Соціально-економічні, національно-культурні чинники активізації чеського національного руху

В XVIII ст., у період освіченого абсолютизму, розпочалося зміцнення місцевого патріотизму і були закладені основи відродження чеських націй. Підйом продуктивних сил (з кінця XVIII ст. - у чеських землях) прискорив розкладання феодального ладу, створив більш сприятливі умови для капіталістичного підприємництва. Цьому певною мірою сприяла ліквідація особистої залежності селян (в 1781 р. - у чеських землях). На початку ХІХ ст. у чеських землях починається промисловий переворот; підсилюється процес формування нових класів - промислової буржуазії (переважно німецької), фабричного й сільськогосподарського. пролетаріату.

Перехід від феодалізму до капіталізму супроводжувався процесом формування чеської нації, що проходив в умовах національного гноблення чеського народу, і підйомом національного руху, боротьбою проти насильницької германізації й мад’яризації, за розвиток рідної мови, літератури, науки й мистецтва.

Три перші чверті XVIII сторіччя були найважчим часом для чеської Народності, для мови й для літератури. Із самого початку XVIII сторіччя й до Йосифа II (1780 р.) не вийшло чеською мовою ні однієї значної книги.

Здавалося, що література має загинути внаслідок недоліку внутрішніх сил. Це давало імператору Йосифу II привід до повного усунення чеської мови із суспільної взагалі й зокрема із шкільного життя. Чеська мова була не в ході навіть серед напів-онімеченої аристократії й інтелігенції, а граматична школа того часу (так звані "неологісти"), в особі Поля (помер в 1790 р.), Максиміліана Шишека (1748-1798) і Вацлава Роси (помер в 1689 р.) і ін., видавала керування, з яких можна було зробити висновок про крайню вбогість і необробленість мови.

Вирішивши зробити німецьку мову мовою загально австрійською, Йосиф ІІ розпорядився ввести її як викладацьку мову в усі вищі й середні, а почасти й у нижчі навчальні заклади Чехії. Це викликало реакцію, що послужила початком відродження народності, мови й літератури. Таке відродження не було раптовим; його, проти власної волі, підготовляла ще Марія-Терезія. Прагнучи до централізації, але зустрічаючи відсіч із боку шляхти й аристократії, Марія-Терезія намагалася заручитися розташуванням простого народу. Так, за її наказом, був зроблений повний переклад Священного Писання на чеську мову й у тисячах екземплярів розданий народу; були засновані кафедри чеської мови у військовій академії й у віденському університеті; нові підручники були перекладені на чеську мову.

Перемога Габсбургів означала знищення всіх опозиційних сил і поставила під сумнів саме існування чеських націй. Релігійні й політичні переслідування змусили багатьох представників дворянства, духовенства й інших верхніх прошарків суспільства емігрувати, а їхніми маєтками заволоділи прихильники Габсбургів, у тому числі іноземці: німці, іспанці й італійці. Чехія, Моравія й Чеська Сілезія стали по суті провінціями Габсбурзької монархії, але все-таки зберегли національна самосвідомість.

2.2 Початок Просвітництва. Діяльність "будителів"

Період кінця XVIII - першої половини ХІХ ст. одержав у чеській історіографії назву "Просвітництво", а представники чеської інтелігенції, що зіграли вирішальну роль у становленні національної самосвідомості й створенні національної культури - "будителі".

Національне пробудження чеського народу почалося як рух невеликих, переважно дворянських груп населення, викликаний почасти природним інтересом до історії своєї країни, а почасти й бажанням захистити історичні права чехів від Габсбургів. Патріотично настроєні дворяни підтримували прагнення до вивчення чеської історії, археології й літератури, але їхня основна мета полягала в створенні чеської літературної мови на основі уніфікації місцевих діалектів.

Історію чеського Просвітництва зазвичай ділять на три періоди:

I період - останні десятиліття XVIII сторіччя до 1820-х рр. XIX сторіччя;

II період - з 1820 р. по 1848 р.;

III період - з 1848 р. до останнього часу.

У Чехії положення в 30-х і особливо в 40-х роках було напруженим. Ще в XVIII ст. були знищені останні залишки колишньої самостійності Чехії й вона перетворилася в просту провінцію Австрійської імперії, що піддавалася насильницькому понімеченню. Селянство, тобто основна маса населення Чехії, стогнало під тягарем поміщицької експлуатації й неодноразово піднімалося на боротьбу. У той же час у промисловому відношенні Чехія поряд з Нижньою Австрією до початку XIX ст. висунулася на перше місце в імперії. Середня й дрібна промисловість перебувала в руках чеської національної буржуазії, що прагнула вирвати з рук німецьких купців і великих промисловців місцевий ринок і грала все більшу роль у суспільному житті.

У захист прав Чеського королівства виступала й частина місцевого Дворянства, головним чином дрібних і середніх поміщиків, які прагнули до відновлення автономії чеського сейму й перетворенню його в законодавчий орган для всіх чеських земель.

Основою національного відродження в XIX ст. був капіталістичний розвиток

Чехії й складання чеського національного ринку. Вплив ідей французької революції сприяв посиленню в Чехії прагнення до національної автономії й рівноправності. Виразницею цих прагнень стала чеська буржуазна інтелігенція. Про це свідчили з кінця XVIII ст. нові літературні й історичні праці, що відстоювали чеську мову від витиснення її німецькою і, що знайомили з історією Чехії і її народу.

