Розділ III. Найвідоміші діячі чеського просвітництва

 

Палацький (Palacky) Франтішек - чеський історик, філософ, діяч культури й чеського національного руху ХІХ ст. Народився в родині вчителя. В 1818 р. опублікував (у співавторстві з П. І. Шафариком) твір «Початки чеської поезії», який виявився програмою дій «будителів», обґрунтуванням необхідності відродження національної культури й науки.

Естетико-філософські праці Палацького («Оглядова історія естетики», 1823 р., «Наука про прекрасне», 1827 р.) були першими філософськими роботами епохи Просвітництва, опубліковані чеською мовою.

Палацький - ініціатор реорганізації Чеського національного музею (який став важливим центром наукового й культурного життя країни) і створення (1831 р.) Матиці чеської, засновник (1827 р.) і перший редактор (до 1838 р.) першого чеського наукового журналу «Časopis spolecnosti vlasten - skeho muzeum v Čechách». Опублікував величезну кількість джерел по історії, літературі й мистецтву середньовічної Чехії, у тому числі чеського літопису. Поклав початок (40-і рр.) багатотомним виданням джерел «Archiv cesky» і «Fontes rerum Bohemicarum».

Палацький - автор численних досліджень по історії Чехії. Його головна праця - «Історія чеського народу в Чехії й Моравії» (з найдавніших часів до 1526 р.). Найважливішим періодом чеської національної історії Палацький вважав гуситський рух, вбачаючи в ньому боротьбу за волю й право, прагнення до нових соціальних відносин, внесок чеського народу в прогресивний розвиток людства. «Історія» Палацького зіграла важливу роль у розвитку чеської культури й національно-визвольного руху. З 40-их рр. ХІХ ст. Палацький -лідер чеського буржуазного національно-ліберального руху. У період революції 1848 - 1849 рр. він виступив з розгорнутою програмою австрославізму; головував на Слов'янськом з'їзді в Празі (1848 р.). З кінця 40-х до початку 60-х р. ХІХ ст. був депутатом австрійського рейхсрату й чеського сейму. З 60-х рр. - один з ідейних вождів консервативного крила чеської буржуазії (партії старочехів).

В кінці 1832 Палацький приступив до складання багатотомної "Історії чеського народу". 1 том (1836) і другий у двох частинах (1839, 1842) вийшли на німецькій мові. У 1848 р. вийшов перший том чеського варіанту. Деяка різниця у формулюваннях між німецьким і чеським виданнями існувала, але розуміння історії Чехії було аналогічним. Палацький підтвердив правомірність національного існування чеського народу. На початку 30-х років Палацький видав звід чеських анналів гуситського періоду і велике число джерел під назвою "Старі літописи чеські". Потім він провів другу - після Добнера - ревізію чеської історії, довівши її до 1526 р. Він став також засновником чеської історії права. Велике значення мали його зусилля по зміцненню зв'язків між слов'янськими народами.

Франтішек Палацький листувався з українськими діячами культури. Учений досліджував історичні джерела слов'янських народів, у тому числі й українського, опублікував, зокрема матеріали з історії чесько-українських зв'язків у період Середньовіччя.

Український вчений Микола Гулак у своїй роботі про полабських слов'ян використовував головну працю Палацького «Історія народу чеського в Чехії та Моравії».

Шафарик (Павло Йосеф - словацький і чеський славіст, діяч чеського й словацького національно-визвольного руху. Закінчив Єнський університет (1817 р.). Викладав у сербській гімназії (1819-1833рр.), хоронитель (1841 р.) і директор (1848 р.) бібліотеки Празькогоуніверситету. У період Революції 1848 р. займав ліберально-буржуазні позиції. Голова товариства «Слов'янська липа» (із квітня 1848 р.) і чехословацької секції Слов'янського з'їзду в Празі (червень 1848 р.).

Шафарик - перший славіст, який застосував порівняльно-історичний метод до вивчення слов'янських народів. В основних працях («Слов'янські стародавності», 1837-1848 рр.; «Слов'янська етнографія», 1843 р.) дав історичне обґрунтування слов'янської спільності й показав роль слов'ян у світовій історії. Займався також слов'янськими мовами, міфологією, чеською й словацькою літературою й фольклором, палеографією. В 1818 р. разом з Ф. Палацьким опублікував трактат «Основи чеського віршування...», в 1826 р. -«Історію слов'янської мови й літератури по всіх прислівниках». Виступив як поет (збірник «Татранська Муза зі слов'янською лірою», 1814 р.). Вплинув на розвиток слов'янознавства в інших країнах, у тому числі в Росії.

