Право на оскарження судового рішення як складова права на судовий захист

Конституція України проголошує, що наша держава є правовою, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Враховуючи, що основним об’єктом конституційного регулювання є захист прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності, чинним законодавством України взятий курс на посилення ролі суду при можливому порушенні чи обмеженні прав і свобод.

Тема прав людини, механізмів їх реалізації, забезпечення та судового захисту, набула особливого, якщо не першочергового, значення в суспільстві. Питання захисту прав людини і громадянина в Україні стали предметом наукових досліджень правознавців. Серед них чільне місце займають праці Е. Регушевського, В. Маляренка, С. Ківалова, І. Махновського та ін. Особливе місце у цих дослідженнях відводиться саме судовому захисту прав людини і ролі влади у розв’язанні спорів, які виникають між людиною і державою. Порушуючи питання судового захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, ми торкаємося більш складної проблеми взаємовідносин людини і держави.

Зупинимось на проблемних питаннях, пов’язаних з судовим захистом прав і свобод людини та можливості підвищення ефективності діяльності суду. Закон України «Про судоустрій і статус суддів», визначає основним завданням суду - забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, здійснення правосуддя на засадах верховенства права. Міжнародним співтовариством визнано, що найдієвіше і найефективніше права і свободи людини може захистити тільки суд, оскільки він мас гарантії незалежності і підкоряється лише законові, діє гласно та відкрито на засадах законності.

Ефективний механізм судового захисту прав людини - це найбільш універсальний демократичний інструмент правової держави. А ставлення до конституційних прав і свобод - показник розвитку правової держави. У державі, що прагне стати правовою, суд зобов’язаний бути саме судом - авторитетним, владним, самостійним, справді незалежним; реальним гарантом і надійним захисником прав та інтересів громадян. А існуюча в правовій державі судова система постає найбільш надійною конституційною гарантією прав людини.

Оскільки для правової держави є притаманною однакова відповідальність держави перед громадянином і громадянина перед державою, то цілком природним є запровадження такого порядку, коли особа мала б можливість вдатися до судового захисту в усіх випадках виникнення конфліктних ситуацій між нею й іншими фізичними та юридичними особами.

Стаття 55 Конституції України закріплює право людини на захист своїх прав судом. Судовий захист являє собою необхідну і ефективну гарантію реальності прав і свобод людини та громадянина. Звернення громадянина до суду є проявом реалізації ним так званого "захисного права", або "права на правосуддя". Це право можна розглядати як комплекс процесуальних прав, конституційно закріплених та покликаних гарантувати захист основних прав і свобод людини. Право на правосуддя відображається в основних засадах судочинства, тому, зміст цього права складається з наступних елементів: доступність правосуддя; право на апеляційне та касаційне оскарження судової постанови; незалежність і неупередженість суду; рівність сторін перед законом і судом; право на захист; принцип публічності судового розгляду; розгляд справи в розумний строк.

Однак встановлення прав і свобод людини та громадянина навіть у нормативно-правовому акті найвищої юридичної сили не є показником їх реальності. Для гарантування можливості ними користуватися держава повинна забезпечити реалізацію конституційних прав і свобод, створити відповідний механізм гарантій.

Судова практика виявляє ряд складнощів та недоліків реалізації права людини на правосуддя та здійснення судом свого головного призначення. Про це свідчать численні звернення громадян зі скаргами на низький рівень правосуддя до Вищої ради юстиції України, Верховного Суду України, Уповноваженого Верховної ради з прав людини та інших правозахисник інстанцій. Далі детальніше зупинимося на тому, в чому саме полягає та з чим пов’язаний низький рівень правосуддя в Україні.

Як засвідчують результати моніторингу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, останнім часом проблеми судового захисту прав людини ще більше загострилися. По-перше, через неспроможність більшості громадян сплатити державне мито та скористатися послугами адвоката, чим порушуються конституційні права громадян та норми Європейської конвенції з прав людини. По-друге, як і раніше, існує тяганина з розглядами справ, внаслідок чого громадяни роками не можуть захистити свої права. Порушення розумного строку розгляду справ судами стає підставою для звернень громадян до Європейського суду з прав людини.

Із наведеними проблемами судового захисту прав людини не можна не погодитися. Для забезпечення людині права на правосуддя доступність правосуддя (що є першою складовою цього права) має бути максимально гарантована. Саме на цьому базується реальне забезпечення прав і свобод людини судом.

Перевірка діяльності районних судів Верховним Судом України виявила ряд недоліків у діяльності суддів, головним з яких є тривалість розгляду справ, причина чого - у неналежній організації роботи судів. Верховний Суд України значну увагу приділяє також питанню аналізу та узагальнення судової практики. Чимало рішень судів скасовується вищестоящими судовими інстанціями, а місцеві суди не аналізують причин скасування чи зміни рішення. Така ситуація склалася внаслідок відсутності контролю з боку голів судів, що призвело до втрати відповідальності судді за доручену справу.

