Принцип інстанційності та забезпечення апеляційного і касаційного оскарження судових рішень

Здійснення правосуддя в Україні, як передбачено ст. 125 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», провадиться згідно принципів спеціалізації, територіальності та інстанційності.

Згідно принципу спеціалізації в Україні діють суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України. Принцип спеціалізації, відповідно до ст. 18 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачає, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Принцип територіальності передбачає створення системи судів, юрисдикція яких поширюється на відповідну територію, в залежності від матеріально-правових особливостей справи.

Інстанційність означає, що систему судів загальної юрисдикції складають: місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України.

Принцип інстанційності цивільного судочинства полягає в тому, що цивільний процес розподіляється на провадження з розгляду справ трьома судовими інстанціями. При класичній інстанційності система інстанційних проваджень будується на тому засадничому положенні, що розгляд справи по суті має провадитися двома інстанціями. Даними інстанціями вирішуються як питання факту, так і питання права, а третя інстанція є контрольною (ревізія або касація). Інстанційність має забезпечити ефективність цивільного судочинства та остаточність судових рішень, їх обов’язковість через механізми та процедури їх перегляду.

Право на пред’явлення позову, право на апеляційне та право на касаційне оскарження у цивільному судочинстві є елементами права на судовий захист.

Ці права реалізуються у процедурах розгляду справи по суті, апеляційного та касаційного перегляду, які регламентуються процесуальним законодавством. Тому інстанційність розгляду цивільної справи має ґрунтуватися на інстанційній побудові судової системи, розмежуванні функцій судів різних інстанцій, можливості декількох судів розглядати ту чи іншу справу.

У сучасних процесуальних системах право на апеляційне оскарження судових рішень регламентоване як право на оскарження рішень, що не набрали законної сили, а право на касаційне оскарження рішень - як право на оскарження рішень, що набрали законної сили. При цьому суд апеляційної інстанції вирішує питання факту і права, а суд касаційної інстанції вирішує питання лише права. Цими суттєвими обставинами визначаються повноваження апеляційних та касаційних судів та процедур апеляційного та касаційного провадження.

Відповідно до п. 8 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду, крім випадків, установлених законом. Конституція, як бачимо, визнала як засаду судочинства доступ до правосуддя через визнання права на апеляційне та касаційне оскарження. Разом з тим вона передбачила, що у законі можуть бути визначені випадки, які унеможливлюють апеляцію та касацію рішень суду. У зв’язку з цим має принципове значення для реалізації цієї засади судочинства регламентація апеляційного та касаційного оскарження рішень суду у процесуальному законодавстві.

Правила, які конкретизують положення Конституції України щодо забезпечення касаційного оскарження рішень суду, також містяться у чинному процесуальному законодавстві. Так, ст. 13 ЦПК передбачає забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов’язки, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у випадках та в порядку, встановлених ЦПК.

Відповідно до ст. 292 ЦПК сторони, а також інші особи та прокурор, які брали участь у справі, можуть оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Стаття 293 ЦПК передбачає, що на ухвали суду може бути подана апеляційна скарга за умов, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню справи та у випадках, передбачених ЦПК.

Згідно зі ст. 324 ЦПК право касаційного оскарження мають сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, як брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки. У касаційному порядку оскаржуються рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Певні обмеження допустимості апеляції і касації окремих рішень служать підвищенню функціональної спроможності та ефективності діяльності апеляційних і касаційних судів. Забезпечене Конституцією України право на судовий захист та Європейською конвенцією з прав людини і основоположних свобод - право на справедливий суд не порушуються певними обмеженнями апеляції чи касації, оскільки заінтересованій особі надавалося право бути заслуханою в суді першої інстанції. Право доступу до другої або третьої інстанції Конституція Україна, а також Європейська конвенція з прав людини не визначають. Хоча, виходячи з принципу надання ефективного правового захисту, таке право може існувати, але в такому разі є доцільним регламентувати процесуальні механізми допуску до апеляції чи касації, з огляду на те, що пріоритетним має бути забезпечення функціональності судів, які б в іншому випадку були перевантажені судовими справами, у тому числі з малими вимогами та тими, що не мають принципового характеру.

Слід зазначити, що ЄКПЛ, як і Європейський суд з прав людини при її тлумаченні, не встановлюють абсолютного права на розгляд справ у другій та третій інстанціях цивільного судочинства, на відміну від кримінального, не встановлюють жодних вимог щодо меж перевірки рішень нижчестоящих судів - перевірки фактів та права або лише права - відповідно до інстанційності перевірки. З точки зору ЄКПЛ та практики ЄСПЛ можливість встановлення процедур оскарження судових рішень - це прерогатива національних законодавств. Однак процедури перегляду судових рішень мають відповідати вимогам ст. 6 ЄКПЛ, оскільки надання можливості оскарження судових рішень сторонам, відповідні процедури оскарження та процедури перегляду цих рішень мають бути збалансовані з реальністю правового захисту та ефективністю рішень, які ухвалюються судами всіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.

Аналіз рішень ЄСПЛ, що визнавали порушення ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у ряді європейських країн щодо касаційного перегляду (перегляду в третій інстанції), дозволяє зробити висновок, що основною умовою організації перегляду судових актів у порядку касації є принцип правової визначеності. Як раніше зверталась увага, принцип правової визначності (принцип правової певності) вимагає встановлення законодавцем чітких меж судового оскарження, при яких сторони не вправі добиватися перегляду остаточного судового рішення у справі, яке підлатає виконанню.

Таким чином, інстанційність з точки зору належного здійсненняправосуддя у цивільних справах означає:

· розмежування функцій різних судових інстанцій щодо розгляду цивільних справ;

· встановлення строго визначених правил перегляду судових актів,що набрали законної сили, їх остаточність;

- чіткого розмежування підстав перегляду судових рішень у кожній інстанції і встановлення заборони скасування остаточних рішень і тим самимзабезпечити дотримання принципу правової визначеності;

· неможливість застосування дискреційних повноважень з боку суду апеляційної та касаційної інстанцій при порушенні апеляційного чи касаційного провадження. Рішення, що набрали законної сили, можуть переглядатися тільки за заявою осіб, які беруть участь у справі;

· інстанційне забезпечення права на судовий захист у розумний строк, що виключає невизначеність правового становища сторін, щодо яких існує остаточне судове рішення.

При інстанційній системі судочинства розгляд справ судами першої та другої інстанцій спрямований на розгляд справи по суті, усунення можливих помилок при розгляді справи судом першої інстанції, а також забезпечення остаточності судових рішень відповідно до принципу правової визначеності. Суд касаційної інстанції здійснює розгляд справ, як правило, тільки в особливих випадках, спрямованих на забезпечення єдності судової практики.

У цивільному судочинстві, таким чином, втілена класична модель інстанційності. Разом з тим особливостями цивільного судочинства є те, що відбиває специфічність чинної судової системи, - наявність Верховного Суду України як найвищого судового органу в судовій системі. Виходячи з цього законодавство про судоустрій та процесуальне законодавство визначає функції Верховного Суду України, який, розглядаючи справи відповідно до своїх повноважень, забезпечує в основному єдність судової практики (ст. 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 353-355 ЦПК).