Юнгман Йосеф - чеський філолог, поет, перекладач. Закінчив Празький університет (1799 р.). Друкуватися почав як поет в 1795 р. Праці Юнгмана «Чесько-німецький словник» (т. 1-5, 1835-1839 рр.), бібліографія «Історія чеської літератури» (1825 р.) і хрестоматія чеської літератури «Словесність» (1820 р.) зіграли видну роль у розвитку чеської культури періоду Просвітництва.

Юнгман був прихильником культурного зближення словянських народів, відстоював ідеї чесько - російських зв'язків. Суспільно - політичні погляди Юнгман виклав у мемуарних «Записках» (1845 р., опубліковані 1871 р.). Переводив здобутки закордонної літератури.

Коллар Ян (Kollar, 1793 -1852 рр.) - знаменитий чесько-слов'янський поет, родоначальник панславізму в поезії. Коллар - угорський словак. Син бідного писаря, він з дитинства призначався батьком до ремесла м'ясника. Бажання одержати вищу освіту змусило його кинути рідний дім, і, завдяки підтримці чужих людей, він міг продовжувати свої заняття.

Закінчивши курс гімназії, Коллар поступив у пресбургський євангелічний ліцей, у якому залишався до 1815 р. У цей час він познайомився з Палацьким, дружбу з яким підтримував до самої своєї смерті. Зібравши уроками невеликі гроші, Коллар у 1816 р. відправився в Йену, де пробув 3 роки й бачив ту національну наснагу, яка тоді охопила німецьку молодь. Коллара найбільше вражало, що це торжество німецького національного духу відбувалося на ґрунті, який колись належав племені полабських слов'ян, які загинули від власної розрізненості. До того ж, Коллар полюбив дочку одного з онімечених нащадків загиблого слов'янства - Міну Шмідт. Її мати не погоджувалася відпустити свою дочку в Угорщину, у цю "дику" країну й до народу ще "більше дикого", а Коллар, у свою чергу, не міг залишатися вдалині від батьківщини, і молодим закоханим довелося розлучитися надовго: одружилися вони лише в 1835 р.

Після повернення з Йени Коллар одержав місце проповідника в євангелічній церкві в Пешті. В 1821 р. Коллар друкує в Празі невелику книжку віршів під заголовком: "Basne Jana Kollara", з 76 сонетами, які являють данину любові Коллара до Міни й нагадують сонети Петрарки на честь Лаури. В 1824 р., у рік смерті Байрона, принциповим супротивником і, незважаючи на те, мимовільним послідовником якого був Коллар, вийшло (у Будапешті) ще 150 сонетів під новим заголовком: "Slavy Dcera" у трьох піснях, а в 1832 р. більше 600 сонетів, з'єднаних в 5 пісень. Тут поруч із відзвуками особистих радостей і сумів автора йдуть і його спогади про минуле слов'янства, міркування про його сьогодення, мрії про майбутнє. В остаточному вигляді, у якому "поема" вийшла в передсмертному виданні 1851 р., вона містить 645 сонетів і розпадається на 5 пісень: 1) "Sala", 2) "Labe, Ren, Vltava", 3) "Dunaj", 4) "Lethe" і 5) "Acheron". У першій пісні малюються веселі картини щасливого життя поета в Йені; у другий і третій він, як Чайльд Гарольд, подорожує по різних землях живого й вимерлого слов'янства - від Сали, через Лабу на узбережжя й на острови Балтики, у Голландію, Констанцію, Баварію, Чехію, Моравію, Словаччину, Угорщину, а думкою переноситься в інші слов'янські землі, у супроводі друга Мілка, що відповідає Вергілію в "Божественній Комедії" Данте; у четвертій і п'ятій пісні поет подорожує по слов'янському Раю й Аду, причому померла на той час (1827 р.), по припущенню Коллара, Міна служить йому путівницею раю, подібно Дантової Беатриче. Іде постійне змішання любові земної і небесної й Міна є то йенською красунею, то дочкою Слави (богині, родоначальниці слов'ян), то прообразом всеслов'янства. Почуття поета роздвоюється, але він сам не в змозі усвідомити, кого він більше любить - чи Мину - йенську красуню, або слов'янство: обидва предмети порівну цінні його серцю. Поема написана чеською мовою, але з безліччю особливостей, властивих словенській мови,тому середньо словенському говору, який незабаром зробився літературною мовою словаків.

Поема зробилася як би євангелієм всеслов'янства. Враження, зроблене її появою в пресі на сучасників, було надзвичайне. Це видно по тій масі віршів, що з'явилися в наслідування "Доньки Слави". Цілі покоління словаків і чехів виховувалися під її впливом.