Перетворення правосуддя в надійний інструмент захисту прав і свобод людини ускладнюється також цілим комплексом причин соціального характеру. В суспільній свідомості ще не зовсім сформувалось поняття про суд як про бездоганне знаряддя поновлення справедливості і законності. Аналіз результатів соціологічних досліджень, публікацій періодичних видань та інших матеріалів свідчить, що ідеї незалежності правосуддя переважною частиною нашого суспільства взагалі сприймаються як абстракції і добрі побажання. Дуже незначна частина суспільства вірить у можливість їх реалізації у близькому майбутньому. Правовий нігілізм населення як адекватна реакція на стан справ у сфері законності і правопорядку виявляється в тому, що населення вкрай неохоче звертається до суду за захистом порушеного права. Очевидно, це пов’язано з тим, що, звертаючись до суду за захистом своїх порушених прав, населення часто стикається з несправедливими рішеннями, внаслідок чого втрачається довіра та пошана до суду, знижується рівень ефективності судової системи та її авторитет. Але в даній проблемі виявляється багато інших, пов’язаних із цим, питань. На нашу думку, розгляд проблеми судового захисту прав і свобод людини і громадянина неможливий без розгляду проблем, які стосуються безпосередньо діяльності судової системи. Визнаючи за судами виключну функцію здійснення правосуддя, держава взяла на себе обов’язок забезпечити належні умови для їх функціонування і діяльності. Адже інтереси суспільства, права та свободи людини можуть бути захищені лише справді незалежним судом, який діє на засадах законності, неупередженості і справедливості. Впровадження в життя конституційних вимог щодо створення в державі неупередженого та незалежного судочинства є одним з головних чинників правової держави, якою прагне стати Україна.

У демократичному суспільстві базовим компонентом судової системи та найкращою гарантією торжества правосуддя є принцип незалежності судової влади. При цьому незалежність не тільки судів, а й особиста незалежність кожного окремого судді є певною гарантією справедливого рішення у конкретній справі при зверненні громадян до суду за захистом своїх прав. У зв’язку з цим саме статус судді, місце судів у системі державних органів, їх взаємовідносини з іншими структурами органів державної влади мають вагоме значення з точки зору неупередженості та об’єктивності правосуддя.

Бойко В.Ф. звертає увагу на декларативність конституційної вимоги "судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону", яка проголошується у Конституції України, і зазначає, що в реальному житті суди були інструментом командно-адміністративної системи, фактично підрозділом репресивної державної машини і нерідко виконували її замовлення у боротьбі з вільнодумством і опозицією до влади. Навіть найкраща за текстом Конституція не матиме цінності, якщо не існуватиме незалежної судової системи, яка відповідатиме за її втілення. Суди повинні бути незалежними від політичних важелів суспільства, і рішення в суді повинні прийматися не політично, а юридично правильні. Інакша позиція зведе нанівець конституційне положення про відповідальність держави перед людиною за свою діяльність. Тільки незалежний суд може ефективно здійснювати покладені на нього завдання та справедливо вирішувати судові справи.

Незалежність суддів має багато складових чинників, але основні з них закріплені в Конституції України: державне фінансування судової діяльності, розмежування повноважень між органами законодавчої, виконавчої та судової влади, які мають діяти у визначених Конституцією межах та відповідно до законів України, встановлення конституційних гарантій незалежності і недоторканності суддів, серед яких особливе значення має порядок призначення та звільнення суддів з посади, заборона впливу на суддів у будь-який спосіб, державне гарантування особистої безпеки суддів та їх сімей тощо.

Підвищення незалежності суду та його правозахисної ролі, як зазначає І.Й. Махновський, можливе лише за умови завершення судово-правової реформи в Україні. Метою проведення в Україні судової реформи є утвердження судової влади як головного гаранта прав і свобод людини і громадянина. Здійснюючи судову реформу, держава дбає про таке правове, кадрове, фінансове і матеріальне забезпечення суддів, яке гарантує їхню незалежність від публічної влади, захищеність від посягань кримінальних елементів, відбір до суддівського корпусу найкращих фахівців. Разом з цим розвиток судової системи має бути підпорядкований ідеї не допускати судового свавілля при розгляді справ щодо захисту прав людини.

Велике значення у правозахисному процесі мас саме правосуддя, органи, які своєю діяльністю підтверджують свій безпосередній внесок у захист і забезпечення прав і свобод людини і громадянина. В правовій демократичній державі права та свободи людини і громадянина є реальними, якщо їх можна захистити за допомогою судової влади.

Нині в Україні йде процес реформування правосуддя та посилення ролі суду як гаранта прав громадян. Сьогодні судовий захист прав людини в Україні має бути піднятий на належний рівень, що відповідає світовим демократичним стандартам. Цьому має сприяти державна політика у сфері належного організаційного і кадрового забезпечення діяльності судів, посилення контролю за виконанням рішень судів, забезпечення відповідальності суддів за ухвалення незаконного рішення (яке скасовується вищою інстанцією), вдосконалення законодавчої бази, яка б регулювала судоустрій і судочинство в Україні.

Держава має також створити умови доступності одержання правової допомоги населенню та забезпечити на рівні закону надання безоплатної правової допомоги громадянам, які не мають коштів звернутися до адвоката, оскільки не маючи можливості отримати необхідну правову допомогу, громадяни фактично неспроможні захищати свої права у суді. Держава повинна вживати реальних заходів щодо підвищення правової культури населення, яка є підґрунтям захисту громадянами своїх прав і свобод.

Законність і верховенство права через суд - саме в цьому має полягати суть правосуддя.

Хочеться сподіватися, що завершення судової реформи в Україні поліпшить стан забезпечення судового захисту прав і свобод громадян, підвищить пошану і довіру населення до служителів правосуддя, які з гідністю нестимуть почесне і відповідальне звання судді і створюватимуть умови для становлення України як демократичної, правової держави. При цьому необхідно пам’ятати головний принцип правової держави: не людина для держави, а держава для людини.