Розділ І. Просвітництво у світовій культурі

Загальне визначення Просвітництва

Просвітництво (франц. «stecle des lumieres» букв. - «вік світочів») - широкий інтелектуальний рух кінця 18 -19 ст. в Західній Європі, спрямований на ліквідацію соціальний, економічний, політичних, ідеологічних, культурних інститутів феодалізму.

Найчіткіше поняття «просвітництво» окреслив І. Кант,вказуючи на «уміння користуватися власним розумом», що дасть змогу людству «вийти зі стану неповноліття», в якому воно перебувало доти через «власну провину». На думку філософа, достеменна доба розуму тільки - але розпочалася, задля її реалізації слід відмовитися від віри, авторитету, звичаю, забобонів, необхідно спмратися на самостійне судження.

Слід розмежувати конкретно історичне явище «просвітництво» від більш широкого поняття «просвітительство», стосовно аналогічних, але пізніших явищ в різних регіонах світу (в Україні та в Росії в 19 ст., в Латинській Америці в 19-20 ст.)

Західно-європейське Просвітництво обіймало не тільки літературу та мистецтво, але і філософію, економіку, політику. Письменники і філософи Просвітництва (Д. Локк, Е. Шефтсбері, Дж. Свіфт, Д. Дефо, Г. Філлінг, Ш. Монтеск’є, Вольтер, Д. Дідро,Ж. Ж. Руссо, Ф. Шіллер та ін.) були ідеологами третього стану (насамперед, буржуа) і духовно підготували Французьку революцію 1789-1794.

Іделогія Просвітництво стала черговим «маятниковим» рухом європейської філософії та громадської думки. Відштовхуючись від аристократизму та католицької реакції 17 ст.. просвітителі продовжували традицію Відродження і Реформації, захищаючи простолюдина, прославляючи розум та критикуючи офіційну церкву. Але тим самим вони підготували зворотній рух маятника до ідеалізму, інтуїтивізму та духовного аристократизму романтиків. Інакше кажучи, Просвітництво було закономірним етапом у складному, діалектично-суперечливому процесі європейського духовного життя. Філософські погляди просвітителів базувались на складному конгломераті концепцій, які містили у собі елементи античної філософії та схоластичного раціоналізму середніх віків. Oднак у пер. пол. 18 ст. домінує раціоналізм Р. Декарта і сенсуалізм Д. Локка. Але вже в останній третині століття філософія Просвітництва втрачає об’єктивно-раціональний характер все більшу популярність набуває вчення Д. Юма та Д. Берклі. Просвітницька ідеологія опиняється в складній взаємодії з містичними масонськими вченнями. Розчарування просвітителів у можливостях розуму спричиняється до виникнення сентименталізму та преромантизму (готичний роман) в літературі, захоплення окультизмом і чорнокнижництвом. Суттєвим є ставлення просвітителів до проблем Бога, природи, людини та суспільства. Гостро критикуючи церковні заклади, більшість просвітителів залишаються на позиціях деїзму, лише деякі з них підходять до думки про атеїзм (Дідро), більш поширена пантеїстична ідея (Руссо). Природу просвітителі розглядають з матеріалістично - метафізичних позицій, в поглядах щодо суспільства домінує принцип розумності («думки правлять світом»). Великою заслугою просвітителів був новий погляд на людину.

Базові поняття епохи Просвітництва

Базовими стали такі поняття, як природна людина, природа, природний закон, право, розум, виховання, просвітництво. Зокрема, Локк заперечує богословську тезу про «вроджені ідеї», душа людини - «tabula rasa». Звідси випливає важливий висновок просвітителів щодо виховання як свідомого активного впливу на людську особистість, з’являються педагогічні теорії І. Г. Песталоцці та Руссо. Однак і тут просвітителі не були одностайні. В розумінні Руссо природна людина - це індивід,що наділений від народження найкращими якостями людської природи: добротою, свободолюбством, благородством. Такими носіями природних якостей є люди, які не зіпсовані цивілізацією (Руссоїзм).

Незважаючи на відмінності в трактуванні людської природи, просвітителі проголосили природнє право людини на свободу, кохання, щастя та насолоду. Саме з позиції цього права просвітителі критикували феодальну дійсність свого часу як антиприродну, антигуманну, що суперечить природі людини. Але викриваючи феодально станову нерівність, більшість просвітителів за політичними поглядами були прихильниками «освіченої» монархії, покладаючи надію на «філософа на троні», що виражалась у симпатіях до Фрідріха II та Катерини II. Теоретично ці погляди були обгрунтовані Монтеск’є в трактаті «Дух законів». Більш радикальний у соціально - політичних поглядах Руссо проголосив у своєму «Суспільному договорі» ідею народовладдя. Слід відзначити їх антиісторичнісь і недіалектичність думки просвітителів. Проголошуючи принципи свобод, рівності, братерства, вони не припускали, тільки як окремий вийняток («Небіж Рамо» Дідро), що на місце станової нерівності прийде нерівність майнова, на місце феодальної залежності прийде економічна залежність. Просвітителі сприяли приходу нового, більш прогресивного економічного та соціального устрою, але не позбавленого разючих контрастів. Утопізм просвітителів призвів на початку 19 ст до розчарування, які втілились в ідейній та художній практиці романтизму.