Не задовольняючись поетичною проповіддю слов'янської єдності, Коллар написав трактат "Про літературну взаємність між окремими слов'янськими племенами й діалектами", що вийшов спочатку на чеській мові в журналі "Hronka" (1836), а потім у німецькій переробці "Ueber die literarische Wechselseitigkeit zwischen den verschiedenen Stдmmen und Mundarten der slavischen Nation" (Пешт, 1837р.; 2 видання 1884 р.). У цьому трактаті доводиться необхідність зближення й взаємного ознайомлення всіх слов'ян у літературному відношенні й, як на головний засіб для цього, вказується на покупку й читання книг, які видаються на всіх слов'янських діалектах, переважно на російському, польському, чеському й сербохорватському. Йому ж належить перше досить повне зібрання словенських пісень, видане ним спочатку разом із Шафариком (1822 р. і 1827 р.), а потім і самостійно ним одним (1834-1835 рр.).

Великих успіхів досяг в цій сфері Франтішек Ладіслав Челаковський (1799-1852). Він народився в м. Страконіце, у сім'ї теслі, вчився в гімназіях двох чеських міст, в 1817 виїхав до Праги вивчати філософію, а, закінчивши курс навчання, вступив у літературу. В 1834 р. Він став редактором газети "Празької переднівку", з 1835 викладав чеську мову у Празькому університеті. У 1842 Челаковський отримав посаду професора в університеті Вроцлава. В Прагу повернувся в 1849, щоб зайняти місце професора слов'янських мов і літератур тамтешнього університету. Однак незабаром він помер.

Як поет-романтик Челаковський вніс великий внесок у чеську літературу. Поетична збірка "Відлуння руських пісень" (1829) складається з самостійних творів автора, але вони написані в дусі російської поезії. Після польського повстання 1830 - 1831 г. Челаковський від русофільства відійшов. Останнім поетичним твором Челаковського стала збірка "Столістая троянда" (1840). Виникла також ціла школа наслідувачів поета, складали вірші та пісні, менш вдалі в художньому відношенні, ніж у Челаковського, але дуже популярні в народі.

Нову епоху в чеській поезії відкрила лірико-епічна поема "Май" Карела Гінек Махи (1810-1836). Це твір пройнятий песимізмом, що не відповідало почуттям більшості активних учасників національного руху. По достоїнству творчість Махи було оцінено лише в другій половині XIX ст.

Карел Яромір Ербен (1811-1870) в своїй епічної поезії оригінально використовував народні пісні, повісті та оповідання. Він народився в містечку Мілетін Ічінского округу, в родині шевця, людини грамотного, захопленого літературою. У 1831 Карел Яромір вступив на юридичний факультет Празького університету, по його закінченні працював у карному суді, а в 1850 р. Стало секретарем і архіваріусом Чеського Національного музею, пізніше - архіваріусом Головного Міського архіву Праги. У складі комісії з розшуку дипломатичних документів про історичне чеському державному праві Ербен в 1843-1847 рр.. об'їздив всі чеські архіви і розшукав багато документи, опубліковані потім в серії "Архів Чеський", що видавалася Ф.Палацьким. Ербен був етнографом, літератором та істориком, перекладачем. Ще на початку 30-х років він написав кілька п'єс, був також автором балад романтичного характеру, пройнятих патріотичним духом. За політичними переконаннями він був у 30-ті роки прихильником поляків, повсталих проти Росії, але пізніше став активним русофілом, займався російською літературою, мав контакти з російськими вченими.

У 20-ті роки XIX ст. з'явилася перша чеська політична газета "Празькі переднівку". З 1829 по 1833 її редагував Йозеф Лінда, автор популярного історичного роману "Світло над язичництвом", не позбавленого літературних достоїнств. У 1834 редактором цієї газети став Ф.Л.Челаковський, який організував нову систему політичної інформації. Додаток до газети - "Ческа бджола" - стало літературно-критичним друкованим органом.

У 1846 виникла газета "Празький посел". Її редактор - драматург, актор і журналіст Йозеф Каетан Тил пропагував нові суспільні та економічні вчення, поміщав в газеті науково-популярні статті з історії, етнографії, географії та інших наук, з виховання дітей, про навчання в промислових школах.

Багато газет виникло в Чехії під час революції 1848 - 1849 г., Але всі вони носили переважно політичний характер.

