Просвітництво у різних країнах світу

Основний внесок у розвиток Просвітництва зробили англійські та французькі філософи, письменники, що цілком з’ясовно - Англія і Франція були в 18 ст. найрозвинітішими в економічному та культурному відношеннях державами, хоча і знаходились на різних стадіях соціально - політичного розвитку. Ці відміни й визначили специфіку Просвітництва в кожній з цих країн. Англійське Просвітництво мало відносно помірний характер, позаяк його основне політичне завдання - залучення до влади буржуазії - було виконано внаслідок політичного компромісу 1688 року. Тому перед англійсьми просвітителями поставало лише ідеологічне завдання - обгрунтувати право третього стану на владу та людську гідність, що і було блискуче зроблено в працях Локка, Шефтсберга, Б. Мандевіля,романах Дефо, С. Річардсона. просвітництво сентименталізм чеський реалізм

Більш радикально виступили французьку просвітителі, перед якими було завдання політичної перебудови - перехід від феодалізмудо буржуазних відносин - що і було виконано внаслідок революції 1789- 1794 років. Слід відзначити велику роль енциклопедистів - групи письменників, філософів, економістів, які створили під керівництвом Дідро «Енциклопедію», що стала трибуною просвітницьких поглядів.

Важливою віхою в розвитку ідей Просвітництва стало видання «Енциклопедії або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел» <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BD%D1%86%D0%B8%D0%BA%D0%BB%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%8F,_%D0%B0%D0%B1%D0%BE_%D0%A2%D0%BB%D1%83%D0%BC%D0%B0%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%BD%D0%B0%D1%83%D0%BA%D0%B8,_%D0%BC%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%B0_%D0%B9_%D1%80%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BB>, здійснене в середині 18 ст. під керівництвом Дені Дідро <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%BD%D1%96_%D0%94%D1%96%D0%B4%D1%80%D0%BE> та Жана ле Рона д'Аламбера <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D0%B0%D0%BD_%D0%9B%D0%B5%D1%80%D0%BE%D0%BD_%D0%B4%27%D0%90%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%B1%D0%B5%D1%80>. Вона не тільки зібрала в одному виданні тогочасні знання людства, а й виклала їх у світському, науковому дусі, відкидаючи теологію <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F>, як вихідну основу. Жан д'Аламбер написав до «Енциклопедії» вступне слово, в якому сформулював її мету, задачі та засади, на яких вона створювалася.

«Енциклопедія» стала вершиною епохи Проствітництва, але видавництво наукової, філософської і полемічної літератури далеко не обмежилося нею. Перший науковий журнал «Journal des Scavants» почав виходити в Парижі у 1665 <http://uk.wikipedia.org/wiki/1665>, а з 1680 видавництво журналів набрало силу. Спочатку журнали видавалися латиною <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0> та французькою <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%83%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0>, але згодом французька мова повністю витіснила латину. Оскільки видавнича справа у менших країнах Європи мала менший ринок, а, отже, на шляху її розвитку було більше перешкод, французькі журнали, що друкувалися здебільшого в Нідерландах <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D1%96%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B8>, щоб уникнути цензури <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D0%B5%D0%BD%D0%B7%D1%83%D1%80%D0%B0>, стали виписувати по всій континентальній Європі. Саме в цей період французька мова набрала статусу мови міжнародного спілкування для освічених людей Європи.

Поряд із якісними виданнями, в епоху Просвітництва з'явилося також багато низькопробних видань і верства літераторів-поденників, які публікували здебільшого плітки й скандальні історії. В Лондоні <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D0%BE%D0%BD> центром цієї літературної братії була Ґраб-стрит <http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D2%90%D1%80%D0%B0%D0%B1-%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B8%D1%82&action=edit&redlink=1>, вулиця яка вже не існує, але залишися в англійській мові синонімом низькопробної літератури. Новим явищем у книгодрукуванні стала поява дешевих книжок для нижніх класів.

З'явилася мода на приватні бібліотеки. Одну з таких бібліотек, бібліотеку Дідро <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%BA%D0%B0_%D0%94%D1%96%D0%B4%D1%80%D0%BE>, придбала й розпорошила російська цариця Катерина II <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0_II>. Водночас розширювалася межа публічних бібліотек, в яких можна було позичити книгу. Книги часто також пропонувалися в кав'ярнях, які у 18 ст. виконували роль клубів.

У США просвітницькі ідеї сприяли завоювання незалежності від Англії 1776 року і лягли в основу американської конституції. Основним завданням німецького Просвітництва було об’єднання країни (буржуазні реформи в країні відбулися лише в друг. пол. 19 ст.). В Росії та Україні в 18 ст. не було ні соціальних ні політичних передумов для буржуазної перебудови, тому лише деякі просвітницькі положення в основному морального характеру, наявні в творчості Ф Прокоповича, А. Кантеміра, М. Карамзіна, О. Радицева. Значну роль у Просвітництві відіграла діяльність Московського університету, різних салонів, зокрема княгині Єлени Дашкової.