Першим провісником відродження був учений піарист-педагог Геласій Добнер (1719-1790). Він збирав історичні матеріали, написав (винятково на латині або на німецькій мові) багато досліджень по церковній і політичній історії Чехії, по археології, бібліографії й т.д., і поклав початок чеської історичної критики. За бажанням чеських членів свого чернечого ордена, він видав чеську хроніку Гайка в латинському перекладі Вікторина.

Послідовники Добнера збиралися приватно в Празі в графа Ностиця для співбесід з питань про чеську старовину. В 1770 р. із цих приватних зборів утворилося "Учене товариство" (" Ucena spolecnost <http://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=ucena%20spolecnos&source=web&cd=1&ved=0CCMQFjAA&url=http%3A%2F%2Fwww.learned.cz%2F&ei=DbzgToeABoHk4QT735WNBw&usg=AFQjCNGmprbgcpvsujdHNH3SwaSlBIWzKw> "), яке, поширюючи відомості про природні, літературні й художні багатства чеської землі й про її історичне минуле, пробуджувало любов до батьківщини й інтерес до її старовини в більше широких колах.

Заснувалося це товариство, перетворене в 1784 р. в "Королівське товариство наук", головним чином завдяки зусиллям чеського шляхтича Ігнатія Борна (1742-1791), ученого-мінералога, освіченої й вільнодумної людини, автора сатири, спрямованої проти ченців. Навколо Добнера групувалися молоді сили, здебільшого теж ченці ордена піаристів:

Пельц, перший професор на тільки що заснованій кафедрі чеської мови в празькому університеті, який написав цілий ряд статей і досліджень по чеській історії й видав в 1775 р. "Dissertatio apologetica pro lingua slavonica" єзуїта Бальбіна, написану майже 100 років тому й прийняту з таким захватом, що, незважаючи на надрукування її з дозволу цензури, вона була незабаром заборонена урядом; Мікулаш Фойгт (у чернецтві Adauctus a S. Germano, 1733-1787), ревний дослідник старовини, разом з Пельцем, Риггером і ін., видавав портрети чеських учених і художників, з короткими біографіями: "Effigies virorum eruditorum e t artificum cum brevi vitae operumque enumeratione" (Прага, 1773-82) і "Ada litteraria Bohemiae et Moraviae" (1774-1783); Карл Унгар (у чернецтві Rafael, 1743-1807), професор богослов'я, що видав твір Бальбіна "Bohemia docta" (Прага, 1776-1880); Вацлав Михаіл Дуріх (у чернецтві Фортунат, 1738-1802), орієнталіст і ревний слов'янський археолог, що спонукувавДобровського до вивчення старослов'янської мови й писемності; учень його й товариш Фр. Прохазка (у чернецтві Фаустин, 1749-1809) - знавець східних і класичних мов, а також чеської мови, історії й літератури, що видав разом з Дурихом у виправленому виді чеську католицьку Біблію, потім знову переклав із грецької і видав в 1786 р. Новий Заповіт.

Найбільше послуг чеському Просвітництву зробив патріарх слов'янознавства

абат Йосип Добровський. Ще за два роки до видання Пельцем "Захисту чеської мови" Балбіни, чеський аристократ граф Фр. Кинський в 1773 р. у статті про виховання молодих шляхтичів ("Erinnerungen eines Bo hmen uber einen wichtigen Gegenssand") відкрито оголосив себе чехом, завзято оводив важливість і користь чеської мови. В 1783 р. (у Відні) з'явився твір Алоїза Ганки з Ганкенштейна: "Empfehlung der bohm. Sprache" із вказівкою, як легше й скоріше вивчити чеську мову й літературу, а потім і чеська "Obrana jazyka ces. etc.". Через 9 років Рудик видав "Slava a vybornost jazyka ceskeho" (1792), Юрій Палкович у журналі Крамеріуса надрукував "Volani k Slovanum" (1802), призиваючи чехів подбати про свою мову. В 1812р. вийшов твір Ф. Томси: "Von den Vorzu gen der bohm. Sprache".

Тим часом, утворився цілий кружок патріотично - настроєних письменників, які працювали над виданням старих чеських книг, складанням граматик, словників і повчальних книжок для народу. Їхні літературні досвіди являли собою частиною переклади, частиною наслідування іноземним, головним чином німецьким зразкам. Їм належало створити чеську літературну мову, що зупинилася на тій стадії розвитку, на якій її застав кінець XVII сторіччя.

Нові письменники коливалися, чи прийняти їм цілком без змін мову старочеську, мову літератури "золотого століття", або поповнити її, зробити її більше придатною для вираження нових понять і ідей. Після довгих зусиль були, нарешті, установлені головні підстави чеської літературної мови, але в погоні за її чистотою, багато письменників зробилися крайніми пуристами й стали виганяти всі іноземні слова, навіть у науковій термінології. Почалося "сковування" нових слів і в результаті вийшла нова літературна мова "vysoka cestina", малозрозуміла навіть для чехів, що знали тільки звичайну розмовну мову.