У першій половині XIX ст. наукові дослідження в Чехії проводилися в основному в галузі гуманітарних дисциплін, що відповідали в найбільшій мірі завданням виховання національної самосвідомості народу. Була потрібна наукова аргументація для підкріплення ідеї про культурну рівноправність чехів серед народів Європи. Представники чеської науки часто поєднували наукову діяльність з політичною і громадською. Навіть діячі природничих наук брали активну участь у процесі становлення нації нового часу. Найбільш яскравим представником науки цього періоду був знаменитий фізіолог, який зробив у своїй області ряд епохальних відкриттів - Ян Евангеліста Пуркине.

Ян Евангеліста Пуркіне (1787-1869)

Він народився в Лібоховіцах (Північна Чехія), у заможній родині і отримав серйозну освіту вже в школі піарістского ордена, членом якого став у 1805 р. Пізніше він вийшов з ордена, щоб зайнятися вивченням філософії у Празькому університеті, був по закінченні курсу приватним вчителем, але закінчив у Празькому університеті і медичний факультет. Його докторська дисертація стала широко відомою фахівцям. У 1823 р. Пуркіне прийняв пропозицію зайняти місце професора фізіології в університеті Вроцлава в Пруссії. За роки з 1823 по 1850 вчений організував за новою для того часу методиці вивчення фізіології і навчання їй студентів і відкрив перший в Європі фізіологічний інститут, що виявилося можливим лише завдяки величезному авторитету професі ора. Разом з тим Пуркине був ревним чеським патріотом, він популяризував наукові знання в журналі "Крок", виступав і як перекладач, публіцист, літературний критик, поет. Перекладав він Ф.Шиллера, Торквато Тассо; в 1842 р. опублікував у журналі "Зоряниця", що видавався у Варшаві польською та російською мовами, статтю "Про літературному єдності між слов'янськими племенами", де проводив думку про прагнення слов'ян до літературної взаємності в дусі романтичних мрій епохи. Пуркине був членом багатьох академій і вчених суспільств, почесним доктором ряду університетів (в тому числі Московського і Харківського). У 1850 р. він повернувся до Чехії, став професором Празького університету, організував тут інститут фізіології, видавав науковий журнал "Жива" й брав активну участь у національному житті.

Чеське національне Відродження було своїм вістрям спрямовано проти примусового онімечення. У той же час процес Відродження не міг проходити ізольовано від європейського суспільства, а чеські «будите лі» шукали моральну опору в культурі близьких чехам за мовою і походженням слов'янських народів. Проте становище останніх у Центральній та Південно-Східній Європі було не краще, ніж у чехів. Єдиною національно незалежною країною з величезним слов'янським населенням і панівним слов'янською мовою була Росія, і до неї звертали погляди чеські гуманісти. Незважаючи на розчарування у зв'язку з придушенням польського повстання 1830-1831 рр.., Більшість представників чеської культури не мислили свою діяльність без знайомства з багатою національною культурою Росії. Так, давня та сучасна російська писемність служила джерелом збагачення лексичного складу відроджується чеської мови. Давня російська література перекладалася на чеську мову. Російські народні пісні служили зразком для створення поетичних творів чеськими авторами. При перекладеннях творів світової класики на чеську мову використовувалися і їх російські переклади.

Діячі чеського відродження підтримували контакти з російськими філологами, істориками, етнографами і т.д. Разом з відродженням мови розвивалася і наука про слов'ян, в якій представники чеської культури шукали аргументи для своєї «будітельскої» діяльності. Для розвитку науки про слов'ян була потрібна джерельна база, що збереглася у великій мірі в Росії. Зокрема, пам'ятники давньослов'янського мови були укладені у фондах російських бібліотек та архівів. Саме ця обставина спонукало Й.Добровского, взагалі скептично ставився до Росії як потенційному визволителю слов'ян, зробити поїздку в цю країну, де він описав близько тисячі рукописів і сотні першодрукованих книг, що зберігалися в різних зібраннях Росії і зробили серйозний вплив на його подальшу надзвичайно плідну діяльність у галузі слов'янознавства.

