Складові Просвітництва : просвітницький класицизм, просвітницький реалізм та просвітницький сентименталізм

В рамках Просвітництва розрізняється просвітницький классицизм, просвітницький реалізм та сентименталізм. Безперечно, що література раннього Просвітництва (більшою мірою у Франції, меншою - у Англії) базувались на антично класицистській естетиці (Вольтер, О. Поп), хоча мала за духом своїм інший характер, ніж у 17 ст.

Цілком вкладаються в естетику класицизму і філософські повісті Вольтера. Але література зрілого Просвітництва прагнула вирватись з штучних рамок класицистичної естетики, вивести на сцену представника третього стану, помістити його в реальну історичну та побутову ситуацію. Романи Дефо, Філлінга, Г. Смоллета, Річардсона, Дідро свідчать про прагнення їх авторів до житттєподібності, що й дало підставу говорити про просвітницький реалізм. Насправді, реалізм цих творів вельми поверховий, на рівні подробиць, в той час як їх конфлікти часто визначені «соціальним замовленням», характери героїв тенденційні та розсудливі. Внаслідок цього ряд дослідників визначає цей напрям як дидактичний реалізм, а роман 18 ст. - як повчальну притчу. Проте, просвітницький роман був значним етапом у розвитку жанру і багато в чому зумовив розвиток реалізму 19 - 20 ст.

Третім важливим напрямом був сентименталізм (хоча деякі дослідники виводять його за межі літератури Просвітництва з причини відмови його авторів від культу розуму). Переконавшись у неспроможності Розуму збагнути суперечності життя, сентименталісти зосереджують увагу на почуттях героїв. Характерними жанрами стали епістолярний роман («Страждання молодого Вертера» Й. В. Гьоте, «Юлія або нова Елоїза» Руссо) та міщанська або «сльозлива драма» («Підступність і любов» Ц. Шіллера). Прагнення глибоко проникнути в світ почуттів героїв, культ природи, інтерес до принижених та знедолених, заперечення станових та майнових відмін - все це характернее для сентименталізму та випереджає відкриття романтиків.