Семантична деривація як спосіб номінації

У процесі творення найменувань, дослідники виділяють два основних типи номінації: первинна (пряма) і вторинна (непряма). Під час використання первинної номінації мова йде про вживання новоутвореного слова в прямому значенні, при якому зв’язок слова і його позначення безпосередній.

У процесі використання вторинної номінації розрізняється два можливі шляхи її відображення. Перший спосіб полягає у використанні непрямого значення для необхідної синтагми. При цьому вибір цього значення не може бути випадковим. Вибір звукової форми залежить від певних спільних рис або спільних семантичних характеристик з новою назвою [3, с. 127].

Другий спосіб вторинної номінації полягає у формуванні значення нової синтагми під впливом змістового значення іншої, яке визначає характер нового відображення [20, с. 129-131].

Таким чином, поява нових звукових форм, утворених на основі встановлених мовних моделей тісно пов’язана зі словотворчою системою мови. На думку В.Г.Гака сама система словотвору наштовхує французьку мову на використання слів у переносному значенні [6, с. 335].

Формування вторинної номінації, тобто семантичної деривації, відбувається у результаті змін семантичного об’єму слова:

розширення значення (узагальнення, генералізація значення);

звуження значення (спеціалізація, конкретизація значення);

семантичних переносів: метонімічних, метонімічних та функціональних.

Формування вторинної номінації, тобто семантичної деривації, відбувається внаслідок зміни значення слова, тобто зміни його асоціативного зв’язку між знаком <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%BD%D0%B0%D0%BA> і смислом <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BC%D0%B8%D1%81%D0%BB>. Значення слова можна подати у вигляді комбінації сем. Наприклад, семна структура слова може бути представлена у вигляді такого набору сем, які можуть бути пов'язаними відношеннями залежності.

За визначенням В. Гака, семантичною структурою окремого значення слова являється сукупність елементарних смислів, сем, які становлять це значення [7, с. 262].

Тож, номінативний процес термінології здійснюється за участі таких понять як сема та семема, адже вибір семантичних компонентів має на меті набір елементарних компонентів смислу, які далі не розкладаються. Сема виступає як найменший смисловий елемент значення, конструктивний компонент семеми.

Мінімальні компоненти формують більш складні утворення - семеми. Семема представляє собою семантичну структуру, що виражає певні змістові відношення між семами, які репрезентують властивості й ознаки об'єктів. Семи, з яких складається зміст лексичного значення слова, співвідносяться з ознаками відповідного поняття. Ознаки понять відображають ознаки реальних явищ дійсності, отже, семи у своїй основі мають нелінгвістичну природу [2, С. 33-36].

В. Гак звертає увагу на зв'язок між семами й ознаками позначуваного предмета. За його словами кожна сема є відображенням у свідомості носіїв мови різних рис, які об'єктивно властиві денотату (позначуваному предмету) або які приписуються йому мовним середовищем і, відповідно, є об'єктивними щодо кожного мовця [7, с. 262].

Ці процеси номінації виступають розширенням значення, тобто узагальненням або генералізацією значення; його звуженням: спеціалізацією та конкретизацією, а також метафоричними, метонімічними та функціональними. Найпоширенішими способами семантичної дериваціі у термінології виступають семантичне переосмислення слів, тобто метафорична та метонімічна номінації.

Спосіб вторинної номінації спостерігається, коли для позначення наукового поняття використовується вже існуюча в мові назва. Він може базуватися на основі метафоричних <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D1%82%D0%B0%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%B0> процесів, коли відбувається переосмислення назв за подібністю певних характеристик [12, с. 23-27].

Тож, у процесі створення номінації прийнято виділяти два основних типи номінації: первинну та вторинну. Первинна номінація являється створенням принципово нового знаку за умови вживання значення у прямому сенсі. В свою чергу вторинна номінація здійснюється на основі використання існуючого мовленнєвого запасу у новій функції.

Розглянувши поняття термін та способи термінотворення у лінгвістиціми дійшли таких висновків:

. Під терміном у даному дослідженні ми розуміємо слово або словосполучення, яке точно і однозначно виражає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя та його співвідношення з іншими поняттями в межах окремої сфери. На відміну від слів загальної лексики, які часто є багатозначними та мають емоційний відтінок, терміни в межах окремої області є однозначними та позбавленими експресії.

. Найпоширенішими способами термінотворення у сучасній французькій мові являються лексико-семантичний спосіб, який полягає в термінологізуванні слів загальновживаної лексики; морфологічне термінотворення, яке відбувається за допомогою суфіксації, префіксації, конверсії та скорочення; синтаксичне термінотворення, яке здійснюється за участю творення термінів-словосполучень; та метод запозичення в основі якого лежить засвоєння іншомовних слів шляхом деривації, словоскладання, скорочення, запозичення, тощо.

3. У процесі створення номінації прийнято виділяють два основних типи номінації: первинну та вторинну. Первинна номінація є створенням принципово нового знаку за умови вживання значення у прямому сенсі. В свою чергу вторинна номінація здійснюється на основі використання існуючого мовленнєвого знаку у новій для нього функції. Формування вторинної номінації, тобто семантичної деривації, відбувається у результаті змін семантичного об’єму слова, а саме: 1) розширення значення (узагальнення, генералізація значення); 2) звуження значення (спеціалізація, конкретизація значення); 3) семантичних переносів: метафоричних, метонімічних та функціональних. Найпоширенішими способами семантичної деривації у термінології виступають семантичне переосмислення слів, тобто метафорична та метонімічна номінації, при яких в межах існуючих семем з’являється нова диференційна сема.