Просвітництво притаманне і східній культурі. Такий період у японській літературі та культурі 17-18 ст. віднайшов М. Конрад,аналізуючи творчість Іхари Сайкаку, Тікамацу, Мондзаемона, Басьо. У китайському письменстві Просвітництво поширилось під час антиманчжуських повстань, що було відображено в трактатах Лі Чжі, Гуан Цзунсі, Гу Яньу, Ван Фучжі. Панівним жанром на той час став прочанський гротескно - комедійний роман про мандри Чен- еняв Індію, про морські подорожі Ло Мао - дена, анонімна соціально - побутова епопея «Цзінь, Пін, Мей», у якій домінував розгляд долі конкретної людини. У тогочасній прозі посилювалися тенденції антиконфуціанства, зокрема у романі- памфлеті Цзін - цзи, сентиментальному наративі Цао Сюе - ціня. Просвітництво охопило письменство Японії та Кореї з великим запізненням, у др. пол. 19 ст. Специфічних форм воно набуло у літературах Близького та Середнього Сходу, інколи було ініційоване елітарними колами суспільства. У туреччині його називали танзимат (реформи), в Ірані - таджододо (оновлення), там воно зумовило істотні зміни у культурі та письменстві, позначилось на багатьох наративних жанрах.

Як вже зазначалося вище, поняття «Просвітництво» обіймає усю духовну сферу людського суспільства - філософвю, політику, економіку, релігію, культуру. Більш - менш докладний аналіз всіх цих галузей необхідний, оскільки однією з найважливіших особливостей літератури Просвітництва є її філософічність - вона торкається всіх цих аспектів духовного життя людини. Отже, література Просвітництва - література ідей, на відміну від літератури 17 ст., яка була назагальною літературою звичаїв, або ж від літератури 19 ст. - літератури характерів.

З іншого боку слід відзначити, що література Просвітництва не обіймає весь літературний процес 18 сст., хоча і здійснює більший чи менший вплив на нього. Вельми складні взаємодії між літературою Просвітництва та літературою дворянського декадансу (рококо) у Франції, літературою Просвітництва та англійським преромантизмом. Можна говорити про симпатії до простолюдинки в романі А.Ф. Прево «Манон Леско». Або ж про антидворянську тенденцію в «Небезпечних зв’язках» Ш. де Лакло, а з іншого боку, про вплив духу та стилю рококо в «Орлеанській діві» Вольтера або ж у «Нескромних принадах» Дідро. Тобто, нероздільної межі між цими напрямами немає.

Література Просвітництва надзвичайно багата в жанровому відношенні. Якщо 17 ст. можна назвати століттям драми, то 18 ст. - це століття прози. В цю епоху формується жанр роману в його численних підвидах: пригодницький, виховний, психологічний. З’являється жанр філософської повісті (Вольтер,Монтеск’є), сповідальні прози (Руссо). мемуари справжні та вигадані, сатира, історична проза (Вольтер. Дефо), журналістика, публіцистика, літературна критика (Дефо, Свіфт, Р. Стиль, Г. Е. Лессінг). У боротьбі з классицизмом формується нова драма, філософсько діалогізована поема («Фауст» Гьоте). Вже досить широкий діапазон художніх засобів: сатира, іронія, гротеск, одивнення, контраст, гіпербола. літота. З іншого боку, психологічний аналіз не є сильною стороною літератури Просвітництва, оскільки, як вже підкреслювалося, це література за перевагою ідей.а не характерів. Для епохи Просвітництва властиве нове суспільне явище - виникнення сфери громадського життя, тобто інституцій, де відбувалися дебати щодо важливих для суспільства проблем. До таких інституцій належали новостворені академії <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BA%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D1%96%D1%8F> та наукові товариства <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B5_%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE>, гуртки <http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%93%D1%83%D1%80%D1%82%D0%BE%D0%BA&action=edit&redlink=1>, салони <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%BD>, кав'ярні <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%B2%27%D1%8F%D1%80%D0%BD%D1%8F>, масонські ложі <http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9C%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BB%D0%BE%D0%B6%D0%B0&action=edit&redlink=1> тощо.

В Європі й Америці сформувалося міжнародне «віртуальне» товариство, яке отримало назву «Республіка листів» <http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A0%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B0_%D0%BB%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B2&action=edit&redlink=1> (Respublica literaria). Члени цього товариства обмінювалися думками через кордони держав, листуючись один із одним.

Літературні салони зародилися у Франції в епоху правління Людовика XIV <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8E%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BA_XIV>. Зазвичай господиня салону запрошувала до себе якусь знаменитість, письменника <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%BA> або філософа <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%81%D0%BE%D1%84>, який розпочинав дискусію на цікаву для гостей філофську, суспільну або політичну тему. Господарями салонів були й чоловіки. Найвідоміший із них салон барона Гольбаха <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D0%B0%D1%85>, в якому збиралися Дідро <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%96%D0%B4%D1%80%D0%BE>, д'Аламбер <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%27%D0%90%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%B1%D0%B5%D1%80>, Гельвецій <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B9>, Мармонтель <http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8C&action=edit&redlink=1>, Реналь <http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A0%D0%B5%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C&action=edit&redlink=1>, абат Гальяні <http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%93%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%8F%D0%BD%D1%96&action=edit&redlink=1> та інші.

1.5
Опозиційний рух щодо Просвітництва

Як реакція на Просвітництво в кінці 18 ст. сформувався опозиційний до нього рух, який пізніше отримав назву контрпросвітництва. Серед критиків Проствітництва були Едмунд Берк <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%B4%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B4_%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%BA>, Жозеф де Местр <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D1%84_%D0%B4%D0%B5_%D0%9C%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%80> та інші мислителі, на думку яких результатом діяльності просвітників було руйнування традицій. Світською ідеологію, що пропагувала ідеї, протилежні просвітникам став романтизм <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%BC>. Романтизму властивий потяг до надприродного й містичного, а також ідеалізація старих часів. Коли проствітники опиралися на розум і науку, то романтики - на віру й релігію. Контрпросвітництво й романтизм лягли в основу консерватизму <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%BC>, так само як лібералізм <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%BC> опирається на раціоналізм просвітників.