більше багатих, твердять традиційні теорії, тим більше заощадження і тим більші можливості для інвестицій в економічний розвиток. Східно-азіатські країни пішли шляхом забезпечення більш справедливого розподілу, подолання нерівності в доходах, що посилило мотивацію безпосередніх виробників - головної продуктивної сили суспільства.