Збереглася і значною мірою переписка між чеськими і російськими вченими свідчить про те, що такі великі діячі чеської культури як Юнгманн, Ганка, Челаковський, Вінаржіцькій, Шафарик, Ербен і багато інших, створювали свої твори під впливом російської культури, використовуючи її багатства як джерело для своїх досліджень і поетичного натхнення. Чеські вчені стежили за успіхами російської науки в галузі філології та слов'янознавства і використовували їх досягнення. Так, Й.Добровскій визнав роботу російського вченого А. Х. Востокова "Міркування про слов'янською мовою." (1820) перевершує його власні дослідження в галузі слов'янського мовознавства. П.Й.Шафарику велику допомогу в дослідженні давньослов'янської писемності і слов'янських мов надав працю російського вченого К.Ф.Калайдовіча "Іоанн Екзарх Болгарський" (1824). Питання про час виникнення слов'янської писемності, яким Шафарик займався багато років, отримав у нього своє остаточне вирішення з відкриттям російським ученим В.І.Григоровичем глаголичних пам'яток та висловленої на основі вивчення їх думкою про більшу давнину глаголиці в порівнянні з кирилицею. Взагалі наукові успіхи Шафарика у вивченні слов'янських проблем у великій мірі залежали від контактів з російськими вченими, постачає його матеріалами з російських архівів та бібліотек, які ділились з ним своїми науковими знахідками і відкриттями, здійсненими завдяки досконалому вивченню слов'янської старовини під час вчених подорожей по слов'янським країнам. Крім того російські вчені надавали завжди потребує коштів Шафарику матеріальну допомогу, організовуючи для нього збір грошей у своєму середовищі, у російських меценатів або просто у багатих людей.

Висновки

 

Чеське Просвітництво XVIII - ХІХ ст. - складний, суперечливий і багатогранний процес, який поєднав у цілісному комплексі культурно-національного розвитку населенні Чехії впродовж 1790-1871 рр. Загальноєвропейські, загальнослов'янські та конкретно - історичні чеські Культурно - цивілізаційні зрушення, явища, взаємозв'язки і взаємовпливи.

Пробудження чехів - це закономірне явище, яке є наслідком цивілізаційної єдності старого континенту. Відродження слов'янських народів у перший половині XIX ст. напряму пов'язане з подіями у імперії Габсбургів та різноманітністю форм національного руху у слов'ян. Крім того, рух за об'єднання Німеччини та Італії став одним загальноєвропейським ланцюгом “весни Європи” та “весни слов'янських народів”.

Фактором чеського пробудження з початку ХІХ ст. була національна Інтелігенція. Джерелом, з якого на протязі багатьох років чехи черпали патріотичні сили, залишалося етнічне селянство, яке і формувало дрібнобуржуазну, конформістську свідомість у національних лідерів, останні визначали політичну поведінку народу.

В XIX столітті спостерігалися швидкий ріст чеської культури й підйом національної самосвідомості. Важливу роль у цьому процесі грали музиканти, художники й письменники - композитори Бедржих Сметана й Антонін Дворжак, художник Миколаш Алеш, скульптор Йозеф Мисльбек і письменник Антонін Ірасек, чиї здобутки користувалися величезною популярністю.

Чеська мова стала головним інструментом формування національної ідеї. Театри й музеї, що виникали по всій країні, свідчили про роль культури в національному житті.

У столиці й інших містах була побудована безліч чудових будинків, у тому числі Національний музей у Празі й театр Магеново в Брно. Найвідомішими будинками в стилі модерн стали Суспільний будинок із фресками Альфонса Мухи й Галерея сучасного мистецтва в Градце-Кралове, спроектована Освальдом Поливкою. Інтер'єри Рудольфинума і національного театру розписані кращими художниками.

Важливу роль у чеському національному русі зіграла ідея "слов'янської взаємності", сформульована Я. Колларом. В 40-х р. ХІХ ст. національні рухи починають приймати політичний характер, у них втягуються народні маси, створюються наукові й національно-просвітницькі товариства (в 1831р. - Матиця чеська й ін.).

У чеському національному русі зароджуються радикально-демократична (К. Сабіна й ін.) і національно-ліберальна (Ф. Л. Ригер, Ф. Палацький і ін.) течія. В основі національно-політичної програми лібералів лежала концепція австрославізму.

Значення діяльності чеських національних лідерів важко переоцінити. По-перше - це етнозберігаюча мета їх копіткої роботи. Завдячуючи діяльності Я.Коллара, Ф. Галацького, П. Шафарика, Й. Юнгмана, Ф. Пельця та багатьох інших «будителів» була сформована уява про самоцінність слов'янської культури та її значимість для світової культурної скарбниці.

Особливе значення “будителів” полягає в заснуванні суспільно - політичних, культурних об'єднань і товариств. “Чеська матиця” з самого початку свого виникнення зайняла місце головного наукового,видавничого, освітнього та суспільно-політичного закладу чехів. Під час революційних подій 1848-1849 років Матиця відіграла роль не тільки консолідуючого, але і й ідеологічного центру чеського національного руху. Після революції Матиця концентрує в собі практично всю культурологічну та гуманітарну працю.